– Сашко, Максимко лягайте вже спати, дуже пізно, завтра до школи.

– Мамо, ну ще трішечки, ну будь ласка…

Коли вже діти нарешті зібралися спати, їм почулося, щось схоже на блеяння вівці. Це було дуже дивно, адже в кімнаті ніяк не могло бути вівці. Хлопчики злякалися, підскочили з ліжка, щоб покликати матусю, і тут вони зрозуміли, що потрапили в невідомий і водночас знайомий світ. Перед ними дійсно стояла вівця, але дуже дивна, тому що вона була з пікселей….

Діти озирнулися и побачили красиві краєвиди, зелену травичку, рожеву сакуру, синє небо, квадратне сонце і квадратні хмаринки. Вони зрозуміли, що якимось чином потрапили в Майнкрафт.

– Це ти винен, треба було раніше лягати спати! – практично в істериці прокричав Максим.

– Ні, я не винен, це все ти мріяв попасти в Майнкрафт. А зараз Різдво, а на Різдво усі бажання здійснюються. – зітхнув Сашко.

– Ладно, давай спробуємо вийти в “Меню”.

– Але де ми його знайдемо? Ми тут самі і без гаджетів..

Поки вони розмовляли, до них підійшов кінь.

– Поглянь, Сашко, швидко сідаємо, цей кінь нас зможе вивести до села. Може мешканці нам щось підкажуть.

– Давай спробуємо. – прошепотів Сашко.

Тільки вони підійшли до коня, зразу, як і в Майнкрафті, вони опинилися верхи.

Максиму було 8 років, він був розумний хлопчик і дуже сильно захоплювався Майнкрафтом. Його брату Сашкові тільки виповнилося 7, і навчався у 2 класі. Він теж не відставав в Майнкрафті. Діти і у школі на перервах, і вдома після уроків грали по мережі в цю гру.

Те, що вони тут побачили було їм дуже знайомо. Але все було якось дуже реально.

Це був ранок. Але сонячний квадрат світив доволі яскраво.  Кінь йшов повільно, мов хотів, щоб хлопчики якомога детальніше розглянули реалії їх улюбленої гри.

Чудові квадратні біоми змінювали один одного.

Густі, смарагдові дубові гаї змінювали берізки, потім прямо на очах з’являлися рожеві сакури, потім ішли джунглі.  Їх, мов декорації, змінив берег океану з піксельним жовтим піском і блакитною прозорою водою. Діти знали із гри, що в океані повно лососі.

– Максим, я хочу пити, – сказав жалібно Сашко.

– Зачекай ще трошки, скоро буде село.

І дійсно, на горизонті показались хатини села.

– Ось бачиш, зараз у мешканців попросимо води.

Кінь повільно підійшов до села. Воно було як і все в Майнкрафті піксельне: охайні невеличкі хатинки з красивими газонами та огородами, на яких росло різноманіття овочів. У центрі стояла церква та кузня. Назустріч їм вийшов тутешній мешканець. Він був невеличкого зросту, у зеленому одязі, з кумедним обличчям і величезним носом.

– Доброго ранку! Ось як раз ми вас і чекаємо, бо ці зомбаки геть не дають спокою. Але де ж ваша зброя, мечі? І взагалі, вигляд в вас якийсь не робочий.

Діти зійшли з коня.

– Все в нормі – відповів Максим, – привіт. Дай будь-ласка  води, мій брат хоче пити, і приготуй щось поїсти. На всяк випадок, смарагдів в нас немає.

– Немає, так немає, – пробурмотів собі під ніс мешканець,- ідемо.

І пішов до маленької охайної хатинки, яка була виконана у майнкрафтовому стилі.

Максим і Сашко шли за ним.

Всередині все було досі звично.

– Сідайте будь ласка. Пригощу вас картоплею з салатом, є ще журавлинний морс.

Він поставив на стіл дві квадратні тарілки з їжею и налив у стакани морс. Запах смаженої картоплі  та салату зразу нагадав дітям, які вони голодні. Дійсно, зранку вони нічогісінько не їли.

– Підкріпиться і підемо, я хочу вам показати, де ми учора бачили зомбака, на минулому тижні він двох наших мешканців перетворив на таких, як він. Геть страх загубила ця нечисть. Добре, що ви з’являлися вчасно.

Брати переглянулись, якось стало не по собі.

Звісно, вони були профі в Майнкрафті, грали в цю гру з малечку. Знали, як захищати мешканців від зомбаков, скелетів та кріперов, яка зброя та які мечі потрібні. Та це була гра. Але зараз все по іншому, по справжньому, вони знали, що настане ніч і їм доведеться битися з реальними монстрами.

Діти поїли, випили морсу,   їжа хоч і була майнкрафтовська, але була така смачна, що танула в роті.

Вони подякували гостинному мешканцю і вийшли з будинку.

– Ідемо, я вам покажу село і те місце, де вчора бачили цю нечисть.

– Добре, – відповіли діти і пішли за мешканцем.

