Вікторія Стасів “Зима”

Вікторія Стасів

Зима

 

Білі сніжинки танцюють у вальсі з вітром.  Навколо біло-біло.  Тиша. Гарненькі будиночки  заховались під ошатною білосніжною ковдрою. На вулиці нікого не видно .
Мати Даринки, залишивши малу вдома, побігла до магазину по молоко.
Даринка була першокласницею однієї з Львівських  шкіл. Вона пройшла річну підготовку до школи в «Горішку», тому їй зовсім не хотілось читати  або писати все ще раз. Не маючи чим зайнятись під час  зимових  канікул, мала ходила з одного  кутка квартири в інший.

Раптом в її очі кинулись батькові шкарпетки, які чомусь постійно лежали в коридорі,   неохайно кинуті одна на одну. Від них неприємно пахло. Даринка почала ними копати   неначе футбольним м’ячем.
І тут пролунав якийсь незрозумілий  писк.
– Тваринок в мене немає, батьки ніяк не хочуть купити,  миші давно поховалися в нірки, що б це могло бути?
–Ой-ой  не копай, не треба.
Дівчинка почала оглядатися довкола.
Двері замкнуті, матуся ще не прийшла, це в мене, як говорить мати, буйна уява.
Підняла ногу, щоб черговий раз копнути шкарпетки, а вони, відсуваючись, промовили :
– Ну ж, прошу тебе, не копай.
– Що це? – підтримала розмову Даринка, – мати мені читає багато казок, але в жодній з них про шкарпетки,   що   розмовляють,  і мови не було.  Візьму краще і викину їх в сміття.
Тільки Даринка нагнулась,  щоб взяти  в  руку  шкарпетки, але вони відскочили.
– Прошу, прошу тебе, не викидай, не треба. Я колись теж так робив,  а тепер…
Вислухай мене.

Я був дуже неслухняним хлопчиком. Прийшовши з вулиці,  постійно кидав брудні шкарпетки куди попало, і мати за це мене сварила, тоді я почав їх кудись  ховати, але не знаю як, мати їх знаходила  і ще більше мене лаяла, ніж як вони лежали на видному місці.  І тоді я почав викидати їх в смітникове відро.
Так тривало, доки чистих шкарпеток в мене не залишилось, а товариш Юрко прийшов, щоб ми йшли грати у футбол.
Довго не думаючи, я хотів взяти  шкарпетки  тата, це нічого, що трохи великі, але тут вони зіскочили з полиці  і стали перетворюватися на людину.  Це була бабуся середнього зросту і з дуже   добрими  очима,  але сердитим обличчям Її сиве волосся було заплетене в тугий хвіст. А її одяг! Це була дивовижна сукня,  зшита з шкарпеток, гіпюрових  панчіх  з кружевами  і камінцями, промінці від яких блищали, пускаючи промінці в різні куточки кімнати.
– Я королева країни  Шкарпетколандії. За твоє погане відношення до моїх підопічних я перетворюю тебе на шкарпетки, і ти ними будеш, доки не знайдеться принцеса (якщо вона тебе колись знайде) і розчаклує  тебе.
Бабуся щезла. А товариш Юрко зі страху впав на підлогу. Пізніше він схопив ці шкарпетки (мене )і став кричати «Я врятую тебе, я…». На жаль, все не так просто, і однією з головних умов королеви було те, що  не можна прати шкарпетки. Тоді втратиться моя сила, і я ніколи більше не зможу стати знову дитиною. Тому, схопивши і акуратно склавши шкарпетки, Юрко чимдуж побіг в магазин одягу, де залишив мене, поклавши на вітрину, щоб відтягнути час. Після чого мене купила твоя мама і принесла до хати. Ось така моя історія. Даринка слухала і не могла повірити власним вухам. Хвилинку подумавши, вона вирішила попросити допомогу у мами, проте хлопчик-шкарпеточка категорично відмовився .
– Ніхто з дорослих не повинен про це дізнатися, тому що тоді все буде втрачено,  і я не виживу, – промовив він. Дівчинці хотілося розпитувати  його ще довго, але ось-ось повинна була  прийти матуся. І вона встигла почути лише його колишнє ім’я – Петрик.
Подзвонили у двері, і Даринка побігла відчиняти мамі.
– Ну як ти ?  Не сумувала без мене? – запитала вона в донечку.
– Ні, все добре, мамусю, – поспіхом сказала  та  і побігла  в свою кімнату. Там вона почала ховати шкарпетки і  прошепотіла, що щось придумає і обов’язково допоможе хлопчику.
Так минув  день, і  ніч вкрила чорним покривалом місто. Наступного ранку Даринка  прокинулась  через  тихий  шепіт  Петрика.

