(за мотивами книги американського письменника Доктора Сьюза)

Грінч, як ми знаємо, увесь зелений. Та ось одного разу він прокинувся і вже зварив каву, коли поглянув у дзеркало.

– Ти хто?! – скрикнув він, побачивши у дзеркалі рожеву пухнасту істоту.

– Чнірг, – чемно представився рожевий чоловічок і навіть вклонився.

З цими словами він плигнув на підлогу. Грінч  впустив горнятко з кавою і щодуху побіг з печери на вулицю. Віддихався та й міркує вголос:

– Чи захворів я, чи що? 

Він оглянув себе – його хутро було звичайним, зеленим. Рожевий Чнірг тим часом теж вийшов на вулицю. Грінч видихнув і позадкував дуже невдало – оступився й покотився зі своєї гори аж донизу.

Разом з ним донизу котився сніг, тож Грінч опинився всередині снігової кулі. Чнірг своєю чергою обережно спустився з гори. Викопуючи Грінча з кулі, він говорив:

– От як би не я – став би ти Крижаною зеленою людиною. Тобі б точно ніхто не став допомагати, адже від тебе саме лихо та зло.

Грінч стряхнув з себе залишки снігу та питає:

– То хто ти такий і чого до мене причепився?

– Я – твоя хороша половина. Хоча ні – четвертина, мабуть… Тому я значно менший за тебе і взагалі виглядаю як дитина.

Грінч ще раз оглянув себе і побачив, що він до коліна рожевий.

– Це ти зробив? – запитав він, насуваючись на чоловічка.

– То ти ще не зрозумів?! Я – це ти, тобто частина тебе. Краща!

Грінч пішов до міста, міркуючи, за звичкою, вголос:

– Я ж цілий, як це частина від мене може ходити окремо?!

 У місті багато людей – усі щось купляють, несуть красиві пакунки, сміються. Грінч роздратований – занадто гарний настрій  у цих людей! Невдовзі помітив відчинені двері і прокрався у дім. Поки в кімнаті нікого не було, він перевернув ялинку догори дриґом і причепив її до стелі. Зробивши шкоду, він швидко вибіг і навіть не помітив, що Чнірг, котрий йшов за ним як прив’язаний, затримався у кімнаті. Рожевий чоловічок підняв кульки, що впали, розвісив їх і навіть встиг засвітити вогники під стелею.

Грінч спостерігав за господарями будинку – заздалегідь радів, що вже точно зіпсував гарний настрій. Люди, побачивши ялинку під стелею, зраділи:

– Хто це зробив? У кого це така вдала ідея?! Скільки вільного  місця тепер маємо! В нас вийде незабутнє свято!

Грінч не позеленів ще більш від злості, як це раніше траплялося, а тільки трохи засмутився.

Він проходив повз замерзлу річку – з мосту побачив, що він тепер до плечей рожевій. Грінч озирнувся – за ним тінню йшов Чнірг.

– Тобі личить, – посміхнувся Чнірг.

– А ти значно виріс, – зауважив Грінч.

Рожева людина із зеленою головою виглядала дійсно супер! Грінч пішов далі. Йому все ще кортіло хоч трохи зіпсувати чийсь настрій. Попереду він помітив чоловіка з величезним пакетом. Грінч заглянув у пакет і не побачив нічого, окрім апельсинів. Він підштовхнув чоловіка плечем. Дорога йшла під уклін і була доволі слизька. Чоловік впав та покотився. Разом з ним впали та покотилися у різні боки апельсини. Чоловік котився як на санчатах і зі сміхом кричав людям: “Пригощайтеся на здоров’я! З Новим роком!”

Перехожі раділи, ловили апельсини й кричали у відповідь: “Дякую, з прийдешніми святами!”  Грінч і сам засміявся, побачивши цю картину.

Пізно ввечері Грінч дістався своєї печери. Він усю дорогу обертався, але рожевого чоловіка ніде не було. Вдома Грінч подивився у дзеркало і побачив, що він увесь рожевий. Він спитав у дзеркала:                                      

– Це ти, Чнірг, чи це я?

Але дзеркало, звісно, мовчало, лише повторювало його рухи…