Розділ 1. У школі

– Зараз вам всім майже вісімнадцять, і зовсім скоро ви будете проходити випробування на магічні здібності на планеті Фіомала, на якій ви народилися, – вже рідним голосом говорила Фруола – їхня вчителька. – Але, коли вам виповнився один рік, ваші наставники перемістили вас сюди, на планету Земля, до звичайних людей.

Підлітки сиділи у кімнаті відпочинку на різнокольорових пуфах й уважно слухали. Ця спільна кімната факультету була їм рідніша за власні кімнати, бо тут вони проводили майже весь вільний від занять час.  Навіть із заплющеними очима вони могли побачити світильник у формі їхньої рідної планети, а на дотик розпізнати будь-яку з настолок.

– Весь цей час на Землі ми вас навчали, як користуватися вашою вродженою магією. Й ось тепер на вас чекає рідна планета та її факультети. Але ваша група буде виконувати завдання тільки на чотирьох із них. Щоб залишитись жити на Фіомалі, вам потрібно успішно пройти всі завдання і показати, що ви справжні її мешканці.

– А що буде з тими, хто не пройде завдання? – спитала Олла, схвильовано вдихнувши сильний квітковий запах, який щоразу змінявся в залежності від пори року або свята.

– Того, хто провалить хоча б одне, ми повернемо на Землю на ще один рік занять, – відповіла Фруола, – а потім буде перездача. А якщо не впораєтесь і з перездачою, тоді… в такого учня ми, на жаль, зітремо всі спогади про нашу планету. Бо, нагадую, мета цих випробувань, щоб на Фіомалі залишалися тільки люди з магічними здібностями.

– Потрібно буде добре постаратися! – вигукнув Марк.

–  Так, але ваші результати залежать більше від того, чи є у вас здібності, чи ні. Якщо у вас немає певних здібностей, то ви хоч по десять годин на день тренуйтеся, але у вас нічого не вийде.

– Маю надію, що в мене є здібності, – сказав Сейм, потерши долоні одна об одну.

– І я! Дуже хочу зустрітись зі своїми батьками та обійнятися з ними, – із сумом мовила Аліна. – Бо я бачила їх тільки на світлинах.

– Я вірю у вас всіх, мої любі. Тому не бійтеся, а згадуйте наші з вами уроки. Що ж, у вас залишилось півтора вільні дні. А післязавтра о сьомій ранку ми зустрічаємось у цій кімнаті та будемо телепортуватися. Тож не запізнюйтесь. Гарно вам провести час.

Десять вихованців школи почали збирати речі, щоб завтра провести весь день у відпочинку та прощанні із Землею.

Розділ 2. БіоМаг

Вранці третього дня підлітки приземлилися у чарівному лісі з деревами яскраво-зеленого кольору. Перед собою вони побачили стежку, яка вела до великої дерев’яної будівлі з природними прикрасами у вигляді листя та квітів. Хлопці та дівчата пішли до факультету. Стежка привела їх прямісінько до головного входу, біля якого стояла дівчина у довгій зеленій сукні, по всьому її тілу вилися ліани, на голові був гарний вінок з листя і квітів.

– Добрий день. Мене звуть Ліанелла. Рада вітати вас на нашій планеті Фіомала. Вам тут сподобається. У лісі, з яким ви щойно познайомилися, обабіч озера знаходяться два факультети. Я викладаю у БіоМазі, в якому ми зі студентами вивчаємо чарівні рослини нашої планети. Ходімо за мною, я проведу вам екскурсію.

Поки підлітки йшли по факультету, вони побачили багато різних класів, у яких стояли незвичайні рослини. Дорогою вчителька розказала гостям про фрукти та овочі з їхньої рідної планети, та показала розклад, де були зазначені природничі дисципліни: серед яких їм запам’яталися уроки садівництва, овочезнавство, ягідництво, вирощування й догляд за квітами й травами.

– А ось тут наші учні вчаться виробляти магічні палички з кори дерева Палус, – сказала вчителька, коли новоприбула зайшли у майстерні, в яких на вкритих блискучим лаком дерев’яних столах стояли інструменти, схожі на земні станки.

– Ого скільки станків! – вигукнув Андрій.

– О, скільки інтересу, – посміхнулась Ліанелла. – Ну тоді приходь вчитися до нас.

Наступний кабінет називався «Шепіт трав». Коли вчителька відкрила двері, гості вдихнули запах, багатий на есенції трав і квітів.

– Тут так класно пахне, – можна робити парфуми, – сказала Елла.

– Ти права, є в нас і такий клас, а в цьому виготовляють природні ліки, – уточнила викладачка.

– Я тоді точно прийду до вас вчитися! – захоплено сказала Елла.

Нарешті Ліанелла привела дітей до великого класу з високими стелями і великими панорамними вікнами з виглядом на ліс. Підлітки побачили великий стіл вздовж стіни, на якому стояли десять горщиків.

– Тут буде проходити ваше перше випробування. На столах ви бачите маленькі саджанці, прошу кожного стати навпроти одного з них, – сказала Ліанелла.

Після того, як всі зайняли свої місця, вчителька пояснила завдання:

– Кожний ваш саджанець від фруктового дерева або куща. Вам потрібно за десять хвилин за допомогою інтелектуальної магії його доростити і виростити на ньому правильний плід.

– А як ми дізнаємося, чи правильний ми виростили плід? – спитала Елла.

– У кінці я підійду до кожного дерева і теж проявлю його плоди. Якщо плід залишиться таким же, отже, ви зробили все правильно. Якщо плід зміниться, на жаль, ви провалили завдання. Пам’ятайте, коли спливе десять хвилин, ви більше нічого не зможете зробити. А щоб вам легше було слідкувати за часом, кожні дві хвилини ваш горщик буде вібрувати. Все зрозуміло? Тож тепер приступайте.

Аліна почала гладити листя, щоб увійти в контакт з рослиною, а Марк одразу заплющив очі і почав щось собі бурмотіти під ніс. Діма взяв горщик у долоні та став малювати ним коло у повітрі, а Мона просто незмигно дивилась на саджанець, і під її сконцентрованим поглядом розквітнула перша квітка.

