№ 21. Для дружби немає перешкод

Глава І. Петрик йде у гості

Колись у невеличкому березовому гаї жили двоє друзів – двоє зайчиків. Одного звали Петрик, а другого – Федір. Ось зайчику Феді прийшлося поїхати з цього місця, бо його родина переселялася у великий-великий ліс. Петро дуже сумував за другом і врешті решт вирішив знайти його. Він зібрав потрібні речі, попрощався з батьками і вирушив у довгу путь. Йшов він по лісу, а потім – по полю. Йде повз хуторка, а назустріч йому – Коза. Петрик каже:

– Здрастуйте, тітонька Коза. Чи не підкажете, де знаходиться дуже великий ліс?

Рогата відповідає:

– Не бачила я ніякого лісу. Я дотримуюсь думки, що краще місце – город, де росте багато капусти.

Петрик каже:

– Гаразд. Дякую. Доброго вам дня, а я пішов далі.

Ось на зустріч йому Корова. Петро звертається і до неї:

– Здрастуйте, шановна. Ви не бачили часом дуже великий ліс?

Корова відповідає:

– Не бачила, бо я вважаю, що найкраще місце – це луки з соковитою травою.

Петро відказав:

– Гаразд. Хорошого вам дня. Буду шукати далі.

Йде зайчик далі і зустрів птицю, що сиділа на пеньочку. Питається Петро:

– Здрастуйте. Чи не зустрічався вам великий ліс?

Відповідає птиця:

– Чік-чирик, чік-чирик, а як же, бачила!

Зрадів Петрик:

– І де ж він знаходиться?

– Йди прямо, а потім наліво, а потім направо через річку. Там є місток.

Поглянув зайчик навколо і стало йому зрозуміло, що він досить маленький. Над ним хиталася висока трава, що здавалася безмежною. А ще стояли кущі-велетні. Засумував Петрик, а пташка помітила його розгубленість і каже:

– Не сумуй, зайчику. Хочеш, я буду тебе супроводжувати і вказувати дорогу.

– Дуже дякую! – відказав Петро, і вони рушили в путь.

Петро гадав, що прийдеться йти до самісінького вечора, але ліс був не  так далеко. Зайчик здивувався:

– Які великі дерева! Як їх багато! Як же я знайду свого друга?

Побачила Білочка, що зайчик зовсім розгубився, ось-ось заплаче, і пропонує:

– Треба покликати на допомогу Сороку. Вона швидко сповістить, хто до кого тут прийшов.

За допомогою Сороки Петрик швидко знайшов Федора – точніше, друг сам прибіг до галявини на краю Великого лісу. Він був щасливий, що його товариш не злякався складної подорожі і завітав у гості.

Глава ІІ. Коло друзів збільшується

Далеко від лісу, в котрому жив Федір, у великому місті, в квартирі під номером 100, мешкала дівчинка Галя. Вона дуже полюбляла малювати. Одного разу вона намалювала дивовижну лісну галявину – саме така їй наснилася, і вона уявляла її у великому-великому лісі. Галя роздивлялася малюнок, подумала і зобразила на тій галявині пухнастого зайчика.

Картина сподобалась усім, і мама купила для неї рамку. З тих пір великий ліс завжди був поруч з Галею. Недивно, що незабаром юна художниця опинилася в цьому яскравому дивовижному місці.

Дівчинка потерла очі, щоб переконатися, що це все їй не ввижається, і побачила живого зайчика – точнісінько такого, як на її малюнку. Вона підійшла до тваринки, яка спала, і лагідно торкнулась пухнастого, м’якого, як хмаринка, хутра.

Зайчик підскочив від несподіванки, але швидко зрозумів, що ця гарна дівчинка не завдасть йому шкоди, і спитав:

– Привіт. Ти хто?

– Привіт. Я Галина! А як твоє ім’я?

– Мене звати Федір, – відповів зайчик.

Галя питає:

– Ти не підкажеш, що це за країна?

Зайчик відповідає:

– Це країна Чарівних Малюнків.

– Справді?! Вау! Я ще ніколи у такій не була! Вона така яскрава! Можна мені тут залишитися?

Федір подумав і відповідає:

– Ні. А як же твоя мама? Вона буде дуже сумувати, якщо ти залишишся тут. Але ти можеш бувати у нас, коли сама забажаєш.

– Мабуть, твоя правда, – зголосилася Галя.

У цю мить дівчинка помітила, що зайченя з сумом вглядається у далину.

– А чому ти засумував?

– Справа в тому, що мій друг Петрик живе в іншому лісі – березовому. Він тільки один раз зміг прийти до мене у гості. Мені буває дуже одиноко, тому я приходжу на цю галявину і чекаю на Петрика.

– А чому ти до нього не йдеш?

– Між лісами занадто велика відстань. Треба йти через річку, потім повз селище, потім через велике поле…

Галя поміркувала і радісно каже:

– Здається, я зможу тобі допомогти!

– Як? – питається Федір.

– Розкажи мені про Петрика – який він? –дівчинка відповіла своїми запитаннями. – Ну, який в нього зовнішній вигляд? Якого кольору очі та хутро?

Уважно послухавши розповідь Федора, вона попрощалася з ним і, повернувшись додому, взяла свій малюнок з лісом і зайцем та й  намалювала ще одного маленького зайчика.

Галя і мешканці країни Чарівних Малюнків подружилися. Художниця часто відвідувала своїх вухатих товаришів і ніколи не забувала приносити їм яблука і моркву.