Дуже давно, ще за часів існування магії та міфічних істот, з’явилося село Михайлівка. Воно знаходилося на Харківщині; нічим не примітне, звичайне село, але була і в ньому своя таємниця: поруч з селом знаходився густий ліс, росло там чимало різних дерев, квітів та трав, і трави ці мали цілющу силу, особливо в Русальний тиждень. Люди в цей тиждень ходили до лісу, шанували його дарунки , проводили обряди і в місячному світлі, коли сили природи були найсильнішими, збирали трави, які зцілювали від будь – яких недуг. Але одного разу, декілька людей пішло в ліс по цілющі трави, але ніхто так і не повернувся. Казали, що цих людей залоскотали до смерті лісові русалки,які оселилися в лісі,  але мало хто в це вірив.  З часом люди почали боятися лісу, перестали вірити в магію і більше не ступала туди людська нога. Ліс неначе завмер: пташиний спів замовк, квіти поникли.

Жив в цьому селі хлопець на ім’я Іван. Мав він світле, як поля пшениці,  волосся  та блакитні, як небо, очі.  Він походив з бідної родини, його мати була чуйною жінкою, вона була знахаркою в селі, допомагала всім, хто попросить.  Попри те, що у Івана не було грошей, у нього було дещо цінніше: добра вдача, золоте серце, він  відрізнявся своїм мрійливим характером, вірив у магію і в цьому не був схожим на своїх односельчан, які з  нього кепкували.

Був він закоханий у дівчину з його села, на ім’я Ганна. Вона була красунею: мала довгу, аж до пояса, русяву косу, темно – карі очі, чорні, як ніч, брови. Ганні  хлопець також подобався. Але сім’я Ганни була заможна, а Іван був бідним хлопцем, тож батьки дівчини не хотіли, щоб чоловіком їхньої доньки був бідняк.  І от, в Русальний тиждень, Ганна вирішила прогулятися до річки ,яка знаходилася поруч з лісом, зачерпнула трохи річкової води, а на наступний день  злягла і захворіла, і хворобу цю ніхто не міг вилікувати. Батьки Ганни уже стали втрачати надію, звернулися вони до місцевого мольфара за допомогою, оглянув від хвору дівчину і сказав, що їй зможе допомогти тільки відвар із цілющих трав, які потрібно назбирати в лісі. Батьки Ганни впали у відчай, оскільки всі, кого вони просили вирушити в ліс за травами для їхньої донечки, відмовлялися.  Аж ось прийшов до них Іван і сказав:

– Заради моєї коханої Ганни, я піду в ліс і знайду цілющі трави , які зможуть її вилікувати.

Здивувалися спочатку батьки дівчини, вони ж Івана недолюблювали і не хотіли віддавати заміж за свою доньку, але у Івана була добра душа і не запам’ятовував він нічого поганого, що казали про нього односельці. Зраділі батьки дівчини, подякували хлопцю за його сміливість і  стали чекати повернення парубка з травами, які вилікують Ганну.

Перед дорогою зібрала торбину і благословила Івана мати, також дала вона йому оберег, сказавши, що він допоможе йому знайти шлях до лісової галявини і вирушив в той же день Іван в лісову гущавину.  Пробирався він крізь тернисті кущі, які здавалося були живими і не хотіли пускати Івана до заповітної галявини, шукав трави, але ніяких трав там не було. І здалося Івану, що ходить він по колу, бо декілька разів проходив одне й те ж місце.

Коли почало вечоріти, сів він біля поваленого дерева і розпалив багаття, дістав з торбинки два окрайці хліба,  і ту ж мить звідкілясь з’явився старенький дід. Мав він сиву бороду, яка сягала землі, потертий одяг, та тримав у руці дерев’яну палицю, на яку спирався.

– Синку,  чи приймеш ти старого до багаття і чи не розділиш зі мною свій хліб?  – промовив дідусь.

Іван був добрим парубком, тому запросив старенького до вогнища та розділив з ним окраєць хліба .

– Що привело тебе в ліс, хлопче? Сюди вже давно ніхто не ходить, – запитав дід.

– Шукаю я цілющі трави, які б змогли вилікувати мою кохану від недуги, але цілий день шукав і нічого не знайшов,  – відповів Іван.

– Звісно ти їх не знайшов, бо їх охороняють лісові русалки. Нікому вони не дозволяють відшукати ці трави, спочатку водять колами, не даючи дістатися до галявини, а ті хто наважувався йти далі, то вони залоскочували бідолашних до смерті. Але за твою доброту, я допоможу тобі. Спочатку русалки запитають у тебе: Полин чи м’ята?  Правильну відповідь на це запитання скажеш, вони тебе відпустять. Ти маєш відповісти : Полин. Після цього відкриє тобі ліс шлях до цілющих трав, які вилікують твою кохану,  – розповів старенький.

Не встиг Іван подякувати дідусеві за допомогу, як старенький зник так несподівано, як і з’явився. Зрушив Іван плечима, доїв свій окраєць хліба і поринув у глибокий сон, в якому були і русалки, і загадковий дідусь і його кохана Ганна.

