5. Початок зоряного шляху

Оповідання

Сталося це давно, чи недавно – хтозна. Достотно скажу лишень, що було таке. В маленькому  селищі жила дівчинка Анісія. Їй до душі була астрономія. Добре знала вона, де знаходяться будь-які зірки: Канопус, Толіман, Арктур, Вега, Рігель, Акрукс, Альтаїр, Спіка, Поллукс, Адара, Кастур та багато інших…Для однолітків залишалася нудною особистістю, яка не має клепки в голові, не є практичною  до життя. Хтось із них казав: «Зірки на хліб не намастиш!».  Ось тому-то  самотньою видавалось дівча. Та одинокість до пори до часу.

Дощового сумного дня Аніся брела додому. Біля її будинку хлопці з сусідньої вулиці жбурляли в котика  каміння. Довго не думаючи, дівча  підбігло до хлопчаків та забрало кошеня. Його Ніся  назвала на честь зірки, яка зачарувала яскравістю – Сіріус. Це ім’я дуже пасує її котику. Варто розповісти, що   яскраво-блакитні очі, білюща шерсть  тварини одразу запали Анісі в серце.  «Просто мрія, а не кіт!»,- казала всім.

Ніся завжди любила з котиком гарно проводити час: пильно роздивлялася сузір’я, вдивлялася в темноту неба, споглядала на падаючі метеорити, метеоритний дощ, Молочний Шлях, зоряне скупчення Гіади, Кассіопею, Великого Пса, Ліру , Візничого, Гідру, Пегаса.  Також мріяла знати про Місяць та про планети. До речі, у школі не викладали астрономію. Дівчинка самотужки дізнавалася про все сама, адже керувалася гігантським бажанням пізнання.  Вона розповідала котику про те, що знає про планети, але не бачить їх. Казала йому: «Венера-вісник миру, Юпітер- приносить радість, Марс-вісник війни, Меркурій-крилатий посланець, Сатурн-вісник старості, Уран-чарівник і Нептун-містик. Це всі планети Сонячної системи. Сонячна система- це планетна система, яка включає в себе центральну, найяскравішу, основну зорю-Сонце. Також всі природні космічні об’єкти, які об’єднуються гравітаційною взаємодією».  Зірки  ніби розмовляли з Анісією, коли  брала телескоп та зі своїм улюбленим котом Сіріусом вдивлялася з  цікавістю в  кожну з них. Небесні світила розповідали їй свої історії, а вона, як зацікавлений слухач, зачаровано слухала їхню мову. Під час їхнього спілкування Нізі приходило натхнення і вона складала віршики про зірки та космос.

Планети, планети, зорі

Всі такі кольорові

Всі такі загадкові

І не розгадані Ви!

Вас розгадати важко,

А осилити тяжко

Досвід потрібен в цьому

І невід’ємні сили!

Знаю, що – ви прекрасні

Знаю, що – неймовірні

Знаю, що – феноменальні

І неосяжні Ви!

* * * * * * * * * *

Тиша, тиша, спокій.

Місяць, небо, зорі.

Всі такі спокійні

Всі такі чарівні

Радість огортає серце,

Зігріває душу,

Мудрість і натхнення

Тут панують всюди!

Біля вікна її кімнати стояла  велика труба на  металевих ніжках. Це та річ, без  якої не можна пізнати Всесвіт. Дуже добре було видно Місяць, особливо його кратери, а інші небесні світила – так-сяк.  Так чи так, але  пильно оберігала телескоп. Цей далекоглядний  пристрій  подарували   батьки.  Вони поважали її захоплення космосом.

Одного разу, Нізі сказали, що їхній клас іде в похід. Дівчинка зібрала потрібні речі та лягла спати. Рано-вранці  прокинулась, одягнулась та пішла снідати. В той час, поки Анісі не було, Сіріус  заліз у її рюкзак… Поспіхом  вона не помітила, що Сіріуса немає в кімнаті.Займали думки про подорож, про відпочинок серед природи, про ночівлюу палатці. Востаннє спала на відкритому просторі у калясці, коли була дуже маленькою. За вікном промайнуло місто, воно швидко заховалось за горизонт. Дорога вилася, вилася між колесами та зустрілася з лісом. Саме тут, біля височенних дерев, зупинився автобус. Стомленими видавалися діти та дорослі, але подих свіжості  з лісу, немов цілющий нектар, додав жвавості: хлопці пішли шукати гілки для вогню, а дівчата з вчителькою збирали ягоди, квіти та різні трави для чаю.  Раптом Анісія побачила рідкісного метелика. Такої краси вона ще ніколи не бачила… Літун  переливався різнобарв’ям кольорів та граційно витанцьовував, ніби кликав її за собою…  Подивована Аніся побігла за ним, щоб сфотографувати . Пройшло багато часу перш ніж  зрозуміла, що заблукала. Смеркалося та ставало все холодніше…     Крижане повітря докучало, видавалося     неприродньо крижаним в гармонії з темно-зеленим лісом. Все нестерпнішою  бачиться самотність. Почала розводити багаття, щоб зігрітися. Віднайшла найнеобхідніше: гілочки та сухе листя, сірники( добре, що  в маленькій кишеньці рюкзака були). Зробила невелику купку та підпалила її. Після того, як все було зроблено, Анісічка сіла на камінь та заплакала…Вивільнила емоції, відпустила їх за вітром, дала простір думкам, роздумам, міркуванням. Сіріус, відчувши щось  недобре, виліз із рюкзака й ліг хазяйці на коліна та й замурчав. Коли вона побачила свого улюбленого кота, то не могла зрозуміти звідки він взявся. Але все одно зраділа та обійняла найкращого друга. Аніся розповіла Сіріусу свою проблему і знову заплакала… Він назвав її на ім’я . Хвилька отетеріння . Подив.   Сіріус підняв лапку і сказав: ”Дивись, там зірки своїми вогниками  грайливо переливаються, вони хочуть з тобою погратися! – Показав у  інший бік, додав.- А там – зорепад!”. Згодом  волохатий  звір наче промуркотів   ось такий віршик:

Чорне небо, цяцьковане  в жовті зорі,

Де відшукати більшу красу?