В один момент всі побачили і відчули на дотик першу вібрацію горщика. Адель перезирнулась із Сеймом і помітила його хвилювання, бо в його саджанця листя змінило колір із зеленого на коричневий. Андрій подивився на квіти інших однокласників, які також оглядалися, порівнюючи власні досягнення з іншими. Тут друга вібрація нагадала, що час минає та потрібно вирощувати плоди, до чого учні одразу повернулися. У багатьох з них уже були на саджанцях різного кольору і розміру квітки, які потихеньку перетворювалися на мініатюрні плоди, коли дуже гучно завібрували горщики, розбризкуючи по столу крихти землі.

Тем помітив, як Сейм зірвав листок свого зів’ялого деревця і підкинув у горщик Адель. На її кущику одразу виросли нові квітки, які дуже швидко почали перетворюватись у зовсім інші плоди.

– Що ти накоїв? – в очах Аделі було видно хвилювання та страх.

– Це тобі відповідь за моє розбите серце, – злостиво всміхнувся він.

– Перестань думати про вирощування фрукта, я тобі допоможу, – негайно мовив Тем дівчині.

Адель кивнула і відійшла, дивлячись, як під поглядом її хлопця на її кущику швидко повертаються перші плоди малини, а в цей час горщик завібрував передостаннє. Вона полегшено зітхнула і показала пальцями сердечко, на що Сейм закотив очі.

Ола і Діма перезирнулися – в них виросли однакові плоди – лимони. Невже хтось із них помилився? Учні дуже хвилювалися, бо в них залишалося трохи менше двох хвилин, щоб виправити ситуацію. Як вони не намагалися виправити, в них все одно залишалися ті самі лимони.

Тут прозвучала п’ята вібрація, і горщики відскочили від них на інший бік столу.

– Дорогі учасники, час закінчився, прошу нічого не робити, я зараз підійду і перевірю ваші плоди.

Ліанелла підходила до кожного кущика або деревця і затримувалась біля кожного хвилину, поки силою думки вирощувала на ньому плід. У Мони була грула – місцевий фрукт у формі груші зі змішаним смаком яблука та груші. Тем виростив квадратний рожевий солодкий фрукт – рожен. Андрію дісталися кавуни розміром з абрикос, а Марку – грейпфрут. Елла та Аліна виростили місцеві фрукти: черші (фрукт, у якому на плодоніжках замість черешень ростуть полуниці) та фіонель (кисло-солодкий фрукт фіолетового кольору). Після перевірки кожен полегшено зітхав.

А коли Ліанелла зупинилась біля Сеймового деревця, всі побачили, як його різнокольорові нектарини почали змінювати колір та розмір, а в кінці перетворилися на зовсім інші плоди.

– Апельсини! – у хлопця було видно смуток і страх, а всі інші шоковано дивилися на нього та його дерево. Адель явно співчувала йому, але в душі відчувала краплю радості і думала «Так тобі й потрібно!».

Два однакових лимонних деревця Ліанелла залишила наостанок. Олла та Діма стояли нерухомо, чекаючи на свою долю. Коли вчителька підійшла перевіряти ці два дерева, на здивування всіх, нічого не змінилося.

– Як бачите, плоди залишилися такими ж, – здивовано сказала Ліанелла, – хоча в кожного з вас повинні були бути різні плоди. У своїх силах я впевнена, тому зараз спитаю в директора нашого факультету. Можливо, це помилка. Почекайте.

Тут Ліанелла обвела довкола себе паличкою і зникла. Всі мовчали, чекаючи на її появу. Через п’ять хвилин вона повернулася зі здивуванням на обличчі.

– У цьому році виникла помилка з нашого боку, й у вас обох опинилися однакові дерева. Вітаю всіх, хто пройшов завдання. А в тебе, Сейме, є ще шанс залишитись на цій магічній планеті, якщо ти правильно виконаєш наступні три завдання. А тепер я вас всіх переміщу на сусідній факультет для виконання другого завдання. Прошу всіх стати в рядок для переміщування.

Ліанелла дочекалася, поки діти стали у лінію, та почала по черзі підходити і проводити паличкою довкола кожного хлопця чи дівчини. Інші учасники тестування здивовано дивилися, як один за одним зникають їхні друзі. Врешті-решт вони всі опинилися одразу перед головним входом до наступного факультету.

Розділ 3. ЗооМаг

Великі кам’яні двері миттєво розсунулися. Діти увійшли до великої зали з високою стелею і побачили напівжінку-напіволеницю в коричневій сукні зі світлими плямами, з рогами та коричневою шкірою.

– Ласкаво просимо до ЗооМагу! – сказала вона. – Я – Оленя, і я викладач у цьому факультеті, в якому учні вивчають тварин нашої планети, догляд за ними та їх лікування. На стінах ви можете побачити картини, на яких вони зображені.

Поки всі слухали, Марк вирішив детально все роздивитися. Підійшовши до картини з вовком, він раптом почув гучне ревіння. Хлопець так перелякався, що аж підскочив і впав на підлогу від несподіванки. Коли він піднявся, то вовк ледь не вистрибнув на нього, і Марк знову опинився на підлозі. Вчителька повернулася і вказала чарівною паличкою на портрет – і в цей момент вовк завмер.

– Бачу, ми можемо продовжити розповідь. Вашим завданням буде піти в ліс та приручити тварину. Підказку, що це за тварина, ви знайдете у фрукті, який ви виростили.

– А як знайти підказку у фрукті? – поцікавилась Олла.

– Киньте фрукт на підлогу, і з нього іскрами намалюється ваша тварина.

Всі почали кидати фрукти на підлогу. Під час падіння плоди приймали срібний колір, а коли вони падали на підлогу, то розпадалися на срібні частинки, які поволі підіймалися вгору та утворювали для кожного учасника свого звіра. Діти здивовано дивилися на все, що відбувалося. Мона схопилася руками за обличчя та спостерігала, як перед нею зі срібних частинок утворюється птаха. А Марк побачив перед собою вовка:

– Блін, він мене так лякає, а мені потрібно його приручити, – почав жалітися хлопець.

Всі довкола засміялися, а Марк сказав Андрієві:

– А чого ти смієшся?! У тебе звичайний ведмідь.

А ті учасники змагань, які хотіли доторкнутися до своїх тварин, були розчаровані – ті почали розпадатися, а частинки піднялися вгору.

