№ 45. П’ять янголів

Через два тижні Різдво. Усі діти чекають на подарунки. Але що можна подарувати дитині, у якої є все? Моя кімната схожа на суміш модного ательє, кондитерської, музею й іграшкового магазину. Тато каже, щоб я сама обрала собі подарунок. І я нарешті вирішила зробити це. Хотілося показати себе, насолодитися атмосферою передріздвяного міста. Тим більше, що саме пішов сніг. Просто ідеальний час для прогулянки. Усі дорослі кажуть мені, щоб я не гуляла в снігопад. Але мені подобається ходити вулицями, коли голову, плечі вкривають сніжники. Тож я одягнулася і тихенько вийшла на вулицю через чорний вхід. Я не боюся гуляти сама, адже дуже добре знаю місто. Принаймні, так мені здавалося до того дня.

Усе було, як завжди. Я йшла до центральної площі, одягнена у свою найкращу шубку, і ловила захоплено-заздрісні погляди дітлахів. Навколо лунали колядки, сяяли ілюмінацією гарно прикрашені будинки. Оселі немов боролися між собою за звання найкрасивішої. Але переможців у цьому конкурсі краси не було: кожний будинок був гарний по-своєму. У якомусь домі стояла найкрасивіша ялинка, на дверях іншого висів найошатніший вінок. З кондитерських доносилися запаморочливі пахощі імбиру, кориці, а вітрини іграшкових магазинів були схожі на декорації до казок. Особливо мою увагу привернула вітрина одного невеликого магазину. Мені здалося , що раніше я не бачила цієї крамниці. Ні в одному іграшковому магазині нашого міста не продавалися такі незвичайні іграшки. Ляльки у вигляді янголів. Це ж треба придумати! Я вже давно мріяла про особливу ляльку. Вісім років-це такий вік, коли ще зарано кидати гратися ляльками, але всі ляльки вже набридли, особливо, коли ти-донька бургомістра і в тебе є іграшки з різних куточків світу. Тож я зайшла до магазину. На вітрині було багато янголів, а в середині їх було всьго п’ять. П’ять дверей, п’ять фігур янголів. Кожен був особливий. Усі були красивими по-своєму і я навіть не знала, якого вибрати. Першим взяла в руки золотоволосого, синьоокого янгола в красивій бальній сукні. І тут сталося диво-лялька ожила! Розправила крила, поправила сукню, волосся.

-Дякую тобі за те, що розбудила мене. Це вдається далеко не всім. Ти-дитина з чистим серцем.

-Мабуть. Я не знаю,- розгублено сказала я.

-Багато з нас не знають всього про себе,- сказала лялька,-але впродовж життя ми познаємо себе. А за те. Що ти допомогла мені, я покажу тобі свій світ.

Ми вийшли через двері, біля яких сиділа лялька, і опинилися на вузький бракованій вулиці. В кінці вулиці був величезний готичний замок, з якого долинали звуки музики. На сусідній вулиці були охайно побілені хатки, розмальовані квітами. Вони потопали в зелені садів. Наступна вулиця була схожа на моє рідне місто. Двоповерхові будиночки, прикрашені дерев’яними балками, ратуша, собор зі шпилем. На наступній вулиці були білі будинки з блакитними дахами. На вулицях була купа людей, яскраво одягнених, які танцювали у колі.

-Оце все мій світ. Я охороняю його. Як же я люблю мій прекрасний, різноманітний Всесвіт. Тільки от одне болить мені-немає в ньому миру.

Ми повернулися до крамниці. Я взяла в руки наступну ляльку, чорну, в чалмі на голові, в різнобарвному одязі і купі прикрас. Знову повторилося те саме-лялька ожила. Вона весело помотала головою, розсміялася . А потім стрибнула на підлогу і почала танцювати.

-Я теж люблю танцювати,-сказала я.

-Це чудово! Вміння веселитися притаманні лише добрим серцям,-сказала лялька.-А тільки таким людям може сподобатися мій світ.

-Ти покажеш його мені?