Місяць – срібляста  коштовність ночі.

Де потрафити ще вічність таку?

Дівчинка ще довго була вражена тим, що її надзвичайно красивий котик заговорив. Пояснити сама собі нічого не змогла. Вогнище палахкотіло, а друзі дивилися  на казковий зорепад.  Сіріус промуркотів: ”Зірки-ось наш порятунок!”. Анісія лупала  на нього очима. ”Пам’ятаєш, ми з тобою недавно вивчали Молочний  Шлях? Молочний Шлях – це відносно яскрава сріблясто-біла смуга на зоряному небі, яка допоможе нам повернутися в табір….- Пояснив  Сіріус і порадив. – Треба попросити наших добрих  зірочок-подружок  допомогти в цій проблемі” . Згодом, коли Сіріус завершив свою мову, дівча звернулося з проханням до зірочок, щоб  допомогли  знайти дорогу назад до товариства: «Зорі, зорі! Ви такі чудові – рятуйте нас!». Погодились допомогти , не відмовили. Нічні вогники темного неба стали ще яскравішими, драйвовішими. Знання з астрономії  допомогли у цій справі! На чорному-чорному небі зорі зібрались у смужку, а місяць, як головний діяч дійства, освітлював шлях своїм яскравим світлом…

Всю ніч вони не спали, а  йшли та дивилися на зорі. Анісія була рада, що з  котиком разом  займається улюбленою справою! Навіть цієї чудової  ночі їй вдалося вперше побачити так близько чародійні планети: Венеру, Меркурій, Марс, Юпітер, Сатурн, Нептун та Уран. Місяць теж зі своїми дочками-зірочками був близько до Землі… І дівчинка мала час, щоб вивчити його детально.  Аніся вдячна своєму красунчику – котику  за допомогу. Вона присіла міцно обійняла його та поцілувала… Вмить її осліпило променем сяючого світла. Отямившись від несподіванки, вона зразу почала шукати свого котика. Ніся думала: ’’Куди ж він подівся?’’ Раптом перед нею на травичку  сіли  три гуманоїди. Щоб то були істоти людської подоби – то складно сказати: тіло мали блакитного , майже небесного кольору; голівки – маленькі, а вуха – величезні (у два рази більші від голови); ноги та руки –дрібоцькі. Хоч створіння без одягу та огидним їх вигляд не назвеш. Приємно на них дивитися. Спокійно в їхньому товаристві, легко. Очиська  (саме очиська ,бо великі) дивилися лагідно. Замість рота та носа – цятки. «Як же вони говорять?»- майнула думка  у дівчини. Одразу   звідкілясь взялась відповідь: «Перекидуємось думками. Все, що  мали б говорити, промовляти – те передаємо силою думки».  «Як це?»- запитала сама себе. Отакої-то,  одразу  відповідь у мізках :  «Телепатія. Телепатія….»    Деякий час тиша. Дівчина  згадала твори Джона  Вуда Кемпбелла, «Смарагдові  очі» Деніеля  Ку Морана, науково-фантастичний телевізійний серіал «Зоряний шлях». Пригадалася  фраза: «Сміливо іти туди, де не ступала нога людини». Тут  поглядом зустрілася з гуманоїдом. Знову у відповідь ( дівчина знала, що думку їй надіслали): «Саме тому ми тут. Тут ще не ступала наша нога, нога гуманоїда». Далі  розмова пішла  швидше, сама по собі , як тиха ріка тече. Говорили  про все:

  • про темну матерію;
  • про екзопланети;
  • про те, що  тільки 4%  Всесвіту земляни бачать, тому не знають більше життя довкола своєї планети. Натхненна розмовою, почутим  та побаченим, вдячна душа дівчини проказала :

Чудова ніч, бо навколо чатує таємничість.    

Чудова ніч, бо в ній розмова краще йде.

Поглянь на все…

Цінуй   це все…

Не трать даремно  часу !

Спалах світла. Навколо  стало видно, як у днину. Прямує Сіріус до неї. Розум  одне  товче: “Ти – розумничка. Ти вчись, не полишай запалу до навчання. Ти – сонечко для нас. Зустрінемось ще  раз”.

Після цього все пішло як по маслу: дорога до табору сама її знайшла; докорів не було  чутно ні від кого; насміхатися ніхто з однолітків і не думав. Добре розумілося  й так, що Анісія  не налякана, впевнена в собі, сама  створила проблеми-сама вирішила їх. Сміливість  викликає повагу.

Було, чи не було – вирішувати вам. Таке-то сказано, та не показано. Головне ми знаємо: знання  в біді пособляють нам.