Туман. Старий вовк, Альфа зграї, мудрий, добрий і справедливий, дослухається до зграйників

Ліса. Мама Чорниці, Багіри, Кориці і Карата, добра та чуйна мама

Ларч. Батько Чорниці, Багіри, Кориці і Карата

Чорниця. Вовченя Ліси і Ларча, вовчиця білого кольору з фіолетовими очима

Багіра. Сестра Чорниці, вовчиця сірого кольору, дуже добра і чуйна

Айро. Білий вовк із голубими очима, друг Чорниці

Дрейк. Бета зграї; молодий, пихатий вовк із зеленими очима

Карат. Брат Чорниці, Багіри й Кориці

*

*

*

 – Тумане, Тумане, ти має побачити це першим, – покликала Ліса Альфу.

– Не може, не може бути! – здивовано сказав Альфа. – У Зграї вовків Ночі народилося біле вовченя.

– Як думаєш, можливо, це взагалі кепський знак!? – запитала Ліса.

– Навіть не знаю що й сказати, Лісо! Раніше у нашій зграї ніколи такого не траплялося. Будемо сподіватися на краще, а ти не переймайся – я все владнаю.

– Зграє!.. – звернувся Альфа до зграйників. – Я зібрав вас тут, щоб сказати дві новини. Одна хороша, інша ж погана. Хороша у тому, що Ліса народила і у нас четверо здорових вовченят, ну і погана… ми всі знаємо, що у Зграї Ночі тільки вовки сірого забарвлення, але одне новонароджене вовченя – білого кольору.

«Невже на нас розгнівалися наші предки? Білого? Як же так?» –  гомоніли схвильовані зграйники.

…

11 місяців по тому

…

– Мене звуть Чорниця. Майже всі обходять мене стороною тільки через те, що моя шерсть білого кольору, а ще тому, що мої очі фіолетові. У зграї вважають, що це… неправильно чи нереально! У мене є один брат і дві сестри їх звуть….

– Чорнице, Чорнице… – кликала сестру Багіра.

– Оу Багіра кличе. Багіро… – відгукнулася Чорниця.

– О, Чорнице, ти тут, – з полегшенням видихнула Багіра. – Я всюди тебе шукаю, хотіла поговорити.

–  Так звісно, а про що? – запитала Чорниця.

– Я хотіла поговорити про… Ну… Ти знаєш, що скоро почнеться період, коли до лісу приходять мисливці, щоб уполювати собі якусь дичину, а вовків і лисиць убивають щоб зробити з нас шуби? Не хочу лякати, але я вже бачила одного мисливця – вони ходять із зброєю по лісу, як у себе вдома!..  Будь обережна!

– Вже? Я думала, що вони почнуть приходити ближче до зими… – здивувалася Чорниця. – Але ліс – це наш дім, і ми маємо його захищати…

– Я теж так думаю. Це складно змінити… – стиха сказала Багіра – Ми ж будемо захищати свій ліс?!.

– Потрібно буде розповісти Альфі… – сказала Чорниця. – Ходімо після такої невтішної новини, хех, вполюємо якогось маленького зайця чи іншу тварину.

– Оу непогана ідея, я зголодніла, – сказала Багіра.

І вони побігли по осінньому листю.

– Стій!.. – вигукнула Чорниця

– Щось сталося? – спинившись, запитала Багіра

 – Не знаю, у мене якесь дивне відчуття, ніби у кущах хтось ховається, – сказала Чорниця озираючись.

 Схиливши ніс до землі і принюхавшись, Багіра гаркнула:

– Відійди назад!

– Що відбувається? – злякано запитала Чорниця.

Багіра ще раз принюхалася.

– Я ще не впевнена, але я чую запах… Запах пороху рушниці. Ти тікай звідси, а я зараз наздожену.

– Гаразд, – погодилась Чорниця і побігла, згодом її наздогнала Багіра.

– Хух, здається втекли, – полегшено сказала Багіра.

– Уже вечоріє, повертаймося до зграї, – сказала Чорниця.

–  Ходімо – погодилася Багіра. – Потрібно розказати Альфі про мисливців. І дичину ми не впіймали, та нічого – іншим разом.

І вони побігли до Альфи.

– Альфо! – покликала його Чорниця.

– Що? Щось сталося? – стурбовано запитав Альфа.

