Їжачок у бомбосховищі

Казка

Жив-був їжачок Ваня і він ніколи нічого не боявся, аж поки не почалася війна. Хто її почав і чому, Ваня не знав. Але його лякало та обурювало вже одне слово « війна».

Він багато дечого не розумів, а тому пішов до Міністра оборони лісу Білки. Вона якраз виступала на лісовій галявині біля столітнього дуба перед жителями. Розповіла про останні військові новини. Виявилося, що підступний ворог хоче бомбами знищити всіх звірів та загарбати собі багатий ліс. Але ж від пожежі можуть і дерева згоріти. І для чого ці жорстокі війни? Їжачок засумував…

Як Ваня не допитувався у Білки, що таке «війна», вона так і не змогла до пуття про це йому розтлумачити. Сказала тільки, що коли люди чи звірі сваряться між собою, то можуть добряче побитися, а якщо дуже  великі бійки влаштовують , тоді збирають війська озброєних дурнів і проливають невинну кров…

Коли цього разу над лісом пролунала сирена тривоги, їжачок також побіг разом з усіма звірятами  до лісового бомбосховища. Укриття знаходилося неподалік вовчої домівки у широкій печері, яка занурювалася вглиб гори. Йому вперше в житті стало страшно. А що, коли не добіжу? Он як низько літаки ворожі над лісом літають! Попереду нього біжать в бомбосховище лисиці, білки, вовки, змії повзуть і сичать, позаду – птахи крилами перелякано махають…

У печері аж тісно від звірів! Шум, ґвалт…Коли це – бабах! Мабуть, у чийсь будиночок попало. Димом запахло. Затихли всі вмить. Страх пробіг і по їжачкові. Йому здалося на мить, що в його…Та ні, краще не думати про таке! А що коли придумати всією лісовою громадою щось таке зробити, що вижене ворога з їхньої землі?

Підняв угору лапку та й крикнув: «Ні війні» А за ним кожен:

–Ні війні ні, війні!

–Геть, враже!

–Геть!

Встали всі в коло і виклики залунали в ритм їхнім бажанням та ході. І раптом біля лапок кожного звіра закружляло чарівне листя, воно переливалося жовто-блакитними кольорами різних відтінків і стиха щось шепотіло…Прислухалися. Аж то лісове заклинання! Листя ставало все більше й більше! Воно наповнило все печерне бомбосховище світлом, співучим заклинанням, яке промовляли всі:

І дерева, і трава, і листочки й корінці,

І звірята, і кущі, і сонячні промінці,

Вверх летіть, вверх летіть, небеса про мир просіть!

І все небо почали повільно заповнювати сяючі чарівні жовто-блакитні листочки. Вони линули вверх, сідали на хмарки, доторкалися сонячного проміннячка. Неначе коло обіг дива! Звірята раділи, пропав колючий страх. А листочки, падаючи на землю в повільному і красивому таночку, зібрали всю свою, лісову енергію у надшвидкісний лазер добра і світла, який прогнав ворогів.

Скінчилася війна. Скінчилася! Стихли вибухи, зникли за обрієм чорні літаки. Радість наповнила ліс. «Ура!» – кричали звірі, вибігаючи з бомбосховища. А Білка поросила всіх зібратися на лісовій галявині для дуже важливого оголошення. І коли всі зібралися, то Міністерка оборони оголосила, що війна скінчилася і тепер її навічно прогнали з лісу.

–Дякуємо Іжачку Вані, – звернула вона до нього свій погляд, – Це він вигадав всім стати в коло і оживити чарівне заклинання світла, яке допомогло спинити війну.

–Ура Їжачку!

–Слава Їжачку!

І почалося свято перемоги добра над злом. Всі звірі танцювали і співали пісні про мир і щастя у їхньому лісі та на всій планеті Земля.

Так перемогою добра закінчилася ця історія. Нехай воєн не буде ніколи!

