№ 4. Планета добрих справ

(казка)

Це був простий день. Марійка і Петрик гралися в садку. Вони ходили в п’ятий клас і проживали в селі Галактика. Але ніхто із їхніх односельців не здогадувався, що колись у цьому селі жили прибульці.

Тим часом, на планеті, яка називалася Космодронія, жив найстарший дідо-прибулець, який колись проживав на Землі в селі Галактика. Цей дідо-прибулець був царем планети Космодронія. Одного разу він тяжко захворів і з кожним днем його здоров’я погіршувалося. Коли до його смерті залишалися лічені хвилини, він покликав свого сина Марсі і сказав: «Дитино, тепер ти будеш царем, але для цього повинен знайти мій посох, який знаходиться на планеті Земля в селі Галактика у старезному дубі. Тільки треба знайти його раніше, ніж царівна Месі з планети Жаходронія». Тихо промовивши ці слова, він помер.

Марсі ще довго плакав та сумував, але, пам’ятаючи останні слова свого батька, мусив виконати його волю, тому невдовзі вирушив на планету Земля в село Галактика.

Марійка і Петрик відпочивали біля старого дуба і весело жартували.

– Може, в нашому селі проживали прибульці? – показуючи козу-дерезу і скривившись, запитала Марійка.

– А, може, ми прибульці? – висолопивши язика, голосно пробасив хлопчик, і обоє засміялися.

Аж раптом небо потемніло, здійнявся вітер, нібито Бог розізлився! Та враз прямо над їхніми головами з’явилося яскраве сліпуче сяйво. Здавалося, саме сонце зненацька гепнулося на землю…

– Ой, гля…

– Петю, що це??? – злякано скрикнуло дівча і почало швидко терти очі, думаючи, що це сон, але то було не так.

Відкрилися двері, зроблені із справжнього срібла, із золотою великою ручкою. Марійка, розплющивши боязко одне око, побачила зеленого чоловічка з білим волоссям. Марсі відрекомендувався. Не дивно, що діти його зрозуміли, адже розмовляли вони однією мовою. Дітлахи з жахом дивились на новоприбулого гостя, бо чули багато страшних історій і думали, що ще мить – і перед ними постане страшне чудовисько, яке дуже полюбляє ласувати малими дітьми!

– Біжімо! – шепнула Марія Петру.

– Зачекайте! Я до вас з добром, – зупинив Марсі дітлахів.

 Це трішки заспокоїло хлопчика та дівчинку.

– Чи можете ви показати мені, де знаходиться найстаріший дуб у цій місцевості? – продовжував новий знайомий.

– Ось, – сказав Петрик.

– А навіщо це вам? – спитала Марійка.

– Щоб стати царем планети Космодронія.

– Ого! – скрикнули водночас діти.

– Але навіщо вам старий дуб? Як він допоможе вам стати правителем? – спитав Петрик

– Просто, я перетворю його на посох…

Аж раптом їхню розмову перебив страшний звук. Небо враз розділилося навпіл, з’явилося щось схоже на веселку, але лише з двох кольорів: чорного і червоного…

– Месі, – тихо промовив Марсі.

– Хто це? – запитали в один голос Марійка і Петрик.

– Це царівна планети Жаходронія. Вона прибула сюди, щоб керувати всіма жителями і зробити їх своїми рабами.

  Наступної миті на землю ступила фіолетова дівчина з чорним волоссям. Її плечі прикривала блискуча накидка з капелюхом. Не промовивши жодного слова, вона миттєво знищила старий дуб. З нього випав золотий посох, нібито тільки виготовлений. Марсі хотів забрати ту річ, але його випередив Петрик і віддав посох прибульцю. Месі розгнівалася на нього й промовила:

– Якщо ви його не віддасте мені, то я перетворю всіх людей в рабів, які будуть мені слугувати!

– Марсі, що будемо робити? – запитали Марійка та Петрик.

– Не знаю, – відповів той.

