У нас у бібліотеці був архів старих документів. Не знаю, чи є він там зараз, але у мій час він існував. Так от, літом нас, студентів, часто відправляли на підпрацьовку. Говорили, що хоча б щось корисне зробимо. Неважливо все це, просто до речі згадав. У архіві було багато старих листів, оповідань, повістей і навіть книг. Все це було невідомо від кого, невідомо як і коли написано. Працювати там юуло дуже нудно. І, на жаль, цією роботою займався саме я. Зазвичай я не особливо звертав увагу на зібрану там літературу. Головне – було їх сортувати і все. Що складного? Але от на одну книгу я звернув увагу. Не тому, що мені б хотілося прочитати чи щось подібне. Просто на ній було незрозуміло написано назву. Точніше на ній було написано “Щоденник”, а от чий, не було відомо. Зараз я розумію, що цей щоденник можна було покласти в коробку з написом “Книги”, але в той момент я про це якось не думав. Тому і було прийняте рішення прочитати його.

Прочитавши цю книгу рівно до середини, я почав робити деякі висновки. В щоденнику були зібрані думки, історії з життя, теорії. Думки були дивні. Все це викликало враження страху, чи що? Добре, маю визнати, що читати справді було цікаво. Але кілька питань так і не покидало мене. Наприклад, чому автор приховує свою особистість? Чому автор не ділиться цими думками з батьками або друзями, а записує все це в щоденнику? Чому він вирішив написати цей щоденник? Дуже багато питань, на які просто немає відповідей. Добре, можливо, все це стане зрозумілим до кінця. Можливо, це просто такий маневр, щоб привернути увагу читачів? Визнаю, що цей момент став для мене стимулом продовжити читання.

Без вагань, хоча щоденник був досить великим, я швидко наближався до кінця. Хоча я не великий любитель читання, особливо книг з якоюсь прихованою сутністю, зараз я читав з нестримною швидкістю. І ні, я не просто перегортав сторінки, а саме проникався кожною історією.

Особливо мені запам’ятався дивовижний уривок, загадка якого стала причиною моїх безсонних ночей:

«Цікаво, що мені постійно твердили, що закоханість – обов’язкове почуття у нашому повсякденному житті. Постійні пусті фрази, які не привертали моєї уваги. Навіщо вони були сказані? Просто через принцип? Просто тому, що треба? Добре, це не має значення. Просто ці думки часто плутаються у голові. Я не знаю, яке місце вони займають у моїй голові. Просто обертаються спогади і все. Неважливо. Забудемо.

 Чомусь людей часто цікавить моя робота. Я працюю в моргу вже досить довгий час і фрази “Не думав змінити місце роботи? Ах так, ти ж дивак! Тебе ніде не візьмуть!!”, а потім різкий сміх я вже вивчив напам’ять. А особливо інтонацію цих фраз. Ідеально знаю. Напам’ять можна сказати.

 Для багатьох моя робота – це щось жахливе. Ну і для мене в певній мірі теж. Просто мені довелося піти на цю роботу. Не тому, що мене нікуди не брали. Це не так. У селі не вистачало працівників лікарні, ну, а я вчився на лікаря. Хто б що не говорив, але я дійсно добре вчився і міг працювати. Тому саме тому й пішов працювати саме туди. Так от, про що я…

 Робота в моргу мені доставляла задоволення. Мабуть, це пов’язано з тим, що там знаходилася моя подруга. Познайомились дивно, але історію цю я хочу розповісти.

 Вночі, працюючи в моргу і майже закінчуючи свою зміну, з кабінета я почув якийсь шум. Ні, навіть не шум, скоріше спів! Ну взагалі, якщо бути чесним, я подумав, що це моя колега… Ну а що мені ще думати! У нас у робочому колективі майже немає дівчат. Лише дві. Але одна пішла на лікарняний, тому вибір пав на другу. Ну кого ще мені можна було там очікувати? Нікого. Але мої припущення виявилися помилковими. У кімнаті, звідки чулося те, що я вважав співом, я побачив чудову дівчину. На вигляд їй було років 20, якщо не менше.