– Все, у вас було достатньо часу дізнатись про призначених вам чарівних істот. Я трохи допоможу кожному з вас із завданням – намалюю стежку, яка виведе вас у правильний бік лісу.

Коли Оленя десять разів розсікла повітря чарівною паличкою, відчинилися вхідні двері, і перед кожним учасником з’явилася стежка.

– На виконання завдання вам дається одна година. Якщо ви зможете приручити тварину, вона віддасть вам свій зуб, який потрібно зберегти. Через півгодини ви побачите, як з вашої тварини почнуть вилітати блискучі іскри, і так само буде за десять хвилин до кінця змагання. І тоді вам потрібно вирушити до факультету, щоб встигнути. Отож, змагання у ЗооМазі розпочато! Бажаю всім успіху!

Коли учасники змагань вийшли надвір, кожен вирушив своєю стежкою вглиб лісу у пошуках своєї тварини. Спершу вони могли бачити і чути один одного, але, чим більше заходили вглиб лісу, тим менше і рідше бачили силуети і чули кроки, звук падаючого каміння і поодинокі слова.  Коли вони зовсім перестали бачити і чути один одного, то зосередилися на пошуку своєї тварини.

Минуло десять хвилин Маркової прогулянки лісом, як він вийшов на галявину і побачив перед собою вовка – точнісінько такого, який «народився» з фрукту, тільки більшого за розміром. Спочатку Марк злякався, та потім взяв себе в руки та згадав, як його вчили приручати тварин, тож почав діяти.

А Мона в цей момент вийшла стежкою до озера, біля якого пташка пила воду. Дівчина терпляче чекала, поки та втамує спрагу, щоб почати своє завдання. Через декілька хвилин пташка злетіла та почала кружляти навколо дівчини. Мона витягнула руку – і пташка сіла на зап’ястя. Дівчина стала роздивлятися істоту і помітила, що та дивиться прямо в очі Мони. Дівчина згадала, що їм розповідали вчителі. «Якщо птаха або звір дивиться вам в очі, то вона дозволяє вам приручити її». Мона почала повільно розмовляти з пташкою.

– Привіт, пташко! Ти дуже гарна, – сказала Мона обережно й у відповідь почула спів і продовжила далі. – Дорога пташко, мені дуже потрібен твій зуб для того, щоб я могла виконати наступне завдання.

Пташка помовчала п’ять секунд, а потім процвірінькала людською мовою:

– У мене немає зубів, але я дам тобі шматочок свого дзьоба. Тримай.

Пташка злетіла і вронила у долоню дівчини шматочок дзьоба.

Мона з роззявленим ротом дивилася на це, і спитала шоковано:

– Ти вмієш розмовляти?

– Так, ми ж у чарівному лісі!

– Дякую тобі велике за дзьоб. Я тепер можу вирушати назад.

Не встигла Мона завершити, як з пташки полетіли іскри.

Тим часом Адель вже приручила аксолотля, який мешкав у озері. Вона запустила долоні у воду і гойдала його. Аксолотлю настільки сподобалося, що він заснув у її руках. Поки Адель милувалася своєю твариною, вона побачила, як з нього почали вилітати іскри. Адель потрусила злегка руками, щоб розбудити аксолотля.

– Прокидайся, красунчику. Мені потрібен твій зуб. Чи віддаси його мені?

Аксолотль подивився на неї, відкрив рота – і на долоню Адель випали три маленькі зубки. Він посміхнувся, Адель подякувала своїй тваринці й обережно розкрила руки, відпускаючи «красунчика» у воду.

Дівчинка встала, поклала зуби до кишеньки і пішла прогулятися лісом. Через чотири хвилини вона вийшла на сонячну галявину і побачила Тема, якому якраз крилата тварина віддавала зуб. Тем підняв голову та побачив Адель, яка зачаровано дивилася на тварину друга.

– У мене була така сама реакція на нього, як у тебе. Це КрилоСвіт. Не хочеш політати?

Тем осідлав крилатого коня, зробив коло над галявиною і приземлився. Адель радісно підбігла до КрилоСвіта і сіла за Темом. Кінь злетів, і Адель побачила, як засвітилися його крила і як за ними залишалась синя смужка з рожевими та жовтими зірками.

– Як гарно! – захоплено сказала Адель.

– Все для тебе, – всміхнувся, обернувшись до неї Тем.

Вони пролітали над лісом і в один момент побачили Марка, який кричав до свого вовка:

– Я і так тебе боюся, а ти мені дав усього півзуба!

Адель з Темом розсміялися.

– Полетіли далі, – мені здається, Марка краще зараз не чіпати.

На іншому кінці лісу кінь вилизував Діму, і той морщився від слинявого язика.

– Ай, пече! Ти вилизуєш мені подряпину, – кричав Діма на коня. – Досить вже!

Кінь не зупинявся, а через деякий час Діма зрозумів, що рука більше не пече, а коли подивився, то подряпини немов і не було.

– Що? Де моя подряпина? Що ти зробив?

А кінь його ще раз лизнув по руці.

– Ааа, тепер зрозумів – ти мене вилікував. – Дякую велике, а зараз не хочеш дати мені свій зуб?!

Кінь заіржав, оголивши всі сорок зубів, і став на задні лапи, після чого нахилив свою голову, й на Дімину долоню впав зуб.

Хлопець погладив пальцями коня по носу, подякувавши йому. Якраз у цей момент побачив довкола тварини іскри і зрозумів, що потрібно вирушати до факультету.

Тим часом Адель і Тем, пролітаючи над лісом, побачили, як різнокольорові метелики оточили Сейма й одночасно билися об його тіло, а віслюк бігав довкола хлопця і сміявся задоволено, підскакуючи і розмахуючи хвостом.

– Досить! Досить! – не витримавши, закричав Сейм.

– Іаааа, – заіржав віслюк, і всі метелики потеліли на нього, вкривши його тіло кольоровими цятками.

Насміявшись досхочу, Адель з Темом полетіли далі вглиб лісу, де спочатку побачили Еллу, у якої в руках збільшувалось і зменшувалось щось зелене, а потім Оллу, в долонях якої почали вилітати іскри, і вже не було часу роздивлятися, яка ж у неї тваринка.

