№ 50. Реформатор

Повсякчас гуркочуть у шибки ідеї, яких брили виштовхують із краю Ейдос – орбіти, що єднає всі планети. На екваторі Рятунку вигнанців помічають тільки мрійники, бо реалістів надихає добробут. Фантазери – гостинні, однак не завжди охайні господарі, оскільки автівка Веллса скеровує минуле до Верна з Бредбері, а майбутнє – до Аластера Рейнольдса з Орсоном Кардом. Модерними стрічками світу Фент хоч греблю гати, а от перегляд утопій часів Мора та Кампанелли цікавить вузьке коло фахівців. Тінь – проєкція онтологічного кубізму, на осягнення якого не спромігся навіть Пікассо. Крапку без перспективи оминув супрематизм Малевича. Звісно, марно, адже дрібка сновид, що поділяє думку Канта, поза часом і простором креслить кола, незбагненні для перехожих. Карти Боплана й да Вінчі вражають, затримуючи увагу одинаків. Гекатей припустив існування овалу, та Птолемей зняв запону з кулі. Перераховані особистості – предки Реформатора. Останній, як і Ной, породив трьох синів – Революціонера, Реакціонера та Рецензента.

Першим з’явився Революціонер – холерик-пропагандист, який не визнає монотонности. Середній брат, на ім’я Реакціонер, є меланхоліком, сповідує придушення і як вогню боїться новизни. Наймолодший нащадок, тобто Рецензент, намагається припинити затяжну війну двох старших, але дратує їх флегматичністю, бо пише тверезі відгуки на події, виправляючи помилки непримиренних ворогів.

Якось чеський дешифролог натрапив на рукопис Рецензента. Завдяки гумці-невидимці, яку пращур знавця кодів відломив від парафіну часу, він прочитав запис: «Зав’язкою конфлікту між моїми братами стало повстання рабів Аргосу під орудою Клеандра, що надихнуло невільних сусідів на боротьбу за свободу полісів і доскочило Сицилійської революції, коли Людина відмовилася від статусу речі. Діяльність мас залучила українські Євпаторію, Очаків, Севастополь і Теодосію до демократії після нововведень Клісфена, тобто волелюбність осіла в ДНК русинів задовго до появи січовиків. Розвитком подій стала Контрреформація, що зафіксувала розкіл віри, а відтак зумовила поворот на перехресті католицизму, православ’я й протестантизму. Звісно, цей факт не міг не зачепити в цілому християнської держави, тому після Берестейської унії в Оріані виникла греко-католицька спільнота. Кульмінацію позначила «Весна народів», адже вона вперше здійснила спробу справжнього визволу Заходу. Продовження написало заворушення Жовтня, що прагнуло покласти край чужій імперській політиці та вивести Схід на шлях інтенсивного розвитку». Інші нотатки доки не вдалося розсекретити, бо для точного відтворення потрібні блискавка Перуна без грому та римська колісниця грека Аполлона, тобто гротескний набір чи парадокс оксиморонів. Достеменної розв’язки Рецензент не дописав.

Рецензент – це цензор, та не за версією Винничука, а внаслідок збігу неупередженого аналізу, документального опису, спрямування на майбутнє. Критикові важко догодити, бо він обсмажує твір, як омлет, на розпеченій сковороді, чим неодмінно кидає митця до окропу з раками. Цехове ремесло літературознавця продуктивніше за одноосібну ручну працю поета, прозаїка чи драматурга, та час творцям Ареопаг.

У схожий спосіб склалися родини Революціонера й Реакціонера, бо брати́ так само змагаються один з одним за устрій та живуть із носійками тотожних до себе характерів. Революціонер породив Форматора, а Реакціонер – Ре. Рецензент не знайшов па́ри, тому дітей у нього не з’явилося.

Форматор – зрізаний конус, бо перебуває між площиною Псевдо та основою Анти. На Говерлу знань його веде постійність не мнемоніки Далі́, а сцієнтизму в Оратанії. Пан Ре зараховує себе до пацифістів із революційним нахилом, однак до дядька з кузеном йому далеко.

Форматор – активний учасник науково-мистецьких заходів, адже до нього часто навідуються ідеї, незрозумілі решті.

Сонце запропонувало Форматорові замінити термін «інтертекстуальність» на «інтелектуальне комбінування», якщо йдеться про запозичення письменником досягнень образотворчого, музичного й хореографічного видів мистецтва. По-перше, вони перебувають поза власне літературою, оскільки основний засіб красного письменства – слово, а не малюнок, скульптура, мелодія чи рух. По-друге, система слів непогано функціонує в мові й без супровідних деталей. По-третє, поєднання аналітичних фактів збагачує інтелект комбінацією логічних символів. Отже, висловлений здогад має право на життя. Опонент скаже, що в такому разі маємо словник, а не засіб повноцінної комунікації. З одного боку, зауваження слушне, бо література – відображення дійсности – нагадує ссавця в наземно-повітряному середовищі. З іншого боку, книжки можуть містити лише текст. Грецький префікс «інтер-» не гарантує мутуалізму між творами, адже існує й окультурений паразитизм, коли автор підробляє почерк названих співвітчизників на острові Арт, але нічи́м не дякує натомість. Латинський «зв’язок» надзвичайно важко впіймати непідготовленому читачеві, який сприймає виклад елітарним. Звідси випливає, що «інтертекст» та «інтертекстуальність» не завжди зберігають закладену в них семантику, бо реалізують потенційне, тобто контекстуальне значення, а відтак усе-таки потребують ширшого відповідника, чим і може стати перифраз «інтелектуальне комбінування».

