Уривок з роману

Частина І

– Чому так довго? – Подав голос щит, як тільки почув легку ходу ельфійки.

 – Шукала меч королеви. – Відповіла Маль, напружуючись усім тілом, щоб підняти важкий щит з палуби. Кортиком вона відрізала частину мотузки, яка лежала біля одного з піратів, який вже хропів, та закріпила нею щит, акуратно завела його за спину і розташувала поверх плаща. – Його немає ніде. Невже ці дурні його продали, доки капітан відсутній?

– Маль, це химера, її ніхто не може продати і ніхто не може купити. Її навіть ніхто до рук без її згоди взяти не може.

– Та, це зрозуміло, але куди вона поділася тоді? – Не вгавала ельфійка, швидко спускаючись по трапу. – Це ж меч, великий і важкий! Не такий важкий, як ти, але все-таки. Тут вона помітила, що матрос на сусідньому кораблі уважно спостерігає за нею.

– Хочу встигнути на бої. – Крикнула вона йому низьким голосом. – Той відповів їй уклоном, зітхнув і, втративши будь-який інтерес, відвернувся.

 – Ти чого кричиш, Маль? Треба йти непомітно. – Шикнув щит-напівбог на лучницю.

 – Знаєш, Магумо, я за час опору зрозуміла одну річ – якщо непомітно піти не виходить, то треба більше шуму наробити, щоб приспати пильність.

 – Теж варіант. – Відповів їй демон. – А із химерою все просто. Вона пішла з корабля, щойно перестала бути в центрі уваги. Це дуже розумне і при цьому ще й хитре створіння.

– А як же королева? Де вона потім її шукатиме? – Ельфійка вийшла на бруківку, яка вела прямо до місця боїв. Де-не-де вулицею в той самий бік, що й вона, поспішали жителі острова. – Варто Лії покликати Лусем, як химера одразу з’явиться в неї в руках.

– Як так? – Маль, засмутившись, завмерла на місці. Вона, яка знала лише магію знахарства, з таким явищем стикалася вперше, і їй важко було уявити, що щось чи хтось може з’явитися будь-коли в будь-якому місці. Це було неймовірно! Хоча, останнім часом, у її життя проникало все більше і більше неймовірностей та чарівництва. Адже вона жила за часів, коли драконів вже не було і, отже, магія у світі практично була зведена нанівець. А тепер виходить, що з народженням королеви-дракона магія набирає сили так само, як і її власниця.

– Розумієш, химера може бути ніде та скрізь одночасно. Якщо буде бажання, я тобі потім все докладно розтлумачу.

– Так-так, розтлумач, будь ласка. Може, і в мене вийде те саме! Може, і мої кортики до мене повертатимуться? – Почала міркувати вголос Маль, відновивши рух.

– Ха-ха, вигадала! Краще поспішай, у нас не так багато часу залишилося до початку боїв. – Посміхнувся Магума.

– Звідки ти знаєш? – Підкинула ельфійка щит, який сповзав.

– Шум натовпу значно голосніше став. Маль прислухалася. Переконавшись, що демон правий, вона додала швидкості.

Чоловік середнього віку вийшов у центр арени та замахав руками,щоб привернути увагу публіки.

– Ла-а-ска-а-а-а-а-а-во про-о-о-о-си-и-мо на наші щотижневі бої, підкорювачі морів! Сьогодні наш непереможний чемпіон вкотре буде відстоювати свій титул! Проти нього будуть битися наші новачки: людина та перевертень, які прийшли не звідкись, а з самої Нарімської імперії! Давайте привітаємо їх!!! – Глашатай задав темп оваціям і бігом побіг з арени на трибуни.

Натовп заревів. Свист, крики і стукіт важких чобіт відгукнулися луною, поширюючись далеко за межі арени.

З протилежного боку від крісла Крота залізні грати відчинилися, і в центр арени, засипаної піском, виштовхнули Ролана з Гредхардом. Чоловіки, черпаючи чоботами пісок, стривожено оглядали “Колізей”.

– Ось і наш кінець, хлопче. Я навіть боюся уявити, хто зараз вийде на арену проти нас, якщо нам в руки дали бойові мечі!

– Ну, ти як хочеш, старий, а я звідси виберусь! Мене Маль вб’є, якщо я загину. – Ронал перекинув меч з руки в руку, ніби перевіряючи його вагу та балансування.

– Не вб’є. Мертві знову померти не можуть. – Гредхард потягнувся за спину і дістав свій клинок, увігнав його в землю та смикнув вусами.