– КрилоСвіте, чи не хочеш ти нас відвезти ближче до замку?

На що КрилоСвіт мовчки прискорився і взяв потрібний напрямок. Коли вони прибули, майже всі були на місці. Не вистачало тільки Елли, Олли та Андрія. А Аліна стояла осторонь і часто чхала, очі дівчини сльозилися, мабуть, від алергії.

– Що з тобою трапилось? – спитала Оленя. – Чи все добре?

– У мене почалась алергія на шорстку лами, але зуб я таки взяла, – дівчинка  гордо розкрила долонь.

Останнім до зали забіг Андрій.

– Фуух! Ледве встиг, – запихано мовив він.

– Що відбулося? – поцікавилась вчителька.

– Та цей клятий ведмідь весь час ховався від мене і маскувався то в кущах, то біля стовбура, то під листям. І в один момент я побачив, як із купи листя вилітають іскри. Отоді я і помстився йому – стрибнув на нього і нарешті схопив його за передню лапу. Після цього він хоч-не-хоч показався мені. Я думав, що минуло лише півгодини, а насправді залишалось до кінця випробування десять хвилин.

– Ой, Андрію, ти так швидко встиг добігти, – зачаровано похвалила його Елла.

– Дякую, – сказав Андрій, і досі запихано віддихаючись.

– Я бачу – усі повернулися, – сказала Оленя. – Чи всім вдалося приручити тварину і забрати її зуб?

Поки всі показували свою «здобич», Марк та Мона схвильовано дивилися на свої долоньки.

– А що мені робити? Мені пташка сама сказала, що в неї немає зубів і дала мені шматок свого дзьоба.

– А мені вовк дав тільки півзуба, – зажурився Марк.

– Пташка все правильно зробила, бо в неї немає зубів, а ти, Марку, дізнаєшся, чи все добре чи ні, під час наступного завдання. Бережіть зуб, він вам буде потрібен завтра під час третього завдання, – розвернулась Оленя до всіх. – А зараз я вас проведу до місця, де ви повечеряєте і відпочинете, щоб набратися сил до завтра.

Вчителька підняла паличку та намалювала двері, у які всі по черзі зайшли. Підлітки вийшли на галявину біля знайомого для деяких озера, де їх зустріла їхня «земна» вихователька. Хлопці та дівчата були дуже раді її бачити.

Розділ 4. Ночівля

– Рада і я вас бачити, діти, – мовила Фруола. – Тут ви сьогодні переночуєте. Як ви бачите, перед вами стоять два намети – один для дівчат, інший – для хлопців. Мене з вами вночі не буде, але я створю для вас портал на всю ніч – і якщо вам буде щось потрібно, ви можете зайти у нього і вийти до мене. У наметах вже стоїть готова вечеря, а зранку, коли прийде час прокидатися, у ваших наметах почнуть літати іскри. Вранці я до вас повернусь і відправлю до наступного факультету. Гарного вечора та надобраніч.

Вчителька помахала рукою і зробила вхід до порталу.

Тем запропонував розпалити ватру та повечеряти біля неї. Усім сподобалась ця ідея, і поки Тем з Андрієм розводили ватру, інші поприносили пледи та вечерю для пікніку. Через декілька хвилин усі сиділи навколо вогнища та смакували наїдками. Після того, як всі наїлися, вони почали обговорювати цей день.

– А які у вас були тварини? – спитала Олла.

– У мене був аксолотль, – сказала Адель, – а в Тема – КрилоСвіт.

– А, це ти, Теме, пролітав над лісом? – звернувся до нього Марк.

– Так, я бачив тебе з вовком та Сейма, на якого налетіли віслюкові метелики-симбіонти, а також Еллу та Оллу. Дівчата, а які у вас були тварини, бо я здалеку не розгледів?

– В мене була ящірка, яка змінювала розмір, вона дала мені зуб, який збільшується і зменшується кожну секунду, – сказала Елла.

– А я зустріла рибу, яка може ставати прозорою. Ледь піймала її – вона і слизька, і прозора, – розповіла з емоціями Олла. – А в тебе хто був, Мона?

– А мені випала пташка – така маленька та оливкового кольору зі світлим животиком. Ви уявляєте, – захоплено сказала Мона, – вона мені сама сказала, що не має зуба, але дасть мені дзьоба.

– Ой, а в мене був кінь, який, як побачив мою подряпину, накинувся на мене та почав вилизувати своєю мокрою та липкою слиною, – скривився Діма. – Але через декілька хвилин подряпини, як не було!

– Прикольно, – вигукнула Аліна. – Мені так жаль, що це наша остання ніч разом – ми стільки всього пережили на Землі!

– Так, – кивнув Сейм, – пам’ятаєте, – він віддався спогадам, – як ми  у десятому класі на День святого Валентина поклали на ліжко вчительки з користування магічними здібностями коробку-подарунок у формі серця з запискою «Я тебе кохаю» від імені вчителя фізкультури…

– Так, і потім вона цілий день ходила по школі і таємничо посміхалася до нього, – договорила Мона.

– А, пам’ятаєте, як на практиці користування силою думки нам потрібно було пересунути бокал з водою, а Андрій випадково перевернув бокал з водою на голову вчителю, – засміялась Адель.

– А після практики ми грали в дженгу з цими бокалами, – всміхнувся й Андрій. – Ми всі були мокрі, а вчителі змусили нас витирати все досуха. А давайте зараз силою думки перенесемо все сміття до пакета.

– Давай, – сказала зачаровано Елла. – Тільки дивись, Андрію, не переверни цього разу комусь на голову об’їдки!

Всі засміялися, а переміщення сміття до пакетів вдалося краще, ніж колись бокали на землі.

– А не хочете піти покупатися в озері? – запропонував Тем.

– А давайте! – сказав Марк, і всі пішли перевдягатися.

Друзі разом забігли у воду, бризкалися та купалися. А коли вийшли та подивилися на годинник, то дуже здивувалися, бо навіть не помітили, як швидко минув час у воді. Радісні та втомлені вони пішли відпочивати, бо знали, що завтра на них чекають два випробування.

Їх розбудили іскри, які літали у двох наметах. Поки вони збиралися, до них вже прибула вчителька з Землі. А коли всі повиходили з наметів, вони побачили стіл, накритий до сніданку.

