Уривок

РОЗДІЛ 1. ПІДСЛУХАНА РОЗМОВА

Лойд йшов по пустелі Хасет не поспішаючи. Йому потрібно було дістатися до міста Уанхет, але шлях під спекотним сонцем забирав багато сил.

Звечоріло, і він вирішив відпочити, як раптом побачив якесь багаття, а біля нього – двох незнайомців. Вони почали розмову:

– Метефе, ми прийшли сюди за каменем сет, – сказав один із них.

– Що це таке?

– За легендою, його створив володар життєвої сили для володіння світом, проте він програв війну, а камінь сховали павуки у своїх печерах.

– Ти знаєш, де саме можна його знайти, Пірате? – поцікавився чоловік.

– Для цього є архів у місті Ньютаун. Коли настане ранок, ми вирушимо туди та все дізнаємося.

Лойд завмер. Його налякали слова незнайомця, що звав себе Піратом, а в голові було лише одне: не можна допустити втілення цих планів. Зібравшись із думками, чоловік вирішив зробити все можливе, аби врятувати світ.

Настав ранок, і коли Лойд прокинувся, від незнайомців не залишилося і сліду. Він зрозумів: вони вже в дорозі до міста Ньютаун, не можна гаяти ні хвилини.

РОЗДІЛ 2. ПОДОРОЖ ДО УАНХЕТУ

Лойд знав, що йому потрібна допомога, аби дістатися до міста Ньютаун. Шлях досить складний, і йти по ньому пішки вкрай небезпечно. Чоловік не витримає сонячну спеку настільки довго, тому спочатку треба знайти транспорт. Неподалік знаходиться Уанхет, і там можна пошукати допомогу. Зібравшись із силами, він вирушив уперед.

Поступово пустеля змінилася напівпустельною долиною, де зустрічаються лише поодинокі акації. Минали години, як раптом настав вечір. Аби відпочити та відновити свої сили, Лойд облаштував місце біля дороги, де можна було б переночувати. Незабаром пролунали якісь звуки, схожі на співи. То був караван беруїнів. Розуміючи, що це шанс швидше дістатися до міста, подорожній вирішив скористатися цим. Він зупинив караван, і підійшов до одного з чоловіків.

– Доброго вечора. Моє ім’я – Лойд. Мені потрібно дістатися до міста Уанхет. Чи можете ви мені допомогти?

– Тобі пощастило, що ти нас зустрів, чоловіче! Мене звати Мегді, вирушаймо з нами.

Прибувши до Уанхету, Лойд подякував Мегді за допомогу. Подорожній розглядав усе довкола і записував на папір. Ця інформація була необхідна, адже він працює своєрідним мандрівником та шукачем пригод, а також етнографом.

Пройшовши через безліч визначних місць, Лойд закінчив опис міста. Тепер йому треба якомога швидше знайти тих, хто допоможе йому доїхати до Ньютауна. Неподалік місцевого магазину хлопець зустрічає свого друга Хану.

– Які люди! – дивується Лойд.

– О-о-о! Привіт! Що ти тут забув, друже?

– Привіт. Є багато справ, тому негайно маю дістатися до міста Ньютаун.

– Зрозумів. Я скоро буду летіти туди на вертольоті, проте спочатку треба знайти паливо. Якщо допоможеш, то візьму тебе з собою.

– Я знаю, де можна знайти пальне. Ходімо!

РОЗДІЛ 3. РОЗМОВА З ХАНУ

Прибувши до міста Ньютаун, Лойд із другом вирішили відпочити в ресторані. Це було гарне місце, тому чоловіки змогли як слід поговорити між собою.

– Лойде, а чому ти втік зі своєї роботи? Юристи добре заробляють, ти мав би великі статки, – каже Хану.

– Який сенс допомагати тим, хто грабує та вбиває інших людей? Я не відчував радості від цієї роботи та не бачив нічого, окрім свого кабінету. В дитинстві я мріяв мандрувати, вивчати різні мови та культури, але пішов вчитися на юриста, тому що в XXI столітті потрібна, як кажуть, «високооплачувана робота, щоб бути при грошах». Я облишив свої мрії та вирішив, що потрібно йти туди, де платять більше, аби жити в достатку, – відповів Лойд.

– Тобто, покидаючи роботу, ти поставив мрію вище статків?

– Так. Я не хотів далі працювати. Мій запал до цієї професії поступово згасав, і я зрозумів, що треба це закінчити.

– Лойде, ти зробив правильний вчинок! Більшість людей ідуть працювати заради грошей, але вони забувають про духовність. Живуть, аби накопичувати статки. Ти вирішив жити по-справжньому, а не перебувати в сірій буденності. Зараз я працюю рятівником на службі ДСНС. Мені подобається ця справа!

– Я також буду допомагати людям, – каже Лойд.

