За тиждень до Різдва у звичайному селі в бідній родині жив хлопчик, який був наймолодшою дитиною в сім’ї, і звали його Андрієм. Він дуже любив Різдво, на відміну від своєї сім’ї. Коли Андрійко запитував, чому члени його родини не люблять цього свята, то всі тільки схиляли голови і мовчали. Йому було заборонено гратися з іншими дітьми, але одного разу, коли він потайки опівночі вийшов на вулицю, то пішов у ліс, із якого часто долинали незвичні звуки. І ось перед ним на місячному світлі з’явилась дивна істота. На її плечах висіли торби, із яких випадав сяючий пил. Ця істота була схожою на звичайного високого чоловіка. У Андрія перехопило подих, коли це створіння подивилося на нього. Він хотів утекти, але ноги не слухалися його. Дивна постать підійшла і сказала:

– Не треба мене боятися. Я – Дух минулого. А прийшов сюди для того, щоб показати, чому твоя родина не святкує Різдва. Ти підеш зі мною? – запитав Дух і протягнув Андрійку руку.

Хлопчик, не відповідаючи, ухопився за нього – і вони різко злетіли вгору. Потім Андрій почав падати. Йому було дуже страшно, але він не кричав. Узагалі він був гордим. Коли його били, то ні однієї сльозинки не падало з його очей. Так само було й зараз: коли він падав – не закричав, бо не хотів осоромитися перед Духом. За метр від землі Андрій почав левітувати, а Дух тим часом указував своєю рукою на його будинок.

– Ну і навіщо ти мене повернув назад? – запитав хлопчик.

– А ти прислухайся, – відказав Роджер (це було справжнє ім’я Духа).

Андрійко прислухався і почув, як із його будинку лунали новорічні пісні.

– Що?! – здивувався хлопчик і запитав у Духа про те, куди він його повернув?

– У день, коли твоя сім’я перестала святкувати Різдво, – відповів Дух.

Потім за секунду вони влетіли в дім – і хлопчик побачив, як усі члени його родини, окрім тата, який на той час був на війні проти росіян, зібралися разом у різдвяний Святвечір, бажаючи одне одному щастя й радості і сповіщаючи звістку про народження Ісуса Христа.

Для Андрія це було дивом!

Але в цей момент почувся стукіт у двері. Коли двері відчинилися, зайшов листоноша і повідомив страшну звістку про смерть Андрієвого батька. Усмішки на їхніх лицях швидко зникли, а мати хлопця поринула у плач.

Андрій здивувався. Коли він запитував у мами, де його тато, то вона відповідала, що він дуже зайнятий на роботі і не має часу бачитися з ним.

Андрій зрозумів, у чому справа, і попросив Духа повернути його у свій час.

За секунду він уже стояв у своїй кімнаті. Надворі було сонячно. Хлопчик поспіхом вискочив на вулицю і почав писати щось на землі. Коли по нього вийшла мати, то вона побачила напис «З Різдвом Христовим!». Андрій підбіг до неї і сказав:

– Якщо трапилась непоправна біда, то не треба зберігати це в таємниці упродовж життя. Нам залишається тільки прийняти все і відпустити.

– Як ти дізнався про смерть батька? – здивовано запитала мама, заливаючись слізьми.

– Із архіву села, – відповів хлопчик.

Цю розмову почули всі члени сім’ї, після чого Андрійкова родина дружно відсвяткувала Різдво, зібравшись за столом. А невдовзі мати знайшла на підлозі якийсь дивний сяючий пил…