– Ні, нічого не сталося – запевнила його Багіра. – Ми просто хотіли сказати, що надибали мисливців…

– Ви молодці, що розказали, я повідомлю зграї, – сказав Альфа.

Багіра з Чорницею попрощалися і побігли у своє лігво.

– Добраніч, Чорнице! – сказала Багіра.

– Добраніч, Багіро! – відповіла Чорниця.

І вони поринули у міцний сон, проспавши до самісінького ранку… Прокинувшись уранці, Багіра не побачила Чорниці у лігві, і почала хвилюватися.

–  Доброго ранку. Чорнице, Чорнице. Де ж вона? – схвильовано запитала Багіра. – Та немає про що хвилюватися, можливо, на полювання пішла!. О ні, а що як її вполювали мисливці?!

Багіра швидко підхопилася на лапи і побігла на пошуки Чорниці. Коли вона прибігла на пагорб, побачила Чорницю з білим вовком.

– Хм, з ким це вона? – зацікавилася Багіра – Чорнице!

– Оу, Багіро… це мій друг, його звати Айро, – сказала Чорниця, підійшовши до сестри.

– Добре, до речі, привіт, Айро, я сестра Чорниці, приємно познайомитися!  – привіталася Багіра. – Ти зі Зграї Снігу?

– А так, я із Зграї Снігу, – невпевнено відповів Айро.

– Може, ми всі зустрінемося тут пізніше, а зараз я поговорю з Чорницею? – запропонувала Багіра.

–  Гаразд, тоді до зустрічі, Чорнице! – попрощався Айро.

– До зустрічі, Айро! – навзаєм відповіла Чорниця.

Чорниця з Багірою відійшли до дерев.

– Чорнице, чому я досі нічого про це не знала?! – стурбовано запитала Багіра.

– Ну, я хотіла тобі пізніше про це розповісти, – знічено відповіла Чорниця.

–А він знає, що ти зі Зграї Ночі? – стурбовано запитала Багіра.

– Ні, я йому ще не зізналася, – сказала Чорниця, втупившись у землю.

– Але чому?

– Боялася, він цього не зрозуміє, але скоро я розкажу йому про це, – заспокоїла сестру Чорниця

– Постій, а він бачив, що твої очі фіолетового кольору? – запитала Багіра, і спробувала зазирнути Чорниці в очі.

– Та ні, здається, – невпевнено відповіла Чорниця.

– Ех… Чорнице… Чорнице, тобі є про що з ним поговорити.

– Так, тем для розмов ще чимало, – приречено відповіла Чорниця.

– А ось і Айро, біжіть та обов’язково поговоріть… Мені піти, чи можна залишитися з вами? – запитала Багіра.

– Я думаю, тобі краще піти, я хочу залишитися з Айро й усе йому пояснити, – сказала Чорниця.

– Гаразд, я піду, – спокійно відреагувала Багіра. Вона розвернулася і пішла.

А Чорниця побігла до Айро, зібравшись із думками, вона почала говорити.

– Айро… – невпевнено звернулася Чорниця. – Я хотіла тобі зізнатися… Я… Я із Зграї Ночі…

– Що? – здивувався Айро. – А чому ти досі мовчала?

– Я боялася, що ти мене не зрозумієш… Чи ще гірше перестанеш зі мною спілкуватися, – відповіла Чорниця

– Чорнице, я з тобою так ніколи не вчинив би, – заспокоїв її Айро.

– Правда? – здивувалася Чорниця. – Тоді я маю ще в дечому зізнатися…

– Я уважно слухаю, і пам’ятай: ти моя подруга.

–  Хух, – видихнула Чорниця. – Мене зневажають тільки тому, що мої очі фіолетового кольору, і в сім’ї мене ніхто не прийняв, крім Багіри, у нас із нею особливий зв’язок…

– Усе ж таки добре, що ми зустрілися, – сказав Айро.

– Так, я не знаю, що я робила б, якби не зустріла тебе. Мабуть, тинялася б по лісу, тікаючи від образ…

– А у тебе велика родина? – запитав Айро.

– У мене є дві сестри та один брат, їх звуть Багіра, Кориця та Карат.

– Ого – здивувався Айро. – Виходить, із них трьох тебе прийняла як сестру лише Багіра!

