3. Рожева білочка

Казка

Колись давно,  в одному з густих лісів півночі, у родині звичайних рудих білок, народилося незвичайне дитинча. Це була дівчинка.  Спочатку вона нічим не відрізнялася від своїх братиків і сестричок. Батьки помітили незвичайність своєї дитини лише тоді, коли у крихітки з’являтись хутро – воно було яскравого рожевого кольору.  Вони  спочатку не могли повірити, що це їх рідна дитина і  всіляко приховували її народження. Та йшов час, дитинча підростало і, ось настав день, коли вона вперше покинула тепле і затишне дупло.

Що тут почалося!

Щойно  жителі лісу побачили Рожеву білочку, як здійнявся  страшенний  галас!  Найбільше скрекотали сороки. Вони повсюди  рознесли звістку про народження незвичайної тварини.

Це була сенсаційна  новина не тільки  для жителів цього лісу, але й для сусідніх лісів також. «А ви чули?..», «А ви бачили?..», «Тільки уявіть собі таке!…» –  починали сороки свої галасливі звернення до кожного зустрічного. Ті, в свою чергу, почувши таку новину, хитали головами, робили великі очі від здивування і цокали язиками, ніби говорячи: «Що ж це буде?! Добра не чекай від такої дивовижі!»

Ще  довго увесь ліс гомонів про цю незвичайну подію. А  оскільки подій в лісі ставалося не так багато, то ця новина була справжньою знахідкою для бажаючих поплескати язиками.

Ніхто не міг пояснити чому в рудих батьків народилося рожеве маля?

Та, якби й знайшлося пояснення, то Рожевій білочці не стало б від цього легше.  Тільки уявіть собі, як складно жити, коли тебе постійно діймають запитаннями: «Чому в тебе хутро рожевого кольору?», «Звідки ти взялася?» і т.д. Ніхто не хотів вірити в те, що в звичайних батьків може народитися незвичайна дитина.

Спочатку,  Рожева білочка у відповідь на ці запитання, виправдовувалась, потім вигадувала  цікаві історії, але згодом їй набридло і те, і інше. І  на кожне запитання вона почала відповідати: «Я не знаю». А потім  взагалі стала уникати зустрічі з мешканцями лісу.  

Так минали дні і місяці. Рожева білочка виросла і перетворилась на справжню красуню.  Рожевий  колір їй просто неймовірно пасував. Однак її життя  ніяк не змінилося. Вона, як і раніше, не зустрічала розуміння у мешканців лісу. Друзів в неї не було і тому вона дуже часто сумувала.

Та одного разу  все змінилося і в душі Рожевої білочки загорілося полум’я надії! А сталося це так. Старійшини лісу часто сиділи на галявині і розповідали молодому поколінню  цікаві історії, легенди та казки, які вони колись чули від своїх предків.

В одній з таких легенд розповідалося  про Ліс незвичайних тварин. В цьому Лісі за переказами, мешкали звірі, які чимось відрізнялись від своїх родичів. Вони тікали туди від нестерпного життя серед рідного оточення, щоб нарешті здобути спокій.

Рожева білочка відразу зрозуміла, що це не просто легенда, – Ліс дійсно існує! Це ж її шанс позбутися клопоту з  набридливими запитаннями і нарешті зажити веселим безтурботним життям! Саме там вона знайде щирих друзів, які її підтримають і зрозуміють. І колір хутра буде для них неважливим. Її незвичайність стане звичайністю. Як же вона мріяла про це!

Всі ці думки вихором пролетіли в її голові. Це були найщасливіші миті з часу її народження. З тих пір Рожева білочка втратила спокій і сон. Вона все мріяла про цей Ліс і щасливе життя, яке її там чекає. Та що мріяти – треба діяти!!

Однак вона не могла ні на що зважитися. То Ліс здавався їй цілком реальним, то абсолютно фантастичним. Її  серце  починало несамовито калатати,  від однієї думки про  нього. Такий загадковий, дивовижний і магнетичний – Ліс незвичайних тварин.

Але як знайти його? Де він знаходиться? Хто  вкаже туди шлях? – такі питання не давали спокою Рожевій білочці та гнали сон з її повік.

Та ось, однієї темної зимової ночі, вона вискочила з теплого затишного дупла, де тихенько сопли її братики і сестрички, і опинилася серед непроглядного мороку. Надворі було дуже холодно, а вдома було тепло і затишно. Їй дуже шкода було кидати своїх рідних, та вона знала, що ніхто і ніколи її тут не зрозуміє. Якби  вона була рудою,  все було б по-іншому!

Подумавши про все це, вона зважилася на втечу. Поглянувши ще раз на своїх рідних, вона зникла в темряві рідного лісу.

З цього часу почалося її мандрівне життя. Тепер Рожева білочка повинна була шукати собі їжу та місце, де б вона могла заночувати, щоб наповнившись сил, продовжувати пошуки омріяного Лісу .

 Та  будь-яка мандрівка неможлива без перепон. І  одного разу з білочкою трапилася сумна пригода, – вона потрапила в сільце. Лісник, який обходив ліс, почув в хащах чийсь писк. Пішовши на звук, він побачив незвичайну рожеву тваринку. Він  зразу і не збагнув, хто б це міг бути.

