№ 17. Чому у кішки багато життів?

Жив був хлопчик. Йому було 9 років. Його звали Леонід. У нього було багато тварин: п’ять собак, вісім котів, десять риб, кролик, черепаха.  Та на районі ще багато бездомних  котів і собак, я з якими він товаришував.

 Кожен день він годував  їх коли йшов у школу, на карате, у магазин. Багато тваринок він підбирав на вулиці, якщо вони сильно хворіли або були ще дуже маленькими, щоб вижити самим. Багато з них були його, але жили на вулиці, він тільки лікував та годував їх, адже міста дома на всіх не вже вистачало. Всі тваринки  з ним розмовляли та гралися. Багато з них відплатили йому та його матусі за таку доброту, хто чим міг – коти постійно лікували його та маму, забирали їх хвороби на себе навіть до смерті, оберігали їх від злих духів, собаки охороняли дім та їх від злих людей, дарували їм щастя та радість від спілкування та своєї любові. 

Цього разу я розповім про те, як кішка віддала йому свої нирки. Її звали Мішель, але у сім’ї звали її просто Мішкою. Мішку з її сестрою мама Льоні викормила із зовсім маленьких сліпих кошенят, ще коли він мешкав у ній в пузі. Коли вони виросли матуся зібралася нести їх на місто, де люди стоять з тваринками, поки не влаштують їх у сім’ю. Але скільки матуся не обшукувала весь дім, не звала «кіс-кіс», ніде так і не змогла знайти Мішку цілу годину. Довелося їй піти з одним кошеня, котрого у неї на зупинці взяв до себе жити водій маршрутки. Коли вона повернулася до дому, Мішка як нічого не трапилося, зустріла її на порозі. Наступних вихідних вже не було часу віднести його щоб віддати, а потім він так і залишився жити. З часом Мішка перетворилася на дуже пухнасту велику кішку, колір якої був всіх відтинків коричневого – від бежевого до темного –  дуже красиво по тілу розташований. А на лобі  у неї була світло бежева пляма, як у першого президента, тому мама її так і назвала. Тоді ніхто не міг знати, що саме за  цією плямою та забарвленням буде пізнаватися повернення Мішель.     

Ще до появи хлопчика Мішка став його ангелом охоронцем. Він завжди як тільки матуся лягала відпочивати, біг до неї, лягав їй на живіт або поряд з ним, часто топтав лапами. Навіть сліди залишалися, про які лікар спитав, що це таке, адже вони згадували якійсь візерунок. При цьому він так смішно себе поводив – чмокав губами, закочував очі та як би шепотів щось, і довго м’яв лапами, перед тим, як лягти. 

Матусі довелося лягти до родильного дому, адже Льоня погано себе почував у животику. Коли вона повернулися вже з Льонею, який ледве врятувався, так само як і матуся, під час пологів, то Мішка постійно лягав поряд з ним, як у матусі на ліжко, так і до ліжечка Льоні. З початку мама намагалася його прогнати, закривала двері до кімнати, але вона постійно прокрадалася до неї, ховалася під ліжечком, щоб потім знову лягти поряд з Льонею. Льоня після народження був дуже у важкому стані, постійно лікувався у багатьох лікарів, вони не давали гарних прогнозів. Але з часом лікарі навіть дивувалися, як хлопчик швидко виправився. А Мішель завжди з ним була, особливо коли він хворів, іноді кілька днів від нього не відходила, навіть їсти не ходила.    

В три роки у Льоні раптово захворіли нирки, він став часто лежати та жалітися матусі, що у нього болить бік. З часом повезла його матуся до лікарні, а там виявилося, що одна нирка вже у важкому стані. Терміново хлопчика поклали до лікарні та зробили операцію, на якій узнали, що вже і друга нирка почала хворіти. Після операції Льоня був постійно під наглядом, здавав аналізи, проходив обстеження, пив ліки. Лікар казав, що, якщо після цієї операції нирки не запрацюють, то потрібна буде нова  нирка, а це коштує багато грошей.   