– Прокинься, прошу  тебе.Там  твоя  мама   збирається  кинути  прати  весь  брудний одяг . Прибравши  у  своїй  кімнаті,  мала  попросилася  йти  на  вулицю.  Поклавши  в кишеню   шкарпетки,   швидко   побігла  з  ними  в  дитячу  бібліотеку: може  там  знайдеться  якась  інформація. Але  бібліотекарі  лише  розводили  руками  і  дивувалися  фантазії  маленької  дівчинки. При  виході  з  бібліотеки  дівчинка  з  Петриком  зустріли  стареньку   бабусю, яка  кликала  її  підійти  до  себе. Вона   виглядала  так,  як  про  неї  розповідав  Петрик , а  в  руках  вона  тримала  багато   бісерин. Побачивши  дівчинку  зі  шкарпетками,  вона  усміхнулася, але  лише  на  одну  мить,  і  промовила:

– Розгадку  ти  повинна  шукати  в  дуже  старій  книзі.  Дам тобі  ще 100  намистинок.

І  зникла,  наче  її й  не  було. Тримаючи  в  руках  шкарпетки,  Дарина  поклала  обережно  бісерини  в  рукавичку. Дівчинка  згадала,  що  на  вулиці  Підвальній, біля  пам’ятника  Івану  Федорову,   є  базарчик, на  якому  торгують  старими  книжками. На  цьому  базарі  працює   мамин  знайомий  пан  Василь. Вона  чимдуж  рушила  до  нього.

– Добрий  день, пане  Василю.

– Доброго  дня,  Даринко.

– Мені  потрібна  ваша  допомога, я  шукаю  дуже-дуже  стару  книгу, але  не  знаю  ще,  про  що вона. Роздумуючи,  чоловік  сказав,  що  вибір книг   зараз  дуже  малий, бо  люди  дуже  мало  читають. Говорять, що  в  них  такого  барахла  повно,  тому  продавці  беруть  під  реалізацію  зовсім  мало  книжок . Але  він  порадив  дівчинці  сходити  до  Музею  Старої  книги. Може,  там  вона  знайде  те,  що  шукає. Але  було  вже  пізно, і Даринка  вирішила  повернутись  до  дому.  Цілий  вечір  в  голові  дівчинки  літали  різні  думки.  Наступного  дня  вона  вирушила  в  музей  книги. Там  дівча  побачила  різні  старовинні  книги. Одна  з  них  лежала  перед  дзеркалом, і  в  очі малій  впали  слова: «асецнирп ашан » Вона прочитала слова ззаду  на  перед: «Наша принцеса». В  кутку   лежала  купка  старих  зіпсованих  книг, які   мали  вивезти   на  сміття  через  те, що  в  приміщенні  протікав  дах. Коштів  на  ремонт  не  було. І  Даринка   попросила  взяти   одну із  книг  з  собою.