Лісник протер очі, – чи не сниться йому це? Ні ж бо,  він не спить. Перед ним,  у всій своїй красі, сиділа Рожева білочка. Старий звільнив тваринку з пастки і погладив її рожеве хутро, яке виблискувало в промінчиках сонця. Він розглядав її з усіх боків і не міг повірити своїм очам.  Посадовивши її за пазуху, лісник поніс тваринку додому. Дорогою він подумки радів:

«Який чудовий подарунок для моєї онучки Олександри!»

Коли дід приніс білочку додому, то його онука теж не могла надивуватися на цю незвичайну тваринку. Вони посадовили її в клітку і почали годувати горіхами.

Так, Рожева білочка звільнившись з однієї пастки, потрапила в іншу. Їй стало дуже сумно. До їжі вона не торкнулася. Якби ж лісник і його онука могли прочитати думки білочки. Там крім розпачу і горя нічого не було!

Зрештою ліснику стало соромно за свій вчинок. Бачачи, як сумує тваринка, він запропонував онучці зробити білочці подарунок.

А що ми їй подаруємо? – запитала дівчинка.

Ми  подаруємо їй свободу!

А у що ж ми загорнемо подарунок?

Такий подарунок не потребує ніякої обгортки. Для цього достатньо відкрити клітку.

Дідусю, можна я спочатку поговорю з білочкою, а потім вже «розкриємо» подарунок.

Дівчинка підійшла до клітки і промовила:

Дорога Рожева білочко, я дякую тобі за приємні миті, які ти нам подарувала. Не  сумуй! Ми з дідусем хочемо подарувати тобі те, що не потребує пакування –  свободу! Дідусь каже, що для тварини – це найкращий подарунок. Тож, біжи, білочко, біжи!

І дівчинка відкрила клітку.

Тваринка швидко вискочила з клітки і, стрибнувши у вікно, рожевою плямою замиготіла між деревами. За  мить вона зникла в лісових хащах.

Дідусь  з онукою, щасливі дивились у вікно, проводжаючи поглядом незвичайне створіння, яке подарувало їм кілька щасливих днів.

Опинившись на свободі, Рожева білочка щодуху помчала лісом. Побачивши, що за нею ніхто не женеться, вона зупинилась і почала озиратись навколо. Вже майже стемніло і їй треба було знайти місце для ночівлі. Пострибавши гілками, Рожева білочка знайшла підходяще дупло. Підкравшись до нього, вона зазирнула всередину.  Там  нікого не було. Вона зраділа, що так швидко знайшла таке затишне місце і, згорнувшись клубочком, солодко заснула.

Вранці вона знову продовжила свій шлях. Її мандрівка  тривала  вже багато днів і ночей. Та одного разу, Рожева білочка зрозуміла, що вона просто безцільно блукає лісом, марно  витрачаючи час. Так вона ніколи не знайде шлях до Лісу незвичайних тварин!

Нелегка це справа – самотужки шукати місце, про яке навіть не знаєш, існує воно насправді чи ні. Рожева білочка безнадійно засумувала, не знаючи в якому напрямку їй йти далі.

Тоді їй в голову прийшла блискуча ідея! Треба розпитати лісових мешканців про Ліс незвичайних тварин.  Можливо,  це наблизить її до мети і вона дізнається, хоч напрямок, в якому їй рухатись.

Так вона і зробила. Подолавши свій страх, відважна тваринка розпитувала кожного зустрічного про легендарний Ліс.  Але результат був невтішний. Більшість відповідей складалося з добре відомого їй слова: «Не знаємо».

Лише дехто досить туманно пояснював про місцезнаходження Лісу незвичайних тварин. Але ніхто конкретного нічого не міг сказати.

«А, якщо цей Ліс просто вигадка? Якщо його просто не існує? Значить, я ніколи його не знайду! Ні! Ні! Тисячу  разів «ні»! Ліс  повинен існувати. Якщо я в нього так вірю, значить він просто зобов’язаний існувати!!!»  Такі думки і сумніви мучили Рожеву білочку, від яких вона впадала у відчай. Вона не знала, що робити і  вже майже вирішила повернутися додому. Та потім зрозуміла, що шляху назад немає.  Та й дороги додому вона не знає.

На вечір одного дня Рожева білочка, шукаючи місце для ночівлі, помітила між гілками дерев величезне дупло. Обережно, намагаючись не шуміти, вона наблизилась до нього. Не почувши ніяких звуків, рожева красуня швиденько в нього заскочила.

Але тут  її чекала несподівана зустріч.  Вона опинилась віч-на-віч з якоюсь невідомою істотою. Рожева  білочка просто заклякла на місці. Їй здалося, що ще мить і «страховисько», як вона подумки назвала цю істоту,  її з’їсть і сліду не залишиться. Та, коли перший страх минув, білочка зрозуміла, що ніхто не збирається її їсти, і боязко запитала:

Ти хто?

Хто? Хто? – пробухтіло «чудовисько», – Біла ворона. Хто ж іще?