І ось через рік аналізи показали, що знову нирки не працюють як треба. Перездавали три рази у різних лабораторіях аналізи – все виявилося погано. Знову треба було робити операцію, але вже набагато складнішу та більш коштовну. Уночі Мішка, як і попередні ночі, весь час лежала біля спини. Зранку Мішка йому сказала: «Не хвилюйся, усе буде добре», та пішла з дому. Наступного дня хлопчика поклали до лікарні для обстеження на операцію. Зробили аналізи і лікар здивувався, бо нічого поганого вже не було, перевіряли кілька разів – все у нормі. Вирішили, що у всіх трьох лабораторіях до цього помилилися.

Через три дні, коли повернулися до дому, Мішки так і не було. Коли стали її шукати, то довідалися, що вона ховається на даху у сусідів та весь час мявчіт. Нарешті змогли дістати її. Мішці стало зле. Вона нічого не їла. Не вставала з місця, весь час мявчала, як від болю. Її відвезли до ветеринара, який сказав, що у неї нирки як камені, та що таке захворювання можна було отримати більше ніж за місяць. Він здивувався, коли почув, що Мішка захворіла за три дні до того. Ї будо дуже погано і вона попросила хлопчика: «Відпустити мене, я до тебе обов’язково повернуся, я знову буду з тобою». Їй зробили укол, щоб вона більше так боляче не страждала, та поховали її на кладовищі, де лежать усі тваринки, яких не вдалося врятувати, та які пішли від нас веселкою.  

Льоня розповів матусі, що Мішка казала йому перед лікарнею. Та матуся сказала, що: «Вона врятувала тебе, та мабуть не один раз. Мабуть тому вона сховалася тоді у домі, щоб я її нікому не віддала, завжди з твого народження з тобою, скільки я її не ганяла з твого ліжечка та коляски. Навіть коли тебе в них не має, вона завжди там лежить на твоєму місці. Одного разу, коли ти був зовсім маленький, та спав у дворі у колісці, я її в’язала, та пішла на базар за покупками. Йду та не можу зрозуміти, чому всі люді назустріч мені посміхаються, дивлячись на коляску. А на базарі, коли стала у підвісну сумку класти покупки, то перелякалася, а там виявилося Мішка сидить, лапи перед собою поставила, тримається щоб не впасти та виглядає, всі її бачать, та радіють». 

Отак Мішель віддала йому свої нирки. Хлопчик міг померти, якби кішка його не врятувала, та після цього померла замість нього.

Довго хлопчик з матусею сумували за Мішкою, особливо якщо бачили схожу на неї кішку, аж плакали. Поки не побачили з маршрутки сліпе кошеня, якому пару кроків залишалося до дороги, де вона вмить загинула би під машиною. Закричали водію, зупинили маршрутку та побігли назад,  встигли підібрати з дороги. Кошеня було дуже хворе, голодне, та очі в нього були заліплені гноєм, з них по кілька разів у день вимивали його неймовірну кількість, думали, що вже так і залишиться сліпим, але змогли врятувати. Назвали кішку Кібіць, але то вже інша історія, як вона жила та віддячила. А для нас вона народила, ледве не померла, одне кошеня, яке довелося годувати вручну та гріти та мити, адже Кібіць був у важкому стані та весь порізаний після операції. З часом кошеня від повністю чорної матусі, саме чорне от народження стало перетворюватися на Мішку. Так її і назвали, та залишили у себе. Але не встигло воно ще вирости, як раптом місяця у два загинуло. Трапилося це несподівано – прямо у залі на нього накинувся наш собака, підкинув його з пасти до верху та він впав до полу вже мертвий. Це трапилося прямо перед очами матусі та біля ніг Льоні. Довго вони плакали та поховали його. Тоді навіть ніхто не зрозумів, чому так трапилося, та лаяли за це собаку, вважаючи, що вона із-за шматка їжі, що Льоня уронив до полу, його загризла.

А десь через місяць Льоня впав головою униз з висоти другого поверху з дитячої площадки прямо на камені. Без тями на таксі матуся відвезла його до лікарні у дуже важкому стані. Як же здивувалися усі лікарі, коли побачили, що він через три дні бігає по коридору. Але навіть тоді ніхто не зрозумів, що цьому слід дякувати ангелу Мішка.            

