№ 47. Лісові мрії

(казка)

Якось у лісі собі дідусь на ім’я Рад. Він дуже любив лісових тваринок і вмів з ними розмовляти та виліковував їх та й міг навіть повернути все до життя. Проте він міг виконувати і ще бажання людей, але лише три бажання в однієї людини.

Якось у вечері, ближче до ночі, блукав по лісу з пораненим котиком кучерявий кароокий хлопчик Ян. Раптом він зачепився об колючу гілку і сильно поранувсись. Тварини почувши тріск й побачивши пораненого малюка, побігли, поскакали й полетіли до дідуся-чарівника. Прибувають і запитують:

– Раде, ви чули тріск?

– Так, чув. Це напевне мисливці.

– Ні. Це дитинка зачепилась, впала і поранилась. Вона була без батьків і явно когось шукала.

– Треба допогти йому. Ведіть мене до нього.

Привели і чарівник запитує у хлопчика:

– Як тебе, хлопчику, звати?

– Ян, а Вас як? І Ви хто і що тут робите?

– Мене Рад, але можеш називати просто дідусем. Можу розповісти тобі про себе, якщо цікаво.

– Так, мені цікаво. Я тут у лісі вже здавна живу і допомагаю усьому живому. Можу здійснити з твої бажання. А де твої батьки?

– Зрозуміло. Не знаю, шукаю. Я загубився.

– Бачу тобі треба допомогти? Загадуй бажання.

– Мені з котиком Мурчиком треба вилікуватись і повернутись до сім’ї.

– Вважай, що вже виконав, але виконуй, що я казатиму.

– Гаразд.

– Випийте це зілля і ви рани загояться і будете здоровими.

Вони випили і рани зажили миттєво, а самопочуття стало неймовірним.

– Дякую Вам, дідусю.

– Завжди радий допомогти. Знай, що можеш ти завжди мене тут знайти — на он тому пеньку. Приходь, якщо тобі буде ще щось потрібно, бо маєш і ще 2 бажання. Махнув дерев’яною паличкою і з’явилась стежка і портал. – промовив Рад, вказавши на своє місце продивання.

– Бувайте. – сказав хлопець, стрибнувши у портал, і він опинився біля свого будинку, коли батьки збирались виходити шукати його.

– Ти де був?

Ян усе батькам розказав, але вони не повірили. Вони подумали, що він занадто довго провів час із друзями і родичами-ровесниками.

Батьки згодом почали готувати Яна до школи. Багато сил потратили, адже до садочка він не ходив. Його навчили писати, малювати і рахувати. Але він мав хорошу уяву й дуже полюбив писати, а ось до навчанння був лінивим, матеріал важко було засвоїти, які батьки давали.

Коли пішов у школу йому було дуже важко. Він після школи довго віпочивав й аж ввечері починав вчитись. З нього у школі почали знущатись однолітки і не тільки. Давалось навчання з великою трудністю. Але він ніколи не покидав свій талант.

Раптом Ян згадав про чарівника Рада і одного дня після школи пішов у ліс і знайшов його. Постукав об пеньок. Дідусь вийшов. Вони привітались. Рад запитав:

– Тобі треба здійснити ще одне бажання?

– Так, якщо Вам воно під силу. – відповів Ян.

– Мені усе під силу. Для мене неможливого немає. Загадуй.

– Я хочу легко і швидко вчитись, також мати час для хобі і щоб з мене, ніхто не знущався.

– Гаразд. Візьми цю вербову гілочку і сховай її після навчання у книжкову шафу, так, щоб її ніхто ніколи не знайшов.

Попрощались. Ян усе виконав. Його лінь зникла і він зміг легше вчитись. Згодом, з нього перестли знущатись.

Минуло довго часу. Він здав екзамени на відмінно і поступив в університет на державне. Вчився добре, але він закохався в одну дівчину зі свого потоку, але вчилась на іншій спеціальності, але на тій же катедрі одного факультету.

Згодом виявилось, що у них схожі таланти, але про усі одне одного вони не знали.  Її було звати Лада. Вона приховувала симпатію до нього, бо боялась дечого. А Ян намагався натякнути їй на це, але йому не вдавалось.

Тоді він знову згадав про дідуся і одного разу, вранці наступного дня пішов у ліс.

– Привіт, дідусю. Можете здійснити останнє 3 бажання.

– Так, можу.

– Зробіть так, щоб я став багатим і Лада закохалась у мене.

– О, ні! Краще поміняй бажання.

– Якщо не можете, то так і скажіть.

– Можу, але …

-То здійснить його, – перебив Ян.

Із сумним виразом обличчя Рад змахнув старим сучком і створив із попелу червоно-золотисту їстівну монетку.

– Поділися зі своє коханою. Ви маєте її з’їсти.

Хлопець попрощався, а дідусь-чарівник крикнув у слід “Буде біда”.

Ян так і зробив. Так і сталось. Вони вже не приховували закоханість одне в одного від усіх. Але Лада боялась одружуватись з Яном, бо він був дуже багати. Якось закінивши університет, він зробив пропозицію “руки і серця”, а вона відмовилась і вони далі залишались друзями. Чим далі Ян ставав багатшим, тільки гірше йому ставало. Чоловік вирішує звернутись до Рада виправити це, але він відмовляє йому, бо вже виконав усі його мрії.

Ян ліг спати сумним. У ночі фея Інга приносить йому калинову гілочку під подушку.

Раптом, чоловік просиняється і бачить гілочку й починає розуміти, що багатство до кохання не доведе. Він починає цікавитись більше захопленнями Лади. І раптом полюбивши деякі її інші. Ян здивовує її й вони цілуються. Сила кохання підносить їх вгору, а все велике багатство перетворюється на попіл. Вони одружуються і живуть довго і щасливо у достатку, маючи багато дітей, адже для кохання не знає багатства й немає значення чи люди протилежності, чи схожі. Сила почуттів перемагає усі примхи.