13. Казкова ілюзія

Одного літнього ранку принцеса прокинулася не у своєму ліжку в палаці, а у шатрі на морському березі. Сяяло яскраве сонце, навколо шуміло синє море, а дивовижні дерева вкривали чудові, не бачені досі квіти.

Дівчина здивовано піднялася, ступила на теплий золотий пісок і помандрувала узбережжям. Принцеса зрозуміла, що вона потрапила на не знаний  їй острів. Але як вона тут опинилася?! І найголовніше – як повернутися додому звідси? Ось так у роздумах, блукаючи островом, красуня натрапила на дивовижні ворота, які обережно прочинила. І тут перед її поглядом постав прекрасний сад надзвичайної краси. Дівчина пройшлася садом і опинилася поряд із коштовно оздобленим замком. «Ах, яка краса…» – зворушено промовила дівчинка. Біля входу її зустріла кумедна морська свинка. Ліана (так звали дівчинку) ввічливо привіталася з нею, але та, озираючись, ніби запрошуючи за собою, побігла до зали. З цікавістю попрямувавши за твариною, принцеса не встигла розгледіти усю красу палацу, як мимоволі опинилася у великій бібліотеці. «Скільки книжок!» – подумала дівчинка, проводячи поглядом по полицях. В цей час свинка скочила на стіл, пометушилася та лапкою почала вказувати на розгорнену на столі старовинну книгу. Ліана підійшла до столу та почала роздивлятися сторінки. Яскраві малюнки привернули її увагу, однак слів було не розібрати. Та раптом текст  змінився і став зрозумілим, і Ліана змогла прочитати його. Виявляється колись на цьому місці існувало королівство, у якому усі жили дружно та весело, панувала любов та взаємоповага, не було ні зла, ні горя. І правив тим королівством мудрий король та красуня королева, у яких зростав розумний і сміливий син. Та одного дня до королівства завітала заздрісна відьма. Вона ненавиділа щасливих і усміхнених людей. І хоча гостю приймали з найбільшими почестями, пригощали та обдаровували подарунками – це ще більше дратувало її й розбурхувало заздрісні почуття. Врешті-решт вона розізлилася і з люттю наклала прокляття на це місце: жителі цього царства перетворилися на морських тварин. І стільки у тому проклятті було зла, що й досі не знайшлася людина, яка мала  у собі стільки ж  сили добра і любові, щоб  побороти ті чари. Принцеса Ліана дуже засмутилася і розчулилася. ЇЇ обурив вчинок відьми.

Смутна вийшла з палацу принцеса в сад, сіла на краєчок фонтану і зажурилася ще більше. Раптом до неї підплив морський коник з дивними очима, наче людськими. Він почав загравати з принцесою: заглядав у вічі, бризкав водою в обличчя… Дівчина усміхнулась, це її трішки відволікло. Коник зробив коло у воді, і у водяних візерунках з’явилося відображення прекрасної місцевості, а дно фонтану вкрилося самоцвітами. Звичайно ж усе це зацікавило і здивувало гостю, проте сум не мав наміру покидати її серце. Її мозок полонила думка: «Чому з’являється у світі заздрість, яка породжує стільки зла?»

У полоні думок дівчина просиділа біля фонтану майже до півночі. З голови чомусь все не йшла та заздрісна відьма.  Морський коник тим часом вже мирно собі спав. Лише легкий вітерець іноді давав про себе знати: то лоскотав обличчя принцеси, граючись пасмом її волосся, а то на деякий час зникав, ніби жартуючи.

Раптом Ліана зрозуміла, наскільки та відьма була самотньою, напевно, її ніхто не любив ніколи у житті. А як можна любити інших, якщо тебе ніхто не цінує, не проявляє своїх почуттів? Вона просто не вміла любити, її цьому ніхто не навчив і не проявляв уваги. Душа принцеси сповнилась щирим співчуттям і жалем до старої відьми. З очей покотилися сльози. Вони стікали по щоках, скапували на руки, у фонтан на коника. Як тільки щира сльоза співчуття торкнулася коника, спалахнуло смарагдове сяйво, огорнуло тварину, підняло над землею і перед принцесою постав чудовий хлопець зі знайомими очима. Дівчина злякано відсахнулась, але хлопець взяв руки Ліани і, дивлячись у заплакані красиві очі сказав:

– О прекрасна моя Рятівнице! Щирість твоїх почуттів – величезне добро, що наповнює твоє серце. Гарячими сльозами ти знищила заздрісні чари старої відьми! Я – зачарований принц цього королівства. Ти – справжня чарівниця! Принц обійняв принцесу Ліану,  і в цю мить заграла чудова музика.

Раптом Ліана прокинулася. Скочивши з ліжка, вона підбігла до вікна. Надворі все ще лежав сніг, небо було сірим та безрадісним. Виявляється, це був сон: казковий, дивовижний сон, сповнений справжніх пригод. Принцеса посміхнулась і поглянула у люстерко, ще й ущипнула себе за щічку, щоб переконатися, чи справді вона не спить.