– Ну так, але я вже звикла.

– Співчуваю тобі, я був би радий, якби ти була моєї сестрою! – несподівано сказав Айро.

–  Дякую. Ти перший, хто мені про це каже, – подякувала Чорниця.

– А можна, ти мене зі своєю сім’єю познайомиш? – запропонував Айро.

– Не думаю, що це гарна ідея, – сказала Чорниця.

Повернулася Багіра.

– Ну як ви тут, чим займаєтеся? – запитала Багіра.

– Розмовляємо, – відповіла Чорниця.

– Так… Багіро, Чорницю справді ніхто не прийняв у сім’ї? – зі жалем у голосі запитав Айро

– Ну… Так… – почала Багіра. –  Коли нас тільки навчали полювати, на Чорницю ніхто особливо уваги не звертав. Коли вона спіткнулася і забила лапу, цього ніхто не помітив, я бігла ззаду і побачила Чорницю, яка лежала біля кореня столітнього дуба. З лапи струменіла кров, а Чорниця жалісно скавуліла. Кликати на допомогу було марно – ніхто не почує, ми добряче відстали від решти вовків. Я допомогла їй підвестися, і ми пошкутильгали до нашого лігва…

– Нічого собі! – вигукнув Айро.

– Вдома нікого не було… – продовжила Багіра. – Я залишилася з Чорницею у лігві і зализувала їй рану. Коли повернулися батьки, то почали розпитувати, чому ми не навчаємося полювати. Я розказала їм усе, що сталося, наша мама нагодувала Чорницю здобиччю, яку вони принесли. А батько зализував рану Чорниці. Того вечора ми лягли спати дуже пізно… Ой, уже пізно, треба розходитися по лігвах, – обірвала розповідь вовчиця.

– Багіро, я можу поговорити з Чорницею? – запитав Айро.

– Багіро, я тебе наздожену, – сказала Чорниця.

– Гаразд, до зустрічі – сказала Багіра і побігла у лігво.

– Чорнице… Ти мені зізналася, тепер я тобі зізнаюся, – сказав Айро – Я… Я також зі Зграї Ночі. І ще одне… ти мені більше, ніж подруга…

Чорниця застигла, ніби статуя.

– Чорнице? – злякано стріпнувся Айро. – Усе добре?

– Ого, це було так щиро…  А чому я тебе ніколи не бачила в нашій зграї? – запитала Чорниця.

– Я не виходив з лігва, не хотів привертати увагу. Тому, коли Багіра спитала з якої я зграї, мені довелося збрехати. Я думав, що ти зі Зграї Снігу, і не хотів псувати нашу дружбу.

– Оу… Виходить ми тепер зможемо проводити більше часу разом? – зраділа Чорниця.

 – Можна я тебе проведу до лігва?! – запропонував Айро.

– Ходімо, – погодилася Чорниця

Вони пішли… І раптом почули шелест із кущів. Тоді до них долинув голос, який наказав «Пригнись!».

Чорниця та Айро впали на землю. На місці, де могли бути їхні голови, пролетіли дві кулі.

– Біжімо! – крикнув Айро.

І вони швидко, як тільки могли, накивали лапами у бік своїх лігв. Коли Чорниця добігла додому, у неї, як ніколи, калатало серце. Вона залізла до лігва й озирнулася, Багіра спала.

Чорниця скрутилася калачиком і поринула у глибокий сон…

Коли Багіра прокинулася, Чорниці у лігві знову не було. Вона виглянула зі сховку, побачила Чорницю, яка сиділа на пагорбі. Багіра підійшла й сіла біля неї.

Чорниця задумано дивилася кудись у далечінь.

 – Про що задумалася, Чорнице? – запитала Багіра.

– Та таке, нічого важливого, – відповіла Чорниця. – Можеш залишити мене на самоті, я хочу поміркувати про дещо…

–  Гаразд. – сказала Багіра і пішла.

Чорниця сиділа і думала, що за голос врятував їй життя, і чи чув цей голос Айро? Вона хотіла зустрітися з ним і запитати про це, але боялася що він не зрозуміє.

За думками й сумнівами вона зовсім забула, що у неї, у її брата та у її сестер завтра день народження. Все ж таки Чорниця вирішила побігти до Айро й запитати у нього про голос, який урятував їхні життя. Вона попрямувала  на пагорб, де вони зустрілися вперше, нічого не сказавши Багірі. Айро сидів, утупившись поглядом у землю. Чорниця підійшла і сіла біля нього.