Месі набридло чекати, і вона махнула своїм жахопосохом – і всі люди, крім дівчинки та хлопчика, перетворилися на зомборабів, які говорили тільки чотири слова: «Месі, ти наша володарка». Марійка і Петрик із жахом дивилися на це, а Марсі був дуже розлючений на Месі, адже колись вони були найкращими друзями. Він крикнув:

– Месі, ану негайно поверни все так, як було!

Але  царівна засміялася якимось крижаним сміхом і промовила:

– Я оголошую війну, якщо переможеш мене, то люди і посох – твої!

Марсі, не довго роздумуючи, погодився. І вони разом з Марійкою та Петриком вирушили на планету Космодронія. Але там на них чекав сюрприз. Усі мешканці зникли, жодної живої душі…

– Ого! – крикнули тепер уже всі троє.

– І як ми збираємося її перемогти? – запитали діти.

– Навіть не знаю, – сказав Марсі.

– У мене є ідея, – крикнула Марійка та підійшла ближче. – Спершу давайте когось з нас замаскуємо в раба Месі.

– Мене, – крикнув Петро, адже він любив грати в подібні ігри.

– Добре, але якщо точніше, то ти повинен вдавати з себе її раба та маєш дізнатися, де вона зберігає посох та всі жаходраки, – промовила Марійка.

Петрик спочатку злякався, але зрозумів, що від них залежить життя людей та космодронян, і тому він зважився на цей сміливий вчинок. Друзі його замаскували і відправили на планету Жаходронію.

Петрик був зляканий від побаченого, бо він впізнав там своїх друзів та близьких, але хлопчик згадав, чому він тут, і, набравшись сміливості, пішов у палац жахів, де побачив великі чорні двері. Йому закортіло дізнатися, що ж знаходиться за ними? Відчинивши їх, він побачив жаходраки, які будуть використовуватися на війні. Ці машини були дуже міцні на вигляд, а матеріал, з якого їх виготовили, був зовсім невідомим Петрику. У нього із собою був дронотелефон, за допомогою якого він сфотографував ці жаходраки і відправив Марсі та Марійці. Аж раптом він почув, що хтось іде . Злякавшись, хлопчик заліз під один із драків і причаївся. До приміщення зайшла Месі, яка обговорювала зі своїм заступником тактику ведення війни. Петро увімкнув диктофон і почав уважно слухати.

– Марко, може, під час війни я прикинуся нібито пораненою і впаду, і коли Марсі зупинить бій та підійде до мене, то я освітлю його світло- жахом. Я знаю всі його слабкі сторони, ми ж колись були «друзями»… Він точно мене пожаліє! – промовивши ці слова, вона голосно засміялась.

 Усю розмову Петрик записав на диктофон та відправив Марійці і Марсі.

Марсі засмучено слухав запис і думав: «Що сталося з Месі? Адже колись вона була доброю дівчиною…»

Тим часом Месі хотіла вже йти з того складу воєнних машин, але чомусь зупинилася.

– У мене таке відчуття, що тут хтось є, – сказала вона, і її очі засвітилися червоним вогнем.

Петрику аж дихати стало важко, так злякався.

– Та нема тут нікого і бути не може! – впевнено сказав Марко.

Царівна ще раз блиснула навкруги своїм злим поглядом, а Петрик аж очі заплющив зі страху. І вони, зачинивши двері, вийшли .

 Петрик, перевівши дух, стрімголов вибіг із палацу жахів, сів на дрон та полетів до Марійки і Марсі.

– Молодець, – сказали вони, коли хлопчик все розповів. – Але ти забув дізнатися, де знаходиться золотий посох, то, може, ти полетиш туди ще раз?

– Я згоден! – після короткої паузи відповів хлопчина. – Це ж моя провина, що з переляку геть забув про посох.

Він хотів вже йти, але Марійка зупинила його і дала в руки лупу та бінокль: 

– Ми віримо в тебе!