На  щастя,  був  четвер, і мама  була  на  роботі.  Тому, розгорнувши  книгу, дівчинка  поринула  в  читання.  Все  виявилось  набагато  складніше, ніж  вона  собі  уявляла. Для  того, щоб  звільнити  хлопчика  від  чар, слід  було  потрапити  в  долину  таємниць.  І  лише  пройшовши  всі  випробовування,  потрапити  в країну Шкарпетколандію. А чи вдасться їй?  Одне порадувало  Даринку: під  час  цієї  подорожі  час  в  світі  зупиняється. Тому  ніхто  її  розшукувати  не  буде . Здійснити  мандрівку можна  було  будь-коли. Варто  лише  протерти  хустинкою  книгу  і  вона  покаже  дорогу, куди  мандрувати . Ввечері  дівчинка  зібрала  рюкзачок , поклала  книгу,  бісеринки, трішки  хліба, ковбаску, термос з  чаєм, щоб  перекусити   в  дорозі. Взяла  в  руки  пару  шкарпеток, і  коли  мама  з  татом  заснули, легенько  вийшла  з  квартири.  Навкруги  було  темно, лише  книга  підсвічувала  дорогу  і  випромінювала  тепло . Шлях  пролягав  повз  дитячий  садок , який  перетворився  чомусь  на  величезний  ліс. Даринка  знала , що  навіть  в день  діти  бояться  гуляти  в  лісі  самі.  Їй  важко  було  пробиратися  по  снігу. Дівчинці  було  страшно, але  вона  сміливо  трималася  і  впевнено  крокувала  вперед .
Раптом  їй  почувся  стогін. Підійшовши  ближче, вона  побачила   дуже  красиву біленьку  собаку,  що  зачепилася    ошийником  за якийсь  залізний  гак. Очі  її  були  дуже  сумні,   і вона  дуже  трусилася. Школярка  відчепила   ошийник, нагодувала  тваринку. Та  з радості  замахала  хвостиком і  сказала:

– Дівчинко,  дякую  тобі  за  порятунок. Твоє  серце  підказало тобі  правильний  шлях,  і  ти  пройшла  перше  випробування. Якби  ти  помилилась, я б не  вижив, а  ти  залишилась  б тут  назавжди.

Погладивши  собаку, Даринка  викрикнула : “Назвемо  тебе    Рамі”. Вдвох йти  було  вже не так  страшно. Запхавши  руки  в  шкарпетки, дитина  не  відчувала  холоду. Раптом вони  побачили величезного  сірого  кота. Насправді  це  був  злий  чарівник,  який  вважав  себе  королем  вторинної  сировини. Багато він обіцяв  наївним  дітлахам, а ті  приносили  йому  з  дому  не  тільки  старі  речі , а й  багато нових. Злий  чаклун не  любив  королеву Шкарпетколандії і  знищував  всі  панчішні  вироби  найшвидше. Стеживши  за  королевою,  яка  приходила  до Даринки, він не  злюбив  малу через  те, що  вона  хотіла  врятувати  хлопчика-шкарпетки і задумав  завадити їй  в  дорозі, але  Рамі  став  лаяти, і  кіт  втік,  прокручуючи  в  голові  свій  план.

Прибігши  під  двері Петрикова товариша Юрка,  Васька став  голосно муркотіти. Перетворившись  на  чоловіка з  лукавими  очима і  сердитим  обличчям,  він  подзвонив  в квартиру  хлопця. Представившись  працівником  великої  компанії,  запропонував  Юркові  співпрацю: збирати  весь  старий  одяг . Наголошував  найбільше  на  шкарпетки. А  за  це  він  подарує  хлопцеві  смартфон і  ще  заплатить  гроші. Думка  про  новий  телефон  затьмарила  хлопцеві   голову,  і він, не  роздумуючи,  погодився  на  пропозицію.

А  в той  час  перед  Даринкою  з’явилася  невелика  будівля. Зайшовши в  середину,  вона  побачила  невеличке  приміщення-майстерню,  в  якому  працювала  на  якійсь  машинці  мила  жінка.