-Звісно! Ходімо!-простягнула мені руку лялька-янгол.

Ми опинилися на майданчику серед глиняних  хатинок з дахами, вкритими пальмовими листями. На вогнищі смажилося м’ясо, лунали звуки барабанів. На майдані бігала малеча з такою ж шоколадною шкірою, як в моєї ляльки. Навкруги росло багато пальм, яскравих квітів. Усі люди співали, танцювали, веселилися. Одягнені були бідно, у якісь спідниці з пальмового листя, хатинки теж були бідними. Але всі були щасливими.

-Отакий мій світ-різнобарвний, веселий, щирий . Тільки бідний. І злиденний, і той, який вимагає співчуття. Розкраяли його на шматки, знущалися.

На очах ляльки з’явилися сльози.

-Нічого. Птаха Фенікс же возстає з попелу, – спробувала втішити її я.

Ми повернулися до магазину. Я взяла нову ляльку. На цей раз в кімоно, розшите півмісяцями, і з хрестом у руках. Я дуже хотіла почути історію третього янгола і дуже зраділа, коли лялька ожила.

-Ти покажеш мені свій світ?

-А ти готова до цього?-спитала лялька.

-Гадаю, так,-кивнула я.

Ми опинилися на площі, від якої відходили три дороги. Одна дорога була кам’янистою, будинки на ній були невеликими, без вікон, з пласкими дахами. Друга вулиця була засаджена сакурами  і вела до красивої пагоди. Третя вулиця закінчувалася великою, красивою кам’яною церквою з великим хрестом на куполі.

-Ого! Це ж ніби три зовсім окремих світи!- здивованно вигукнула я.

-Так, куточки мого світу справді значно відрізняються один від одного. Кожен з них неповторний, самобутній. Мабуть, не можна сказати, який з них кращій.

-Щось подібне я вже чула,- сказала я , пригадавши розповідь першого янгола.

-Ну, наші світи схожі. Важко нам буває, так.

Наступна, четверта лялька вся була вкрита татуюваннями. Вона теж провела мене своїм світом- прадавнім, первісним лісом з папоротями- деревами, кенгуру, єхиднами.

-Тут століттями жили мої предки- гордий народ мореплавців, у якому кожен розфарбовував своє тіло, таким чином створюючи життєпис.

Нарешті – останній, п’ятий янгол. Лялька в широкій спідниці і чорному фетровому капелюсі. Оживши, лялька провела мене у свій світ. У якому всі дівчата були в схожому вбранні. А хлопці були одягнені в барвисті покривала, багато хто з них вів поряд із собою лам звивистими вулицями, що вели до гір.

-Світ, який я показую тобі, майже не існує,-с жалем сказала лялька. На жаль, його практично знищили. Але він потроху відроджується, ще не задушений до кінця. На підтвердження цих слів з гори пролунав протяжний трубний звук.

-Флейта-інструмент хазяїв цих земель, яких на довгі століття позбавили права хазяйнувати тут.

Я не думала, що здатна на співчуття. Але в той момент в моїх очах стояли сльози.

Нарешті я знову повернулася до магазину. Дверей, біля яких стояли ляльки, вже не було. А самі фігури янголів були маленькими, безживними. Я взяла всі п’ять, притулила до серця. Дорогою додому я згадувала все побачене й почуте. П’ять різних світів, слова про те, що ми не знаємо, які ми. Я була впевнена. Що відтепер моє життя зміниться назавжди.

-Ну що, обрала подарунок?- спитав мене тато.

-Так. Вірніше, це подарунок обрав мене. Це справжнє різдвяне диво. Точніше, цілих п’ять див, п’ять янголів.

Зайшовши до кімнати, я поклала в найдальшу шухляду шафи деякі свої іграшки, частину одягу. Час переставати  бути розбещеною маленькою дівчинкою. Тепер я знала, що не така. А ще я вирішила запросити дітей з бідних родин до нашого дому на святкування Різдва. І пообіцяла собі, що побуваю у всіх побачених світах.