№ 20. Як Мурзик та Зірко велетнів здолали

Був собі рудий котик Мурзик, котрий полюбляв спостерігати за тим, що коїться у небесах. Одного разу він побачив прямо над своєю домівкою небесну істоту. Мурко не злякався і спитав:

  • Ти хто?
  • Я небесний котик. А ти хто такий і навіщо питаєшся? – спустився до нього незнайомець.

Рудий відказав:

  • Я земний котик на ім’я Мурзик. А тебе як звати?
  • Якщо перекласти на вашу земну мову, то звуть Зірко, – відповів сріблясто-золотавий гість.
  • Будеш зі мною товаришувати? – спитав вусатий.
  • Гаразд, а як це робити? Я ще жодного разу не товаришував.
  • Будемо розмовляти один з одним, разом гуляти і гратися, а якщо буде потреба, допомагати, – пояснив Мурзик.

Зірко замислився і відповів:

  • Взагалі-то я згоден, але при повному місяці я не зможу с тобою товаришувати.
  • Чому це? – здивувався Мурзик, котрий більш за все любив гуляти саме у місячні ночі.
  • Справа в тому, що ми, небесні коти, вже багато років ведемо війну з вашими підземними велетнями, – після роздумів пояснив Зірко. – Вони активні саме коли місяць повний. Тобі, до речі, треба бути обережним.
  • Стривай, – все більш дивувався Мурзик, – а як ви потрапляєте на землю? Чи ті підземні велетні можуть літати?
  • Якщо ми друзі, – відказав Зірко, – то я можу довірити тобі секрет: я, як і деякі інші небесні коти, вмію перетворюватися на звичайну земну істоту. Ось як зараз, коли я сиджу тут з тобою.
  • Ех, – сумно зітхнув Мурзик, – то ти, виявляється, звичайний кіт. А я майже повірив, що ти – небесне створіння! Бувай вже!

Мурзик спустився з даху, тому і не побачив, як Зірко піднявся до свого небесного будинку.

***

Наступного ранку Мурзик, якому не давала спокою вчорашня пригода, побіг до свого сусіда Бобіка. З цим собакою рудий змалечку дружив.

– Чого ти такий схвильований та сумний? – запитав Бобік.

– Тому що ввечері я хотів потоваришувати зі справжнім небесним котом, а він натомість виявився брехуном!

Тут Мурзик все докладно розповів Бобіку. Той уважно слухав, а потім сказав:

– Даремно ти не повірив Зірку. Протистояння двох світів дійсно існує. Про нього ще мій дід розповідав. І це була б слушна нагода допомогти небесним котам (їх ще називають янголами) у боротьбі з темними силами.

– Я б хотів допомогти, але не знаю, як.

– Треба тобі навчитися літати і знайти Зірка.

– А як це зробити – в мене крилець немає! – сказав Мурко.

– Ти що, забув, що я відомий винахідник? Я змайструю тобі міцні крила. Ти зможеш добре літати, як справжній небесний кіт. Підходь сюди – я тебе зміряю і занотую твої розміри.

Бобік взяв легке пір’ячко, трохи воску і став майструвати крила. Вони були готові вже наступного дня. Мурзик відразу хотів злетіти у небо, але Бобік його зупинив:

– Тобі потрібне особливе вбрання та зброя. Ось тобі шолом, меч та щит.

Мурзик почав вчитися літати. Він брав розбіг, енергійно махав лапами, за які трималися крила. Тільки наступного дня він зміг відірватися від землі. Вночі вусань сидів на даху у повній готовності та чекав на Зірка. Він хвилювався, що Зірко образився на нього і вже не прилетить. І тоді він, Мурзик, не зможе допомогти янголам в їхній боротьбі з темними силами. Він дуже зрадів, коли побачив, що одна з зірок стала наближатися. Нарешті! –  Мурзик впізнав свого знайомого, чемно привітався і сказав:

– Пробач, що я не відразу тобі повірив. Я хочу воювати з підступними велетнями. В мене є все необхідне.

І Мурко продемонстрував свій політ, показав зброю і додав:

– Це все мені змайстрував мій друг Бобік.

Зірко помовчав трохи, ніби щось обмірковував, а потім відповів:

– Гаразд. Тільки тобі потрібно бути дуже обережним. У велетнів є Вождь – він дуже сильний і підступний – може перетворюватися у різних тварин.

***

Наступної ночі, коли місяць був цілком повний, біля головного входу у печеру зібралися небесні створіння. Вони готувалися до штурму. Мурзик тримався поруч із Зіркою і готовий був розповісти йому той план дій, який напередодні склав разом з Бобіком.

– Треба знайти таємну стежину, щоб дістатися до Вождя велетнів, – каже Мурзик своєму другові.

– Це дуже небезпечно! – відповідає Зірко. – Спочатку всі разом ми повинні подолати його чисельну охорону.

– Ти маєш мені довіряти, – просить Мурзик, – Освітлюй он той вузенький вхід. Мені доведеться зняти крила і обладунки…

Зірка вагався, але зробив так, як казав товариш. Тісним коридором вони просувалися все далі, поки не помітили велике приміщення. Посередині на кам’яному троні хтось сидів.

– Це і є їхній Вождь, – прошепотів Мурзик.

– І що ми можемо з ним зробити?

– Бобік мені дещо розповів… Точніше, ми з ним прочитали щоденник його дідуся… Тепер, будь ласка, посвіті цьому велетню прямо в очі.

Коли Зірка це зробив, Мурзик запитав у істоти страшним голосом:

  • Відповідай, як тебе звуть!

Від несподіванки той запищав:

  • Я Рущ, повелитель підземних велетнів. А ти хто?
  • А я Кизрум, зі мною Окріз. Тобі пройшов кінець!

Але Рущ вже опанував свій страх, підвівся зі стільця і став насуватися на непроханих гостей.

  • Це нам кінець! – злякався Зірко.

Тут наш герой каже:

– Даремно ти, злодій, встав з трону! Тільки він міг додавати тобі зросту і сили. Ми – Мурзик і Зірко – наказуємо тобі, Щур, забиратися геть разом з твоїм військом!

Так званий вождь став маленьким, побіг у темний кут. Незабаром у тому ж напрямку бігло і все його щуряче військо.