Незвичайні друзі

Казка

Жили-були два брати-вовки. Вони дружили і в усьому підтримували один одного. Якось вирушили на пошуки їжі. Ішли-ішли та й дісталися села. Воно було розташоване в долині, гарне і квітуче. На подвір’ї крайньої хати вони помітили Свинку. Але якою ж гарною вона їм здалася! Чистенька, рожева. Скубла у дворі якусь травичку. Глянула ненароком на вовків, які визирали з-за паркану – і не злякалася, тільки доброзичливо хрюкнула, продовжуючи наминати траву.

Два брати перезирнулися і подумали, мабуть, одне, що їм зовсім не хочеться з’їсти таку красуню. Тому старший брат запропонував забрати її у свій дім. «Буде нам за сестру», – сказав, позираючи на меншого братика. Той кивнув.

Вони пролізли через щілину в паркані і звернулися до Свинки: «У тебе є друзі?» Свинка глянула на них з-під лоба, хрюкнула і сказала, що є: і котик Мурчик, і бабуся Галя, і дідусь Тимко. Тоді старший брат запропонував бути друзями і запросив Свинку до себе в гості.

Свинку ніхто не вчив бути обережною. Вона була довірливою, тому відразу ж погодилася.

Зраділи брати. Вони бігли утрьох до хатки вовчиків через буйнотрав’я  галявини, через кущове передлісся, нюхаючи по дорозі пахучі квіти. Свинка весь час хрюкала від задоволення. Вона ще не бачила такої краси і ніколи з двору не виходила. Тому їй було дуже радісно. А ще від того, що у неї є тепер нові друзі і що вона буде гостею у їхнім домі.

Ось і середлісся. Біля високого клена, прямісінько біля куща шипшини, стояла невеличка, але охайна дерев’яна хатка.

–Тут ми живемо.

–Самі? – спитала Свинка.

–Так. Наших батьків вбили мисливці….

–Ой, – скрикнула красуня, – а вам не страшно?

–Ні. Ми вже дорослі.

 Свинка розуміюче хрюкнула.

Коли зайшли у хатку, витерли ніжки об ганчірку. У хаті було затишно: два ліжка та розкладне крісло , два стільці та стіл, піч, на якій ще не вичахла якась їжа. На вікнах висіли занавіски. «Ну прямо як у бабусі Галі» – подумалось хрюша.

–Ну тепер будемо тебе пригощати, – сказав старший.

–Тим, що є, – зітхнув менший. І пішов до струмочка по воду, взявши дерев’яне відеречко.

З-під ліжка старший вовчик витяг ще одного стільчика. Запросив Свинку сідати. Сам же заслав квітчасту скатертинку, взяв з мисника 3 тарілки і насипав з каструлі супчику. Та який же пахучий! У Свинки аж слинка покотилася! Якраз і менший вовчик прийшов. «Будемо чай пити.», – сказав і налив води у чайник. Підклав у плиту дрівець, і ось – чай гріється.

Такого смачного суму наша гостя ще не їла! Вовчики також з апетитом наминали за обидві щоки. А як напилися ще і солодкого чаю, то й зовсім захотілося відпочити. Свинка хрюкнула, що хоче спати. Вовчики для неї розклали крісло, вкрили  жовтогарячою ковдрою. «Спи, – сказали, а ми підемо їжу добувати.» «Добре», – відповіла гостя і заснула.

Брати цілу ніч нишпорили і по лісу, і в хуторі, шукаючи здобич. Таки роздобули і дичину, і черству хлібинку, яку  біля загашеного вогнища знайшли. Мабуть, відпочивальники забули.

Захекані, забігли в хатку. Вже світало і від яскравих променів кімната здалася святковою. Ще б пак! У них новий друг, незвичайний! Але як же злякалися! Свинки ніде не було. Ковдра валялася на підлозі, миска на столі була перекинута.

