Озеро мовчало.  Раніше воно співало й гомоніло. А все тому, що настала довга ніч. Сонця більше немає! Трава більше не зелена. Дерева втратили листя. Стало холодно. Спитаєте – чому? Величезна комета врізалась у Землю. Здійнялася така кількість пороху, що він суцільною щільною хмарою закрив сонце.

Феї, котрі передбачили цю подію, відпочивали. Вони нібито впали у сплячку на кілька десятиріч. Раптом хтось торкнувся дверей їхньої оселі у Тихому Лісі. Ви не повірите, але це був справжній динозавр! Зараз я вам поясню, як він з’явився. Коли комета впала, то її вогняний хвіст накрив скелю. Саме під нею з прадавніх часів лежали яйця динозаврів. Від теплого повітря одне з них “прокинулось”. Тобто в ньому почало народжуватися життя.

Маля народилося саме у Тихому Лісі, у середині котрого височила та скеля. Динозаврик хотів їсти, до того ж йому було зимно. У темряві він і почав стукатися навколо. Але розбудити фей не зміг. Він пішов далі й опинився на березі озера.

У цей час мавки-русалоньки сиділи біля води, співали сумних пісень. Звісно, що вони перелякалися, коли побачили справжнього динозавра, хоча і маленького. Вони стрибали у воду із шаленою швидкістю. Динозаврик, котрий, на відміну від мавок, не дуже добре бачив у темряві, сів на березі й розплакався. Йому було самотньо, він був голодний…

Одна з мавок, мабуть, найсміливіша, вирішила підійти до дивного гостя. Вона відшукала кущик м’яти, щоб нагодувати малечу.

– Чому тобі сумно? – спитала вона й простягнула йому їжу.

Динозаврик одразу припинив рюмсати. Він взяв травичку і чемно сказав:

– Дякую! Я так боявся, що я тут зовсім один.

– Ні, нас тут доволі багато, – привітно відповіла мавка.

Динозавр поїв і спитав у мавки, чи є в неї якісь особливі здібності.

– Я і мої сестри дещо вміємо, – загадково відповіла його співрозмовниця.

– А що саме? – допитувався малюк.

– Різні речі… – знов не дуже конкретно промовила мавка. – Але це допомагає нам перечекати період майже суцільної темряви.

Інші мавки чули цю розмову і виходили на берег. Вони стали радитись, як допомогти новонародженій тваринці дочекатися сонця. Найстарша сказала:

– Я можу допомогти йому піднятися на верхівку гори. Там вже скоро буде сонце, адже хмара пилу поступово осідає донизу.

Інші засумнівалися:

– Він може не дочекатися… – відказала мавка з фіолетовим волоссям.

– Там немає рослин. Чим він буде харчуватися? – запитала синьоока красуня.

Мавка, яка виявилась найсміливішою, запропонувала:

– Треба розшукати сон-траву, якою користуються феї. Динозавр, як і феї, впаде у сплячку. Це допоможе!

Ця пропозиція здавалася слушною. Усі мавки розбрелися Тихим Лісом, щоб відшукати якомога більше сон-трави. Незабаром динозаврик, котрого мавки заздалегідь відвели до теплої печери, міцно заснув.

…Зараз усі, хто залишився на Землі після зіткнення з небесним камінням, прагне одного: дочекатися сонця! Можливо, знову почнеться ера динозаврів, а потім знову з’являться люди.

© Долгополова Богдана, 2026

________