– Магума, я їх бачу! Гредхарда та Ронала вже виставили на арену. – Маль, накинувши на себе капюшон плаща, стояла біля одного з кутів п’ятикутної арени та заховалась у тіні навісу для голодранців, які не могли заплатити за лавку чи крісло, але розважатись хотіли так само, як і всі. Лавовий щит стояв поруч із нею. Маль просто до нестями втомилась стільки часу носити його на собі, і тепер переминалась з ноги на ногу, періодично потрушуючи руками, щоб відновити працездатність м’язів.

– А королева? Ти її бачиш? – Тихо запитав Магума-щит.

 – Ні, її тут немає …

– Ну, я зараз тут їм влаштую!

– Ні! Навіть не думай! Якщо нас розкриють, то ми втратимо слід Кротарікса і поставимо перевертня з торговцем в небезпеку. – Пошепки відповідала Маль щиту.

– І що ти тоді пропонуєш? – Прогудів щит.

– Почекаємо. Думаю, чоловіки протримаються до того часу, коли виведуть королеву, а там побачимо, як усе піде. Королева не розкривала тобі своїх намірів?

– Все, що вона сказала – це чекати на сигнал.

– Ясно. Тоді будемо чекати. – Розтягуючи слова, відповіла Маль.

– Привітайте нашого найсильнішого та непереможного чемпіона – Лабарантароса-а-а! – Наспів прокричав чоловік, розташувавшись під навісом над центральними гратами. Сусідні грати піднялись і з тіні тунелю виліз здоровенний крокодил альбінос. Усе його тіло вкривали великі шрами. На морді було чотири ока, одного з яких не було, а на його місці красувався жовтий турмалін. Своїм зростом велетень міг позмагатися з Магумою! Звірюга, випустивши з пащі оглушливий рев, опустилася на чотири  лапи і направила усі три своїх зіниці на парочку новачків. Ронал і Гредхард переглянулись. Такої чудної тварюки вони ще не бачили. Перехопивши меч, Гредхард вигукнув:

– Давай, звірюго, хоч під кінець мого життя повеселиш старого! – І кинувся на ворога з неймовірною швидкістю. Ступивши на лежачий камінь, торговець підстрибнув, уникнувши удару монстра, який замахнувся своєю лапою. Старий обома руками встромив свій клинок кудись у район правої легені крокодила. Меч встромився, але пружна шкіра альбіноса сильно його поранити не дала. Монстр, не повів і вухом. Він схопив торговця іншою лапою і шпурнув його так, що той вліпився в стіну, пролетівши стрілою повз перевертня.

Амфітеатр наповнився хвилею збуджених криків і свисту. Деякі глядачі навіть підскочили зі своїх місць – так їм подобалось те, що зараз відбувалось внизу в центрі.

– Ох, мої кістки… – Гредхард впав на коліна та зайшовся кашлем. Тряхнув головою, протер рукою рот, щоб прочистити його від піску. Разом розмазав цівку крові, яка сповзала по підборіддю. Несподівано старий засміявся, заполонивши луною всю арену. Натовп притих, чекаючи на щось незвичайне.

– Маль, підтягни мене, я хоч одним оком гляну. – Промовив Магума. – Цікаво ж. Ельфійка зітхнула, але потягла щит нагору, вперла його в бічну стіну арени і навалилась всім тілом, намагаючись утримати непосильний тягар у такому положенні якомога довше.

– Дякую. – Гулко долинуло до її вух.

Тим часом торговець підвівся з колін і знову схопив меч. Він нападав постійно, намагаючись жалити мечем туди, де, як він знав не з чуток, найслабші місця у крокодила. Гредхард стрибав, немов ельф, різав, немов перевертень кігтями. Було видно, що старий володіє одночасно декількома бойовими мистецтвами ведення бою, і при такій їх суміші  можна отримати непередбачуваний результат. Такого Руда Борода не чекав. Але натовп ревів, тим самим заспокоїв Бороду – так чи інакше, а він забере свій куш. Ронал теж не відставав від старого. Він перевтілився у вовка, побачив дірку серед солдатів, стрімко дістався торговця, схопив його і стрибнув за межі арени. Але, як виявилось, над усією ареною був створений прозорий магічний купол. І Ронал, з Гредхардом у лапах, плюхнувся на пісок. Пірати у відповідь на витівку обсипали чоловіків сміхом:

– Що за ненормальні ці імперці! Ха-ха! Невже вони там такі тупі, як барани!Тоді зрозуміло, чому демони змогли їх перемогти! – Неслось звідусіль. Ронал і Гредхард валялись на піску та крехтіли від ударної хвилі купола, яка пронизала їх тіла потужним сплеском болю.

