Уривок з повісті

   Фугус знову впав із дерева. Вже сотий раз за сьогодні. Та Вен не зважав, він навчився ігнорувати будь-які дурощі брата. Венатор продовжив тренування, треба ж щось робити, поки чекаєш третього.

   Вен ніколи не марнував час. Він завжди поспішав, але робив це так елегантно, що інші вважали, що це просто вони відстають.

   Зрештою голод взяв своє і Вен зробив паузу. Він дістав із кишені флакон з екстрактом ромашки. Цей аромат втамовував голод. Дану асоціацію Венатор встановив однією із перших, бо без цього в дитинстві було б не вижити. Чоловік відкоркував флакон і вдихнув. Біль в животі зникла і шлунок заповнило приємне відчуття.

   Вен повернувся до діла. Він встановлював магічну асоціацію із чорнобривцями, щоб відчуваючи їх запах, підсилювати реакцію на шуми навколо. Таким чином полювати стало б набагато легше.

   Але ось, шум з’явився в іншому боці галявини, чого Венатор не очікував. Там стояла розмальована пика.

— Ми з братом скоро звідси підемо. Але зараз ця галявина потрібна нам, — сказав Вен блазню, — тут місце зустрічі із нашим компаньйоном, тому попрошу не відлякати його.

— То це ви Венатор? А я і є ваш компаньйон, — усміхнувся незнайомець.

— Ти точно читав в оголошенні про умови подорожі?

— Звісно, друже мій. Я — актор, а ми завжди приділяємо увагу деталям. Все, що мені було потрібно побачити у вашому запрошені — це слова “Далекий ліс”. Там точно є рослини, з якими я ще не встановив асоціації. В мене в запасі вже тридцять запахів, що викликають різноманітні емоції. Для актора це чудове портфоліо. Але мені потрібно більше емоцій.

— Тобі потрібно більше толку. Та бачу, ти єдиний, хто прийшов, — Вен закотив очі.

— До речі, я — Істріо. Наголос на “і”.

— Іди поклич мого брата, скажи, що пора вирушати. Ми й так згаяли занадто багато часу.

*   *   *

— Хлопче, нам пора. Бос казав збиратися, — мовив Істріо.

— То ви наш компаньйон? Я Фугус, а ви? — юнак простягнув руку.

— Істріо. А ти що тут робиш? Чому руки такі, наче ними палубу чистили?

— Я вчуся літати. Коли підстрибую, то вдихаю чорнобривці і хочу створити з ними асоціацію польоту.

— Ого, це так винахідливо. Ти молодець, далеко підеш.

— Ви справді так вважаєте? — спитав Фугус.

— Ну звичайно. В когось таке вже виходило?

— Я буду першим, — усміхнувся хлопець, — хоча брат в це не вірить та каже, що я марную час.

— Він якийсь зануда, — сказав Істріо.

— Йому просто важко. Після смерті батьків Вен про все піклується сам. Насправді він добрий. Сьогодні навіть віддав мені свій сніданок.

— Чому ж він тягне тебе в ліс?

— Наших овець вже два тижні хтось краде. Сліди ведуть до лісу, брат гадає, що це бандити. Венатор хоче повернути худобу. А ви хіба не читали оголошення?

— Читав звісно. Краєм ока.

   Істріо побіг до Вена. І почав розпитувати про маршрут. Але той якраз вдихав запах із свого флакону. Він схопився і глянув на Істріо.

— Ти вже вдруге перебив моє тренування. Надіюсь наш інвентар готовий і ти саме це хотів сказати.

— Так, Вене, так, — Істріо склав руки, нахмурився та пішов по сумки.

*   *   *

   Вечоріло, трійка прямувала вглиб лісу.

— Фугус, йди назбирай нам дрів для вогнища. Зробимо привал, бо якщо продовжимо шлях, то зб’ємося з курсу.

— Ти відправляєш мене самого? Ура. Я не підведу. Обіцяю.

   Брат хутко зник за кущами.

— Не переживай Вене, зі мною ти швидко знайдеш овець, — мовив Істріо.

— Я зроблю все сам, від вас потрібно лише нести речі, які я не змозі понести самотужки, — відповів Вен.

— Хіба мої та Фугусові асоціації не допоможуть?

