8. Авендум – світ, де всі рівні

Повість

Розділ I

Самотній музикант

У кожної людини є якась таємниця. Ось і в героя повісті «Авендум» була своя таємниця. Спробуємо її розгадати. Знайомтеся – Фелікс Леонов – високий хлопець із бірюзовим волоссям і небесно-блакитними очима. Він дуже любив грати на гітарі. Коли йому виповнилося сім років, хлопчик почув пісню «The Story» від музиканта Multiverse. З тих пір Фелікс просив у батьків купити йому гітару. Хлопчик старався з усіх сил, щоб заслужити цей подарунок: був старанним у навчанні, допомагав у домашніх справах. У дев’ять років Леонов отримав свою першу гітару. Незабаром він вступив до музичної школи, де навчився відмінно грати на цьому інструменті.

Минув час. Феліксу виповнилося шістнадцять років, він навчався в старшій школі, але приятелів, на жаль, не мав. Хлопець відчував себе дуже самотнім. Ніхто не знав, що в нього були друзі – його домашні тваринки: чорна білка на прізвисько Кікі, ворон Філіпп і єнот Ушак. За кілька років спілкування з ними Фелікс навчився розуміти їхню мову.

Одного разу Леонов пішов у ліс, що починався відразу за його будинком. Раніше юнак ніколи там не бував без батьків, адже трохи боявся туди ходити. Хлопець узяв із собою кілька бутербродів і «смаколики» для лісових мешканців, а також гітару.

Розділ ІІ

Незвичне сяйво

Крокуючи стежкою, Фелікс вийшов на велику галявину. Пройшовши через зарості ожини, Леонов опинився на березі озера й захоплено завмер: вода в озері була настільки чистою та прозорою, що можна було побачити риб і каміння на дні. Юнак сів на повалене дерево біля води, дістав із чохла гітару й швидко налаштував струни. Філ почав тихо грати, закривши очі, його пальці легко торкалися струн. Минуло близько тридцяти секунд – і несподівано струни й руки Фелікса почали світитися блакитним світлом. Різкий удар по струнах – яскраве світло хвилею розлилося околицею в радіусі десяти метрів. Від цього листя, сухі гілки, грудки моху піднялися в повітря й закружляли. Хлопець зачаровано завмер, а потім тихо проспівав, закривши очі:

Світ – мій дім,
Я ніде не одинак,
Там, де серце всіх шляхів,
Там історія,
Там історія, як і все навкруги…

Коли він відкрив очі, то дуже здивувався та злякався, побачивши, що все навколо нього кружляє в повітрі, а його руки й струни гітари випромінюють блакитне світло. Пісня обірвалася – усе повільно опустилося на свої місця, а Філ схопив гітару й, не забувши залишити «смаколики» лісовим друзям, хутко побіг додому.

Розділ ІІІ

Таємниця Фелікса

Фелікс біг додому щодуху в надії, що те сяйво було просто сном або  все те в лісі йому лише привиділося. Добігши до будинку, він зупинився біля дверей, щоб перевести подих. Але коли Леонов взявся за ручку, щоб відчинити двері, вони несподівано відчинилися. На порозі стояла мати Фелікса – Ліна. Вона подивилася на сина з подивом, помітивши кілька маленьких гілочок у його  волоссі.

– Фелікс, ти був у лісі? – запитала мати.

– Мамо, я просто вирішив прогулятися, не хвилюйся за мене, – сказав Леонов,

Ліна зітхнула, заперечливо похитала головою, вибираючи гілочки з волосся сина. Фелікс посміхнувся куточками губ, згадуючи, як у дитинстві мама так само вибирала гілочки, коли хлопчисько вчився кататися на велосипеді, але не зміг утримати кермо та в’їхав у кущі біля будинку сусіда.

– Будеш вечеряти?  –  запитала Ліна.

– Ні. Мамо, сьогодні, коли я грав на гітарі в лісі, усе почало літати в повітрі, а мої руки й струни гітари стали випромінювати блакитне світло, – дивлячись на матір, повідомив Фелікс.

Жінка завмерла, прикусивши нижню губу, це означало, що Ліна починала нервувати.

– Увечері поговоримо про це, а поки що відпочивай, – промовила вона.