Короткі русяві волосся. Прекрасні карі очі. Їх колір чомусь нагадує мені шоколадний крихітку. Не знаю чому, але таке порівняння дуже часто виникає в голові. А які її прекрасні губи? Ці губи як рожевий бутон.. Прямо в точку! Прекрасна фігура, незвичайний стиль одягу. Ну і звичайно незабутні шрами по всьому тілу. Ідеальна зовнішність. Як я пізніше дізнався, її звали Франсуаза. Дивовижне ім’я. З нею завжди було, про що поговорити. Вона часто розповідала мені легенди. Ну, а найулюбленішою нашою забавою було вивчати причини смерті людей. Як би це дивно не звучало, але це теж цікаво. Просто божевільно цікаво. Ви навіть не уявляєте як. Ще пам’ятаю, як я придумував прізвиська Франсуазі. Справа в тому, що її справжнє ім’я я не знаю. Вона чому-то не каже. Франсуаза її псевдонім. Ну ладно, не важливо. Отже, я придумував багато прізвиськ. Наприклад, квіточка. Просто її ім’я схоже на назву якогось рідкісного квіту. Відтак і пішло взагалі. Але найулюбленіше і рідне її прізвисько було Скелетик. Думаю, ви самі здогадуєтесь, з чого таке прізвисько. Ні, це її не ображало, вона навпаки посміхалась. Сміялась. Я назвав її так зовсім випадково. Просто її любов до скелетів мене якось підштовхнула на це. Пізніше я дізнався, що їй це прізвисько сподобалося. І став називати її дуже часто.

Скелетик, мій улюблений скелетик.. скоро ми будемо разом.»

13.11.2023 р.

Вільям Смітт. На момент написання цього щоденника йому було 24 роки з половиною. Прозваний божевільним через чутки і не тільки. Справді працював в місцевій лікарні. Талановитий лікар, і, як я дізнався, не обійшов його і письменницький дар. Записував не тільки свої думки, а й вірші. Але на жаль, мало хто їх читав у той час. Все-таки божевільний як ніколи, хто мав справу до його фантазій.

Що ж зацікавило мене найбільше? Його творчість, чутки про його божевілля чи таємничий стиль письма? Насправді все разом, але особливий зміст вищезазначеному дало його зникнення. Спочатку Вілл довго ніде не з’являвся. Мовляв, провалився під землю. Пізніше мати Вілла разом з місцевими мешканцями вирушили на його пошуки. Житло зниклого було зачинено зсередини. Тобто Вілл не міг вийти з дому. І вбити його не могли – ніяких слідів боротьби чи крові. Усі речі були на місці. Але де ж сам Вільям? Як мені вдалося дізнатися, шукати його особливо і не стали, обговорили декілька днів усією силою, і успішно забули. Можливо, тому що він божевільний. Але ось ще один факт. Зник він саме 13.11.2023 року. Цікаво…

І перше, що мене цікавить. Чому ж Вільяма прозвали божевільним? За словами місцевих мешканців того села, Вілл дійсно був розумною людиною. З дитинства його докоряли за його власні принципи, думки і таке інше. Ну і за це він отримав кличку “божевільник” так би мовити. А от місцевим божевільним його стали називати через його дивну подругу. При цьому Вільям з дитинства не любив знайомства і взагалі суспільство. Прямо в щоденнику він висловлювався, що людей він недолюблює і зв’язуватися з ними він точно не хотів би, але, не зважаючи на це сам, до його сумніву, був людиною. Так чому ж з Франсуазою він був таким дружелюбним і милостивим? Ще одне питання, на яке, на жаль, не було відповіді. Коли я почав дізнаватися про Франсуазу, мешканці села мені розповіли, що вона не місцева, з’явилася раптово. В принципі, як і в його щоденнику. Так звідки вона? За все більше питань, але немає відповідей.

Що якщо Франсуаза взагалі не була людиною? Ні, я не прихильник магії, але все ж таки це неможливо. Магія – для дітей, так би мовити. Тому ні, і ще раз ні. І чому я взявся за це? Я сам не знаю. Мені просто цікаво, куди зник Вілл, чи все, що написано в щоденнику, вигадано, і хто така Франсуаза. Так от, продовжимо. З одного боку, ту теорію про нелюдське походження дівчини можна було б і забути, але є маленька недоречність. Чому ж Франсуаза не мала дому? І ось можна було б відповісти, що вона жила у домі Вілла, але ні. Досліджуючи його дім, можна зрозуміти, що він жив сам. До нього рідко хто-небудь заходив. Навіть його мати рідко до нього заглядала за його власним проханням. Так де ж була Франсуаза? Як я вже говорив раніше, в місцевому окрузі вона не мала дому. Навіть скажу більше, місцеві бачили, що коли вона приходила до Вілла на роботу, вона там і залишалась. Виходить, що вона жила серед трупів? Дивно, але це єдиний варіант, який дозволяє побудувати ланцюжок подій, що трапилися в той час.