— А яка користь від твоїх вмінь? Як ти станеш в нагоді? Викличеш в бандитів жаль своєю нездарністю? — сказав Вен і потім, як Істрі поник в лиці, хутко додав, — стривай, від тебе все-таки є користь. Ти допоміг мені…

— І не дивуйся, чому це Фугус так себе недооцінює. З таким то братом.

— Він хіба себе недооцінює?

— А ти не бачиш, якої Фугус про себе думки?

— Не знаю. Я вважаю його вмілим, просто виживання це не його сфера. У Фугуса добре виходить готувати, доглядати тварин, вирощувати городину.

— Так скажи це йому. Ти хоча б раз його хвалив? — спитав актор.

   Венатор замовк.

— А що ти там про мене говорив. Як я тобі допоміг?

   Вен відвів погляд, — ти допоміг мені встановити асоціацію. Я стільки разів кидав каміння собі за спину, щоб зробити ефект несподіванки, але нічого не виходило. Та тут вибіг ти і налякав мене. Я якраз вдихав аромат чорнобривців і різко повернувся на шум, що ти спричинив. Завдяки цьому асоціація встановилася.

— Ага!

— Якщо будеш багато про це говорити, зламаю тобі носа, — Вен поплескав Істріо по плечу й пішов збирати каміння для вогнища.

   Згодом повернувся Фугус з купою сухого гілля. Венатор все розклав, як вчив батько, і почав терти гілку до гілки. За мить спалахнув вогонь.

— Так швидко? — мовив Істріо, — ти маєш флакон, що асоціюється в тебе із вогнем?

— Не флакон, — мовив Вен, — тирсу. Вона в мене асоціюється із вогнем.

— Тирса! Це ж геніально, — засміявся актор, — з нею в мене ще немає асоціацій. Це ж додаткова емоція.

— То ти тепер нас покинеш, бо знайшов новий запах? — спитав Фугус.

— Яке покинеш, — втрутився Вен, — хто нестиме мої флакони?

— Ну, я можу залишитися. Але вам доведеться збільшити плату.

— Нізащо в світі, — не думаючи, сказав Вен.

— А що ви хочете? — запитав Фугус.

— Флакон ромашки, — відповів Істріо.

   Брат глянув на Вена. Той розумів, що ромашка для них не така цінна. Венатор похитав головою, але дістав з кишені флакон і кинув Істріо.

— Супер, ромашка викликає в мене співучість, — сказав Істріо і з подивом глянув на Вена, схоже його скрегіт зубів виявився занадто гучним.

   Актор вдихнув і почав співати. Від такого високого голосу, Венатор зіщулився і став схожим на поголену вівцю, якій від цього соромно.

   Вен підсунувся ближче до брата. Той сидів біля вогнища, худорлявий, довгий ніс кидав тінь через пів обличчя.

— Ледь мене не оглушив, — почав Фугус.

— Співак з нього поганський.

— Я його розумію, — сказав Фугус.

   Венатор важко ковтнув. Після паузи промовив.

— Але він не опускає рук. Це хороша риса. Впевнений, в нього все в житті вийде, — Вен глянув Фугусу в очі.

— Справді так думаєш? — спитав той.

— Так, брате, — Вен поклав руку йому на плече, — до речі, щодо твоїх спроб навчитися літати. Я більше не буду їх критикувати. Можеш продовжувати свої тренування, коли ми повернемося додому.

— Дякую, Вен. Та я вже провалився. Останній раз, коли я стрибав, в мене нарешті встановилася асоціація. Тільки не та, що я хотів. Так, тепер запах чорнобривців примушує мене летіти, але летіти вниз. Можеш забрати мої квіти, — Фугус почав витягувати їх зі своїх шкарпеток.

— Та не треба, — Вен скривився, — нехай будуть в тебе.

— Слухай, я хочу цієї ночі нас сторожити. А ви можете спати.

— Але Фугусе… Добре, я в тебе вірю, будеш сьогодні нас пильнувати.

   Венатор ліг на сумку, Істріо теж замовк та готувався до сну. Вен дістав флакон з екстрактом бузку. Цей запах давав йому бадьорість і відганяв сон. Чоловік, поки Фугус не бачив,  вдихнув аромат і заплющив очі.

   Коли Венатор відчув на повіках ранкові промені сонця, то розплющив очі і піднявся. Чоловік наблизився до Фугуса, котрий ходив вперед-назад.

— Ну як тобі сторожити?