Фелікс піднявся сходами на другий поверх до своєї кімнати. Вона була великою та світлою. На стіні над ліжком висіли ще дві гітари: його перша й акустична. Юнак поставив гітару біля столу, а сам підійшов до дзеркала та подивився на своє відображення,  уважно вдивляючись у небесно-блакитні очі й бірюзове волосся. Фелікс вкотре здивувався зі своєї зовнішності. Із самого дитинства його волосся було такого незвичайного кольору, хоча він ніколи його не фарбував, але однокласники й учителі школи мало цьому вірили. Хлопець уже давно відчував, що не схожий на своїх батьків.

***

Настав вечір. Фелікс спустився вниз на вечерю й помітив, що мати була сумною.

– Невже вона засмутилася, що я ходив у ліс один? – подумав він.

– Синку, нам потрібно серйозно з тобою поговорити, – нарешті сказала жінка, підійшовши до столу.

– Це через те, що я ходив у ліс?  – запитав юнак.

Мати відвела погляд, схрестивши руки на грудях.

– Феліксе, ми з твоїм батьком довго приховували від тебе одну таємницю, – почала Ліна, дивлячись на сина, – ми не твої батьки, як і ти не наш син…

Від цього визнання він завмер.

– Я, звичайно, розумів, що не схожий на вас, але не знав, що не ваш рідний син …

– Філе, це не жарт, – промовила жінка серйозним тоном, – шістнадцять років тому ми із Захаром прогулювалися лісом, коли раптом почули дитячий плач. Вирішили перевірити, звідки він лунає – і побачили кошик з дитиною, навколо якої в повітрі літали гілки, листя, грудки землі. Нахилившись до дитини, я побачила листівку, де було зазначено твоє ім’я та дата народження. Захар запропонував забрати тебе, і я погодилася. Як тільки тобі виповнилося шість років, до нас прийшов невідомий чоловік і сказав, що знає, хто ти такий і хто твої батьки. Незнайомець попросив повідомити його, тільки-но ти досягнеш повноліття. Філе, зрозумій нас і нічому не дивуйся.

Незабаром у їхньому будинку з’явився незнайомець. Він був одягнений у темну сорочку й темно-сині джинси, чорні черевики, на ньому – темно-зелений плащ, а на поясі – катана. Темноволосий чоловік був трохи вищій за Фелікса, а його яскраво-фіолетові очі ніби дивилися прямо в душу.

– Мене звуть Рін, я був знайомий із твоїми батьками, – сказав чоловік уклонившись. Фелікс дуже здивувався, почувши його слова.

– Я прийшов забрати тебе туди, де ти навчишся володіти своїми надзвичайними силами, – заявив незнайомець.

Леонов здригнувся та здивовано запитав:

– Як забрати? Куди саме? Мамо! Про що говорить ця людина?

Ліна постаралася пояснити все синові, Фелікс важко зітхнув і подивився на незнайомця, який стояв осторонь.

– Добре, я згоден іти з Вами, але чи зможу  приїжджати додому на канікули?

– Звичайно, хоч це й не твій рідний дім, але я дозволю сюди приїжджати після того, як ти складеш іспити, – сказав незнайомець таким крижаним голосом, що у Фелікса мурахи побігли по спині.

– Тоді я піду збирати речі.

Фелікс швидко піднявся на другий поверх до своєї кімнати, зібрав дві валізи речей і взяв одну зі своїх гітар. Коли він повернувся, то помітив, що Рін залишався все на тому ж місці.

– Ну, і куди ці торби дівати? Навіщо тобі так багато речей? Могли б купити все на місці,  –  невдоволено буркнув незнайомець, побачивши хлопця із валізами

– Але тут все найнеобхідніше для мене,  – відповів Фелікс, надів чохол із гітарою на праве плече і, підійшовши до матері, обійняв її.

– Обіцяю, тільки-но складу іспити, то відразу приїду та привезу вам з батьком сувеніри.

Жінка сумно посміхнулась і попрохала:

– Будь обережний там, усе ж нова школа, незнайомі люди…

Рін закашлявся нагадуючи, що пора йти. Фелікс лише кивнув і, узявши валізи, на прощання помахав матері рукою. Під ногами хлопця та чоловіка відкрився портал, схожий на Чумацький шлях, – і вони швидко зникли.

