20. Домовик

Давним-давно в одне українське село переїхала жити сімейна пара. Вони поселилися в старій попівській хаті біля церкви, зайняли дві кімнати зі світлицею. Аби не натикатися в темряві на попівські меблі, попересували їх до протилежної стіни. Повечеряли і лягли спати.

Вийшли вранці, а всі меблі у світлиці там, де стояли колись. Двічі чоловік відсовував до стіни шафу, стіл і канапу, і двічі вони вертались на старе місце. Вирішив він стежити, хто з ним жартує. Опівночі покликав молодиків. Дивляться, а меблі безшумно, неначе по велінню свого колишнього хазяїна, переміщуються точнісінько на залишені сліди на підлозі. Моторошно було дивитись на те диво.

Домовик, не давав спокою, без кінця торохтів тарілками. Одного разу на портретах, що висіли на покуті, фарбою понаписував погрози. Тоді жінка у записці запитала дідька: «З добрим чи злим наміром навідуєшся до нас?» Вночі на аркуші з’явився  корявий напис: «Не з добром».

Грюкання і погрози припинилися після того, як господарка почала лишати на столі для домовика молоко у блюдечку. Ще діти не спали, а блюдце було вже пусте.

Про домовиків багато цікавого наслухалася вже в наші часи. Їх називають ще полтергейстами, що в перекладі з німецької означає «шумний дух». Може, від того, що духи ці грішні і неприкаяні, люблять погриміти, пошуміти й утнути якусь витівку. На побутовому рівні з витівками домовика стикаються майже всі. Проганяють злих духів спеціальними релігійними обрядами. Але навіть так зробити це не завжди вдається, коли дідько сердитий.