– Ти думаєш про те, що і я? – запитала вона.

– Напевно. А про що ти думаєш? – уточнив Айро.

– Я… Думаю про голос, який урятував моє і твоє життя. – сказала Чорниця. – Ті кулі з рушниць… мисливці цілилися нам просто в голови. Ми б не вижили, якби куля влучила в нас.

– Так, якби ми не пригнулися, попрощалися б зі життям, – погодився Айро.

– Але хто врятував нас? – запитала Чорниця. – Ти ж чув цей голос?

– Я чув цей голос, Чорнице… – сказав Айро. – Але не встиг нічого зрозуміти, як ми почали бігти. Можливо, це хтось із зграї?

– Але всі з нашої зграї мене не долюблюють. Навіщо їм це? – не повірила Чорниця. – Я думаю, якби мене вбили, вони б і не помітили…

– Не знаю. Ми з тобою нікого не бачили, – сказав Айро.

–  Так ми нікого не бачили, – підтвердила Чорниця. – Але, можливо, він сховався за деревами?..

– Якщо подумати, наш зграйник попереджав нас… Але навіщо йому було ховатися?! – міркував Айро.

– Айро, я думаю, це не хтось із зграї, тому що їм і справді немає потреби ховатися. Хіба що для того, щоб ніхто не бачив, що вони мене рятують…

– Якщо це хтось не з нашої зграї, то хто це? – запитав Айро.

– Не знаю. Можливо, вовк із Зграї Снігу? – замислилася Чорниця, хоча сама мало у це вірила.

– Але що він робив на території нашої зграї? – запитав Айро.

– Якщо і цей варіант відпадає, тоді я поняття не маю, хто це, – сказала Чорниця.

– Можливо, ми будемо краще думати, коли наповнимо животи чимось смачним? – запропонував Айро.

– О так, підкріпитися не завадить, – погодилася Чорниця.

І вони побігли в глиб лісу, щоб уполювати якусь дичину. Незабаром побачили оленя, який безтурботно жував траву, і вирішили напасти на нього.

– Домовляємося так: ти ідеш зліва, а я справа й одночасно на нього настрибуємо, – сказав Айро.

– Добре, Айро! – сказала Чорниця.

Айро перебіг кущами на призначене місце, і подав сигнал, що означав «Напад».

Вони настрибнули на оленя й почали кусати, та олень не здавався, він стрибав, бив копитами, пробував вириватися й бігти. Аж раптом Чорниця з Айро почули заклик «Озирніться назад!». Вони повернулися й побачили оленів, які мчали просто на них, Айро з Чорницею були змушені покинути звіра й бігти…

Коли вони відбігли достатньо далеко, озирнулися, олені за ними не помчали. Чорниця заговорила першою:

– Айро, знову цей голос урятував нас. Якби ми не побачили оленів, то нам довелося б битися з ними, і не факт, чи ми перемогли б. Ми могли загинути.

– Так, знову цей голос, і ми досі не знаємо хто це, – сказав Айро.

– І ми нічого не вполювали! – злісно гаркнула Чорниця.

–  Зате ми не поранилися у бійці з оленями. – заспокоїв Чорницю Айро. – І не переймайся, зараз здобич буде у наших зубах.

Айро забіг за дерева і за хвилину вернувся з вгодованим кроликом у зубах…

– Ось, можна перекусити, – сказав Айро, облизавшись.

Айро дозволив Чорниці відкусити перший шматок і тільки тоді сам почав їсти.

Коли вони наїлися досхочу, облизали залишки крові зі своїх морд і пішли гуляти безкраїм лісом.

– Чорнице, дивися який гарний захід сонця, – сказав Айро, глянувши за пагорб.

– Вау, і справді дуже гарно, – зачаровано відповіла Чорниця. – Я і не помітила, що минуло так багато часу…

– Час швидко біжить, – спокійно сказав Айро.

– Мені пора повертатися додому, Багіра чекає, – раптом згадала Чорниця.

– Ходімо я тебе проведу додому! – сказав Айро.

– Гаразд, ходімо, – погодилася Чорниця.

