№ 6. Супер-герой, або Неважливо, як тебе звуть

Епізод 1.

 Хто такий Буз-Боягуз, запитаєте ви. Це така істота, котра одягнена у водонепроникний плащ і носить маску. Він вміє літати, напевно – завдяки плащу, а з їжі найбільше любить рибу. Можливо, він далекий родич звичайних котів, але я в цьому не впевнений.

Буз-Боягуз завжди мріяв вступити в бій з справжнім лиходієм, але йому заважала друга частина його імені. З цього приводу він сильно непокоївся – невже він і справді боягуз?

Одного разу він летів над горою і побачив, як хтось грабує беззахисну бабусю. Це був відомий злодій Катошкінс, який не міг пройти повз будь-яких овочів, особливо картоплі. Він грабував городи, налітав на овочесховища і навіть на людей.

Цього разу бабуся поверталася з ринку як раз з картоплею в сумці на коліщатках. Буз-Боягуз не міг залишатися осторонь і вступив у бій з любителем овочів. У Катошкінса найсильнішою зброєю були бомбочки з льоду величиною з невелику картоплину. Він став метати крижини в нашого героя.

Але Буз-Боягуз не розгубився – він вправно ковтав ці снаряди. Його власною головною зброєю були кульки-липучки. Він спритно ними скористався. Липучки в повітрі напиналися, ставали великими і прилипали до Катошкінса з усіх боків.

Нарешті лиходій втратив можливість рухатися і був переможений. Сумка з картоплею була повернута бабусі, а Буз-Боягуз с того часу перестав боятися, що друга частина його імені не дозволить йому здійснювати сміливі вчинки.

Епізод 2.

Одного літнього ранку над морем зібралися кошлаті хмари. Ось одна велика сіра хмара штовхнула іншу маленьку білу хмарку і каже сердито:

– Посунься! Мені тут замало місця.

– Але ж я займаю так мало простору, а небо таке велике.

Інші хмари подумали, що велика хмара неправа і почали захищати маленьку подружку. Вийшла дуже гучна сварка. Хмари сердилися, роздувалися і розтягувалися, а потім знов скупчувалися. Нарешті дісталися місця, де було розташоване село. Хмари вже були чорні, гримали, пускали блискавки. Здійнявся вітер. Селянам навіть стало страшно.

Але Буз-Боягуз, який йшов по дорозі, звернувся до хмар із заклинанням:

– Угамуйтеся, хмари кошлаті.

Краще лани і поля поливайте!

Послухались хмари, перестали сваритися і пролилися на землю рясним дощем.

Епізод 3.

Відомий приватний детектив Буз-Боягуз був на роботі в своєму офісі. Він працював, поїдаючи чіпси зі смаком морепродуктів.

Ось вже пора додому – справ на сьогодні більш не було. Буз-Боягуз, не кваплячись, вже підходив до свого будинку, коли помітив пожежу. Дим вилітав саме з його квартири! Він подзвонив пожежникам, котрі приїхали дуже швидко. Полум’я було ліквідовано, але детектив не міга не розслідувати справу про пожежу у власній оселі.

Буз-Боягуз став перевіряти усі куточки свого помешкання. Може, десь зімкнула електропроводка? Але ні – усе було цілим. Окрім комп’ютера, котрий вигорів вщент. За логікою, саме тут могло і статися загоряння. Але свідків не було. Тому Буз-Боягуз вирішив допитати самого винуватця події – вогонь.

Детектив викликав вогонь на допит за допомогою запальнички. Коли він з’явився, Буз-Боягуз поставив запитання:

– Чому ти це зробив?

І почув таку розповідь Вогню:

“Сьогодні діти з вашого будинку вирішили посмажити насіння на свіжому повітрі. Вони мене розпалили мій апетит, бо давали багато сухих гілочок. Насіння посмажилося, і діти побігли до школи. А я став зовсім вільним. Міг гуляти де завгодно, тож пішов до під’їзду. Мені було сумно одному – я хотів з кимсь потоваришувати. Але всі двері були зачинені, окрім одних. Це були ваші двері, пані детективе. Вас вдома не було. Мені стало ще сумніше. І тут я помітив комп’ютер, який був увімкнений. Я просто хотів пограти, але тільки торкнувся клавіш, як вони запалали. Погодьтеся – не можу ж я боротися з вогнем, якщо сам я вогонь. Я ж не самогубець!”

Детектив все зрозумів. Вогонь не винуватий. По-перше, не можна залишати його без нагляду. А по-друге: треба обов’язково вимикати електричні прилади з розеток, якщо уходиш з дому.