Одного літа Льоня поїхав до літнього табору, а матуся пішла викидати сміття та раптом побачила, що прямо на дорозі сидить кошеня та до нього беруть собаки, а воно навіть не рухається. Матуся почала кричати та їх відганяти, а кошеня сидить далі, не уходить з міста. Вона його схопила та побігла до дому. Лише дома роздивилася, що ця кішка дуже схожа на Мішку. Так її і назвали, та залишили у себе. Мішка довго хворіла, ледве врятували їй одне око, та воно стало білястим.

З часом нова Мішка все більше становилася схожою на колишню, практично такого ж забарвлення ставала, така ж пухнаста, та пляма така ж росла на лобі. Проте поводила вона себе інакше. Так вона теж приходила топтати маму та спала поряд з нею та Льонею, але чомусь почала ходити замість туалету на ліжко її та Льоні. Що тільки мама не робила, і плівкою закривала, і сильно пахучим миючим бризкала, навіть почала її наказувати – нічого не допомагало. Кілька разів мама вже погрожувала викинути її назад на вулицю, але все жалко було. А потім раптом перестала це робити. Ось і досі невідомо, для чого вона це робила, і від чого таким чином захистила. І дуже вона любила на відміну від першої Мішки гуляти двором, тільки і бігала з дому на двір та назад. А ще вона була дуже самостійною, як і перша Мішка, особо не ластилася, на руки брати себе не давала, навіть набагато більше, прямо таки заляканою здавалася, і скільки прожила, так і не стала ручною кішкою.

А одного разу вона вийшла з дому, та не було її тиждень, думали, що вже живою її не побачать. Але вона повернулася, а з часом виявилося, що вона чекає кошенят. Народила Мішка четверо кошенят та поки вона їх ростила маленьких, Льоня поїхав до табору. Коли він повернувся мама йому повідомила, що Мишка вже 4 дня як десь загубилася, хоча вона від кошенят особо гуляти не ходила та швидко поверталася до них. «Скільки всю округу обійшла звала її, сусідів питала, – не знайшла». А тільки вони зайшли у ворота, їх погукала сусідка, та питає, чи не зникла у них кішка, а то у неї під ванною у дворі лежить якась,один хвіст стирчить. Пішов Льоня дивитися, та то виявилася мертва Мішка. Ледве достав її він звідти, та поховали її поряд з іншими. А кошеня стали самі вигодовувати. Та дуже їм в цьому поміг кіт Ринда як вдяку за його порятунок, який став їм замість матусі, навіть смоктали вони його, але це вже розповідання для іншого разу.

Через весь бік у Мішки по тілу проходив шрам, якби хто вдарив зі всій сили палицею. Скоріше всього його збила машина та він зміг доповзти тільки до сусідів, а до свого дому вже не вистачило сил, та під ванною лягти. Але чому така обережна Мішка виявилася на дорозі, за парканом. Цього разу вона мабуть врятувала Льоню від безпеки на дорозі.

Адже Льоня з матусею з березня по листопад постійно їздять на велосипедах та Льоня ще на самокаті, не користуючись транспортом, навіть далеко. І на дорозі часто трапляються випадки, коли водії не уступають дорогу, ледве не збивають Льоню. Доводиться поступатися їм, їхати тротуарами, перестрибуючи через бордюри, та чекати, коли можна буде перейти безпечно.

А одне народжене кошеня, коли підросло, виявилося справжньою Мішкою, такого же забарвлення та з плямою на лобі, тільки вже не такою пухнастою. І така ж залякана, в кілька разів навіть більше ніж попередні Мішки, хоча и виросла з дитинства на руках, але не дозволяє себе брати на руки, не йде на поклик та тікає, якщо намагаєшся її взяти.  І ось вона зараз живе з Льонею та його матусею, визнає більше Льоню. Сама лягає спати біля його голови або під боком, приходить до нього, коли забажає. 

Отже, це четверте життя Мішки, яка охороняє хлопчика Льоню ще з тих пір, як він вирішив з небес спуститися до своєї матусі, побачив її одного разу та обрав її. Як Мішель і обіцяла, вона завжди поряд з ним.