— Було важко, тому щоб не заснути, я вирішив не сидіти на одному місці. Але мені сподобалося, я нарешті приніс комусь користь, — сказав Фугус, чиє обличчя, здавалося, вбирало в себе все світло з галявини.

— Спалося добре,  дякую, — мовив Істріо, — тільки от земля твердувата.

   Після години шляху команда зупинилася. Попереду були клуби диму. Вен підняв руку. Фугус присів, Істріо вчинив так само. Неподалік стояв табір та клітки з вівцями.

   Вималювався план. Він був простим та зрозумілим. Тихо підійти, повалити першого, далі в прямій сутичці перемогти трьох, що залишаться.

— А ми? — спитав Фугус.

— Будете підкидати потрібні флакони за моєю командою, — пояснив Вен.

— Без проблем, — мовив Істріо.

— Стривай, я хочу з тобою, — сказав Фугус.

— Але ти завжди чудово допомагав мені з тилу.

— Істріо сам із цим впорається. Будь ласка ти ж казав, що віриш у мене.

— Ну гаразд, най буде. Надеремо їм зад разом.

   Тепер в команди був новий план. Венатор відволікатиме розбійників, а Фугус проникне в центр табору і відчинить клітки.

— Тільки не вступай у бій. В разі чого, кричи і я прийду на допомогу.

   Венатор пояснив Істріо щодо кожного флакону і місія розпочалася.

*   *   *

   Вже вдруге в житті Фугус був по-справжньому корисним. Він вдихнув хвою, котра робила його рухи більш чіткими і наблизився до кліток. Неподалік вже чулися удари Венатора, а також тремтіння в голосі Істріо, котрий хутко читав написи на кожному флаконі, шукаючи потрібний.

— Привіт подруго, — сказав юнак до однієї з овечок.

   Вона почала жалісно бекати, а за нею до хору долучилося ще більше овець. За мить, навколо звучав какофонією цілий оркестр. Та спів Істріо був таки гіршим. До речі, де він? З початком тривоги, актор зник.

   На юнака побіг один із бандитів. Але Фугус продовжив відчиняти клітку. Замок видав характерний звук і овечка була вільна. Тепер й битися можна.

   Фугус дістав флакон, що додавав йому сили. Але ворог ударом ноги вибив пляшечку з рук. Та розбилася і в повітрі запанував аромат жасмину.

    Хоча Фугус все одно відчув запах, але тепер бандит його теж вловив і для нього жасмин був більш корисним. Ворог з легкістю ухилявся від кожного удару Фугуса. Зрештою той видихнувся. Розбійник вийняв кинджал, але в цей момент прибув Вен та повалив поганця на землю.

   Та брат втратив пильність і не помітив за спиною двох інших. Ті схопили Венатора. Після цього трійка бандитів пішла на Фугуса. Той вдихнув мелісу і прискорився, але тікати юнак не хотів. Він помчав до Вена.

— Дурень, тікай та приведи допомогу.

   Але Фугус не слухав. Він прибіг до сітки, де висів Вен і потягнув донизу.

— Не турбуйся, ми спустимо її для тебе, — сказав один із бандитів, що міцно вхопив Фугуса за плечі.

   Хлопця почали теж вкладати у сітку, щоб підвісити на дереві. Але увагу всіх привернув бойовий клич.

— Дорогу зірці! — кричав Істріо, котрий біг і діставав із сумки флакон.

   Він кинув щосили першу ж баночку, яку дістав. Вона гепнулася в гілляку дуба і розбилася. Екстракт ромашки розлився по стовбуру та сітці. За цей час, Істріо вже схопили.

— Вене, вдихай і роби щось, — кричав він.

— Ромашка насичує мій голод, бовдуре. Не міг кинути хвою, чи хоча б мелісу?

   Істріо теж оглянули з ніг до голови, і не знайшовши схованих флаконів, засунули в сітку. Тепер вся команда висіла разом.

— Саме тому я і працюю один, — сказав Вен.

— Я хотів допомогти, — мовив Фугус.

— Краще би втікав, чи вдома сидів і доглядав город.

— Але від мене є користь і поза домом, — голос юнака зламався, — я ж сторожив нас вночі, — Фугус глянув в очі Венатора, — сторожив же. Так?

— Бузок, — відповів брат, навіть не дивлячись на Фугуса.

— Ти навіть таке мені не довірив? — хлопець більше не казав нічого.