 Потім він сів на дрон і полетів. Після півгодинного польоту його планетопаливо скінчилося, і він впав на планету, де жили 999 дідо-планетянів. Марсі й Марічка побачили на екрані навігатора зупинку руху об’єкта і відразу ж запідозрили щось неладне, тому полетіли на дроні шукати Петрика. Мандруючи кілька годин, вони знайшли слід дрона, на якому летів хлопчик. Потім Марічка та Марсі спустилися  і нарешті побачили на зламаному дроні зляканого та виснаженого Петрика. Він так жалюгідно виглядав, що Марійці стало його шкода…

– Так, – рішуче сказала вона, – виконувати завдання полечу я! І це не обговорюється!

Друзі вже хотіли вирушати, але Марсі сказав:

– Ми ж на планеті 1000 дідо-планетян, – але його перебила Марійка.

– А чому ця планета називається 1000 дідо-планетян, якщо монітор показує, що тут живе тільки 999 мешканців?

–  Тому, що мій дідо був одним із них, але він нещодавно помер.

Дітлахи жалісно зітхнули, і Марічка вибачилась, що вона його перебила.

– А тепер можна договорити? – усміхнувшись, запитав Марсі.

– Так, – засміялись діти.

– Так от, якщо ти потрапиш на планету Дідо-планетян, то значить вони тобі обов’язково допоможуть із бідою, яка в тебе сталася. Ходімо!

Вони йшли вже довгенько, та місцевість не змінювалася, і дітлахи подумали, що заблукали. Аж раптом перед ними відкрилася величезна галявина, на якій росли чудернацькі різнокольорові рослини, що нагадували чимось морські водорості. Подорожуючі побачили багато дідо–планетян, які сиділи і щось обговорювали. Марсі оговтався перший і сказав напівголосом:

– Ну нарешті ми на місці! Друзі, тут  вітатися не потрібно, такий закон!

Марсі підійшов ближче, вклонився і став на одне коліно, щось промовивши. Дідо-планетяни сказали, що їм потрібно шукати першого дідо-планетянина, адже він серед усіх найстарший. Друзі швиденько його знайшли. Це був маленький дідок із довжелезною бородою. Він, не привітавшись, сказав ледь чутним, але на диво молодечим голосом:

– Вам потрібно знайти камені мудрості та відважності, вони знаходиться на планеті Жаходронія в кімнаті Марко та Месі.

Сказав і відразу зник, а на тому місці, де він щойно стояв, лежав камінь  зелено-жовтого кольору.

– Це камінь володарів, який може давати силу могутніх лицарів, мені дідо колись про нього розповідав, – вигукнув Марсі.

– Ну, Марійко, тепер в путь! У нас часу обмаль, – нагадав Петрик.

Дівчинка швидко потрапила на Жаходронію. Спочатку вона захотіла дізнатися, куди йдуть всі зомбораби, тому взяла лупу, щоб краще все розгледіти, і пішла за всіма. Так вони дійшли до самісінького палацу, а потім до великої зали, де знаходилися всі жаходроняни. Раптом Марії закортіло піднятися на другий поверх, і вона, не вагаючись, пішла туди. Піднявшись, Марічка побачила тільки один балкон, потім, придивившись, далеко-далеко вона побачила ще якийсь палац. Дівчинка подивилася у бінокль і зрозуміла, що Месі живе саме там. Марічка уявила себе Шерлоком Холмсом на завданні і мерщій відправилася туди.

Тим часом Месі та Марко готувалися до війни, тому в Марійки був час на пошуки каменів. Спочатку вона пішла в кімнату Марко та знайшла камінь мудрості, який зберігався під склом і відсвічував всіма відтінками червоного і коричневого. Потім відправилася в кімнату до Месі, де і знайшла камінь відважності, що був чомусь сірувато-сизого кольору. І от, знайшовши все, що їй потрібно, Марійка вирушила назад на Космодронію. Кожен із трьох друзів взяв собі по амулету: Марсі – камінь мудрості, Петрик – камінь володаря, а Марічка – камінь відважності. І в ту ж хвилину біля них з’явилася ціла армія драків.