– Добрий ранок, діти, – привіталася Фруола. – Бачу, ніч у вас пройшла добре, бо ви не скористалися порталом. Швидко поснідайте, та нам уже час вирушати до наступного факультету.

Діти перекусили й один за одним увійшли у портал за вчителькою.

Розділ 5. ФудоМаг

Вони опинилися у місті перед великою будівлею, яка нагадувала величезну тарілку із супом. Діти не встигли роздивитися довкола, як перед ними відкрилися двері і на порозі з’явився чоловік у костюмі кухаря, навколо якого літали тарілки з їжею.

– Добрий день, шановні учасники. Я – Роззето, вчитель ФудоМагу. Зараз я вам проведу невелику екскурсію по нашому факультету, а після чого ми почнемо випробування.

Він розвернувся і пішов вглиб факультету, а учні за ним. Поки підлітки йшли коридором, Тем встиг підрахувати кількість тарілок.

– Вибачте, вчителю, а чому довкола вас літають саме десять тарілок, та ще й зі стравами?

– Це частина випробування, про яку ви дізнаєтесь трохи пізніше. – вчитель зайшов у перший кабінет. – У цьому кабінеті ми розкладаємо продукти та інші інгредієнти для страв. Фрукти та овочі найчастіше потрапляють до нас із БіоМагу, бо там все природно та найкраще.

– О, ми там були вчора! – вигукнув Марк.

– Так, я чув про це. Ну що, вийшло у вас виростити щось?

– Звісно, майже у всіх, – розповіла Адель.

Хлопці і дівчата пішли за вчителем далі вглиб факультету.

– А у цьому класі ми готуємо солодощі, – сказав Роззето.

– О, я хочу сюди, – вигукнув Сейм, розглядаючи постери із тортами та випічкою, і холодильник, заповнений готовими десертами.

– Можливо, тобі випаде сьогодні шанс, – посміхнуся вчитель, змахнувши паличкою, – і тарілка з кремовим десертом зробила оберт навколо Сейма. – Палички нам також приходять з БіоМагу.

Далі вчитель привів підлітків до великого класу з довгим столом. Учні за звичкою стали вряд біля нього.

– Що ж, зараз трохи про завдання. Чи у всіх вас є зуб?

– У мене тільки півзуба, – сказав Марк. – Що мені робити? Чи зможу я виконати це завдання?

– Загалом у зубі знаходиться повна підказка до цього завдання. Але оскільки тебе допустили до цього випробування, я не буду позбавляти тебе шансу. Тому я тобі трохи допоможу, – кухар взмахнув паличкою – і на край столу перед Марком прилетіла тарілка з пастою. – Приклад страви допоможе тобі зрозуміти порядок приготування. Отже, всі учасники покладіть зуб на стіл та візьміть магічні палички.

Не встигли учні запитати, де вони їх візьмуть, як пан Роззето змахнув паличкою – і перед кожним на стіл лягла магічна паличка.

– Вау!

– Ого!

– Тепер у мене є магічна паличка, – роздалися голоси.

– Візьміть магічні палички і згадайте заклинання, за допомогою якого можна розколювати предмети. Коли ви розколете зуб, з нього почнуть вилітати іскри, які через дві-три хвилини утворять лист паперу, на якому будуть писатися інгредієнти та рецепт.

– Розкол! – почали промовляти діти, змахуючи паличкою.

Коли вчитель побачив, що перед кожним у повітрі завис списаний листок, то він підійшов до першого учня, змахнув паличкою – і на столі з’явилися всі потрібні інгредієнти. Поки він підходив так до кожного, то продовжував розповідати правила:

–        На виконання завдання у вас буде дві години. А кожні півгодини та останні десять хвилин з ваших рецептів будуть вилітати уже знайомі вам іскри. Чи є питання?

– А як ви будете оцінювати?

– Коли мине час, ви про все дізнаєтесь, а зараз почали приготування.

У перші півгодини діти ознайомлювалися з переліком інгредієнтів, важили, мили, чистили та нарізали потрібну кількість кожного продукту.

– Так, інгредієнти вже готові, залишилося тільки зрозуміти, як приготувати це блюдо, – Марк збентежено дивився на тарілку з готовою стравою. – Схоже на макарони з томатним соусом та, по запаху, з якимись приправами. Мабуть, місцевими. Здається, це роз’ян.

Інші учні також приступили до приготування своїх страв. Олла виглядала дуже зануреною у процес приготування тіста, на її сконцентрованому обличчі виднілася посмішка.

– О, я переплутав цукор і сіль! – вигнув Андрій.

– Не, хвилюйся, – втішила його Елла, замішуючи фарш з картоплею для булочок. – Змахни паличкою над каструлею і промов – «реверс».

Андрій так і зробив, і від здивування відскочив убік, ледь не штовхнувши Тема та не розсипавши свої рожеві гриби, бо на його очах із супу почали вилітати крупинки цукру і повертатися до тарілки.

– Обережніше! – вигукнув Тем, який посипав білу ікру прозорої риби приправою.

– Вибач, – засоромлено мовив Андрій та повернувся до своєї страви.

У цей час Марк поставив варитися спагеті та почав нарізати томати для приправи.

Адель, як і всі завдання перед цим, готувала салат впевнено та послідовно. Мона розрізала для десерту грулу, та була в захваті від її солодкого духмяного запаху. Вона зробила декілька кроків і далі понюхати фрукт Аліні.

– Ммм, як смачно пахне, – в захваті мовила Аліна. – Не те, що ота моя прозора риба.

– Будь вдячна, що в тебе і на рибу не пішла алергія, – посміхнулась Мона та пішла готувати свій десерт. Не встигла вона зробити й кроку, як з її грули вилетіла іскра.

– Минула вже ціла година! – Сейм виглядав нервово, бо пам’ятав, що йому треба правильно виконати два останні завдання, щоб залишитись на цій планеті.

Далі діти готували сконцентровано, активно користуючись плитами, духовками та іншим кухонним приладдям.

– О, зовсім забув про приправу, – вигукнув Марк. – Куди ж її класти? Можливо, в соус. – Він взяв із тарілки роз’ян, дрібно порізав пучок та миттєво висушив за допомогою палички. – Здається, впорався, – видихнув полегшено, насипаючи приправу у готовий соус.

