1. Криниця вдів

Ця історія бере свій початок в не такому вже й далекому 1945 році. І її героями стали ті  жінки, які лишилися самі… А у Василівці таких було чимало.

Якось одного спекотного літа, у нас завжди о цій порі ніби в пустелі –  нестача води турбує. Ще й більша частина чоловічого населення  полягла в боях. Отже, довелося жінкам самостійно вирішувати цю проблему. Тож зібралися на вулиці та й зговорилися вирити криницю – копанку, як її називають в народі. Та не вирішеними були кілька питань: коли, де саме?

Пройшло не так багато часу, як одній жінці, Ганні, наснився сон: до неї прийшов справжній янгол, звичайно,  в людській подобі. Він вивів її за межі села, до так званого «пригороду», і промовив: «Вириєте тут копанку, а вода з неї буде вам утіхою за всі страждання…»

Деякий час Ганна не надавала значення пророцтву. Але воно ніяк не забувалось… Коли жінки зібралися до роботи, вона запропонувала саме те місце, на яке вказав янгол. Пояснюючи це знаком Божим. Жінки відразу погодилися .  Того ж дня взялися до роботи, адже в нас прісна вода не так вже й глибоко, 3 – 4 метри. Півтора дня вони працювали, змінюючи одна одну. І свято вірили в сон подруги. Чимало сліз, поту й крові ввібрало в себе те місце. І нарешті роботу було завершено. Старожили нарекли копанку «вдовиною».  Перший ківш води з честю спробувала Ганна. Вода дійсно була солодка. У перший рік воду з криниці брали всі жителі  села.

Минали дні, місяці, змінювались роки… Вода у копанці чи то від пролитих сліз, чи, може, від ґрунтових вод, ніхто точно не знає, стала гіркою, як полин. Люди казали: «То все роздоріжжя, воно псує джерело, бо не дарма ж стільки пліток про нього, нечиста там живе! Саме на перехресті доріг зустрічаються душі, і ці місця краще обходити стороною». Тож згодом прийняли рішення засипати криницю. Бо ж користі вже ніякої. А на місці тому було збудовано хату. З тих самих пір щастя там не живе. А хто оселяється в тій хаті, то бачить в снах жінок – вдів.