Пташка принесла Форматорові ідею групування віршованих драм за кількістю дійових осіб у них відповідно до назв грецьких чисел. По-перше, кожна п’єса має перелік персонажів, який варто вказувати для чіткого планування постановки не тільки в так званій «класичній» (неримованій) формі. По-друге, Батьківщина слова «драма» – Стародавня Греця, тобто в такому разі обидві частини одного композита матимуть спільне походження, а значить спікери уникнуть суржику на етимологічному рівні. По-третє, рахування кожної дійової особи масової сцени окремо, а не майже збірними іменниками («слуги», «вартові» тощо), зробить героїв рівноправними, незважаючи на походження чи соціальний статус сценічного о́бразу. По-четверте, мовлення диференціюють на монологи й діалоги, що ще раз доводить життєвість за́думу.

До речі, науковці нещодавно встановили родовід усіх Драм. Виявилося, що їхнім батьком є Макрокосм, тобто Всесвіт, а самі вони після смерти Еврипіда мігрували до різних планет. Монодрама живе на Меркурії, бо підприємці цінують самотність. Діадрама живе на Венері, де па́ри сердець вінчаються. Тридрама живе на Мільярді Л – невзаємність креслить трикутники. Тетрадрама живе на Марсі – чотири руки прагнуть влади. Пентадрама живе на Юпітері – Людство святкує будні. Гексадрама живе на Сатурні – шість ланів несуть урожай. Гептадрама живе на Урані – тижні роками біжать. Октадрама живе на Нептуні – безперервність морів нас очищує. Усі сестри в натхненні живуть і миром постійним листуються.

Вітер підслухав Сонце, тому подарував Форматорові ідею, за якою контекстуальне значення лексеми є позиційним виявом слова, а ширший відповідник – основним, тобто термінологема «вияв» – категорія не лише фонетики, а й лексикології.

Місяць стежив за Пташкою, тому прошепотів Форматорові ідею, відповідно до якої конкретні іменники у формі множини є напівзбірними, бо вказують на сукупність, не маючи суфіксів збірности.

На острові життя Форматор почувається чужим. Колись веселка причепила йому мармурові крила, не захистивши від ударів майбуття. Юнак став непланомірним, допитливим, тямким і балакучим. Беззастережні наївність і відвертість видаються решті дивацтвом. Прозорливець ніко́ли не наслідує метрів. Аби не жити у в’язниці «Треба», мрійник кайлує штучну скелю «Мусиш», яку щодня споруджують дорослі, тому ввечері вона падає, а вранці виростає знову. Волелюб сяє, горить і палає, доки інші гордовито тліють. Хлопець знає, що не стане Фантастом, бо він є ним від народження. «Усе пізнати, пояснити й поділитися думкою зі світом – ось те, чого прагну насправді», – смолоскипи повторюють кредо. В одинадцять років він почав писати, у тринадцять – став національно свідомим, у шістнадцять – заприязнився з Музою.

Ре обожнює повертатися. Щойно Форматор зробить крок уперед, пана Ре так і тягне назад. Хлопець оглядається на минуле або стоїть як укопаний. Цей юнак має вигляд чоловіка та світогляд діда. Він звик ганити все нове, аби воно не проросло з чорнозему. Розум Ре настільки упереджений, що дедалі більше нагадує оману. Удавана революційність маскує духовну обмеженість і виняткову зажерливість.

Центр зміщено на північ, бо фундамент роду заклав Реформатор, який має амбівалентну вдачу, тому невиліковно хворіє на хитавицю. Вам коли-небудь доводилося готувати за цілком новим рецептом? Ні, ідеться не про обід на трьох, а про бучний бенкет, від частування яким залежить доля мільйонів застільних гостей.

Якось славіст прочитав у кулінарній книжці: «Змішайте три столові ложки меду, дві чайні – соли та чайну – оцту. Потім киньте кілька грамів соди для реакції. Засипте борошном. Випікайте тісто на повільному вогні». Алегорія готує дуже смачно, але не кожен любить такий смак.

Реформатор – ненажерливий гурман. Він пропонує та обирає так, що кролики із його клітки думають, що вибір залишається за ними. Реформатор – фокусник на арені довіри. Із його уяви вилітають вогнедишні дракони й розлітаються граками по країнах фальшивого світу. Реформатор обожнює Силу, без якої реформи гинуть на стадії ембріонального розвитку. Сила ж кохає Покору, бо норовисті їй не до вподоби. Міць і слабкість – два полюси взаємного тяжіння. По Реформаторові зітхає Нестабільність, якій без нього невимовно важко.

