Казка за мотивами козацької пісні « Їхав козак на війноньку»

У одному невеличкому селі на березі річки Дніпро жила красива дівчина Калина. Батьки були вже старенькими. Вона була єдиною дочкою в родині. З Михайлом  дружила з дитинства, а коли виповнилося їй вісімнадцять років, високий статний красень Михайло зізнався їй у коханні. Калині теж подобався юнак.

Але почалася війна Поїхав козак на війноньку і сказав своїй коханій:
“Прощай, рідненька, чорнобривенька, я йду в чужую сторононьку. Дай ми, дівчино, хустину, може, я в полі загину. Накриють очі темної ночі,
легше в могилі спочину”. Попросив чекати його. Та Калина і не могла інакше. Одного лише Михайла, чорнявого красеня, кохала. Жити без нього не могла. Вірила дівчина, що повернеться її коханий і поберуться.

Калина дала йому хустинку. Заплакала. Обнялися та й розсталися. З тих пір, як поїхав її Михайло, сумним став світ. Чекала-виглядала, довгими ночами не спала.

Та якось приїхали козаки в село і розповіли, що хоробрий козак з їхнього села Михайло загинув. Знали вони, де його могила.

Калина прибігла до них, дуже плакала, просила розповісти про хлопця, призналася, що хотіли одружитися та не встигли, бо війна почалася.

Змилостивилися козаки і розповіли, що в жорстокому бою з турками бився її обранець як герой, повбивав багато чужих вояків, але його оточили і шаблюкою серце пробили.

Плакала нещасна Калина і день, і ніч. І ніхто не міг її втішити, навіть рідні батьки.

Прибігла знову до козаків. Ті вже на коней сідали. Їхати збиралися. Дівчина так плакала та просила, щоб могилку його показали.

Змилостивився старшина чорновусий. «Сідай, – сказав, – на мого коника, то ми покажемо тобі, де спочиває твоя любов!»

А коли приїхали в чисте поле, витоптане кіньми після бою, Калина  побачила недалеко від річки невеликий горбик з хрестом. Не можна було передати, як ридала дівчина, коси свої рвучи, як ручечками могилку обіймала. «Ой накрили очі темної ночі, легше в могилі спочинув». Пісню співала, козаки навіть сльози стирали. Та не могли забрати її від могили. То й лишили її до ранку. «Нехай посумує, – старшина темновусий сказав, – а на ранок додому відвеземо».

Та й поїхали у свій табір. Але коли зранку сонце землі торкнулося, здалеку ще побачили, що біля могили висока тополя виросла. Де взялася, – думають. А коли до могили під’їхали, то дівчини не знайшли. Лише тополя шелестіла до них голосом тихесеньким : «Милий, єдиний, тебе не покину»

Заплакали хоробрі козаки за такою любов’ю. Краще б ніколи тих воєн проклятих не було, які закоханих розлучають!

Коли я чую в піснях про любов та війну, відразу прошу Бога, щоб скоріше настала і в Україні Перемога над рашистами. Знали б ті козак  Михайло і його наречена Калина, що через кілька століть повернуться вороги, але вже інші, зі страшнішою зброєю і будуть шматувати мій рідний край. Але не суджена їм буде перемога, бо Україну не здолати!

________