Аліна за допомогою чарівної палички перенесла замариновану рибу в духовку, в той час, як Адель помішувала на сковорідці печінку фуа-гра, звіряючись зі своїм рецептом салату, та нарізала фіонель.

Діма також викладав свій стейк на розпечену пательню, м’ясо одразу зашкварчало, а хлопець тим часом змахнув паличкою – і в повітрі зависла напівпрозора шкала температури.

За десять хвилин до кінця в повітрі літали іскри. Мона якраз завершувала прикрашати свій груловий тарт шапочкою з кремом, а Дімина температурна шкала задзвеніла, даючи знати, що стейк готовий. А інші учасники в останні хвилини серверували свою страву.

Поки Сейм готувався перекласти готову страву до тарілки, у нього так тряслися руки, що він її вронив, і на підлогу впали скалки. З усіх магічних сил він намагався склеїти тарілку, і це йому майже вдалося, але посередині тарілки виднілася явна тріщина. Хоч-не-хоч, а страву йому довелося перекласти на тріснутий посуд і нашвидкуруч почати прикрашати.

Останні три хвилин пролетіли, як три секунди для всіх учасників. З тарілок почали вилітати іскри, і вони в цю ж мить злетіли догори і полетіли до вчителя.

– Час вийшов, – сказав пан Роззето. – Ой, я не встиг посипати кунжутом та ріолом, – сказав розгублено Сейм з кунжутом та ріолом у долонях.

– Час вийшов, – повторив незворушно вчитель. – Увага! Судді.

Двері до зали розчинилися, і до приміщення зайшли судді і сіли за стіл навпроти учасників. Їхню увагу привернув чоловік у чорному костюмі із вишитими зображеннями страв, який обрав місце по центру, а дві жінки сіли по праву і по ліву сторони.

– Отже, правила такі. Судді пробують блюда, які приготували ви та я. Якщо ваші блюда отримають не меншу оцінку, ніж мої, то ви пройшли, а якщо ви наберете менше балів, то ви не впоралися, і це завдання вам не зараховується. Зрозуміло?

– А що як судді переплутають ваші і наші блюда?

– Судді не знають, де чиє блюдо, – наголосив учитель. – А вже коли вони проставлять всі оцінки, ваші блюда злетять нагору.

Діти схвильовано, але з цікавістю розглядали суддів, чекаючи на оцінку своєї праці. Жінка ліворуч була у білому костюмі, також із вишитими стравами. Дівчата одразу помітили її сережки-бургери та заколку у вигляді печива, яка скріплювала її напіврозпущене волосся. Інша жінка вирізнялася білою сукнею-вишиванкою, де замість квітів красувалися пиріг, запечена риба, картопля-фрі та інші смаколики, які дуже пасували до сережок-тарілок із пастою та відтінювали гульку на голові.

– Якщо більше немає питань, можемо починати, – сказав учитель і змахнув рукою – і перед суддями з’явилися перші дві майже ідентичні тарілки. Судді мовчки почали дегустувати блюда – спочатку з однієї тарілки, потім з іншої. І кожні дві хвилини блюда мінялися.

– Трісь! – почувся раптово звук. – Ой! Моя паличка…, – засоромлено мовив Сейм.

– Нічого страшного, ми тобі дамо нову паличку, – мовив учитель.

А в цей час до суддів підлетіло дві тарілки з макаронами. Всі учні одразу подивились на Марка, від чого хлопець ще більше занервував. Після того, як судді накрутили на виделку порцію спагеті і відправили в рот, один з них закашлявся. Марка настільки охопило хвилювання, що він підбіг до судді і постукав його по спині.

– Дякую, – мовив суддя. – Прошу повернутись до товаришів.

– Ой, а я поки готувала, то спробувала цю смачну грулу, – поділилась з Адель Мона. – Якщо я залишусь на цій планеті, то буду її їсти кожен день.

– Підтримую! Я також спробувала – у фіонеля такий цікавий смак, – заплющила очі від задоволення Адель.

– Ви такі спокійні, – здивувався Андрій. – Хіба ви не нервуєте?

– Ми блюда вже приготували. – сказала Адель. – Тож від нас більше нічого не залежить.

Адель з Моною обернулися до суддів та побачили, як вони якраз із задоволенням смакують груловий тарт, і на обличчі Мони виднілося задоволення.

– Вітаю, – промовив пан Роззето. – Змагання завершилося. Тарілки догори!

Тарілки учасників взлетіли, а блюда кухаря залишились на столі. – Судді, ваші оцінки!

Суддя-чоловік клацнув пальцями – і над усіма тарілками почали малюватися бали вже знайомими учасникам іскрами, але цього разу різнокольоровими.

– Вибачте, а чого іскри різного кольору? – спитав Марк. – У мене червоні, а в інших зелені та жовті.

– Це підказка для наступного факультету. А зараз не звертайте на це увагу, – пояснив кухар. – А тепер увага суддям.

– Дорогі учні! Як бачите, майже всі впоралися із завданням, – прокоментував суддя, – крім учнів, які готували фунчозу та спагеті. Фунчозу учасник не тільки перетримав у окропі, але й не встиг додати кунжуту та ріол. А спагеті мене чуть не задушили. «Родзинка» страви у тому, що основну приправу треба додати при варці спагеті, а не у готовий соус, щоб вона не була дуже гіркою.

– Хочу похвалити солодку піцу, – прокоментувала суддя, – мені сподобалося, що вона була не занадто солодкою.

– А я б хотіла похвалити салат. Мені до смаку незвичайне, але вдале поєднання солоної печінки фуа-гра та солодкого фіонеля.

– Поки я смакував рибу, мені якраз підійшли гарячі тарталетки з ікрою прозорої риби, – задоволено промовив суддя.

– Якщо більше коментарів немає, ми подякуємо нашим суддям та відпустимо їх у своїх справах, а я вас телепортую до останнього факультету. Але перед цим у мене для вас є сумна новина – один з вас повинен повернутися на Землю на ще один рік навчання.

Всі учні схвильовано перезиралися.

– Сейме, підійди до мене для переміщення.

– А чому я? У мене ще є один шанс.

– Ти неправильно виконав перше і третє завдання, а за час першого ти ще хотів зашкодити іншим учням. Тож ще раз прошу підійти до мене.