Розділ  IV

Новий дім та школа

Фелікс опинився на підлозі у величезному залі. У повітрі витав аромат кави, і було чути тріск дров у каміні. Першою, кого побачив хлопець, була дівчина, яка сиділа на дивані. У неї  волосся  білосніжне, а очі червоні, на ній було плаття, що нагадувало шкільну форму. Біля самого каміна сидів хлопець із таким же волоссям й очима, але на його обличчі була маска, що закривала частину обличчя. Він уважно спостерігав за Ріном та Феліксом, котрі щойно з’явилися в залі. Біля вікна сиділа дівчина, у якої за спиною було два білих крила.

– Тільки німба не вистачає,  – подумав Фелікс,  – справжнісінький янгол!

 У залі було ще кілька учнів, схоже, тут вони відпочивали. Уся ця незвичайна компанія немов заздалегідь знала про їхній прихід.

– Ми всі  на тебе чекали, відчувай себе, як вдома. Розклад занять і нова форма у твоїй кімнаті, – сказав Рін, простягнувши Феліксу ключі з номером «77». Леонов вирушив шукати свою кімнату. Вона була на третьому поверсі, поруч з бібліотекою.

Хлопець відкрив двері й зайшов до кімнати. У ній було тепло та затишно. Велике вікно, поруч стіл і ліжко, біля дверей шафа, а на її дверцятах – дзеркало, навпроти книжкова шафа з підручниками. Фелікс заніс свої торби, поставивши їх біля шафи, а сам сів на ліжко, поклавши поруч гітару. Пройшла хвилина, за –нею друга. Леонов задумливо дивився у вікно, звідки відкривався прекрасний краєвид: ліс і засніжені гори вдалині. Раптом увагу хлопця привернув тихий писк із валізи. Коли Фелікс підвівся й підійшов до неї, то вона відчинилася, і звідти вистрибнули єнот Ушак, чорна білка Кікі, а останнім випурхнув ворон Філіпп (птах не міг злетіти через зім’яте пір’я на крилах). Леонов обережно взяв ворона на руки, гладячи його пір’я, і ​​звернувся до  друзів:

– Як ви опинилися в моїй торбі й чому? 

– Ми підслухали розмову та вирішили поїхати з тобою: без тебе й твоєї музики нам буде дуже сумно, – проскрипів ворон.

Фелікс важко зітхнув і похитав головою, не схвалюючи такі дії.

– Не гнівайся на нас! Ми можемо іноді тобі допомагати, рятуючи з біди, – запевнили його вихованці.

***

Школа, де навчали мистецтву магії, знаходилася в замку під назвою Амарил. Незабаром хлопець дізнався, що в цю незвичайну школу можуть потрапити не всі. До неї не брали дітей, які не мали надзвичайних здібностей. Ця школа знаходилася в Авендумі – світі, де всі мають рівні права.

Наступного дня Фелікс прокинувся рано, адже він не знав, де буде відбуватися перший урок – зілляваріння. Хлопець одягнув шкільну форму: чорні штани, білу сорочку, темно-синій піджак і чорні черевики. Леонов вийшов зі своєї кімнати, коли його друзі ще спали. Виявилося, що, з метою безпеки, урок буде проводитися надворі. На подвір’ї школи Фелікс побачив дівчину.

– Привіт, мене звуть Ліліан,  – вона простягнула Феліксу руку.

Хлопець, трохи подумавши, потиснув руку дівчини.

– Зараз ти використовуєш магію захисту?  – здивовано запитала Ліліан.

– Ні,  – Леонов відпустив руку, помітивши маленьку кнопку на її долоньці,  – ей! Це ж електрошокер! Ти що, хотіла мене розіграти?

Дівчина похитала головою й усміхнулася.

– У нас завжди так із новенькими жартують, уже вибач,– відповіла вона.

Перед учнями з’явилася жінка-маг.

-Увага! У нас є новенький. Розкажи про себе.

Хлопець зробив два кроки вперед і подивився на  майбутніх однокласників.

– Мене звуть Фелікс Леонов. Маю шістнадцять років. Люблю грати на гітарі,  – він повернувся на своє місце та почув, як хлопці зашепотіли про нього.

Ліліан, посміхнувшись, поплескала Філа по спині.

– Так це ти той хлопець, якого привів учора директор? Рада знайомству. Ти пробач за жарт, давай дружити, – запропонувала дівчина.

– Дружити? – перепитав Фелікс і, побачивши кивок дівчини, трохи знітився, адже в нього не було друзів, крім Кікі, Філіппа й Ушака,  – так, давай!

Непомітно промайнули заняття першого дня в школі. Феліксу дуже сподобалися такі предмети, як історія чарівництва, захист від темних сил, основи перевтілення.