–От і маємо, – обурився менший, – свиня є свиня.

–А, може, біда яка з нею трапилася? Пішли шукати.

Та й пішли. То ідуть, то біжать, аж чують крик «Рятуйте!» Прямо від болота. Дивляться, а їхня подруга застрягла і плаче. Добре, що недалечко. Витягли її.

–Ти чого втекла?

–Сон поганий наснився, то я кричала-кричала…Нікого немає. Злякалася. Я нічого не пам’ятаю, як вискочила і куди побігла, бо за мною мій страшний сон гнався.

–Оце тобі! – здивувалися брати. – Ну пішли ж додому.

–Хрю!

–А як же тебе звати?

–У мене немає імені.

Перезирнулися брати.

–Будеш зватися Мікі.

–Мені дуже подобається моє ім’я. Давайте погуляємо, – запропонувала Мікі, витираючи ноги об лопух.

Брати перезирнулися і погодилися. Свинка заходилася квіти рвати та й усілася на горбочку віночок плести. Та такий же гарний вийшов!

–Ти це кому сплела? – перезирнулися і засміялися разом, уявивши один одного у віночку.

Але Мікі сказала:

–Я собі сплела! Справді ж гарний?

Одягла його. Справді гарно! Вовки-брати це і сказали.

Коли зовсім вигулялися, їсти схотілося. По дорозі додому нарвали грушок дички, назбирали жолудів та суниць. Прийшли. А Свинка й каже, що нічого не хоче їсти окрім морозива. Почухав старший брат голову, мов, оце найшли собі клопіт, а вголос сказав:

–Ну пішли. Тут недалечко є магазинчик дядька Василя.

Пішли. Магазинчик-хатка стояв край іншого села і там нікого не було. На всякий випадок вовки оббігли будиночок і почули, що хтось сказав: « А хто там ходить?» Надвір вийшов хлопчик. Років, може, шість йому було. Кричить: «Тату, тату, тут хтось ходить!» Побачив трьох і зарепетував: «Тут тварини!» Батько вискочив з крамниці та й давай вовків та свиню ловити. Злякалися всі. «Лови, тату, бо втечуть!» Наші троє героїв ноги в руки та й нумо тікати. Зупинилися аж на галявині біля села, звідки родом була Мікі.

 –Ху, – витерли піт перелякані друзі, – Втекли.

Аж ось і хатка Свинки. Бабуся у дворі ходить. Побачила її Мікі та, загрюкавши від радості, побігла до неї. Вовки стоять, як вкопані. Не знають, що їм робити.

Бабуся обняла свою свинку і питає, хто ж це з нею. Свинка розповіла про свою пригоду. Дивними здалися бабусі Галі вовки. Зовсім не страшні, якісь мирні.

–Діду, – гукнула, – а йди-но сюди!

–О, свинка наша знайшлася! А цих сіроманців жени геть!

Але Свинка так жалісливо почала просити залишити їх, бо вони її друзі. Подумали дід і баба, усівшись на призьбі, і вирішили не засмучувати свою улюбленицю.

–А будете нам допомагати? Бо ми старі вже…

Вовки дружно закивали головами. Коли це глянули, а до двору продавець з синочком підступаються, з палицями здоровенними. «Вб’ємо вовків! – кричать» Стареньким зовсім жаль стало звірів і зарюмсану Свинку:

–Ідіть геть! – закричали, – Це наші друзі!

Перезирнулися батько з сином, палиці опустили. «Тьху, – сказав Василь, – ну то й захищайте звірів, доки вас не з’їли!» «Цить! Є і хороші серед вовків. Вони он як нашу хрюшу берегли»

І стали всі жити разом. Вовки дрова з лісу носили піч топити, оселю охороняли, Мікі стареньких хрюканням радувала, навчилася пироги пекти. Не все те страшне, що нарозказують. А ми самі от і диких, і свійських тварин дуже-дуже любимо!

_______