Наступного дня, вирушив Іван далі.  Довго знову він йшов, знову ходив колами, аж тут згадав про оберег, який дала йому мати, дістав він його,  сказав слова потрібні і вирушив далі і нарешті дійшов він до лісової галявини. Вона була прекрасною. Всю галявину заливало сонячне світло, різні квітки росли на ній, лісові звірі ніжилися в сонячному промінні. Зачарувала Івана краса цієї лісової галявини, і не почув він як з – за його спини вигулькнула дівчина, красива, з довгим чорним волоссям, і в білій сорочці, а за нею ще гурт дівчат. Почали вони кружляти біля Івана, заманювати вглиб лісу, співати пісні  і не зчувся Іван як опинився у страшній темній гущавині лісу, а біля нього кружляли в танці дівчата.

Аж ось обступили вони Івана, і одна з них запитує його:

– Полин чи м’ята ?

Зачарований хлопець хотів спочатку відповісти м’ята, але враз в голові спливли слова старенького. І відповів Іван:

– Полин.

Дівчата зашипіли, і проявилася їхня справжня русаляча подоба: довге чорне волосся перетворилося на зелене, очі їхні почорніли, а білі сорочки перетворилися на лахміття. Хотіли вони накинутися на нажаханого Івана, та тієї ж миті з лісу вийшла волохата істота, схожа на чоловіка. Це був чугайстер, який охороняв цей ліс. Лісові русалки його боялися, розбіглися вони хто куди.

Наляканий Іван застиг на місці, аж ось вигулькнув той самий дідусь, який сидів з ним біля багаття. Але тепер його борода була зеленого кольору, а його одяг був весь в травах та квітах. Насправді, це був незвичайний дід, це був лісовик. Саме він послав чугайстра на допомогу Івану.  Змахнув лісовик своїм ціпком і в ту ж мить на галявині почали рости трави, пахощі яких наповнили весь ліс. Лісовик показав хлопцю, які трави йому потрібні.

Іван подякував лісовику за допомогу і вирушив назад до села. Матір Івана радісно зустріла свого сина, вона знала, що він добуде ці трави. Іван здивувався, мовляв як мати могла це знати? Виявляється, що вона  знала лісовика. Одного разу вона маленькою заблукала в тому лісі, коли збирала квіти. Вже сутеніло і дівчинка почала плакати. Аж тут з-за дерев вийшов якийсь дідусь, він допоміг дівчинці дістатися додому. І з того часу мати Івана кожного року ходила до лісу і підносила дари лісовику, який в дитинстві її врятував. І сина навчила шанувати природу, за що він був їй неймовірно вдячний.

Приніс він трави цілющі до місцевого мольфара, а той мольфар приготував з них відвар, яким напоїли Ганну. Враз дівчина видужала, батьки Ганни наступного дня одразу вирішили влаштувати весілля молодятам.

До лісу знову почали ходити люди, збирати трави та проводити обряди, які шанували дарунки лісу. І ліс неначе ожив, квіти буяли, пташки дзвінко співали.

Іван та Ганна прожили довге життя в мирі та злагоді, було у них двоє діточок, дівчинка Маруся та хлопчик Степан. Іван своїм дітям привив любов до природи, так як колись йому його мати,  кожного року, в Русальний тиждень, ходив він до лісу разом з родиною, віддаючи шану лісовику та іншим мешканцям лісу. В подальшому родовід Івана та Ганни ставав все більшим і більшим. У їхніх дітей, Марусі і Степана, з’явилися свої родини і діти.

Згодом село Михайлівка розрослося , все більше і більше людей стало мешкати в ньому. Ходили вони до лісу, насаджували дерева, а в Русальний тиждень, проводили обряди для вшанування доброго лісовика, прикрашали ліс різнобарвними стрічками, як символ дарів, які підносить їм матінка – природа, а після цього, збиралися в центрі села і розпалювали велике багаття, в якому спалювати опудало лісової русалки, як знак перемоги добрих лісових сил над чарами русалок.

В наші дні і досі існує село Михайлівка, мальовниче невелике селище на Харківщині, ба більше скажу, я мешкаю в ньому. Зараз в ньому залишилося небагато мешканців, село стало зовсім маленьким, не залишилося нічого схожого на село, яке існувало в далеку давнину, але дещо залишилося незмінним: ліс, де стоять прадавні дерева, яким по сотні років, ростуть дикі квіти, серед чагарників снують лісові мешканці. Хто знає, можливо там є і галявина, на якій ростуть цілющі трави, лісовик та чугайстер, які охороняють  ліс від лісових русалок та іншої нечистої сили та допомагають людям, які в ньому заблукали. Люди розповідали, що в Русальний тиждень, з лісу можна було почути дівочі співі та сміх, можливо це і байки, я ніколи не чула ніяких співів з боку лісу,  але як то кажуть, в кожній байці є доля правди!

_____