***

Минув місяць. Хлопець добре навчався в новій школі. Він устиг потоваришувати з Олександрою-янголом і Ліліан. Ці дівчата були в залі  під час першої їхньої зустрічі. Але Ріна він більше не бачив. Улюбленим заняттям хлопця  було відвідування бібліотеки що суботи. Фелікс міг сидіти там годинами й читати різні книги про магію, чарівні та цілющі рослини й дивовижних тварин загадкового  світу.

Леонов прокидався о сьомій ранку й виходив на ранкову пробіжку, де завжди зустрічав своїх однокласників і нових знайомих. Ушак, Кікі й Філіпп завжди супроводжували його для безпеки. Одного ранку, вийшовши на пробіжку, Фелікс не зустрів нікого ні в коридорах, ні в дворі школи. Це трохи налякало хлопця.

– Де ж усі? – подумав Фелікс, оглядаючи черговий безлюдний кабінет, – невже було оголошення повертатися додому? Зайшовши до свого класу, Фелікс дуже здивувався, побачивши там Ліліан, Олександру й незнайомого хлопця. Звали його Рік, він теж був новеньким, потрапив до  школи за два тижні до Фелікса.

– О, Філе, ти теж тут?!  – вигукнула Ліліан, підійшовши до нього.

– Як бачиш, але що тут діється?  – запитав Фелікс, схрестивши руки на грудях.

– Увага! Сьогодні ви будете складати вступний іспит до школи магічних мистецтв,  –  повідомила Олександра,  – я буду допомагати вам, але в кожного з вас буде тільки одна спроба отримати допомогу,  – додала вона.

На столі з’явилася карта місцевості навколо замку. На ній були намальовані золоті значки у вигляді драконів. Алекс підійшла до карти і, показавши на ці точки, сказала:

– Ваше завдання  –  знайти статуетки драконів, які ми з директором сховали в цих місцях. Знайте, що вони – ваша перепустка до магічної школи, але їх всього дві, це значить, що до школи будуть зараховані тільки два учні. Попереджаємо: статуетки охороняють монстри. Вони сильніші, однак не розумніші за вас. Будьте обережні, бажаю успіху.

– Ну що, наші ігри почалися?! – крикнув Рік і вистрибнув у вікно.

-Успіху нам усім, але перша статуетка буде моєю! – вигукнула Ліліан, повторивши дії хлопця.

Фелікс підійшов до вікна й подивився вниз: до землі було далеко, але учасники змагань використовували  всі свої вміння та навички, щоб здобути перемогу.

– Я повинен постаратися,  – подумав хлопець і вистрибнув у вікно слідом за ними.

Розділ V

Допомога другу чи перемога?

Минула година, як почалося випробування. Хлопці та Ліліан прямували до найближчої статуетки, що була в лісі. На шляху траплялися маленькі гноми, які заважали їм пересуватися. Однак за допомогою магії всі троє змогли проскочити їх. Уже здалеку можна було побачити золоту статуетку дракона на п’єдесталі, котру охороняли лучники й лицарі-примари. Через сліпуче сяйво статуетки Фелікс не міг створити свій щит.

– Філе, обережно! – Ліліан відштовхнула хлопця, захистивши його й себе своїм щитом від граду стріл.

– Ти що спиш на ходу?! Тебе могли тільки-но вбити! – вигукнула вона.

Леонов знову постарався створити для себе магічний щит, але в нього нічого не вийшло.

– Схоже, мої сили не працюють біля цих статуеток, – сказав він.

Ліліан дуже здивувалася словам хлопця.

– Як не працюють? Ти що жартуєш? – запитала вона, потім зітхнула й попередила: –  Тоді будь обережним.

Фелікс і Ліліан помітили, що сяйво згасло. Коли вони подивилися в бік п’єдесталу, то побачили, що Рік уже тримав статуетку в руках і посміхався,  радіючи зі своєї перемоги. Дівчина форкнула й швидко побігла до руїн міста, де залишився останній золотий дракон. Фелікс дуже відставав від Ліліан, хоча намагався бігти щодуху, щоб швидше дістатися до руїн. Забігши в зруйноване місто, дівчина здивувалася, що тут не було монстрів, які повинні були захищати статуетку. Коли Ліліан ступила на першу сходинку, що вела до п’єдесталу, кам’яна арка обвалилася. Дівчина ледь встигла відскочити вбік – важкі камені впали їй під ноги.