І вони пішли, по дорозі розглядаючи листя, яке падало з дерев і шелепотіло під лапами. Коли вони дійшли до лігва Чорниці, Багіра вибігла до сестри і почала її облизувати…

– Чорнице, хух ти жива, – з полегшенням сказала Багіра. – Я думала, з тобою щось сталося, ти кудись пішла і не попередила мене, я так хвилювалася….

– Багіро, усе добре, немає чого хвилюватися, я пішла до Айро – от і все, – сказала Чорниця

– Я піду. Добраніч, Чорнице! – сказав Айро і попрямував у своє лігво.

Багіра досі вилизувала сестру.

– Чорнице, – сказала Багіра з відчутною злістю, – тобі так тяжко було мене попередити? Якби з тобою щось сталося, я б собі місця не знаходила!

– Пробач, Багіро, що не попередила тебе, – вибачилася Чорниця. – Я просто… не встигла, а згадала лише на галявині біля Айро, залишати його самого було незручно…

– Гаразд, Чорнице, я тебе пробачаю, але наступного разу, коли кудись будеш іти, то обов’язково попередь мене, – попросила Багіра.

– Добре, – погодилася Чорниця зі сумом у голосі…

– Ходімо повечеряємо, від хвилювання в мене розгулявся апетит, – запропонувала Багіра.

– Ходімо, – з полегшенням відповіла Чорниця.

І вони побігли… Коли вони повернулися до зграйників, які саме чекали на збір усієї зграї, щоб повечеряти разом, усі полегшено зітхнули. «Нарешті ви прийшли! – нагримав на них Бета. –  Ми вже зачекалися…».

Зі свого лігва вийшов Альфа зграї й уважно оглянув присутніх.

– Усі зібралися? – перепитав він.

– Так – відповів Бета, покірно схиливши голову. – Усі вже зібралися.

Альфа підійшов до здобичі, яку вполювали мисливці, і відірвав шмат, якого було достатньо, щоб наїстися. Після цього підійшов Бета і взяв трохи менший шматок, ніж Альфа. Далі їли мисливці… Коли всі наїлися своєю частиною здобичі, то побігли кожен до свого лігва. Уся зграя вмощувалася до сну…

Чорниця з Багірою повернулися до себе у лігво, побажали одна одній добраніч і поринули у сон…

Зранку Чорниця прокинулася з поганим настроєм, їй боліли лапи і дуже хотілося спати. Багіра вже давно не спала.

 – Чорнице, досить лежати, – підбадьорила вона сестру. – Пора вставати.

Чорниця підвелася і потягнулася. Їй не хотілося абсолютно нічого, вона хотіла відпочити. Вона побачила білого вовка, який біжить до неї і зрозуміла, що це Айро! Він підбіг до неї і вони потерлися носами.

– Привіт, Айро! Ти щось хотів?

– Так – відповів Айро. – Я хотів запросити тебе прогулятися під місячним сяйвом сьогодні увечері.

– Я з радістю піду з тобою, – весело відповіла Чорниця.

– Гаразд, тоді зустрінемося на пагорбі, – Сказав Айро і побіг. Чорниця дивилася йому вслід, потім підвелася на лапи і побігла до Альфи. Вона хотіла попередити його про дещо.

– Здрастуй, Чорнице, – привітався Альфа. – Усе добре? Чи, можливо, ти щось хотіла?

 – Так – відповіла Чорниця, – я хотіла сказати, що я не прийду на сніданок.

– Чому? – запитав Альфа

– Мені треба прогулятися, хочу побути на самоті.

– Добре, Чорнице! Будь обережна, як почуєш мисливців – біжи, – попередив її Альфа.

Чорниця подякувала і побігла. Вона добралася до краю території їхньої зграї, де був бар’єр із Зграєю Снігу. Біла вовчиця зупинилася і лягла на опале листя, сховала морду в лапи і просто лежала. Полежавши, вона зрозуміла, що її апетит дедалі зростає. Їй довелося встати і піти шукати здобич. Вона натрапила на білочку, яка саме спускалася з дерева, щоб підібрати горішок зі землі. Чорниця вхопила білочку і почала їсти

– Це, звичайно, не багато, але цілком достатньо, – сама до себе сказала Чорниця й облизала кров із морди.

