15. Музей іграшок

Одного разу, я зі своїм хлопцем, першого липня, вирішили відвідати музей іграшок. Ходили чутки, що там зібрані іграшки, які виглядають, як справжні люди, та можуть розповідати свої історії смерті!

Походивши по музею, ми раптом натрапили на іграшку, яка, як сказав Даня, була точнісенькою моєю копією!

  • Ого, цікаво, який це взагалі вік?
  • Навіть не знаю, сам дуже здивувався, коли побачив цю іграшку. Ти тільки подивись на неї, точно ти!
  • Так…і ім’я таке старовинне… Забава. І що найбільш мене дивує, що день народження  в неї саме 7 липня, точнісінько як в мене…
  • Та не треба так за все перейматися! Давай краще подивимось що з нею трапилось?
  • Добре…

«натиснути»

  • На Івана Купала я йшла додому через ліс. Я побачила, як мого хлопця тягне в річку русалка! Зазвичай русалки дуже добре до мене відносились. Я намагалась врятувати його, але не зуміла… Мертва я чи ні?

«вимкнути»

  • Боже, бідна дівчинка… Виходить, – вона потонула?…
  • Так… Ходімо краще звідси, а то ти зараз заплачеш!
  • Я теж думаю, – мені краще звідси піти.

На вулиці:

  • Я все ніяк не можу зрозуміти, чому ця іграшка точна копія мене та чому вона в останнє задала запитання “Мертва я чи ні?
  • Та припини нести нісенітниці! Подумаєш, дуже схожа на тебе іграшка. Це все заради розваг!
  • Можливо, для тебе це розваги, але ти же знаєш як я відношусь до всякої містики та легенд! 
  • Добре! Якщо тобі це так подобається і ти від цього будеш щаслива, то будь ласка. Але, я сподіваюсь, за усіма цими турботами ти не забудеш про підготовку до свого дня народження та про те, що тобі ще співати на святі Івана Купала?
  • Чорт, я уже й забула. Дякую що нагадав.
  • Та нема за що. Ходімо?
  • Так, звичайно.

Минуло 6 днів. Настало свято Івана Купала та день народження Роксани.

«Вечір. На святі»

  • Ох…я так хвилююсь. Це ж, в першу чергу, я буду співати не для рідних, а для усіх людей!  А раптом їм щось не сподобається?
  • Люба, не треба так хвилюватись. Я певен, їм все дуже сподобається! Я буду тримати за тебе кулачки. Ти ж знаєш, якщо цілий світ тобі скаже ні, я відповім так!
  • Дякую, я так тебе кохаю.
  • І я тебе. Давай, зберися з думками, і йди покоряти світ. Я тебе біля річки почекаю.
  • Добре. Я через 10 хвилин до тебе підійду.

«В думках»

  • Не подобається мені, однак, те що він буде чекати мене біля річки. А раптом і його русалки затягнуть в воду, як хлопця тієї нещасної дівчини? Що ж робити? Не заспівати я не можу і сама штовхати свого хлопця в обійми смерті теж не хочу! Так. Пісня триває всього 2 хвилини. За цей час з ним нічого не повинно трапитись.

Після того, як Роксанина пісня закінчилась, вона відразу побігла до річки шукати Даню. Але його, як на лихо, ніде не було.

  • Його ніде немає! Невже те, що сказала та «кукла», дійсно стосується мене?

«Тут Роксана побачила, як поряд з нею пройшла та сама «кукла!»

  • Стривай! – Роксана підійшла до неї і сказала: – За що ти мені мстишся? Я ж тобі нічого не зробила! Прошу, скажи де він!

На Роксанині благання Забава тільки розсміялась.

  • Ти й дійсно нічого не зробила мені. Але він…він такий красивий! Коли я вперше його побачила, я згадала свого Івана. Він був такий же красивий і так само мене кохав. Тож я заберу його з собою!
  • Ні! Будь ласка, не треба! Забава, я розумію твою біль, але с тобою він щасливий не буде! Я думаю, Іван не хотів би, щоб ти так робила. Прошу, скажи де він?
  • Будь би я на твоєму місці, я напевне робила так само як і ти… – Забава на хвилину задумалась, але потім сказала: – Добре… будь по твоєму. Біжи до нього. Будьте щасливі!
  • Дякую тобі! – Але нікого вже не було.

Тут Роксана побачила, як поряд лежить Даня,  і важко дихає. Вона підбігла до нього:

  • О божечки, ти живий! Вона тобі нічого не зробила?
  • Заспокойся. Все добре. Вибач, що тоді тебе не послухав, і не повірив в історію тієї «кукли». Якби не ти, мене вже й не було б.
  • Не думай зараз про це. Ходімо краще додому?
  • Ходім.

На наступний день Роксана та Даня пішли до того музею щоб розпитати адміністратора про іграшку Забаву.

  • Як це такої немає? Але ж ми приходили сюди 1 липня і вона тут була!
  • Ви напевне помилились. Такої в нас, ще раз повторюю, ніколи не було. До побачення!

Даня хотів щось ще сказати, але Роксана його випередила.

  • Ви, мабуть, праві. Ми щось наплутали. До побачення!

Ідучи по коридору, Роксана з Данею розмірковували.

  • Чому її тут немає? Тільки не говори, що вона пропала, або сама від них пішла та стерла їм пам’ять.
  • Я й не збиралась. Я ось що думаю: а якщо вона просто з майбутнього?
  • Хм… можливо. Я думаю цій історії треба покласти кінець.
  • Згодна.

І вони обійнялися.