— Дорога моя водице, моя мати, приклич же в свої обійми нову обраницю мою…

***

   Це сталося ще коли селянство ділилось на панів, селян та наймитів. Ранок того дня був досить спокійний; і старі, і малі вийшли до річки, щоб почати свій ранок з ніжної тиші, яка уособлювала чистоту природи. Та тишу цю порушив жіночий крик:

   — Повернись!

   Молода дівчина бігла селом в одній сорочці, та виглядала вона такою щасливою, що, здавалось, за нею ніхто не женеться. Бігла молодиця в сторону річки.

   Остап гуляв кладкою біля річки й також почув той крик. Не встиг він виявити звідки звук, як той голос прокричав його ім’я:

   — Остапе, зупини її!!! – уже кричала, плачучи, мати дівчини.

   Все що встиг побачити Остап, це як дівчина бігла на нього, та дивилась крізь нього – у річку. Хлопець побіг кладкою до берега їй на зустріч і, обійнявши і підклавши руку під голову, повалив на берег. Тут уже й мати підбігла, й небайдужі односельчани. Та як би не намагались всі разом підняти дівчину й повернути додому, але та плакала, пручалась і тягнулась до річки.

   — Відпустіть, я хочу до нього! Ви нічого не розумієте!

   — Що це з нею? – запитав Яків, хлопець, який живе неподалік.

   — Зайдіть сьогодні до мене і я вам розкажу. – відповіла баба Мотря.

   У баби Мотрі, зібралось багатенько хлопців та дівчат. І всіх їх зібрали не просто так.

   —  Що ж, вірте чи ні, але усі факти на обличчя. – почала баба Мотря. – Коли я була ще молодиця, у нас була схожа історія. У нашій річці, яка й досі ночами сяє магічним сяйвом, жила русалка. Вона зводила з розуму багато молодих чоловіків із нашого села…

   — Ви думаєте, що у нашій річці русал? – стривожено запитала Марія.

   — Не переживай, – сказав Степан – я тебе захищу, що б то не було.

   — Ти себе спочатку захисти… – сказав Яків.

   — Ти ж навіть води боїшся… – додав Остап.

   — Тиша. – сказала не дуже голосно баба Мотря, але цього було досить, щоб привернути увагу молоді назад до історії.

   — Минулого разу ми намагались зловити русалку: ставили пастки в річці, людей, які вдень і вночі стежили чи не виходить вона з води. Та вона не виходила, але і не заходила, а жертв її ставало все більше і більше. Отже, зробили ми висновок, вона серед нас. Тепер подумайте, чому я зібрала тут саме вас?

   — Бо ми всі сироти. –  здогадався Остап. – Ви вважаєте, що хтось із нас русал.

   Мотря глянула на перелякані очі Марійки й вирішила не озвучувати свою думку прямо.

   — Вам вирішувати, – сказала вона. – правда це чи міф, але ми не можемо ігнорувати все це. З нашого села за ці три місяці втратили розум уже п’ятеро дівчат.

   — Ну, можливо це просто збіг, або у нас недалеко виросла якась отруйна рослина. Не вірю я в усяких там русалок. Пішли Марійко. – сказавши це і взявши за руку дівчину, яку так обіцяв захистити, Степан пішов.

   Після цього почали розходитися й всі інші. Та декілька юнаків рішуче підійшли до баби Мотрі. Це були Остап, Яків, Микола, Семен та Іван.

   — Ми допоможемо чим зможемо. –  промовив Остап.

   — Якщо це справді русал, то ми заставимо його пошкодувати про магію, яку він наклав на наших сестер і подруг! – сказав Семен, сестра якого також пала під ці дивовижні чари.

   — І захистимо тих, хто ще при розумі. – Підхопив Микола, брат Марії.

   — І розчаклуємо всіх зачарованих! – викрикнули одночасно Яків та Іван.

   З такими словами, юні сміливці вийшли з хатинки. Баба Мотря, поглядаючи їм у слід промовила:

   — Такі молоді, а такі звитяжні й сміливі козаки. Де ж мої 16 років?

   Зібравши інформацію у людей, юнаки зібрались у найбільш підходящому місці, подалі від води та зайвих очей. Що ж вони дізнались, спитаєте ви? А те що всі дівчата раніше зустрічались з якимось хлопцем, після чого божеволіли і тягнулись до річки. Проте жодна з юних селяночок не називала його імені нікому із родичів та друзі. Але це не така уже й таємниця – люди все бачать і все помічають. Вони кажуть, що це був Степан.

   — Що?! – викрикнув Микола. – Та ж він коло сестри моєї в’ється! Казав же я їй, він – справжнісінький чорт!

   — Не кричи. – шикнув на друга Семен. – це ще не означає, що він точно русал. Якби люди були такі впевнені в цьому, вони б уже давно за вила – і за ним. Просто у Степана є вороги, які так і чекають щоб йому насолити та зо світу звести. Наприклад, стара Килина, яка його дуже ненавидить.

   — А ти не питав її, чому вона так ставиться до нього? – звернув увагу на цей факт Остап.

   — Ага, спитаєш її. Вона ж, відколи померла Ніна, не пускає й на поріг нікого.

   — А я все ж спробую. Сьогодні, а завтра зранку скажу вам, що там у них трапилось.

   Та зранку вони так і не зібрались. За декілька хвилин до призначеної зустрічі Микола йшов від річки, ведучи додому сестру Марійку, яка пручалась і просилась назад.

   Тоді народ побачив очевидну річ: Степан і є русал і йому не місце в селі.

Сам Степан же, виправдовувався і клявся, що це не він. Але доказ є – його бачили з усіма шістьма дівчатами, які збожеволіти. Він лише грався з ними. Одна за іншою, зрада за зрадою, і всі тягнуться віддати свою душу чарівній річці. А закінчив цей суд Остап, а саме розповіддю, яку дізнався від старої Килини. Постраждалих дівчат не шестеро, а семеро. Перша зачаклована дівчина була Ніна, донька Килини, яка втопилась рік тому на шістнадцятому році життя. І зустрічалась вона також зі Степаном.

   Більше доказів не потрібно було і висновок був зроблений. Розгніваний народ  – це ураган, і вибратись з нього не можливо.

   Двадцятилітній боягуз, визнаний винним, почав тікати до річки. Люди побігли за ним та не наздогнали. Хлопець скочив у річку і повністю зник з очей людей. І більше його ніхто ніколи не бачив.

   Після цього все припинилось. Дівчата скоро знову стали такі ж як були і більше не бігли топитись до річки. Магія була знята.

***

   Ніч була світла. Остап сидів на кладці біля річки і дивився у воду. Він шкодував, що не зміг поговорити зі Степаном, до його втечі і тому заговорив, дивлячись у воду:

   — Степане-Степане, ти прожив нехороше життя. Твої вчинки були гірші-гіршого, і тому я не беру на совість твою смерть. Семи дівчатам ти міг зруйнувати життя, та зруйнував лише одній із них, що тобі і повернулось. Вона втопилась, коли дізналась про твої неодноразові зради. Ніна хороша була. Ти цього так і не зрозумів. Це повністю твоя вина. Як людина ти повинен поважати чуже життя. Навіть я не дав загинути тим дівчатам, які хоч і бігли до річки, та не топились і не втопились би. Прощавай.

   Сказавши це, Остап відчув, що закінчив те, що почав і тепер все буде спокійно. Подув прохолодний вітерець, і юнак, витягнувши ноги з води, опустив штанину, ховаючи переливчасту в місячному сяйві, блакитно-зелену луску.