Жило собі кошеня на ім’я Кукі. Воно любило пити молоко, їсти ковбаску і гратися з іншими кошенятами – своїми друзями. А їх було у Кукі дуже багато!!! 

Кошеня було дуже хоробрим. Нічого воно не боялося, окрім води. Достатньо було кільком краплям бризнути на хутро Кукі, як він вже тікав і плакав. Сусідські собаки з нього глузували, а Кукі соромився.

– Так не може більше продовжуватись! – грізно вигукнув котик, коли черговий собачий регіт донісся до його  вуха.

Киця Кісі мовчала, а кращий друг Мурчик суворо настовбурчив вуса.

– Ми радо тобі допоможемо, – тихенько мовила Кісі.

– Я їх всіх пороздираю, – наче лев, гарчав Мурчик.

Кукі лише загадково посміхнувся і, підморгнувши Кісі, сказав:

– Ще побачимо, хто буде сміятися останнім.

Кошенята почали втілювати у життя ідею Кукі. А вона була проста: спорудити корабель, щоб і коти могли плавати. Для цього треба було придумати – з чого зробити судно. Кошенята обійшли сусідські городи, звалища, майстерні. Оглянули всі підвали і горища, але нічого путнього не знайшли.

– Ах, я так ніжки натомила, – скаржилася Кісі.

– Я голодний, – сердився Мурчик і ласо поглядав на порожню мисочку Кукі.

Кукі зітхнув і пішов додому, щоб принести їжу своїм друзям.

Коли кошенята наїлися, то звернули увагу на велику коробку з холодильника, яка стояла у кутку горища.  Вона була картонною, легкою і всі шви були щільно проклеєні скотчем.

–  Те, що треба! – усміхнувся Мурчик і хитро підморгнув своїм друзям.

– Ти впевнений? – недовірливо спитала Кісі.

– На всі сто!!! – фиркнув сіренький.

Кісі зітхнула і вирушила з Кукі та Мурчиком до басейну, де мали відбутися випробування нового човна.

Човен весело хитався на воді. Великої довіри у кошенят він не викликав. Але вони були дослідниками! Тож треба було спробувати…

Першим заліз Кукі. Судно загрозливо хитнулося, але встояло. Мурчик, підбадьорений вчинком друга, також заскочив на борт. Останньою спустилася Кісі. Вона страшенно не любила воду, але уміла плавати, тому підтримала друзів.

Перші хвилини друзі звикали до нестійкого корабля, а коли відчули, що він не перекидається, – то і зовсім осміліли. Почали гратися. Гра зі спокійної ставала дедалі жвавішою, човен хитався, а дно, тим часом, стало намокати.

І от, коли розпалений грою, Мурчик весело нявкнув  і, високо підскочивши, стрибнув, дно не витримало і прорвалося. Кошенята опинилися під водою.

Видиралися назовні блискавично. Мокрі і кумедні, сиділи троє тремтячих котів на краєчку басейна, грілися на сонечку і знову звідусіль слухали регіт собак.

Нова ідея човна виникла у Кісі. Вона бачила, як діти плавали по річці на плотах, які майстрували із дерева. Але, кошенятам зрізати дерево було не під силу. Тому вони вирішили зробити пліт із пластмасових пляшок. Екологічно, легко і дешево!

Пляшки назбирали швидко! Форму і дизайн човна придумала Кісі. Але чим їх скріпити?

– Скотч! – вигукнув Мурчик, і за кілька хвилин уже тримав його в зубах.

Змотували довго, бо кожен раз лапки клеїлися на липку стрічку. Намучившись, все-таки зробили чудо-корабель!

– На басейн! – нетерпляче підбадьорював друзів Кукі! І кошенята тягли своє плавуче  диво через перешкоди.

І знову, як і перший раз, на човен спустився першим капітан – Кукі. Мурчик – гордим боцманом – слідував за другом. Кісі тихенько завершала котячу компанію.

Човен тримався на воді дивно: ніби і плавав, проте починав небезпечно гойдатися, коли хтось опирався на сам край судна.

– Тримаймося серединки! – зауважила Кісі. І всі намагалися бути посеред корабля. Через якийсь час хвилювання минуло, і кошенята стали мріяти, як вони колись попливуть у довколасвітню мандрівку.

– Ось допливемо до екватора, там рибка смачна, – мріяв Мурчик.

– Там тепло, можна на сонечку засмагати, – муркотіла Кісі.

– Ні, мій корабель попливе на північ, до білих ведмедів, – сказав Кукі.

– Чому це “твій корабель”, – обурився Мурчик, – ми його разом клеїли, я скотч украв!

– Бо ідея плавати – моя! – гордо задер хвоста Кукі.

– Хлопчики, не сваріться! – просила Кісі.

Але вже було пізно. Розлючені “хлопчики” накинулися один на одного. Нестійка конструкція перекинулася і коти опинилися у воді.

Вилазили із води – мокрі і жалюгідні, голодні і розчаровані – знову круїз не вдався. Сушилися, як і минулий раз, проте значно скоріше. І вода вже не була такою страшною.

На цей раз обідом всіх пригощала Кісі. У її власниці було добре серце: вона завжди купувала своїй улюблениці спеціальний паштет із рибки і пахучі крекери з м’яском. Кісі пригощала друзів, хвалилася новою плюшевою лежанкою і цілою кімнатою, де гралися діти господарки.

Саме там Мурчик побачив цікавезну штуку – надувний човен у вигляді жирафи, правда, ядучого жовто-салатового кольору. Ідея спалахнула відразу: це те, що треба!

Вночі яскраву жирафу тягли до басейна всі троє…

Проблему нового судна виявили біля води: не було затички, яка б стримувала повітря всередині “жирафчика”.

– Що робити? – журилася Кісі.

– Так… Проблемка… – задумався Мурчик, утираючи лапкою вуса.

Тим часом Кукі шукав рішення. Біля басейну вдень гралися діти. І кілька солодких карамельок лежали на бортиках басейну. Він підійшов до цукерки, розмотав її і заткнув отвір надувного човна.

– Готово! – витер лапки Кукі. – Треба його надути.

Дули всі по черзі: і Кісі, і Мурчик, і Кукі. Зморилися, але надмухали добре, човен був твердим, як горіх, і на воді тримався дуже стійко. Води не боявся, бо був із гуми. А вже в наступну хвилину човен опускався у воду.

Капітан, боцман і красуня знову всілися на борту судна. “Жирафчик” плив гордо, блищав салатово-жовтими боками. Коти домовилися між собою, що спершу попливуть на Північ, потім до екватора, позасмагають і відпочинуть. Було їм добре і затишно, мрії, здавалося, нарешті здійснилися. Помірне гойдання заколисувало кошенят, вони почали дрімати.

І яке велике стало розчарування, коли знову всі троє опинилися у воді!!!! Але ж ніхто не грався, не бився і не скакав! Чому….?

КАРАМЕЛЬКА  РОЗМОКЛА……

Знову мокрі і нещасні вони вибиралися з басейну. Але вже не сушилися – вода більше котиків не турбувала. Тож нехай сміються дурні собаки! У своїх мріях котики обпливли всю Землю!  Навчилися плавати! Весело провели час. Ха-ха-ха! Останніми посміялися коти:)