Не можу про себе сказати, що найулюбленіше моє заняття - читання. Більше я полюбляю приймати участь у конкурсах, малювати, танцювати, а вже потім – читати. Та якось, зайшовши до бібліотеки підібрати що-небудь почитати на вихідні, в руки мені потрапила книга Ю.Тарабанчука «Небезпечні хованки». Вже зовнішній вигляд мені підказував, що вона буде цікава. Тим паче, що твори цього автора я ще не читала. Та особливо мене заінтригував напис на обкладинці:«Для тих, хто не любить читати».
Я не змогла її не взяти і не прочитати, адже це стосувалося майже мене. Хоча було б правильніше написати: « Для тих, хто майже не любить читати», бо я не зустрічала своїх ровесників, які взагалі не люблять читати.
І ось, читаючи сторінку за сторінкою, я розумію, що мої передчуття справдилися. Це чарівна книга! Вона складається з окремих розділів. Кожен носить свою назву.
З перших рядків я познайомилася з незвичайними героями Нового Світу: сивочолим ротвейлером містером Кректорном – капітаном каравели, сухорлявим шимпанзе бароном Блекфортом, юним догом Вільямом Де Ла Фер –Тарденуа та його вчителем і слугою Булоном. Вони на каравелі «Ізольда» завершували тривалий трансатлантичний перехід. І, коли вже здавалось подорож пройшла спокійно, на превеликий жаль розпочинається шторм і каравела налітає на підводну скелю і отримую пробоїну. Пасажири разом з командою пересідають у шлюпки. Віконт і Булон опиняються самі в розбурханому морі… Прийшли до тями, коли вже лежали на березі незнайомого острова.
Хоча Вільям і був ще дуже юним, та він не розгубився. Перш за все він знайшов прісну воду, їжу. Зробив укриття.