Це сталося у далекому королівстві воїнів і чарівників. Королева народила доньку. За стародавнім звичаєм цього королівства доньку мали вбити, або відіслати у вигнання разом з матір’ю. Цей звичай з’явився давно, причиною його появи є постійні війни. Проте на народних зборах у процесі голосування всі домовились залишити принцесу, адже це перша дівчинка за багато поколінь у сім’ї короля. Принцессу вирішили назвати Морана.

   Коли їй було 3 роки, то королівський чарівник Каптіс на проханням короля подивився майбутнє маленької принцеси. У майбутньому чарівник побачив, що Морана є його ученицею. І справді у день її п’ятиріччя, як і всі чарівники й чарівниці вона проявила свої сили. Тож Морана почала вчитись магії у Каптіса.

   У сім років вона зрозуміла, що не хоче пов’язати своє майбутнє з правлінням королівства. Тож почала вчитись бойових мистецтв у благородного лицаря про якого знав чи не весь світ, про якого складали багато пісень, балад і віршів. Звали його Благар.

   У свої 15 років Морана була вже справді вправним воїном-чарівником. Того ж року, коли їй виповнилося 15, у день літнього сонцестояння, як це було заведено, вона отримала своє чарівне ім’я – Стихія. Тут варто сказати, що чарівне ім’я дається лише справді могутнім чарівникам і чарівниця. Воно дається для того, аби чарівник міг спілкуватись з духами, викликати їх і знаходитись певний час у світі духів. Також важливо аби ім’я розповідало про силу свого власника. Ви напевно здогадались, що Стихію так назвали бо вона володіла чотирма стихіями: Вогнем, Водою, Вітром і Землею. Мало кому вдається оволодіти стихіями, проте у випадку з Мораною вони самі обрали її.

   Пройшли роки Стихія підкорила могутніх духів, перемогла сильних лиходіїв, таких як Ланос і Коран. Вона стала однією з найсильніших чарівниць цього століття. Проте вона не могла перемогти одного лиходія, котрий був на боці королівства, яке багато років ворогували з її королівством. Звали його Евік. Перемогти його Морана не могла не через те, що він був сильніший за неї, чи занадто небезпечний для неї, зовсім ні. Причина була зовсім в іншому, просто він був її двоюрідним братом.

   Для неї її моральні принципи були важливіші за взаємини двох королівств-ворогів чи розпорядження капітана війська. До того ж вона знала, що він не був би лиходієм, якби народився в іншій сім’ї. Наприклад, під час боїв, вона перемагала його воїнів так само легко, як він перемагав її військо, проте коли справа доходила до двобою, то він не вимовляв не одного закляття, як і вона.

   Морана постійно намагалася пояснити це батькові, наводила безліч аргументів і доказів, проте він не слухав її. Тоді вона йшла до матері і заручившись її підтримкою знову йшла до батька. Королю було все одно, він казав що народившись в сім’ї лиходіїв неможливо бути не лиходієм. Іноді вона ходила до молодшого брата, який через декілька років мав стати королем, намагалася пояснити це йому в надії, що брат її послухає і через декілька років ці бої завершаться. Проте брат був на стороні батька. 

– Якщо ти боїшся битись з ним, то так і скажи, – казав він – я скажу батькові послати військо на чолі з Каптісом і Благарем.

– Я нікого не боюся, я одна з найсильніших чарівниць цього століття і з легкістю переможу Евіка!

– Тоді в чому проблема?

– В тому що він не лиходій.

– Знову ти за своє, тобі вже батько казав і я повторюю: народившись в сім’ї лиходіїв неможливо бути не лиходієм.

– Але..

– Це моє останнє слово. 

Після цієї розмови Морана не говорила на цю тему.

   Через декілька років Стихію відправили на небезпечне завдання, яке полягало в тому, аби викрасти один амулет. Це був незвичайний амулет, він не тільки захищав свого хазяїна, а ще й містив у собі духа, завдяки чому його хазяїн, навіть за відсутності сил, міг виконувати не надто складні закляття. Такі як щит, або зцілення.

   У процесі битви за цей амулет Стихію було поранено. І це не була звичайна рана від меча. Це була рана від прокляття. Лікарі порадили їй поїхати з королівства у більш холодний клімат, оскільки тоді вона зможе прожити довше, аніж якщо залишиться тут.

   У Морани не було вибору, тож вона зібрала речі і поїхала. Під час її подорожі до неї приєднався Евік, який відмовився від чарів і вирішив, що хоче змінити своє життя. Вони вирішили оселитись у селі, яке не належало жодному королівству.

   Там вони і прожили усе своє подальше життя.