№ 22. Пірат Джо

Посеред Середземного моря був собі самотній пірат. Ну як самотній… Він  мав свою папугу, яку звали Кар-кар. До речі, вона вміла розмовляти й була страшенною забіякою. Ось, наприклад, вчора вона відлупцювала величезну акулу. Але зараз ми не про це, а про величного пірата Джо, якому ось лишень виповниться 13 років. Він вже цілий рік подорожує морем. А все почалось з того…

Одного дня Джон, так насправді звали нашого пірата, підслухав розмову батьків й почув, що вони передумали їхати до Єгипту, а хочуть в Туреччину. Й ось тут Джо й видав себе (вискочив й доволі гучно сказав):

– Не хочу я ні в яку Туреччину, я мрію полетіти  в Єгипет  і подорожувати Середземним морем!!!

– Що ти знайшов у тому своєму Середземному морі?!

-Як, що? Ну …

-Так, годі! Ми вирішили, що летимо в Туреччину, а це означає,  що саме туди ми полетимо! І крапка.

-Ну тоді я полечу сам, без вас!

Джо швидко зібрав валізу, взяв усі свої заощаджені гроші та таємно поїхав до своєї прабабусі Емільзи. Він знав, що йому квиток на літак до Єгипту  не продадуть, бо він ще дитина. До речі, Емільза, прабабуся Джо, що нещодавно відсвяткувала своє сторіччя, була дуже авантюрною та охочою до пригод. Тож, після декількох хвилин умовлянь і благань, Емільза погодилась йому купити квиток до Єгипту. Але  яка ж це  бабуся, що не дасть у дорогу безліч смаколиків, тож Джо мав повний портфель смачненьких запасів. Ввечері хлопець вже був у аеропорту, а під ранок – в Єгипті.

Він майже одразу хотів заселитися у готель, але вони всі йому відмовляли, бо він був неповнолітнім. На одній із вулиць Єгипту він побачив папугу. Але вона була незвичайного яскраво-салатового кольору і з яскраво-червоним дзьобом, а ще вона вміла розмовляти й постійно казала «Кар-кар-кар-кар!». Джо вирішив її купити. Вже був майже вечір, хлопець купив також пліт та весла. На його здивування, вони коштували не надто багато. Джо пішов  на пляж і, за допомогою плота, весел й рушників зібрав щось трохи подібне до намету.

Майже всю ніч він не міг заснути, тому що його папуга постійно «каркала». Під ранок хлопець захотів поплавати морем й вигнав свій пліт на воду разом з речами, щоб  їх не вкрали. Але, не встиг озирнутись,  як був  вже доволі далеко від пляжу.

Раптом Джо побачив  маленький острів  і вирішив причалити до нього. Там було безліч кокосів та бананів. Хлопець дуже цьому зрадів, адже бабусині смаколики, які він їв попередні два тижні, вже закінчились, і він був дуже голодний.

На острові не було жодної живої істоти, і Джо вирішив залишитись тут. Наш пірат на цьому трішки дивному острові прожив майже пів року й, окрім різних жуків та крабів, нікого більше не бачив. За цей час Джо став вже доволі дужим і вмів, як кажуть, «виживати». Він сам зробив вудку, навчився запалювати багаття з паличок  та зробив собі справжнісінького списа. Як виявилось, Кар-кар  була гарною помічницею:  вона  допомагала знімати кокоси з дерев й розбивати їх. Але пірату Джо настільки набридло сидіти на острові, що він взяв свої запаси та приладдя  й поплив далі.

Й ось приблизно за місяць (бо  він вже не рахував кожен день) на них напала  акула. Вона була дуже великою і, як виявилось, настільки голодною, що могла б з’їсти  цілого слона. Вона вже майже проковтнула наляканого Джо, аж раптом вилетіла могутня Кар-кар й своїм дзьобом, поцілила в акулу: спочатку в око, а потім – у самісіньке серце! Акула злякалась і швидко від них втекла. Наступного дня ввечері  папуга нашого пірата побачила в небі  літак. Вона розбудила Джо, і він почав махати руками й кричати.  Як потім виявилось, це був пошуковий літак, в якому були його батьки. Вони весь цей час шукали сина і ніколи не втрачали надії.

Після цього Джо більше ніколи не тікав від рідних й почав прислухатися до їхніх думок  та допомагав їм завжди.