– Це ми постаралися, поки тебе не було! – гордо вимовив Петрик.

– Молодці, але ж цього може бути замало, щоб перемогти армію Месі, – засумнівалася Марійка.

– Так, ти права, у ворогів набагато більше драків та більше шансів на перемогу, – сумно відповів Марсі, але, трохи подумавши, додав:  –  Якщо цих трьох каменів торкнутися у певній послідовності, проказавши чарівні слова, то можна стати невидимим. Давайте так: ви ще раз навідаєте планету Жаходронію та повиводите з ладу хоча б половину драків Месі. Згодні?

– Так, – відповіли діти.

Вони обоє торкнулися до червоного – зеленого – червоного – сірого – зеленого каменів, повторюючи: «Беки, баки, бумбі, бам…»

І враз зникли після останнього слова.

– А ми тут, – прощебетала Марійка.

– Круто, – і собі подав голос Петрик.

Вони сіли на дрон та полетіли. Коли сміливці потрапили до палацу, то побачили цілу армію зомборабів, які теж будуть воювати. Потім друзі почали потихеньку вимикати драки. Діти старалися понад дві години і вимкнули  чималу кількість. Вони так виснажилися, що у них не було сил навіть дійти до свого дрону, та, зібравшись із силами, друзі полетіли назад.

Минув день. Усі збиралися на Першу Галактичну війну. Марійка та Петрик взяли собі дрон №10, адже він був найпотужнішим, а Марсі обрав дрон №4998, бо він міг витримати велику кількість ударів. Месі в той час готувала своїх зомборабів до війни та давала установки, як керувати драками.

І ось цей час настав! Дві армії стали навпроти, як дві страшні стихії. Месі усміхнено дивилася на Марсі, який не дуже хотів воювати. Прийшов час оголосити битву.

– Я переможу, а ти чекай на поразку, – сказала Месі, зблиснувши червоними вогниками очей. – До бою!!!

Усі зомбораби кинулися вперед, Марсі – на Месі, а Марійка та Петрик – на Марко. Усім було дуже тяжко, адже це була перша битва в їхній галактиці. Раптом Марсі згадав, що у нього є камінь мудрості, який може змусити зомборабів знову стати планетянами, зробивши їх мудрішими.

Тим часом Марійка і Петрик билися з Марком, який був одягнений у чорну броню із срібними шипами. Дівчинка теж згадала, що має при собі камінь відважності, який міг зробити Марко боягузом. Залишилася тільки Месі, яка пустила в хід свій план – прикинулася пораненою. Наближалася чорна діра. Марсі знав план  Месі, тому не відреагував на неї, і вона потрапила в ту чорну діру, де знаходилися найжахливіші драки…

Враз все навколо залило блакитним світлом  – і ніби все завмерло на мить, а далі усі радісно почали кричати: «Гойя!!!».

– З перемогою, – привітав Марсі дідо-планетянин, що невідомо звідки з’явився, – тепер ти новий правитель Космодронії. І цей золотий посох – твій!

– А що тепер буде з планетою Жаходронія? – запитала Марійка.

– Тепер це буде планета Добрих Справ. І більше ніяких жахів,  – сховав посмішку десь у бороді дідо.

– А що буде з нашими людьми? – вигукнув Петрик.

– Вони повернуться додому та нічого не будуть пам’ятати.

Попрощавшись, дітлахи повернулися додому. А на планеті Космодронія відтепер новий правитель, яким дуже задоволені космодроняни. Усі жителі села Галактика живуть, як і раніше, навіть не підозрюючи, якої біди позбулися, бо нічого не пам’ятають про ту битву. А планета Жаходронія тепер називається планета Добрих Справ на честь Марійки та Петрика…

Кінець