Село було дуже красиве, маленькі будиночки ніби іграшкові з різними піксельними орнаментами. Повсюди були квітники з рожевими, жовтими і білими запашними квітами. Майже у кожного будинка був фонтан та басейн. В басейнах плавали різноманітні рибки. Посередині села було красиво озеро. Берег виконано з білого каменя, між яким росли  не то бамбук, не то очерет. Всюди був охайно підстрижений газон, на якому блищали краплі роси, мов діаманти.

Природа навколо буяла  всіма кольорами веселки: жовтим, зеленим, оранжевим, фіолетовим.

Авжеж, Максим з Сашком знали з гри, як виглядає село, де живуть  працьовиті мешканці, але зблизька це було реально і дуже красиво.

І ось вони підійшли до кузні.

– Вам потрібна зброя, зайдемо до коваля.

І постукав у дерев’яні двері кузні. Назустріч їм вийшов мешканець – коваль. Вигляд  в нього був звичайний – носатий, але скін чорний, мабуть для того, щоб його здалеку відрізняли від звичайних мешканців, тому що в селі це була дуже почесна професія.

– Ааа, нарешті наші гравці прибули, хана цім монстрам! У минулої грі ви так круто знищили монстрів Тревора Хендерсона, я все бачив, дуже поважаю вашу мужність і відвагу, – сяяв Коваль.

Діти згадали, що дійсно пару днів назад вони скачали мод з монстрами Тревора Хендерсона, щоб веселіше було грати.

– Доброго дня, Ковалю! Цього разу нам потрібна незеритова броня і мечі! – несподівано для себе вигукнув Сашко.

– Авжеж, я знаю, це ваш найкращий захист. Одну хвилину, в мене якраз є невикористані незеритові матеріали для цього.

Коваль набрав злитків незериту і зайшов в кузню. І дійсно, через хвилину він виніс дві новенькі броні і мечі. Вони сяяли на сонці і випромінювали таку безмежну міць, що хлопчики аж примружилися. Це дійсно броня, яка не горить навіть  в лаві і не пропускає шкоди.

Максим з Сашком з радістю схопили броню і мечі,  подякували Ковалю і зразу ж приміряли. Зброя була точно за їх розміром, у два блоки, трохи важкувата, але нічого.

Коли вони поверталися, квадратне сонце вже нагадало дітям, що скоро вечір, а там і ніч, а там і зомбаки, кріпери… Але незерітова зброя вселила в них надію на позитивний результат цієї пригоди. Мешканець зупинився і сказав:

– Ось тут вчора я бачив зомбі, такого огидного. Хочете порибалити? – вони проходили повз озера. – Заодно і приготую смажену рибу на вечерю. Але ж де вудки?

– Гарна ідея!- зрадів Сашко, адже він дуже любив рибалку і смажену рибу.

– Десь тут вони були, – і дійсно, мешканець знайшов три вудки.

Сіли, закинули, через хвилину риба почала клювати. Витягли три великі лососі. Вода була мокра, риба була червоного кольору в квадратик і слизька на дотик, хоч і з запахом риби.

Узяли улов і пішли до будинку мешканця.

  Він почав розбиратися з лососем, а дітям треба було обговорити план, як діяти далі, тому що день підходив до кінця, наближалась ніч з монстрами.

– В тебе є якийсь план? – запитав Сашко у старшого брата.

– Є, прийде зомбак, ми його поб’ємо і додому.

– Гарна ідея, – іронічно промовив Сашко, –  але ж як ми з ним справимося, він буде  майже реальним?

– Як, як , ось так! – Максим схопив меч і почав їм розмахувати так, що зачепив скриню у кімнаті,  він розпався навпіл. Із скрині випали якісь фото. Максим підняв ці фото і став їх розглядати. На них були зображені душі різних тварин і монстрів.

І тут він радісно крикнув:

– Сашко, ось і вихід. Знаєш що це? Пам’ятаєш, вчора я скачав мод, за допомогою якого можна перетворюватися на того монстра, якого ти вбив! Але нам потрібен ще браслет Морфінга для цього, він повинен бути десь тут!

І почав шукати щось в уламках скрині.

– Знайшов!!!- крикнув Максим і швидко одягнув браслет на руку.

– А тепер ми в повному обмундируванні! Ідемо перекусимо і будемо чекати зомбі, ми повинні врятувати село від монстрів і потім повернутися додому.

З кухні тягло дуже запашною рибою і мабуть смачною.

Дійсно, як і вся майнкрафтовська їжа, смажена лосось танула в роті.

Наївшись, діти вийшли на вулицю, вже була ніч, вони знали, що в будь яку мить з’явиться зомбі і були до цього готові, адже вони профі в Майні.

Зомбак не змусив себе довго чекати. Діти почули знайомий звук, який випромінюють ці істоти.

– Сашко, зліва, до нас наближається зелений гість.- прошепотів Максим

– Ок, сподіваюсь він сам, без своїх чудових друзів.

– Приготуй меч, буде битва.

Брати встали і пішли у напрямок очікуваного гостя.

Зомбі був огидний,  з чорними очима з розірваним одягом, від якого ще і тхнуло дуже неприємно.

Діти направили свої незеритові мечі і сильно вдарили по монстру. Він почервонів.