Згадану кулінарну книжку Реформаторові подарувала фея Реплея на його стотисячний День народження. На обкладинці красується напис: «На пароплаві змін не вистачає юнги». На першому форзаці літають метелики, а на другому – рояться кажани. Титульна сторінка закликає філософів піднятися трапом на палубу. Фломастери залишають сліди від міркування.

Реформатор – це вроджений актор, який міняє маски щохвилини. Він сам собі стиліст і режисер, однак тембр голосу йому добирає Неспокій, а промови пише Незворотність. Чоловік живе з дзиґарем замість серця та гаманцем замість розуму. У пана давно виникло враження боротьби восьмої категорії з четвертим ступенем досконалости. У нього теж бувають суцільні провали в пам’яті, як у експедитора Корнілова, але за хмарою він не женеться, позаяк Реформатор не має зелених цяток замість очей та інших рецепторів.

Реформатор – це стовбур генеалогії світу, його сини – гілля, онуки – листя. Зрештою, кожен із нас має одну з хромосом Реформатора, бо всі ми «частина тої сили, що творить лиш добро, бажаючи лиш злого», але в протоні, ясна річ. Якщо підрахувати, з’ясуємо кількість загальних хромосом надлюдини, та не за здогадом Ніцше. Формула надзвичайно проста, бо треба сорок шість хромосом будня помножити на мільярди атомів і додати одну хромосому Реформатора. Ні, вона не зайва, адже запалює в душі вогонь дивацтва, тобто захищає від клонування та ненормативної чи ненормованої компіляції, а відтак є каркасом для молекулярних ґраток.

Одного разу Реформатор перевіз тіні двох загиблих – атовця зі Львова та хворого на коронавірус полтавця. Так, чолов’яга – тимчасовий весляр Херон, який переправляє душі через Бористен – український Стікс. Це такий собі вибрик постмодерну або спосіб чесного, але офіційно нелегального заробітку, коли хочете, а втім неважливо. Боєць не з Біївців, хоча гоголівського «сміху крізь сльози» з ниви Нечуя-Левицького моїм оповідкам бракує, переймався жорстокістю війни, а лазаретник – наслідками пандемії. Обидва нарікали на життя, намагаючись зірвати блавати здорового миру з квітника дитинства. Обох гнітила невідома будучність, бо їм не вистачало підготовки, але життя – не академія Платона, а невтомний муштрувальник!

Реформатор – не ловелас, а народний трудар із добродушним обличчям, але не завжди гарними намірами і чітким планом дій, тому його майстерня оснащена не так вдало, як хотілося б. Біднягу часто обкидають курячими яйцями й оббризкують фарбою – це тривіальні прояви нерозуміння з боку істот, яким потрібні свічки в темрявому лабіринті. До речі, ніхто не оживлює ґнота, оскільки запальничок здебільшого також немає.

Реформатор переплутав рецепт вареників з хінкалі, піддавшись новомодним тенденціям зарубіжжя. Форматор вилікував його від лихоманки, але не катаральної, через яку, припускають, помер дідусь Ван Ґоґа, бо на неї хворіє лише велика рогата худоба. Оскільки професія лікаря користується чи не найбільшим попитом у будь-якому реальному чи ірреальному суспільстві, центр повертається.

Форматор свариться з Ре, бо життєві програми братів є діаметрально протилежними. Здається, планета Мільярд Л загрузла в болоті соціонічних війн. За описами характерів й інтертипних взаємин братів досвідчені соціоніки, очевидно, визначать Новатора та Охоронця. Хтось не погодиться, але типізація потребує часу та зусиль.

Форматор обстоює необхідність існування спільноти друзів, які виявляють взаємоповагу й надають взаємодопомогу. Тут гармонійно сполучаються філія, аналіта, ерос і манія. Ре прагне жити в капіталістичній державі, де ділки укладають прибуткові угоди та шлюбні контракти під натиском прагми, агапе, сторге і вікторії. Так звані «гаммійці» не відмовляться від трьох тисяч талярів на користь восьмистам флоринів, на відміну від віртуоза Моцарта.

Форматор виступає проти ієрархії каст, бо всім єством, усією своєю істотою ненавидить чиношанування, що позбавляє рівноправних паритету. Інтуїтивному логікові Люди так нагадують розщеплені та зчеплені атоми, продукцію чорної та кольорової металургії, а насправді вони є всього-на-всього раціональними й ірраціональними гетеротрофами. Форматор вважає, що не всі з нас є такими. На його думку, автотрофи створюють мистецтво, а гетеротрофи поглинають стиглі плоди арту.

На прохання Форматора батько домчить на Мільярд Л Фундаторів без нумерів Замятіна. Вони вирощуватимуть у сонцесяйних оранжереях орхідеї миру. Горобці збиратимуть рясні крихти духовности, бібліотечні миші (не бібліотекарі) читатимуть романи без батальних сцен, бо у світі залишиться єдина хвороба, яку назвуть книгоманією в нештучному пенсне.

Сподіваймося ж доки на краще! Завжди сподіваймося!