Отже, що ми маємо? Франсуаза жила в моргу, Вільям Смітт був визнаний божевільним, неясно з приводу чого. Серйозно, через його думки і все? І виявляється, замість “дано” у нас самі нісенітниці. З цієї історії я практично нічого не зміг дізнатися. Добре, продовжу.

Я відвідав роботу Вілла, і виявилося, що там все було полишеним. Це давало мені певну перевагу. По-перше, як я зрозумів, в тій будівлі було неможливо жити. Вона була дуже мала, додаткових кімнат не було. Якщо десь спати, то на підлозі або на кушетці поруч із трупами. Яка нормальна людина лежала би поруч з мертвими? Можливо, Франсуаза спала на підлозі? На жаль, цього ми не знаємо. Так що, рухаємося далі.

За розповідями одного місцевого мешканця, а саме місцевого старожила, який, хоча і був нахабним, але мав відмінну пам’ять. О, як він мене втомив, але інформацію він надав. За його словами, подруга Вільяма виглядала жахливо. Вона мала дуже блідий вигляд, одяг явно не був у найкращому стані, і, як він сказав, цитую його фразу: “Прала цей одяг вона двадцять років тому, як мінімум, якщо не більше!” Він також додав, що її мова була незбагненною. А, ну і звичайно, вона виглядала, ніби вона вилізла з землі. І про шрами. Все як завжди, нічого нового. Мені здається, що вже немає особливого сенсу шукати. Про цікавлячих мене людей нічого немає. Ніякої інформації. Але я вирішив не здаватися. Останнім моїм “піддослідним”, так би мовити, була мати Вілла. Так, я вирішився на відважний крок. Тому що не кожна мати зможе розповісти про свого сина, який зник безслідно. Але мама Вільяма була явно не така. Спочатку вона заперечувала, але дещо мені розповіла. Вона не любила свого сина. Як і всі, вона вважала його божевільним. Але її слова були обґрунтовані, на відміну від інших мені відомих людей. Місіс Смітт відповіла мені майже на всі запитання.

На початку вона була проти навіть говорити про свого сина. Я подумав, що вона просто тужить за ним, але ні. Вона його не дуже любила і навіть не намагалася це приховати. Зараз в неї є діти, вона їх любить і все таке. Коли народився Вільям, вона була дуже рада. Як і всі діти, він розвивався поступово. Ну, якби це сказати… ем… як би це сказати… місіс Сміт не бачила якихось дивнощів. Він був звичайним хлопчиком. Але з приблизно 12 років Вілл став розповідати, що йому сниться, що він думає і таке інше. У 13 років його прізвисько стало “місцевий божевільний”. Мати Вілла на це одразу звернула увагу. Тільки ось замість того, щоб захистити свого сина, вона навпаки… навіть слова не можу підібрати. Дорікала, може, чи що? І ще одна деталь. Вілл бачив привида – він розповів про це їй. За її словами, він дружив з мертвою дівчиною. І як їй вірити? Насправді деталь не була одна, їх було дуже багато. Але ось після цих слів я щось перестав їй вірити. Ні, от справді! Хто у це буде вірити? Ну, принаймні без доказів.. Хоча мої батьки казали, що я завжди залишаюся у дурнях. Ну в сенсі того, що завжди трохи відрізнявся від інших і був дуже повільним. Судячи з моєї розповіді про це розслідування, думаю буде зрозуміло. Ну, а якщо незрозуміло, то я до того, що дуже довго все це веду. Знову я заговорив. Перейду до самої суті. У дурнях сьогодні був знову я. Тому і вирішив повірити. Але звісно не без доказів! Тому я й вирушив шукати їх.

Судячи з опису зовнішності Франсуази, на мертву вона дуже навіть була схожа. Цікаво виходить. Мені вдалося знайти інформацію про одну леді. Дуже схожа на Франсуазу. За зовнішністю і за ім’ям. Ні, ім’я її було інше. Діана. І якраз таки псевдонім “Франсузаа” у неї десь проскользнув. І дійсно вона мертва. У 1997 році вона загинула в автокатастрофі. І тому вона має більшість шрамів. Так виходить, Франсуаза – мертва? Чоловік дружив з мертвою? Як? І куди зник Вільям? До моєї прикрості мені це не вдалося дізнатися. Але сам факт того, що він спілкувався з мертвою, померлою досить давно, так ще й не він один її бачив, означає, що йому це не здавалося? Це так дивно. На більшість моїх питань досі немає відповідей. Може, Франсуаза знала, що Вільяму не місце серед людей? Може, вона його забрала до себе? Залишається лише гадати. І знову я у дурнях. Майже нічого не дізнався, але часу зате витратив…

І до чорта все це! Піду я краще пастухом працювати.