– В сенсі?

– На шляху до Уанхету я зустрів дивних незнайомців. Їх було двоє: перший – старий чоловік із сивою бородою та одягом, схожим на піратський, а другий мав темну шкіру та зелену хустку на голові. Вони говорили про захоплення світу та про якийсь артефакт, що допоможе це зробити.

– Стоп! Ти сказав, що там був чоловік з сивою бородою і одягнений, як пірат? – дивується Хану.

– Так, а що? Ти його знаєш?

– Справи кепські. Лойде, вони служителі володиря, якого звати Сет.

– Ого! Цього я не знав. Впоратися з ними буде досить складно, але не варто зупинятися.

– Бажаю тобі удачі, друже. Нехай щастить! – каже Хану.

– Дякую. Мені пора вирушати. Прощавай!

– Прощавай.

Закінчивши розмову, Лойд пішов додому. День був складний, але хлопець продовжував думати про Пірата. Попри всі думки, йому все ж удалося заснути.

РОЗДІЛ 4. ДОПОМОГА ДРУГА

Прокинувшись, Лойд вирішив знайти всі відомості про камінь сет. Вже восьма ранку, і він розумів, що треба діяти, тож хлопець пішов до свого друга, який може порадити, де можна знайти інформацію про цей таємничий артефакт.

Пройшовшись дорогами прекрасного міста, Лойд пішов до свого друга. У його квартирі було чудово: всюди панував порядок та чистота.

Чоловік постукав у двері та чекає, поки йому відчинять. Проходить хвилина, і ось він чує знайомий голос:

– Лойде, заходь! Давно не бачились! – каже Радан, – Що тебе сюди привело?

– Вирішив навідати друга! Та й мені треба твоя допомога.

– Яка?

– Ти знаєш щось про камінь сет? Я чув, що в тебе є доступ до бібліотеки, де зберігають древні книги.

– Так, я працюю там як лінгвіст і розшифровую древні тексти. Але стороннім заборонено заходити туди, адже інформація, що там зберігається, є дуже важливою.

– А якщо ми туди непомітно проникнемо?

– Зачекай, – каже Радан, – ти питаєш про камінь сет? Я згадав, що колись видавав книгу про так звану битву богів, і там йшлося про цей артефакт.

– Ходімо в бібліотеку! Мені важлива кожна хвилина.

– Добре, зараз зберуся та підемо.

– Чекаю.

Через декілька хвилин Радан уже був готовий. Друзі вирушили до бібліотеки.

– Лойде, чому ти вирішив дізнатися цю інформацію? Тебе ніколи раніше не цікавило подібне, – запитав Радан.

– Як кажуть у народі: «менше знаєш – краще спиш». А якщо серйозно, то в мене просто нова робота.

– Серйозно?

– Так. Детальніше можеш запитати у Хану, я йому все розповів.

Аж ось чоловіки вже дійшли до бібліотеки. Зайшовши туди, Лойд зрадів, що бачить цілком звичайні книги, не пов’язані з його колишньою професією.

– Ну що, шукаємо? – запитує він.

– Так. Проте, думаю, це буде довго.

– Не падай духом, ми знайдемо її швидше, ніж ти думаєш!

– Маю на це надію, Лойде. Книга називається «Війна богів». Мершій!

Друзі почали шукати книгу. Минав час, а її ніде не було.

– Радане, а ти впевнений, що вона тут є?

– Так. Мені говорили, що її сюди завезли.

– А в цій бібліотеці, часом, немає комп’ютера, щоб швидше знайти те, що нам треба?

– Є. Ходімо.

Через деякий час книга була знайдена.

– Знайшов! – радіє Лойд, – Іди до полиці з історичними книгами.

– Зараз.

– Тепер ми можемо дізнатися про потрібну інформацію. Радане, читай!

– За легендою, війна почалася через те, що  володар життєвої сили хотів захопити світ людей. Щоб захопити наш світ, він створив камінь, який дає змогу керувати гігантськими павуками. В результаті Сет і його військо програли війну, а створений ним артефакт заховали у горах, які знаходяться в пустелі Хасет.

– Знову доведеться їхати туди, – втомлено каже Лойд.

– Тут є карта.

– Чудово, це значно допоможе мені. Головне, щоб ніхто більше не побачив її.

– Чому така таємничість? – дивується Радан.

– Слухай: якщо коротко, то в пустелі Хасет я зустрів двох незнайомців: Пірата і його помічника Метефа. Вони є слугами Сета і хочуть віднайти цей артефакт, аби захопити світ. Я вирішив завадити цьому і самостійно віднайти камінь.

– Ого! Я думав, що служителі Сета вже давно зникли. Лойде, я піду з тобою в цю подорож. Ми давно знайомі, тому гадаю, що ти не проти.