А хіба бувають білі ворони? Я бачила лише чорних.

А хіба  бувають рожеві білки? Я бачила лише рудих… – відповіла питанням на питання Біла ворона.

 Біла  ворона, так само як і Рожева білочка, шукала Ліс незвичайних тварин, щоб зажити нарешті щасливо і безтурботно.

Однак, Біла ворона теж не знала, де знаходиться омріяний Ліс. Але вона знала того, хто знає до нього шлях. Це  був Старий ворон, чорний-пречорний, який все про все знав, в тому числі і шлях до Лісу незвичайних тварин.

Він мешкає десь у цьому лісі і завтра вранці ми вирушимо на його пошуки. Без його допомоги  ми не впораємося,  і ще довго будемо шукати  шлях до Лісу, – авторитетно заявила Біла ворона.

А де ж його шукати? – з надією в голосі запитала Рожева білочка.

А звідки ж я знаю?- пробурчала Біла ворона. Та за мить більш приязно додала:

Кажуть, що Старий вόрон мешкає на заході лісу в найгустіших хащах. Він живе в дуплі найстарішої сосни. Тож завтра, на світанку, вирушаємо в дорогу. А тепер спати, – і закрила очі.

Як тільки зайнялося на світ, Рожева білочка і Біла ворона вирушили  на пошуки Старого вόрона. Вони увесь час розпитували подорожніх про місцезнаходження Старого і увесь час їм показували на захід.

Через три дні шляху їхні зусилля увінчалися успіхом. Вони ще здалеку почули старече каркання і підняли голови догори. Там вони побачили, як чорний ворон розминає свої старечі кістки, кружляючи над найстарішою сосною в лісі. Він не відлітав далеко від дому, бо дуже швидко втомлювався. Більшу  частину свого вільного часу Старий вόрон сидів на своїй улюбленій гілці і розмірковував про таємниці світу.

Рожева білочка і Біла ворона вирішили не переривати його вечірній політ і стали терпляче чекати.

Коли він нарешті спустився на свою улюблену гілку, то побачив гостей. Вони були такі яскраві, що Старий вόрон аж примружився.

Він не дуже любив гостей, та що вдієш.

Тільки-но гості збиралися привітатися і розповісти про причину свого візиту, як Старий вόрон заговорив першим:

Шукаєте шлях до Лісу незвичайних тварин і хочете, щоб я вам в цьому допоміг? Кар-р-р.

Так, так, – закивали у відповідь гості, радіючи в душі, що не довелося нічого пояснювати.

То ти знаєш дорогу туди? – запитала Біла ворона, яка  була дуже допитлива.

Так, знаю, але не скажу.

Але.. чому? – здивовано запитала Рожева білочка

Бо я не люблю Білих ворон. Кар-р-р.

Але … – тільки й промовила Біла ворона.

Отож, але… Але, якщо ви мені зберете річний запас харчів, то я забуду свою немилість до білих ворон і покажу шлях до Лісу незвичайних тварин.  Кар-р-р.

Рожева білочка та Біла ворона погодились на умови Старого вόрона, адже що їм іще залишалося робити? І наступного дня вони почали збирати провізію для нього.

Завдання  виявилося нелегким. Зима добігала кінця і в лісі майже не залишилося харчів. Щодня тваринам треба було глибше і глибше занурюватися в ліс, щоб знайти щось їстівне.  Але в них не було часу впадати у розпач,тим паче тоді, коли вони майже досягли своєї мети. Більше двох тижнів Рожева білочка і Біла ворона шукали провізію для Старого вόрона.

І ось настав день, коли він погукав незвичайних тварин до себе і промовив:

Із завданням ви впорались і заслужили свою винагороду. Отже, не будемо витрачати час. Гайда  за мною!

Вόрон злетів угору. Біла ворона полетіла слідом за ним. А  Рожева білочка пострибала  по гілках, намагаючись не відставати. Десь за годину вони прибули на місце.

Ворон спустився на землю і почав відкидати гілки. Тварини йому допомагали. Згодом вони побачили лаз під землею.

Це  шлях до Лісу незвичайних тварин. Вперед! – наказав мудрий птах, вказуючи на підземний тунель. І він дав Білій вороні синій камінь, зі словами:

Він буде осявати шлях і вам буде не так страшно.

Дякуємо тобі,- щиро промовила Рожева білочка і Біла ворона.

Нема часу на розмови. Вперед,  друзі мої, вперед!

З цими словами тварини зникли в темряві підземного ходу. Через три дні шляху, долаючи страх, Рожева  білочка і Біла ворона  побачили нарешті денне світло. Це означало, що їх мандрівка закінчилася. Нарешті,  мрія здійснилася! Вони досягли Лісу незвичайних тварин! Це  була дуже щаслива і радісна мить!

В Лісі незвичайних тварин на них вже чекали і приготували довгоочікуваним гостям пишний прийом.

«А звідки тут могли знати про прихід нових мешканців?» – запитаєте ви. Все дуже просто. В Лісі незвичайних тварин жив Старий білий ворон, який все про все знав і увесь свій час сидів на червоній сосні і розмірковував про таємниці світу…