16. Мезозойська ера

Мільйон років тому, в епоху, відому як мезозойська ера, на нашій планеті мешкали дивовижні тварини – динозаври. Вони були різних розмірів: крихітні й величезні  – навіть більші за автобус. Усі вони вилуплювалися з яєць. До того часу, як вони усі зникли, відбулася цікава історія.

У сім’ї диплодоків народився малюк. Матуся так чекала на його появу, що навіть не покидала первенця в той час, як він ріс і розвивався в яйці. День був сонячний і гарний, пташки виспівували на честь народження малюка Зака. Тата з мамою переповнювала радість, їх обличчя сяяли від щастя. У цей же час на другому березі острова сім’я кентозаврів святкувала народження донечки Мії. Крихітка була дуже кумедною та допитливою, так що тато із мамою ніяк не могли насолодитися дивами, які демонструвала їх маленька красуня.

Вже багато років сім’я диплодоків та кентозаврів ділила землю, через це їхні клани стали ворогами. Минав час, Зак та Мія підростали. Кожен ріс своїм життям у своєму оточенні. І от одного разу вони зустрілися.

Плізавр Джордж та його команда динозаврів – водяних мешканців –влаштували свято на честь Дня океану. Чудова вистава, гучна музика різноманітних звуків, пісні, танці на воді – все це так по-святковому заворожувало і відволікало, що мешканці обох кланів, спостерігаючи за дійством з різних боків острова, навіть, здавалось, не помічали один одного, захопливо аплодували, сміялись та веселились. У той час, коли усі насолоджувалися майстерними трюками команди Джорджа, Зак і помітив красуню Мію, яка милувалася квітами. Її манив аромат однієї квітки і водночас цікавило, чи саме від неї й надходять такі пахощі. Зак добре знався в науці про рослин, він був би чудовим ботаніком, хоча його батьку не дуже подобалося захоплення сина.

Мія була дуже романтичною натурою, вона стояла і підбирала ім’я для знайденої чудової квітки. Поки вона півшопотом перелічувала назви і щось там ще бурмотіла, Зак, спостерігаючи за нею, мабуть, щоб вона довго не міркувала і не вигадувала, вигукнув:

– Її ім’я – Фанія, а чудовий аромат розкривається лише тоді, коли заходить сонце на відпочинок. Мія та Зак довго роздивлялися один одного, тишу обірвав стривожений голос мами Мії, яка шукала свою донечку. Красуня поквапилась до своєї родини. Усю ніч Зак не зімкнув очей, згадував цікаву і милу незнайомку. І вже зранку, так і не заснувши, він побіг до квітки Фанії, налаштований на приємну зустріч з крихітною динозаврихою. Серце щось віщувало добре, а ноги не бігли, а неслися. Мія стояла на тому ж місці біля квітки, де їх погляди вперше зустрілися і розійшлися.

Зак був велетень. Його довжина сягала двадцяти п’яти метрів. Він був у п’ять разів більший за Мію, але це не завадило їхній дружбі. Минали місяці, вони таємно зустрічалися, мріяли, співали, розмовляли про науку ботаніку. Пахучі квіти за цей час розрослися і щоденно ніби чекали на цю парочку – не давали прорости жодному бур’янцю між ними, щоб не зіпсувати романтичний пейзаж. Зак та Мія любили проводити час саме у цьому місці. Насолоджувалися мальовничою красою навколишнього середовища, щось розмірковували, навіть розробили план, як примирити їх родини…Та не встигли втілити його в реальність.

Планетою динозаврів зацікавилася інша могутня планета. Космічні кораблі у вигляді сонячного шару почали часто навідувати мешканців острова, і саме птахи-розвідники повідомили Цю сумну звістку повідомили птахи-розвідники. Птеранодон Філ, могутній птах, розмах крил якого сягав восьми метрів, і усі його підопічні крилаті динозаври відповідали за порядок на острові. Як виявилося, обмилувавши зелені розкішні простори і чисті водойми прибульці вирішили захопити «планету динозаврів».

Філ терміново зібрав збори, скликавши на них усі клани. Щоб покінчити з прибульцями, він запропонував на деякий час забути про ворожі стосунки задля спасіння планети. Об’єднавши усі сили – водяних, повітряних і земних створінь,  –  почали міркувати, як зупинити ворожу силу та протистояти загарбницьким намірам. То був прекрасний час, коли біда об’єднала усіх; більше за всіх раділи Зак та Мія.

Та ніч перед боєм була зоряна, тиша острова нагадувала райське місце. Нічні птахи були на варті. Однак спалах вогняних куль обірвав ту прекрасну мить, що була ще хвилину тому. Палаючі кулі градом звалювались на острів одна за одною. Спалахували дерева, кущі, квіти – усе язиком страшної зброї змінювалось в одну мить, острів знищувався. Розгублені і загнані у полон невідомою силою динозаври бігли до океану. Але і там на них чекала пастка із палаючими язиками. У цьому пекельному хаотичному натовпі, здавалось, не можна було вже розібрати хто де.  На мить Зак і Мія зупинились, щоб попрощатися один з одним та прийняти жахливу долю.

Ніхто достеменно не знає, чому динозаври зникли, чи скільки років могли прожити, але подейкують, що існує безлюдний острів, на якому ростуть чарівні, дивовижні ароматні квіти. А вночі, коли зорі торкаються океану, в тиші чути співучий дует незнайомих істот.