– Я не проти, але це дуже небезпечно. Треба сфотографувати карту, і завтра будемо вирушати. Ти дозволиш мені заночувати в тебе?

– Я тільки за!

Вечоріло. Задоволені друзі пішли додому.

– Лойде, а де ми візьмемо автомобіль для подорожі? Гори Каукет далеко від нас.

– У мене вдома є всюдихід, я нещодавно придбав його.

– Ну, тоді добре. Потрібно йти спати, у нас попереду багато роботи.

– Згоден, Радане. Добраніч.

– Добраніч.

РОЗДІЛ 5. ПІДГОТОВКА ДО ПОДОРОЖІ

Прокинувшись, друзі побачили, що в квартирі хтось був. Вони кинулися шукати карту, але сейф, куди вони її заховали, був порожнім. Лойд побачив трохи сивого волосся неподалік сейфу.

– Радане, дивись, що я знайшов.

– Волосся… Можу припустити, що воно належить Піратові.

– Так, це логічно.

– Виходить, він за нами стежив. Як він дізнався про нас?

– Це влучне запитання, але, на жаль, я не знаю відповіді.

– Лойде, ти, начебто, вчора фотографував карту на свій телефон. Так?

– Точно! Дякую, друже, що ти згадав про це. Хоча наш ворог і вкрав карту, проте ми все ж маємо змогу вирушити до гір Каукет.

– Нумо в подорож!

Прийшовши до будинку Лойда, друзі зібрали всі необхідні речі: харчі,

воду, і навіть мачете, адже на них чекає небезпека. Збираючись до мандрівки, Лойд іноді думав, що краще б він був юристом. Проте він не може повернути все назад. І, розуміючи це, чоловік збирав речі з думкою про порятунок світу та нове життя, яке він хотів ще в далекому дитинстві.

Нарешті все було готове.

– Радане, ми були в різних ситуаціях протягом всього життя. І от ми знову разом задля цієї пригоди. Як кажуть у народі: «друг пізнається в біді». Ти вирішив допомогти мені, незважаючи на те, яка небезпека на нас чекає, – сказав Лойд.

– Мені не важко допомогти тобі. Біда об’єднує всіх, і нас також.

Друзі сіли в автомобіль та вирушили в подорож до гір Каукет.

РОЗДІЛ 6. НЕЗАБУТНЯ ПОЇЗДКА

Мандрівка почалася з виїзду із міста. За ним простягався великий дрімучий ліс, якому було дуже багато років. Друзі, побачивши його, сповна відчули всю силу природи. Спів пташок та шум вітру заворожував своєю мелодійністю, тому хлопці поринули в думки.

-Зараз 2024 рік, а в цьому місці природа змогла зберегти свою первісну красу, – сказав Радан.

Минає багато часу. Сонце ховається за горизонтом і настає ніч. Лойд і Радан вирішили відпочити від затяжної поїздки.

– За цей день ми здолали велику відстань.

– Так! Згідно навігатору, ми вже на середині шляху.

– Треба відновити сили. Завтра нас чекає ще багато труднощів.

– Добраніч, друже.

– Добраніч.

Вранці мандрівників спіткали неприємності: крізь сон вони почули звук автомобіля, а потім – незнайомців, які з нього виходять. До Лойда підійшов один із них.

– Прокидайся! – обурено закричав той.

– Ти хто? – дивується Лойд.

– Мене звати Кераф. Я ватажок цієї банди. Ти маєш віддати нам усі гроші, інакше я накажу своїм хлопцям вас прикінчити! Зрозумів?

– Давай так: я тобі даю те, що ти просиш, а ти їдеш своєю дорогою.

– Скільки в тебе грошей?!

– 75 тисяч тобі вистачить?

– Думаю, що так, – задоволено відповідає Кераф.

– Ходімо зі мною.

Кераф підходить до Лойда, як раптом той нападає на нього, наносячи

влучний аперкот. Ватажок банди почав злякано махати своїм ножем, намагаючись вбити хлопця.

-Радане, підніжку! – крикнув Лойд.

Друзі вправно здолали бандита, після чого його помічники повтікали.

-Керафе, якщо ти не підеш звідси, то я відлупцюю тебе ще сильніше.

Більше ніколи не трапляйся на моєму шляху.

-Я ніколи не здаюся! Цього разу тобі просто пощастило.

Після того, як бійка закінчилася, друзі змогли трішки перепочити.

– Це було потужно, – каже Радан.

– Я лише не хотів, щоб він вказував, що нам робити. Нехай заробляє гроші власною працею, а не грабує інших.

– Бачу, ти займався спортом, друже.

– Так, мені важливо підтримувати свій фізичний стан у нормі. Ну, досить розмов. Час вирушати далі!