Сейм розлючено подивився на Адель та підійшов до вчителя, який намалював портал для переходу.

– На тебе вже чекає Фруола, – сказав кухар. – Побачимось на перездачі наступного року.

Сейм зробив крок і щезнув разом з порталом. Марк полегшено видихнув та заховався за спиною Тема.

– Прошу всіх інших зайти у портал, – пан Роззето намалював паличкою овал, який заіскрився по краях, – ви вийдете перед головним входом останнього факультету.

Розділ 6. МедМаг

Коли всі приземлилися, то стали роздивлятися місце призначення. На вулиці було багато машин та людей, які кудись поспішали. Поки Андрій захоплено розглядав факультет, який був білого кольору, а над його дахом зависнув знак у вигляді синьо-зеленої таблетки, він вчасно не помітив жінку на велосипеді. Не встиг і кроку зробити, як уже лежав на асфальті та стогнав від болю, тому й не помітив, як зі сходів до нього вже спускалась вчителька.

– Що трапилось? Тобі дуже боляче? – спитала вона.

– Я випадково збила його на велосипеді, – сказала жінка, яка встигла піднятись. – Вони так раптово з’явились. Мабуть, ще з одного порталу випали, – важко зітхнула.

– Так, це мої майбутні абітурієнти, – сказала жінка у ніжно блакитній спідниці та блузці. – Тут буде проходити останнє випробування. А ти, хлопче, не хвилюйся. Ми тебе вилікуємо.

– Успіхів вам, – жінка посміхнулася і покотила далі.

А вчителька піднесла руку до коліна Андрія й заплющила очі. Молодь побачила, як між її долонею та коліном з’явилось зелене сяйво, шкіра на коліні затягнулась, а на обличчі Андрія вони побачили полегшення.

– О, дякую, – задоволено мовив Андрій, піднімаючись.

Жінка провела їх до будівлі, а в головній залі факультету розповіла про останнє завдання.

– Вітаю на факультеті. Мене звуть Леона. На МедМазі студенти вчаться лікарській справі: ставлять діагнозі, готують ліки, всіляко допомагають одужати пацієнтам. Як ви уже знаєте, тут буде проходити ваше останнє завдання, яке для кожної команди буде різне. Пригадайте, що на ФудМазі у вас були оцінки різного кольору, саме за ними ви вже тоді і були розподілені на команди. А якщо ви не пам’ятаєте свій колір, не хвилюйтесь.

Жінка змахнула паличкою – над її рукою зависнули браслети різних кольорів, які самі полетіли до кожного учасника та одяглись на зап’ястя.

– Все, тепер ви поділені на команди. Ті, в кого червоний браслет, будуть підготовлювати та розфасовувати інгредієнтів для ліків за допомогою ваших чарівних паличок. В кого жовтий – готуватимуть ліки за допомогою магії. А власники зелених браслетів мають визначити, у кого з пацієнтів хворий зуб, і вилікувати макет цього зуба.

Поки вчителька говорила, діти розподілилися за кольорами на команди, не ховаючи своїх радісних емоцій.

– Прошу всіх червоних пройти прямо та наліво у кабінет Сортування, – Леона вказала напрямок рукою, – на жовтих чекають у кабінеті напроти, а команда зелених піднімається за мною на третій поверх.

Підлітки пішли вказаними напрямками, роздивляючись обстановку факультету. «Червона» команда зайшла до кабінету та побачила вчителя.

– Добрий день. Ви вже ознайомлені із завданням, тож приступайте. У вас сорок п’ять хвилин.

На великому столі стояли ваги, а на дерев’яних дошках лежали лікарські ножі. У підписаних ящичках містились необроблені інгредієнти: корінці, листя, квіти, ростки та дощова вода у прозорих ємкостях.

– Давайте поділимо завдання, – сказала Аліна. – Я можу мити, сушити  та нарізати.

– Я хочу важити та відміряти, – завзято мовила Елла.

– А за мною розфасовка інгредієнтів, – Андрій поклав долоні на шухлядку з ячейками. – Ну все, тоді до роботи.

Поки наступні кілька хвилин Аліна мила і сушила корінці та рослини, Елла процежувала воду крізь фільтр та передавала Андрію, який розливав її у пляшечки. А потім Аліна передавала їм для обробки вимиті та висушені рослини. Останніми були листочки, які змінювали форму з круглої на квадратну, а потім трикутну.

– Що ти робиш? – вигукнула Елла, коли Аліна передала їй відрізані листочки круглої форми. – Вони ж у цій формі отруйні!

– Тихіше, зараз вас почує вчитель, – шикнув Андрій. – У тебе залишились ще необрізані листочки?

– Так, є ще трішечки, – полегшено зітхнула Аліна. – Вони так швидко змінюють форму, що я не встигаю.

У цей час у жовтої команди трапилась халепа й учасники жваво її обговорювали.

– Мені здається, ти переплутав,  – сказала Адель Темові, звіряючи поглядом малюнок і майже готовий відвар.

– Ми вчили, що цей відвар має бути фіолетового кольору, а в нас він світло-синій! – з розпачем промовила Мона. – Ми щось не те поклали.

– Упс, – видихнув Тем. – Здається, я справді переплутав фуром і ховлан. Вони такі схожі. – Хлопець  на мить замислився, а потім полегшено зітхнув:

– Не бійтеся, ми все виправимо. Я згадав заклинання, яке дістане з нашого зілля неправильний інгредієнт, і тоді ми зможемо замінити його на правильний.

Він взмахнув паличкою, промовив «реверс» – і з зілля почали вилітати шматочки фурому. Адель сказала «Розчан» – і всі відбраковані шматки миттю розчинилися в повітрі. Через три хвилини жовта команда з полегшенням перемішувала правильно зварену настоянку.

– Все, ми на фінішній прямій! – сказав Тем, відливаючи половину в інший котлик.

– Так, зараз я всиплю згущувач, і нам потрібно все швидко розлити по формочках, поки майбутні пігулки не загустіли.

Підлітки сформували з густої маси пігулки, а іншу – рідку  половину – розлили у пляшечки як сироп та закрили кришками.

– Готово! – їхні долоні зустрілися. – Тепер алергія ні до кого не прийде.

