17. Ліфт часу

(Казка про майбутнє)

Розділ 1. Несподівана здібність

Жила собі дівчинка. Звали її Пенні. На перший погляд вона була найзвичайнісінькою дівчинкою, але насправді мала одну особливість: Пенні могла телепортуватися, заходячи у звичайний ліфт. Так-так, найзвичайнісінький ліфт. Під час активації здібностей, очі юнки змінювали колір з морського на болотяний, а волосся ставало жовтогарячим і нагадувало полум’я вогню.

Здібність Пенні дуже дивна. Вона має її не від народження. Почалося усе три роки тому, коли маленька дівчинка загубила у торговому центрі своїх батьків. Тоді Пенні забігла в ліфт, сподіваючись знайти батьків на іншому поверсі, і почала тицяти на усі кнопки. Підйомник, звісно, зламався і дівчинка застрягла в ньому. Від страху вона почала кричати, плакати, верещати, аж раптом з її кишені випало маленьке люстерко. Глянувши у нього, Пені помітила, що бачить не своє відображення.

  • Це не я! – кричала Пені що є сили. – Це не мої очі! І волосся не таке! Хто ти, незнайомко? Чого ти хочеш?

Здається, Пенні тоді втратила свідомість. Вона сподівалася опинитися вдома, щоб уся ця історія виявилася сном. Але трапилося не так, як гадалося.

Розділ 2. Нова сестра

Розплющивши свої болотяного кольору очі, Пенні побачила, що знаходиться в якомусь незнайомому місці. І це було не найстрашніше – вона перенеслася у часі. Віддалік поважно проходили дами у пишних сукнях з елегантними опахалами та чоловіки, що виглядали ніби лицарі із книжок, які читала мама.

Пені вирішила роздивитися навколо і пішла прогулятися квітучим садом, у якому зараз і була. Біля велетенського куща з білими квітами вона помітила панночку, яка немовби когось шукала. Побачивши Пені, дама кинулася обійматися:

  • О Поллі, сестричко! Ну нарешті! Де ти була?! – з тривогою розпитувала дівчину дивакувата пані.
  • Це… Ви мені? – не розуміючи що відбувається, Пені роззирнулася – нікого наче поруч окрім неї не було.
  • Та звісно що тобі! Ти що, погратися зі мною вирішила? А що це за дивні речі на тобі? Де ти була? Та хай, потім розкажеш. Мерщій в палац. Чи ти забула, що сьогодні моя коронація? Тобі ж теж треба підготуватися. Не личить молодшій сестрі самої королеви з’являтися у такому вигляді. Та й від сьогодні ти будеш принцесою цього чудового краю.

Майбутня королева підняла поли своєї пишної сукні і задріботіла в бік виходу. Але побачивши, що сестра не дуже поспішає, зупинилася.

  • Я? Сестра? Принцеса? Та ні, не може бути. Ви мене, мабуть, з кимось плутаєте. Я – Пені, звичайна дівчинка, що живе у великому мегаполісі з купою торгівельних центрів, височенних будинків і швидких ліфтів, в одному з яких і застрягла. І ось я тепер тут… – дівчинка згадала про своїх батьків і сльози підступили до горла.
  • Поллі, – стурбовано нахилилася над нею панночка. – Сестро, що з тобою трапилося? Ти геть здуріла. Що за нісенітницю ти верзеш? Ах, може, це все Зла Чарівниця намагається завадити моїй коронації? Моя бідненька сестричко, ходімо в палац, покажемо тебе придворному лікарю.

Пенні зрозуміла, що панночка не сприймає її слова всерйоз. Що було робити дівчині? Довелося йти до королівського палацу.

Розділ 3. Невже ліфт?

Коронація була цікавою. Пенні вирішила добре познайомитися з усіма традиціями, адже вже все одно опинилася в цьому дивному краї. Після дійства дівчинка вирішила пройтися околицями химерного містечка, щоб ближче роздивитися свої нові володіння. Та ноги її чомусь понесли у той парк, звідки вона прийшла. Пенні блукала звивистими доріжками і несподівано натрапила на… ліфт. Так-так, саме ліфт! Справжнісінький, на якому сюди потрапила. І стояв він всього на відстані декількох метрів, за кущем білого бузку. Пенні кинулася бігти, на кожному кроці спотикаючись через своє пишне вбрання. Ці метри, здавалося, неможливо здолати.

  • Яке щастя! Я зможу потрапити додому! – кричала, що є сили, Пені. Але її ніхто не чув. Адже у дивному краї ніхто ніколи не гуляв опівдні.

Не втрачаючи жодної хвилини, Пенні скочила на тверду підлогу підйомника і натиснула велику синю кнопку. І раптом – нічого не відбулося.

  • Звісно! – подумала Пенні. – Як же він поїде? Без електроенергії? От я дурепа, повірила, що зможу повернутися до своїх рідних! Очевидно я залишуся тут назавжди.

Тіло Пенні обважніло, дівчинка притулилася до стіни, сповзла по ній та невтішно заридала. Чи то від розпачу, чи то від втоми усе в очах дівчини поплило і здавалося, що вона потрапила у якийсь химерний калейдоскоп.

Розділ 4. Вдома

Прокинулася Пенні уже вдома. Поруч були мама і тато, які радісно всміхалися донечці.

  • Доню, вибач, що так вийшло!
  • Ми тільки на хвилечку відвернулися!
  • Все ніби за хвилину трапилося!
  • Ми більше ніколи-ніколи!

Водоспад питань скотився на Пенні так стрімко, що дівчинка не встигала розчути всі фрази.

  • Мамо, тату, – поглянула вона на батьків своїми великими синіми очима, – що зі мною трапилося?
  • Ти загубилася у торговому центрі. Забігла в ліфт і застрягла в ньому, – пояснив тато.
  • Але ми не хотіли… – почала було мама, але тато дав зрозуміти, що досить голосити.
  • А нічого особливого ви не помітили? – обережно запитала Пенні.
  • Та дещо було, – невпевнено підтвердила мама. – Твоє волосся на мить здалося червоним. Та це, мабуть, просто в нас тиск піднявся.

Батьки і самі не розуміли, що коїться з їх дочкою, але не хотіли лякати ще більше Пені. Чи не Пені, а Поллі? Що не думка, то питання. Саме так можна коротко описати той стан, у якому перебувала дівчина, коли відкрила свою здібність.

Розділ 5, або Післяслово

Згодом Пенні потроху звиклася з думкою, що вона особлива. Більше того, вона вирішила розібратися, як це працює. І тепер Пенні – досвідчена мандрівниця часопростору. Вона вирішила, що ця здібність їй подарована не просто так: тепер маленька дівчинка може змінити завтрашній день. Змінюючи історію, вона формує нове майбутнє – без природних катаклізмів, руйнівних війн та нещасних людей. А найголовніше, що вона зрозуміла, – наше майбутнє в наших руках. І творити його треба починати кожному вже сьогодні. Щоб потім інших мандрівницям не доводилося змінювати минуле.