Надвечір мандрівники дісталися до гір, що мають назву Мунеф. З єгипетської мови це означає «захисник бідних». Зупинившись біля струмочка поблизу гір, Лойд і Радан поповнили свої запаси води. Їм доведеться ще довго їхати спекотною пустелею.

І ось чоловіки побачили далеко попереду будинки.

– Місто! Місто! – радісно вигукнув Лойд.

– Це чудова можливість купити їжі та спорядження. Без цього нам буде складно знаходитися в печері. Мерщій!

Зупинившись у місті, друзі почали шукати магазин із потрібними їм речами.

– Лойде, здається, у будівельному магазині можуть бути каски, ліхтарі, пов’язки, троси та карабіни. Давай пошукаємо їх саме там.

– Треба в когось запитати, де він знаходиться.

– Гей, чоловіче! Добрий день. Підкажіть, будь ласка, де можна знайти будівельний магазин?

– Доброго дня. Ідіть прямо, а потім поверніть направо. Там буде вулиця Нівет. Шукайте 13 будинок.

– Дякую за допомогу! Нехай береже вас Аскеп.

– Навзаєм.

Мандрівники вирушили вперед за вказівками чоловіка, і вже скоро знайшли потрібний магазин. В ньому вони придбали все необхідне та, подякувавши продавцеві, поїхали далі.

Сонце опустилося за горизонт, і друзі вирішили відпочити. На щастя, біля місця, де вони зупинилися, знаходився мотель. Там вони і залишилися на ніч.

Прокинувшись, Лойд побачив, що його друг кудись зник. На столі лежав лист, на якому було написано: «Це я – Пірат. Твій друг знаходиться у місті. Біля складу. Якщо хочеш його врятувати – шукай його там». Обурений чоловік без роздумів вирушив на порятунок Радана.

Приїхавши до вказаного у листі місця, хлопець побачив свого товариша зв’язаним. Той намагався попередити Лойда, що тут небезпечно, проте його було не зупинити. Не роздумуючи, Лойд кинувся рятувати друга. Раптом його ногу пронизав нестерпний біль – снайпер поцілив у неї зі своєї гвинтівки. Не бажаючи здаватися, Лойд шукав місце, куди можна було б заховатися. Він швидко визволив друга, після чого знайшов безпечне місце.

– Радане, ти як? Цілий? – запитав Лойд.

– Я то цілий, а ти? Ти бачив свою ногу?

– Та пусте! Зараз витягну кулю, і все буде добре. Не хвилюйся. Нам потрібно якомога швидше тікати звідси.

Діставшись до свого автомобіля, друзі знову вирушили в дорогу. Радан допоміг витягнути кулю та обробити рану.

– Як це сталося? – запитав Лойд.

– Я прокинувся близько п’ятої ранку та пішов у туалет, а коли повернувся в кімнату – хтось підкрався до мене ззаду і приклав ганчірку до лиця. Я заснув. Прокинувшись, я побачив, що сиджу у якомусь складі, і в ньому троє чоловіків. Один був у чорному, другий – схожий на бандита, а третій – з великою бородою.

– Це був Кераф. Він говорив, що ми ще зустрінемося. Мабуть, хоче помстися. Я радий, що знайшов тебе живим.

Друзі розповідали один одному різні історії, що в минулому

трапилися з ними. Радан розказав про те, як зустрів дівчину, з якою в нього взаємні почуття. Про те, як розгадував древні книги. Лойд уважно слухав, після чого розповів другові, як планує діяти в майбутньому. За розмовою друзі й не помітили, як майже доїхали до лісу, що оточує гору Каукет. Далі їхати було складно, тому Лойд і Радан вирішили іти пішки.

Ідучи стежиною, друзі бачили незвичних птахів та змій, милувалися величчю гори. І хоча гора була дуже гарною, проте вона мала кепську репутацію. За легендою, там помер цар Уанхету, якого звали Менехет. Він був засновником міста Уанхет і володів величезною територією, але його соратник і генерал хотів прибрати його з трону та вирішив заманити його в пастку. Знаючи, що Менехет любив відпочивати в горах, він дочекався, коли той прийде на своє улюблене місце, та пустив стрілу в око цареві. Смерть була миттєвою. Сповістивши народу, що Менехет помер, його соратник Сеті зайняв трон. Перше, що він зробив, – це було скасування мирних угод та розв’язування воєн проти країн Нівет та Ібен. Люди не стали терпіти таких дій тирана та отруїли Сеті. На трон сів Мааті, що відновив мир у країні, а гору, де загинув цар Менехет, назвав горою Каукет, що з єгипетської мови означає «темрява»

Згодом Лойд та Радан підійшли до печери.

-Наступає важливий момент. Ми увійдемо в печеру, де знайдемо камінь сет. Заради цього ми ризикували життям, – сказав Лойд.