– Пам’ятаєш, треба три удари, щоб знешкодити його! – прокричав Максим.

– Так! Пам’ятаю! – відповів Сашко і з силою вдарив по зомбі.

Максим замахнувся і його удар змусив ворога зникнути назавжди.

– Ура! Ми перемогли! А тепер пішли додому, хочу к мамі! – прокричав Сашко.

– Не поспішай так, подивись туди, – сказав Максим и показав у бік озера.

Прямо на них йшла велика група з монстрів.

– Оце ми попали в халепу. Мешканець казав про одного зомбака і все!- почав скиглити Сашко.

– Я так гадаю, що мешканець звичайно по ночам спить, і випадково побачив одного зомбі. Приготуйся, нам доведеться серйозно попрацювати тут!

– Ок, – із жахом прошепотів Сашко.

А хмара з монстрів була все ближче.

Брати приготувалися. Перший до них підійшов кріпер.

– Ну що, огірок, ми з тебе зараз салатик зробимо! – прокричав Максим і почав розмахувати незеритовим мечем. Кріпер, як і в грі, почервонів і після третього удару зник.

– Мінус один!- зрадів Сашко.

– Це вже мінус два! – з азартом крикнув Максим.

Потім до них підійшли два скелета, брязкаючи кістками. Вони теж получили по заслузі. Кожному по три удари, і все, скелетів немає. Далі знов зомбі, потім два кріпера, знов скелети. Вони підходили вже десятками і з різних боків. Брати їх знешкоджували, але відчувалася втома. Броня і мечі були доволі важкими,  і монстрів було багато.

– В грі це робити набагато легше! Сашко, відходимо, вони нас оточують! Забігай у хатинку мешканця, діємо по плану Б! – прокричав Максим.

– Тобто вертаємося додому. План Б мені подобається,.- втомливо сказав Сашко, заходячи до хатинки.

– Ні, нам потрібно виконати наше призначення – захистити мешканців. Закрий на замок двері. На, підкріпись, з’їж золоте зачароване яблуко, будеш як новенький, – сказав Максим і протягнув золоте яблуко брату.

– Добре, а я зуби не зламаю?

– Ні, яблуки звичайні на смак, тільки золотого кольору, – відповів Максим, доїдаючи яблуко.

Діти підкріпилися, які по грі повинні були відновити їх сили.

– Поглянь, що в мене є! – сказав Максим, показуючи фото з Варденом. – за допомогою цього фото і браслету, по легенді, я зможу перетворитися в Вардена! А Варден найсильніший з мобів, який справиться з усіма монстрами!

Ти можеш теж собі щось підібрати цікаве, хочеш бути бджілкою. Бджілка отруює ворога, а ворог при цьому її навіть не бачить, класно?

– Класно, а де фото бджілки?

– Сашко, швидше, в нас мало часу, – сказав Максим і взяв фото з Варденом і браслет в руки.

В цю мить Максим почав перетворюватися у Вардена.

– Добре, що встиг вибігти на вулицю, інакше би від хатинки мешканця залишилися тільки уламки, – прогримів Максим у вигляді Вардана.

– Я знайшов фото курки! Підійде? – спитав Сашко

– Дуже мужній боєць вийде з курки!  – розсміявся Максим – Варден.

– Курка хоч яйця несе, якась користь, – образився Сашко, – о, знайшов бджілку!

– Сашко, швидше, вони нас побачили.

     І в цей момент з усіх боків почали наступати монстри. Вардан встиг побачити бджілку і зрозумів, що в Сашка все вийшло.

Максим у вигляді Вардана розкидував скелетів, зомбі і кріперов. Деякі падали самі, зрозуміло: їх труїла бджілка.

Це був дуже важкий бій. Монстрів було сотні, а може і тисячі.

І ось, коли останнього монстра було вбито, брати побачили перший промінь  сонця, який сповістив усіх про ранок.

Вардан і бджілка знов стали дітьми.

– Ура!- кричали захоплено усі мешканці, які навіть не підозрювали, який важкий бій був з монстрами цієї ночі. – Все нечисть знешкоджена! Вони впоралися! Дякуємо!

Діти зайшли в хатинку мешканця, відчуваючи сильну втому….

В цей момент вони почули голос мами:

– Хлопчики, прокидайтеся вже, ранок, і сніданок вже готов.

 Максим і Сашко різко прокинулися.

– Максим, мені наснився дуже дивний сон.

– Дай-но вгадаю, як ми потрапили в Майнкрафт і билися з величезною кількістю монстрів, потім я перетворився у Вардана…

– Звідки ти знаєш?- здивовано спитав Сашко

– Та знаю, в нас вже і сни однакові, менше треба грати в Майн, він нам вже сниться, – засміявся Максим.

– Діти, сніданок холоне! – кликала мама.

Діти весело побігли вмиватися, по дорозі обговорюючи їх однаковий сон.

Сашко різко зупинився і перестав сміятися.

– Максим, поглянь – прошепотів він, показуючи руку.

На руці в нього блищав браслет Морфінга з Майнкрафту…