   Розбійники почали витягувати флакони із сумок трійки. Бандити навіть рахували, за скільки їх продадуть.

— Троянду залиш мені, — сказав один із них.

— Хлопці, хіба це все не забере пан Некар? — мовив другий.

— Ні, Некару ми віддамо лише тих трьох.

— Друзі, а для чого нас віддавати якомусь Некару? — втрутився Істріо, — я шанований актор, моя публіка заплатить вам щедрий викуп.

— Некар заплатить більше. Готуйтеся, вам залишилося небагато, ти блазню, будеш більш корисним мертвим.

— Яка ж від мене тоді користь?

— Некар просунеться у встановленні нової асоціації, — відповів бандит.

— Не може бути, — втрутився Вен.

— Так, так. Наш пан зможе забирати життя, лише вдихнувши запах ромашки. Жодна людина до цього ще не додумалася. Некару тоді ніхто не стане на шляху. А ми будемо панувати разом із ним.

   Всі замовкли. Лише вітер туди-сюди гойдав сітку. Хоча в повітрі і витав запах ромашки, та Фугусу він, так як і Вену, нічого корисного не давав.

— Я хочу на землю, — жалівся Істріо. Хоча б він хотів чогось реального. Не те, що Фугус, який забажав літати. Яка ж це справді була дурість.

— На землю, — на мить задумався і промовив Фугус, — Істріо, ти геній.

   Істріо підняв палець, — невизнаний геній, — додав він.

— Ні, ні, я вигадав, як нам вибратися. Я повалю нас на землю.

— Як? — нарешті заговорив Венатор.

   Фугус потягнувся до шкарпетки і дістав трохи пелюсток чорнобривців.

— Ці квіти таки стануть мені в пригоді, — сказав Фугус.

— Але ти ж ще не навчився літати, — мовив Істріо.

— За те навчився падати. Думаю сітка порветься, якщо я активую силу, — мовив Фугус, — але щоб дійти до сумок, потрібно буде затримати ворогів.

— Залиш це на мене, друже мій. Я викличу в них жалість своїм голосом, — Істріо глянув на Вена.

— Брате, готовий? — спитав Фугус і Венатор кивнув.

   Місія Фугуса почалася. Він вдихнув чорнобривці і активував свою асоціацію. Хлопця потягнуло вниз, сітка обірвалася й Фугус гепнувся на землю, а за ним решта команди. Істріо вдихнув ромашку, запахом якої була просякнута сітка. Це знову дало йому той жахливий голос. Він заспівав так, що всі бандити присіли від болю. Але Вен та Фугус встигли заткнути вуха. Брати дісталися до сумок.

   Фугус взяв собі швидкість, а Вен сильні удари. Вони стали пліч опліч і приготувалися зустріти чотирьох поганців. Істріо ж знову кудись зник. Фугус брав удар на себе і ухилявся від нього, а Вен контратакував. Все йшло добре, але ворог тиснув кількістю.

— Овечко, — крикнув Фугус, помітивши білий клубок неподалік. А потім ще один і ще. Згодом ціла ватага овець бігла до братів. Юнак повернувся й побачив Істріо, що відчиняв клітки. Справді геній.

   Тварини не давали бандитам згуртуватися і розділили чотирьох поганців. Брати ж наближалися до розбійників по одному і долали їх.

*   *   *

— Отак тобі, — сказав Істріо, замикаючи в клітці останнього розбійника.

   Команда перемогла. Поки актор нишпорив у припасах бандитів в пошуках харчів, Вен підійшов до брата і заговорив, — Вибач мені.

— Я не ображаюсь, брате, — сказав Фугус, — головне, що ми їх подолали. Видно, мені ще зарано літати. Проте падіння теж служать гарним інструментом, — юнак усміхнувся.

— То що, додому?

— Вен, ти ж чув їхню розмову про Некара. Ми єдині, хто про це знає. Його потрібно зупинити.

— Фугусе. Ми прийшли сюди по нашу худобу.

— І що стане з цими вівцями, коли Некар встановить асоціацію із вбивством. Як взагалі такого подолати? Рано чи пізно він навідається і до нас. Тоді вже можливості щось змінити не буде.

— І що ти пропонуєш? Відправитися хтозна-куди на пошуки божевільного ватажка банди?

— Звучить краще, ніж навчитися літати, чи не так? — усміхнувся Фугус.

— Тоді поспішимо, я не люблю марнувати час.