В місті Києві, в столиці
Жила Діна-трудівниця.
Вона ніченьки не спала,
Все читала і читала.
“Мало, мало, хочу ще!
Книгу цю мені дасте?”
“Ви її уже читали”,-
В книгозбірні відказали.
“А оцю чи, може, ці?”
“Перечитані усі!”
Діна і не їсть, й не п’є!
Горе ж бо яке страшне!
Тої ж миті небо хмари
Густо-густо заснували.
Стало вдень, немов вночі,
Полякалися усі!
Закрутився ураган:
Бах-бабах, тарах-барах!
Діну вітром підхопило,
Закрутило, завертіло,
Блиснуло-і тої ж миті
Опинилась в іншім світі.
Діна очі протирає:
“Де я? Підкажіть? Хто знає?”
“Ти в майбутньому, дивись,
Твої мрії всі збулись!”
Діна – глядь, а навкруги
До небес стоять книжки,
Величезні і просторі –
У них двері кольорові.
Всередині на полицях
В палітурках-блискавицях-
Книги різні, незнайомі
На якій завгодно мові.
А щоб верхні ТІ дістати,
Тут літають самокати!
Ти стомився-не біда!
Ось морозиво й халва.
Лиш подумав: все з’явилось,
Щоб ти швидше підкріпилась!
Хочеш спати і читати?
Це теж можна поєднати:
В окулярах-книгочицях
Тобі книги будуть снитись!
Мова в книжці іноземна!
Ну хіба це тут проблема?!
Лише книгу розгортаєш-
І цю мову ти вже знаєш!
Книги нові, книги давні,
І що НАПИШЕ автор вправний,
Книги на усі смаки,
Тут зустріти зможеш ти!
“Яке диво!”-каже Діна,-
Ці будинки – книг перлина!
Тут я буду проживати
І усе на світі знати!”
Тільки за столом вмостилась…
Хтось спитав: “Ти застудилась?
Доню, час тобі вставати,
Поміж книг не варто спати!”
Діна в шоці: “Це лиш сон?”
В голові ж: бум-бум, дін-дон…
“Ні, не буду сумувати.
Буду вчитись і читати!
І збудую для усіх
Книгозбірню з своїх снів!”