Поки жовті і червоні виконували свої завдання, зелена команда встигла знайти свій кабінет і розпочати стоматологічні процедури. У кабінеті друзі побачили чотирьох пацієнтів у кріслах та великий макет зуба на столі в оточенні інструментів. Доглядач кивнув, щоб вони розпочинали.

– І тут зуби! – розчаровано вигукнув Марк. – Ще й такий великий, як у того вовка.

– Давай ти тоді обстежиш пацієнтів і визначиш, хто з них справді хворий, – запропонувала Олла. – Дімо, може ти підеш лікувати макет зуба, а я буду вам допомагати.

Підлітки приступили до завдання. Марк побачив чоловіка, який тримався за щоку, дівчинку, яка приклала лід до щоки, хлопця-підлітка, чия щока опухла, ніби у хом’яка, і жінку, яка рівно сиділа та дивилася на Марка.

– То що, є здогадки? – стала поруч Олла.

– Цей з опухлою щокою виглядає досить реалістично.

– Можливо, на нього наклали заклинання «Набряк».

– Давай тоді це перевіримо, – він промовив, – «Розпізнан!», – і щока вмить зменшилася до нормального розміру. – Ти була права.

– Я піду допоможу Дімі, а ти візьми інструменти і перевір хворих медичним способом.

Поки Марк оглядав пацієнтів, Олла підійшла до Діми, який промивав зуб іррігатором:

– А в тебе як справи?

– Все добре, зараз промию зуб та подивлюсь його за допомогою інструментів, а потім буду лікувати.

Діма взяв стоматологічний зонд та став простукувати зуб.

– Так, нездоровий. Наскільки я бачу, це пульпіт

– Зараз я покладу обезболювання, а тоді почнемо лікування – дівчина змахнула паличкою. – Готово

Діма взяв бормашину та почав видаляти карієс. В цей час Марк вже закінчив розпізнавання хворої людини та приєднався до друзів

– Хвора ота дівчинка, яка приклала лід до щоки. В неї опухла ясна – промовив Марк. Як у вас справи?

– Діагноз – пульпіт. Діма вже видаляє карієс. Візьми, будь ласка, пульпоекстрактор, щоб промити зуб. – мовила Олла.

Після того як Діма вичистив карієс, Марк видалив пошкоджений нерв з зуба, а Олла за допомогою мнаагії очистила та продезінфікувала канали.

– Ну тепер залишається тільки пломбування каналів та зуба. – сказав Діма, – Ви пам’ятаєте грамовки для розчину пломби? 

– Ні. – схвильовано відповів Марк.

Друзі стояли так мовчки хвилин п’ять, роздумуючи що їм робити, як Олла радісно вигукнула:

– Знаю! – вона змахнула паличкою та промовила: «Фасун!».

І тут з пакетах на столі повилітали зайві крупинки й у пакетиках залишилася відповідна до розчину вага інгредієнту. Друзі змішали розчин та запломбували канали та зуб.

– Фуууух! – «Зелена» команда переможно обіймала один одного, як з зуба полетіли іскри.

– Мабуть, впорались, – полегшено зітхнула Олла.

У цей час у всі три кабінети зайшли вчителі та привели підлітків у головну залу.

– Вітаю! – Почала говорити Леона. – Бачу, всі учасники змагання тут. Чесно кажучи, я дуже задоволена результатами. Всі команди впоралися зі своїми завданнями і…

– Прощавайте – несподівано із сумом сказав Марк.

– Чому? – не зрозуміла вчителька.

– Ну, я ж не виконав півтора завдання, – відповів Марк.

– Так, але у мене для тебе є гарна новина. Оскільки вовк дав тобі пів зуба, та блюдо тобі випало одно з найважчих, ми поспілкувалися зі всіма вчителями й спостерігачами і, які стежили за проявленням твоїх магічних здібностей, і вирішили, що ти залишаєшся, – радісно завершила Леона.

– Ураааа! – закричали всі в один голос, підтримуючи друга.

– Я вітаю вас із завершенням усіх випробувань, – Леона обвела кожного часника поглядом. – Ласкаво просимо на Фіомалу!

У залі здійнялись гучні аплодисменти і привітні усмішки.

– Ну що, підем кудись відсвяткувати? – запитав радісно Тем.

– А куди ми підемо? – поцікавилась Адель.

І тут у холі закружляли іскри, які перетворилися в портал, з якого вийшла Фруола, їхня вчителька з Землі.

– А ми уже вам забронювали ресторан з найкращими у місті млинцями, – немов би почувши Тема й Адель, сказала вона радісно й пішла обіймати своїх учнів. Після чого зробила портал, який телепортував усіх у ресторан.

– Любі, я залишаю вас самих, святкуйте, – сказала Фруола, коли всі повсідалися на місця. У її очах з’явилися сльози. – Ви вже такі дорослі. Що ж, мені час, але рада буду деколи приходити до вас у гості, – вчителька зробила портал, кивнула своїм вихованцям та зникла. Всі сумували і водночас розуміли, що на Землі їй залишалось небагато часу, щоб підготувати їхню школу для нової групи вихованців з Фіомали.

Епілог

– Вже всі вибрали факультет? – запитала Елла, зі смаком куштуючи шоколадний млинець.

– Я ще не визначився, але сто відсотків це буде не ЗооМаг, – сказав Марк, який і досі ледь вірив, що він залишився на планеті.

– А я піду в МедМаг, – упевнено мовила Адель, запиваючи соком.

– Я також, – підтримав її Тем, не спускаючи з неї погляду.

– Ну а я – у БіоМаг! – захоплено поділився Андрій. – Мені так подобаються станки для дерева! Настругаю всім найкращих чарівних паличок. Шикуйтесь у чергу, – підморгнув друзям.

– Ой, Андрію, – зачаровано мовила Елла. – Яке співпадіння! Я також піду у БіоМаг, буду виготовляти парфуми. Можу й для тебе, якщо хочеш, зробити…

Друзі смачно поїли, а потім пішли гуляти вуличками майже незнайомого міста, яке вони бачили лише на світлинах, та проводити час разом, згадуючи всі приємні та кумедні моменти, що відбувалося з ними за ці неповторні вісімнадцять років на Землі.

© Агачева Анна, 2026

_________