– Живий? – Хапався за груди Гредхард, лежачи ничком.

– Живий…

–  Потрібно впоратися з цією тварюкою… ай, боляче…

– Ззгоден. – Ронал підвівся, знову обернувся в людину і допоміг Гредхарду, який ще тримався за область серця. Люта ненависть охопила їх і вони забули про біль. Забули про те, що зараз їхнє життя може обірватись. Вони йшли до перемоги, і ніщо не могло їх зупинити.

– Осліпи цю тварюку, хлопче. А я його відволічу! – Торговець набрав у легені повітря та стрибнув. Старий всім тілом налетів на білого монстра та встромив клинок у передню ліву лапу чудовиська, зробивши в ній дірку наскрізь. Той завив.

 – А-а-а, боляче? Животина ти пузата, іди сюди! – Старий не без труднощів витягнув клинок та швиденько побіг геть від роззявленої пащі крокодила, який стрімко насувався. Поки торговець дражнив свого супротивника, Ронал витягнув з заплетеної ліворуч косички заховану маленьку сталеву стрілу і затиснув її між пальцями, як дротик. Потім він відштовхнувся обома ногами від стіни арени, зробив сальто і кинув свою міні-зброю. Почувся свист і в цю ж мить стріла розсікла верхнє око чудовиська. Воно заревіло та позадкувало. Червона кров бризнула на всі боки. По морді крокодила потекли тоненькі струмочки, які спадали маленькими крапельками на розпечений пісок. Тут пролунав голос глашатого:

– Наші нові друзі чудово тримаються і сповнені сюрпризів, але настав час ускладнити їм завдання!

– Лавова лазня! Лавова лазня! – Почулося з усіх боків.

 – Я чую вас, друзі! Отже, лавова лазня в «Летифері» почалась! – Гучно розлетілося над натовпом.

Солдат з конвою потягнув один із трьох важелів, і за спинами Гредхарда і перевертня почала тремтіти земля. Глиба розійшлась. Під товстим шматком землі опинилась кипляча лава. Чоловіків відштовхнуло майже впритул до чудовиська. І Лабарантарос, не чекаючи, поки старий з перевертнем прийдуть до тями і знову позбавлять його ока, заніс свій могутній хвіст за спину. Різко вдаривши по героях, він зніс їх прямо туди, де утворилась лавова пастка.

– Ронал!

Перевертень почув знайомий голос, і за секунду до смерті перевтілився у вовка та схопив торговця однією лапою. Іншою же прорізав кігтями земляний мур лавової ями. Чоловіки зависли за чотири метри від киплячої лави.

– Фу-х, обійшлося! – Перевертень голосно видихнув.

– Ронал, Гредхард! – Знову пролунав той самий голос. Лікан повернув голову у бік голосу і помітив ельфійку, готову допомогти. Той самий голос почув і Кротарікс. Він простежив за поглядом лікана, обнишпорив очима ряди глядачів, але так нічого важливого і не знайшов. Зрештою вирішив, що  йому здалося, він знову переключив свою увагу на арену.

– Маль! Гредхард, це Маль! Вона бачила, як я боровся! – Перевертень завиляв хвостом і почав з’їжджати по стіні, наближаючись до лави.

 – Тримайся! Тримайся, ловелас ти неотесаний! – Хапався все міцніше старий за шерсть перевертня. Ронал встромив в земляну стіну кігті іншої лапи, а задніми гріб і гріб, щоб вискочити. Але гаряча земля плавилася, і всі дії ликана зводились нанівець.

 – Ого! Схоже, нашим друзям потрібна допомога. Жахливі пірати, сьогодні ми маємо ще одного учасника. Виводьте ув’язнену! – Продовжував мовити глашатай.

Стражник смикнув перший важіль, і третя клітка зліва відкрилась. Звідти з колодкою, яка сковує руки та голову, вивели Лію Ігніс. Раптом дракониця впала. З ніг, щойно звільнених від кайданів, які натирали рвану рану, тягнувся кривавий слід.

– Королева! – Прокричала трійця з різних сторін. Лія підвела голову саме в той момент, коли над її тілом нависла морда альбіноса. Він замахнувся своєю лапою і дракон мішком звалився в лавове озеро.

