Ще в минулому році мені до рук потрапила надзвичайна книжка, яку я з великим задоволенням прочитала і яка глибоко запала мені в душу. Із кожною прочитаною історією я все більше захоплювалася біографією дітей, які, коли виросли, стали геніальними людьми: Чарлі Чапліним, Гансом Андерсеном, Блезом Паскалем, Вольфі Моцартом.
Скажу вам по секрету, я раніше ніколи не звертала уваги на картини, а, тим паче, ніколи не цікавилася, який художник їх писав. Та це було до тих пір, поки я не прочитала книжку сучасної української письменниці Ірен Роздобудько «Життя видатних дітей».
Особливо запала мені в душу розповідь про долю маленької дівчинки Катрусі. Вона народилася в бідній родині. До школи вона не ходила, тому що вдома було багато роботи. Читати та малювати вона навчилася сама.
Це зараз ми малюємо на білому папері, чи, навіть, на мольберті олівцями, фарбами. Не треба ні від кого ховатися і ніхто не скаже: «Що це ти за дурницю робиш?». А в ті часи, коли жила Катруся, всього цього не було. Мама з татом забороняли їй малювати, адже вважали, що люди будуть сміятися з них, що виховали ледачу дитину.
Дівчинка дуже любили природу, а серед неї - найдужче квіти. А, як ви знаєте, у них коротке життя – квіти рано чи пізно відцвітають. І Катруся вирішила, щоб не загинула ця неймовірна краса – продовжити їх життя в малюнку.
Та на чому? Чим?