Знову за день ані краплини! Аверяни страждають без дощу: вони без нього жити не можуть.  Запаси води мали далеко не всі, адже дощі зазвичай йшли кожен день. 

Король Авери кілька разів видавав накази, щоб населення збирало воду, – у нього були передбачення про катастрофу. На жаль, мало хто йому повірив.

Усім, хто мав сіру шкіру з темно-сірими плямами, ставало погано.  Ніс-хобот ставав рудим, лущився. Ноги відмовлялися ходити, бо вся сила руху сірошкірого аверянина була у воді. Деякі мешканці  найстаршого віку зовсім висохли, перетворились на попіл.

Білошкірі мешканці були сильнішими й страждали менше. До того ж, вони більше довіряли королю і королеві, адже були однієї з ними раси. Вони створювали запаси води. Лише деякі не робили цього й тепер ходили позичати воду в родичів.

Фіолетові високі та густі, мов земні дуби, цілющі дерева втрачали листя. А квіти, котрі вночі зазвичай сяяли й освітлювали планету, стали марніти.

Серед істот краще за всіх почувалися ягури. Вони тривалий час могли обходитися без води. А ось величезні канорди, тіло яких вкрите червоною лускою, поступово втрачали можливість літати, бо їхні крила ставали ламкими.

Лише один аверянин, на ім’я Джі, почувався добре, адже лише він знав дорогу до підземної річки. Справа в тому, що на Авері, попри щоденні дощі, не було ані річок, ані озер. Усю воду, що падала з неба, планета всотувала в свої надра.

Джі залюбки допомагав іншим, ділився водою, але не розкривав своєї таємниці.

– Звідки ти береш воду? – спитав одного разу його сусід. – Чому віддаєш її задарма? І навіщо всім, хто бере твою воду, ти кажеш, щоб зберігали це в таємниці?

– Я не можу про це розповідати, адже тоді струмок, про який  знаю тільки я, наробить лиха.

Джа – так звали сусіда – не дуже повірив у таке пояснення й вирішив слідкувати за Джі. А поки що запропонував:

– Будемо продавати цю воду, станемо багатіями.

Джі відмовлявся, але Джа наполягав і навіть говорив, що прийде з солдатами короля, і вони заарештують Джі. Довелося зголоситися на умови сусіда.

– Яку ціну ти хочеш призначити? – спитав він у Джа.

– 100 аверів.

– Але це великі гроші! Мало хто такі має.

– Якщо немає грошей, хай приносять листя цілющого фіолетового дерева.

– Але зараз їх складно дістати! – заперечив Джі.

– Не буде грошей або листя – не буде й води! – сказав Джа.

І ось настав день, коли навіть у короля з королевою не стало води. Вони довідалися про Джі й послали до нього своїх воїнів. У цей час Джі, за відсутності поряд Джа, роздавав воду безкоштовно, тому вона швидко закінчилася.

– Показуй, де ти береш воду! – наказав головний охоронець короля.

– На жаль, не можу! – відповів Джі. – Авера загине, якщо хтось, окрім мене, дізнається про джерело!

– Планета та й усі ми загинемо без води! – заперечив воїн. – Скільки аверів ти хочеш?

– Мені гроші не потрібні! – відповів Джі.

– Ми дамо тобі мільйон аверів!

Але Джі тільки похитав головою. І тут з-за спини охоронців вибіг Джа:

– Я покажу вам дорогу до джерела за мільйон аверів!

Джі гаряче заперечив:

– Цього не можна робити!

Але його не слухали та пішли за Джа, котрий вистежив, де знаходиться джерело.

Джа привів охоронців короля до скелі, відсторонив кущі, і всі побачили тонкий струмінь води. Вона, наче злякавшись, поступово зникала.

– Візьмемо важкі молоти, будемо бити! – вирішили служителі короля.

Але цього не довелося робити. Скеля сама по собі раптом розкололася навпіл. Звідти полилися величезні потоки води. Люди спробували тікати, але марно: вода поглинала все на своєму шляху.

Спочатку мешканці планети зраділи, що до них почала підступати вода. Але її було занадто багато. Аверяни злякалися, адже в них не було ані човнів, ані кораблів.

Поступово вся поверхня планети Авера перетворилась на суцільний океан. Деякі з білошкірих та сірошкірих мешканців, а також тварини, наприклад, ягури, навчилися дихати під водою. З того часу на Авері є тільки підводний світ.