7. Парадокс 5 вересня

Андрій прокинувся в холодному поті.
–Світлана Іванівна… Я забув привітати Світлану Іванівну! – нерозбірливо мимрив він у стані, близькому до божевілля. – Що робити? Вибачитись? Так, так, точно, треба вибачитися й привітати.
Сонце освітлювало кімнату, і попри усі спроби затулити вікна подушками, було вже надто яскраво, аби спати далі. Сонце… світло від нього йде до кімнати Андрія 8 хвилин. Достатньо послухати парочку пісень, і фотон, народжений в центрі зоряної системи, дістається зіниць цього роздовбая, що забув привітати з днем народження улюблену бібліотекарку, попри те, що бачив вітання в телеграмному чаті. Тут його… осяяло.
–Фотони, швидкість світла. Тахіони, теоретично швидші за світло, теоретично ж можуть рухатися назад у часі. Назад у часі! – Ще хвилину назад сонний і понурий, із мокрою майкою, Андрій енергійно скочив з дивану. – Я створю машину часу, переміщуся назад,і привітаю Світлану Іванівну з днем народження! Не буде ніякових моментів із «бла-бла, був у гостях, тири-пири, з днем народження, люблю-шаную»… Фу, блін, мура яка. Я все спланую, я зроблю таке привітання, якого ще світ не бачив. О! А якщо ж машина часу буде, то я зможу після привітання Світлану Іванівну перенести в майбутнє й покатати її на якихось космольотах! Всьо, йоханамана, до роботи! До Світлани Іванівни!
Того ж дня він скасував своє навчання на бізнесі й вступив на фізику. Впродовж наступних кількох років він постійно працював над розвитком своїх теорій і заглиблювався в квантову фізику, механіку, астрофізику, і загалом усе, що могло б привести його до мети. Повністю віддаючись роботі й дослідженням, він викликав велику повагу в колег та навіть тих, хто був від теми далекий, хоча від нього дуже сильно віяло одержимістю.
Разом із тим він просував культ Світлани Іванівни. Він приписав їй кровне рідство з однією відомою та впливовою людиною, що посилило віру в неї та породило тенденцію називати її Мойсеївною.
Йшли десятиліття… Андрій відкрив спосіб здешевити й стабілізувати антиматерію, що допомогло створити найбільш екологічний спосіб видобутку енергії, запустило людство в космос на швидкостях, близьких до світлової, і припинив усі війни на Землі, бо якщо гахне бомба з антиматерією, це може зіпсувати його план. Першу й найбільшу колонію на Марсі, яка вже могла цілком сама себе підтримувати, назвали Світланоіванівськ. Але все було не те.
Нобелівські премії, трильйони доларів, слава, влада та багатство – чого було варте все це, коли він 5 вересня не привітав Світлану Іванівну з днем народження? Він вирішив діяти рішуче. Вклавши 2 трильйони доларів у проєкт, який остаточно прикріпив йому титул «шизік», він закрився від світу й почав будувати космічний дослідницький центр на орбіті Сатурну. Коли його повністю оснащене дітище було створене, із купою-купезною лабораторій і обладнання, він найбільше радів одному – колайдерові протяжністю 2 діаметри Сатурна. Найбільша споруда, створена людством, найдорожча приватна споруда… він побив із сотню рекордів, усе задля того, аби 5 вересня привітати Світлану «Мойсеївну». Час настав.
Андрій потягнув важіль униз, і ця бандура запрацювала. Годину потому титул «шизік» розтрощився, як ваза, яку хвостом колихнув кіт. Тепер він був батьком цивілізації й генієм, що стояв у витоків найбільшого технологічного прориву людства, зробивши те, що до цього вважалося неможливим і назавжди переписавши підручники фізики. Часопросторовий трикутник. Він щойно його отримав. Але ні на секунду Андрій не давав славі омити його сповна. «Якби не Світлана Іванівна, нічого цього не було б!», – повторював він, і світ поклонявся Світлані Іванівні.
Він пішов у головну майстерню орбітального центру. «Поправка на рух Землі й часопростору, – говорив він комп’ютеру з тим тоном божевільного вченого, який став його фішкою ще з підліткових часів, – я не хочу опинитись у космосі після перенесення. Відсік для дідуся, аби уникнути відомого парадоксу… квіти й гора книжок… – мимрив він чи то собі, чи то комп’ютерові, бідкаючись і намагаючись зібрати все необхідне. Усе його життя йшло до цього моменту, зараз воно розділилося на «до» і «після». – Перенеси часопросторовий трикутник в машину». 89-річний Андрій сів у кабіну, ввів дату й відправився назад у минуле.
Після півгодинного пояснення й переконання, що той дідуган, який виліз із фіг-пойми-чого, яке щойно з’явилося перед її домом – її колишній учень, Світлана Іванівна прийняла величезний букет квітів, пачку цукерок з майбутнього, що точно підлаштовувалися під смакові вподобання людини й гору книжок із прийдешніх часів. Але настав той самий момент, якого цей дід чекав 72 роки. Показати Світлані Іванівні майбутнє! Залізли в кабіну, він знову ввів дату, й вони рушили.
–Лайно! – Крикнув Андрюха, коли зрозумів, що він, щойно привітавши Світлану Іванівну 5 вересня 2020 року з днем народження, усунув для себе потребу проводити купу досліджень і рухати людство вперед, тому майбутнє, яке вони побачили, містило в собі не цивілізацію в розквіті величі, зі статуями Світлані Іванівні й дослідницькими центрами біля Сатурна, а людське суспільство в стані, по-народному, «ж**а»…