З-за рогу обваленого будинку, з’явився архідиявол. Це був величезний монстр – три метри заввишки! Зазвичай такі велетні не мають зору, але мають звуколокацію. Вони одягнені в панцир для захисту від будь-якої зброї. Ці монстри озброєні величезними сокирами для нанесення ударів супротивнику. Фелікс, який значно відставав від Ліліан, зупинився між двома зруйнованими будівлями, помітивши архідиявола. Хлопець бачив, що дівчина (через каміння під ногами) не може сховатися в укриття й захиститися від монстра, що йшов прямо на неї. У цей час Рік просто спостерігав за всім, що відбувалося і навіть не збирався допомагати Ліліан і Феліксу. Леонов зрозумів, що цей хлопець належить до тих типів людей, які роблять усе, щоб здобути перемогу, а після лише спостерігають за «грою». Виходу не було! Серце калатало настільки голосно, що хлопець не чув більше нічого. Фелікс підбіг до дівчини, закривши її собою від монстра, що вже замахнувся сокирою.

Минуло близько п’яти секунд… Коли Леонов відкрив очі, то побачив, що дівчину і його оточив блакитний купол магічного сяйва. Від каменів зруйнованих будівель виходили блакитні промені, що збиралися перед хлопцем у вигляді щита. Статуетка, покрита золотою фольгою, розбилася, і духи, що були всередині неї, підлетіли до Фелікса, створюючи магічного дракона блакитного кольору. Цей дракон підлетів до монстра й ударив його в груди. Від цього архідиявол розсипався на порох.

Фелікс і Ліліан були врятовані та повернулися до школи. На подвір’ї їх обступили однокласники. Директор школи стояв осторонь, спостерігаючи за всім, що відбувалося.

– Рік і Ліліан, ви використали допомогу під час іспиту, – сказала Олександра.

– Феліксе, чому ти не використав допомоги, хоча й міг це зробити?

– Ти використав  лише свої сили, допомагаючи Ліліан, і зробив правильний вибір. Ми схвалюємо твій шляхетний вчинок,  – додав Рін.

– Вітаємо! Як виняток, ви всі троє зараховані до нашої школи,  – повідомила жінка-маг.

Хлопець зрадів, але від усього пережитого раптово втратив свідомість.

Розділ VI

Навіть самотні знаходять друзів

Фелікс прийшов до тями у своїй кімнаті. Він побачив ворона, що розташувався на підвіконні, і Ріна, що сидів за столом та уважно спостерігав за ним. Леонов повільно піднявся помітивши, що Ушак і Кікі сплять біля його ніг.

– Ну, нарешті прокинувся! Ти спав три дні, – сказав Рін, посміхнувшись куточками губ, – як себе почуваєш?

– Нормально, ось тільки голова трохи болить, – відповів Фелікс і потер свій лоб,

– Ріне, я давно хотів Вас запитати, хто були мої батьки?

Директор магічної школи задумливо подивився на хлопця і, зітхнувши, відповів:

– Феліксе, твої батьки були прекрасними людьми. Твоя мати вважала мене своїм найкращим другом.

Згадуючи ті часи, Рін посміхнувся:

 – Ти завжди засинав, коли я брав тебе на руки. Твоя мати була директором цієї школи, а батько помічником голови Авендума. Одного разу на ваш будинок напали темні сили, і, щоб тебе захистити, батьки віддали своє життя. Виконуючи їхню волю, я відправив тебе в інший світ. І, хоча ти їх не пам’ятаєш, переконаний, вони бачать тебе й радіють, що ти виріс і виправдав їхні сподівання.

По щоках Фелікса потекли сльози. Хлопець був радий почути правду про своїх справжніх батьків.

– Вибач, мені потрібно працювати, а ти завтра приходь до школи. Усі за тебе хвилюються та з нетерпінням чекають, – сказав Рін і, підвівшись, вийшов з кімнати.

Філ подивився у вікно й усміхнувся. Він з радістю та надією чекав  наступного дня. Тепер у житті хлопця все буде по-іншому: у нього будуть нові друзі та цікаві заняття в школі магічних мистецтв.

– Як добре, що в Авендумі всі рівні й навіть самотні знаходять друзів, –  подумав Фелікс і з цією думкою заснув.

P.S. Від автора: будьте добрі один до одного й не робіть нікому зла, адже воно бумерангом завжди повертається до того, хто його заподіяв.