Жив-був у чарівному лісі гном Міхрютка. Він був дуже маленький, але дуже розумний та винахідливий. Усі гноми в лісі знали, що якщо вони потраплять у скрутну ситуацію, то Міхрютка знайде вихід.

Одного разу, коли Міхрютка прогулювався лісом, він почув дивний звук, що линув від невеличкого, порослого очеретом та різнотрав’ям, озерця. Він підійшов ближче і побачив болотяного духа Анциболота, який плакав.

“Чому ти плачеш, Анциболоте?” – запитав Міхрютка з цікавістю та співчуттям.

“Ох, Міхрютко, як же мені не плакати ! Я загубив свою чарівну паличку, яка допомагала мені чинити добро. Тепер я не можу виконувати свої обов’язки доброго болотяного духа,” – сумно відповів Анциболот.

Міхрютка почав думати, як допомогти Анциболоту, бо втрата чарівної палички може призвести до катастрофи не тільки у їхньому чарівному лісі, а й у світі. Він згадав, що в його гном’ячому домі є чарівні речі, які можуть допомогти розшукати загублене. Міхрютка швидко повернувся додому, взяв чарівний капелюх та кришталевий кулон, які в його родині зберігалися з давніх давен.

Так  болотяний дух Анциболот разом з гномом Міхрюткою пішли на пошуки чарівної палички. Вони не знали, які це будуть пошуки, тому не брали із собою нічого зайвого, лише – чарівні речі Міхрютки,  сміливість та розум. А ще, велике бажання врятувати усіх мешканців лісу та друзів.

Завдяки чарівному капелюху друзі могли  завжди залишатися у безпеці: він їх ховав від дощу та злих звірів. Чарівний кулон, якщо над ним промовляти певні магічні слова, не залишав гнома з другом голодними.

Так Міхрютка з Анциболотом разом довго подорожували, щоб знайти загублену паличку, бо болотяний дух не міг навіть і припустити, де і як її загубив.

Одного разу, під час своєї подорожі в горах, Міхрютка та Анциболот зустріли орка Лицеміра, який жив в одній із печер. Лицемір був відомий своєю злістю та підступністю. Він почав насміхатися з Міхрютки та Анциболота, кажучи, що вони ніколи не знайдуть загублену паличку. Він хотів її сам знайти, чарівна паличка була йому потрібна для негідних справ.

Це дуже розсердило гнома. Міхрютка не злякався Лицеміра. Він дістав свій чарівний кулон, сказав якісь магічні слова – і на небі з’явилася велика хмара, яка закрила сонце. Анциболот видав  страхітливі крики, які можна почути лише на болотах. Лицемір так злякався дивовижного болотяного звуку, дивного кулона, миттєвої темряви, що закрила сонце. Він відчув у прибулих надзвичайну магічну силу, тому вирішив з ними не зв’язуватися і  швидко втік.

Міхрютка та Анциболот тим часом продовжили свою подорож. Нарешті, на узліссі біля високого, старезного, напівзасохлого дуба вони побачили загублену паличку Анциболота.

Мабуть, якийсь болотний птах її підібрав десь біля води та переніс сюди до лісу, щоб погратися або пожартувати над Анциболотом. Хтозна! Чарівну паличку було ледь помітно, але дивовижний капелюх та кришталевий кулон вміють допомагати знаходити речі!

Анциболот підняв свою знахідку, махнув нею – старезний дуб став знову молодим та міцним деревом.

Болотяний дух був щасливий та вдячний Міхрютці за допомогу. Нарешті він знову може робити дива! Та й сам би чи впорався він з пошуком палички.

Повертаючись до болота, Міхрютка та Анциболот зустрілися зі всіма гномами, які чекали їхнього повернення. Пошук  загубленої чарівної палички – це велика кількість добрих справ. А те що із чарівного лісу було вигнано орка Лицеміра…Радості жителів чарівного лісу не було меж!  Гноми були дуже вражені винахідливістю Міхрютки та Анциболота.

За свої подвиги, Міхрютка був нагороджений головним гном’ячим орденом та став героєм лісу. Анциболот повернувся на своє болото, але цього разу він обіцяв виконувати свої обов’язки болотяного духа з усією ретельністю, щоб більше не загубити чарівну паличку, яка чинить добро, бо в  руках злої та підступної істоти їй краще ніколи не опинятися…