Потім вона пішла прогулятися, щоб розвіятися. Прогулявшись, Чорниця вирішила повернутися до зграї, аж раптом почула гучний звук пострілу і голос який казав «Біжи!». Чорниця помчала зі всіх лап – аж до самого лігва, тільки пірнувши в сховок вона дозволила собі передихнути. Чорниця стояла і відхекувалася, до неї прибігла Багіра

– Усе добре? –  запитала вона.

– Усе добре –  сказала Чорниця. – Абсолютно нічого не сталося, якщо не враховувати те, що мене могли підстрелити.

– Святі вовченятата! – злякано сказала Багіра. – І ти знову просто пішла і нічого мені не сказала?

– Я сказала Альфі, – відповіла Чорниця. – Я думала, він тобі перекаже.

– Альфа мені нічого не сказав, – відповіла Багіра. –  І я знову хвилювалася, коли ти не прийшла на сніданок!

– Ну вибач, – винувато сказала Чорниця. – Я не думала, що ти будеш так сильно хвилюватися.

– Чорнице, я завжди буду за тебе хвилюватися, – сказала Багіра.

Вони побігли до зграї, мисливці пішли на полювання, а молоді вовки гуляли по лісі. Чорниця побачила Карата й майже відразу ж відчула людей.

– Карате, обережно! – крикнула вона і настрибнула на брата, вони разом відкотилися в кущі.

– Що? Чому ти мене врятувала, я ж до тебе так погано ставлюся? – не зрозумів Карат.

– Карате, ти мій брат, я не кинула б тебе у біді.

– Дякую! –  винувато сказав Карат.

До них прибігла Багіра

– Що? – здивувалася Багіра – Що ви тут робите?

– Нічого поганого – відповів Карат. – Просто Чорниця щойно мене врятувала.

– Чорнице, а ти гарна зграйниця – допомагаєш навіть тим, хто до тебе погано ставиться, – сказала Багіра.

Вони всі втрьох пішли до зграйників, які збиралися на вечерю. Тільки тоді Чорниця згадала, що Айро запрошував її прогулятися під місячним сяйвом.

– Вибач Багіро, мене запросив Айро зранку. Ти ж пам’ятаєш? Я маю йти – сказала Чорниця і побігла на місце зустрічі. Там її уже чекав Айро.

– Привіт, Чорнице, радий тебе бачити.

–  Привіт, Айро, – також привіталася Чорниця.

– Заплющ очі – попросив її Айро. – І не розплющуй, поки я не скажу. Ти ж мені довіряєш?

– Так, я тобі довіряю – сказала Чорниця і заплющила очі. Айро повів Чорницю до прірви.

– Стій тут, я зараз прийду, – сказав Айро і побіг за дерева.За секунду він повернувся зі шматком м’яса у зубах. – Можеш розплющувати очі.

Чорниця розплющила очі.

– З днем народження, Чорнице, – привітав її Айро і простягнув її м’ясо. Над прірвою світити яскраві зорі і чудово було видно місячне сяйво.

Чорниця зачаровано дивилася на зорі, потім нарешті схаменулася і сказала:

– Дякую, а як ти дізнався, що у мене сьогодні день народження?

– Нехай це залишиться моїм маленьким секретом, – запропонував Айро. – А що, як я тобі скажу, що в мене сьогодні теж день народження?

– Ще раз дякую за подарунок! Я зовсім забула про свій день народження, і не знала про твій, – схвильовано сказала Чорниця.

Вони разом сиділи над прірвою і рахували зорі, потім пішли прогулятися темним романтичним лісом. До них прибігла Багіра і повідомила, що Альфа скликає всю зграю на термінові збори.

– Якщо термінові, то ходімо, – сказала Чорниця. І вони втрьох попрямували до зграї. Коли вони прийшли, Альфа вже чекав.

– Усі зібралися? – запитав він.

– Так, – відповів Айро, – нас покликала Багіра.

– Добре, тепер усім вовкам у нашій зграї виповнився один рік. Це вік, коли вони можуть знати дещо важливе, – почав Альфа. – Наші предки мало зв’язок із Хранителями вовків, які допомагали їм, попереджали про небезпеку. Можливо, хтось із вас має здатність чути голоси Хранителів вовків…

Чорниця з Айро повернулися один до одного. Вони все зрозуміли без слів.

_______