– А-ах! – Зітхнув натовп.

– Як не пощастило! Бідна демониця! Як же тепер поведуть себе наші воїни? – Не замовкав глашатай. Ронал загарчав, дивлячись на чоловіка.

– Не гарчи, хлопче. Вони ж не знають, на що здатна наша королева! Щиро кажучи, я також цього не знаю. – Заговорив старий. І, після невеликої  паузи, раптом вигукнув: – Цікаво, що зараз відбудеться?

Хлопець опустив очі на лаву. Остання стала незвичайно рухливою і яскравою. Вона почала кипіти ще сильніше, завертаючись у вир, а на її поверхню почали підніматися великі бульбашки повітря. Вир все швидше і швидше зменшувався в обсягах. Усі, хто був у «Летифері», спостерігали за цим феноменом стоячи. Кротарікс почав стискати кулаки і відчайдушно шукати шляхи порятунку. Він зрозумів, що кари йому не уникнути, якщо жалюгідна дракониха вибереться.

І раптом уся лава зникла. На самісінькому дні в самому центрі стояв скам’янілий зліпок, який дуже відділено нагадував драконицю. Настала мертва тиша. Варто було думці про смерть королеви пролетіти в головах її друзів, як статуя затремтіла і луснула з такою силою, що шматки розпеченого каменю, розлітаючись на всі боки, вбивали усякого на своєму шляху або залишали серйозні опіки. Дракон стояв на дні лавової ями цілий і неушкоджений.

Гордо піднявши голову голову, Лія підійшла до прямовисної земляної стіни і встромила в неї свої довгі і загнуті пазурі на крилах і дрібніші на ногах. В’їдаючись ними в м’яку і ще теплу землю, вона почала підніматися по стіні, не згинаючи спини.

Ігніс у прямому сенсі «зійшла» на півколо арени, яке залишилось, як королева на трон. Всю цю довгу хвилину лава продовжувала вивергатися з її тіла на всі боки. Вона потрапляла не тільки на глядачів і кам’яні стіни бійцівського кола, а й на магічний купол, пропалюючи його. Скориставшись його руйнуванням, Ронал встиг вистрибнути з ями за мить до того, як палаючі брили могли б покалічити його з торговцем.

Глядачі скам’яніли – настільки неймовірним було те, що зараз відбувалось на їхніх очах. Три головні пірати теж стояли нерухомо, роззявивши роти. Золотоволосий демон дивився на палаючий купол. По його спині пройшло тремтіння – йому стало страшно вперше за три тисячі років. Опустивши очі на арену, він побачив дракониху, яка стояла на землі в абсолютному спокої. Кожен сантиметр її тіла світився, мов сонце. Рана на нозі і зламане крило зажили. Сталеве кільце, яке утримувало волосся на голові, луснуло, і строкате багаття загорілося над головою королеви. Кайдани розплавились, звільнивши руки.

Лабарантарос не зміг перенести такого нахабства і, роззявивши пащу, рушив на дракона. Дівчина ж просто вигнула груди, набравши в них повітря і наступної секунди випустила на крокодила струмінь рідкого вогню, розплавляючи шкіру, м’язи, кістки. Коли полум’я вгамувалось, від страшного білого чудовиська залишилися тільки жменя попелу.

– Драко-о-о-он! – Заревів натовп, покидаючи спішно свої місця. Піднялась паніка та метушня. Фіца тільки й бачили. Цей боягуз, виблискуючи п’ятами, втік серед перших. Борода, шкутильгаючи, тяг за собою обпалені кінцівки. Дивіт дістав шаблю, але Кротарікс знаком наказав йому йти. І той, навіть не сперечаючись, постарався якомога швидше покинув це місце. Чарівний купол остаточно зник і Маль, нарешті зістрибнувши на арену, побігла допомагати Роналу та Гредхарду. Магума, обернувшись назад у напівбога, з гуркотом приземлися за Кротаріксом, відрізаючи йому шлях до втечі. Друзі оточили демона з усіх боків. Небеса затяглися темними хмарами ненависті. Магія смерті згущалася над островом.

 – Тобі нема куди бігти, Кроте. Вислухай нас і, можливо, ми залишимо тебе живим. – Прогримів з висоти свого зросту Магума.

– Ось, значить, як?.. Ха,.. ви надто дурні! – Кротарікс відкрив під собою портал і вже було втік у зелені краї, але Магума встиг схопити демона-вампіра за хвіст і підкинути угору.