– Ти  повинна пройти  друге  випробування тут. Бачиш,  на  столі лежать  шкарпетки, зашиєш 8 із них до  вечора – пройдеш  у  країну Шкарпетколандію, а якщо ні, нам доведеться попрощатися. Забираючи з кімнати ткацький верстат, жінка не  помітила, як  одна голочка впала на підлогу. “Але голочка –  це що ?” – подумала мала. І тут Рамі сказав дівчинці, щоб вона однією рукою його розчісувала, а другою збирала шерсть, яка вилізе. Методом валяння вона зможе закрити дірочки. А на своє волосся вона може населяти бісеринки і причіпляти їх до шкарпеток .
-Дякую тобі, Рамі, за допомогу. Я б без тебе нічого не придумала.
І вже до вечора  шкарпетки були готові.
– Ти впоралася із завданням, тому ласкаво просимо в нашу країну, – промовила  жінка  до дівчинки.
Країна Шкарпетколандія була справді дивовижною. Всі дерева на алеях мали форму  шкарпеток, підколінків,  виробів з  панчіх і колгот. Зі шкарпеток були зроблені  іграшки, одяг, сувеніри, які  прикрашали вікна будинків. Вони були різних кольорів, у різні узори.
Вулиці були вузькими, але по дорогах  їздили автомобілі  формою як шкарпетка, і в них поміщалося близько 15 городян. Усі люди співали про шкарпетки пісні, розказували вірші і вшановували їх, як люди з України шанують хліб, вишитий одяг і писанки. Вони навіть влаштовували лялькові театри за допомогою цих виробів. Зайшовши в один магазин, Даринка здивувалася ще дужче, побачивши на панчохах намальовані портрети, країни, а також іграшки, зроблені з  жіночих капронових  колгот. Побачивши  майстерню панчіх і шкарпеток,  Дарина зайшла в неї. Там вона побачила виготовлену іграшку-ведмедика. Він був маленький, мав вуха, рот, носик,  але йому забули пришити очі . Ведмедик сказав, що знає шлях до наступного випробування, але показати не може, тому що сам нічого не бачить. Тоді Даринка витягнула дві чарівні бісеринки і миттю пришила очі ведмедику. З вдячності той повів її далі, але по дорозі   додав: «Я не зможу супроводжувати Вас в в’язане коло тому, що туди мені хіду немає. Але я радо доведу вас до нього. А  дальше ви підете самі.» Наші мандрівники погодились. В в’язаному колі вони не побачили нікого, але почули гучний голос:  «Дівчинко, ти повинна зв’язати шкарпетку з семи кольорів, оздоблюючи її  бісером. На це в тебе рівно 5годин. Встигнеш – вийдеш з в’язаного кола, а якщо ні, то, на жаль, доведеться залишитися тут». Даринка взялася  до  роботи і  дуже  поспішала.  Вже пройшла година, а вона ще тільки почала. Рамі з Петриком-шкарпеткою  мовчки сиділи біля неї і слідкували за її роботою. Нитка вправно рухалася в руках дівчинки і, на щастя, дівчинка  встигла. Собака  почав швидко  їй  подавати  бісер. Рівно через 5 години шкарпетка була готовою. Раптом з’явилася  веселка, і, простягнувшись через вікно, забрала всіх  в свої обійми. І разом вони промайнули десятки метрів і зупинилися перед  будинком, на якому писало “Будинок  оживаючих шкарпеток”. Зайшовши в  середину,  Даринка  підслухала розповідь  чоловіка, який розповідав про таких же хлопчиків і дівчаток, як Петрик. Пізніше він навів імена дітей, яким вдалося, дякуючи першокласниці,  перетворитися зі  шкарпетки назад в  людину. Їх було  лише 4. А пізніше  він назвав кількість не перетворених шкарпеток. Їх було надзвичайно багато, і Даринці їх було дуже  шкода. Після того дівчинка позбирала   шкарпетки, а їх виявилося 80, і понесла їх в майстерню. Там вона почала  рятувати маленьких хлопців. Стала  заштопувати  шкарпетки. Її  пальчики  боліли від постійного  валяння, з  Рамі  вже  перестала  вичісуватись шерсть . І тут  з’явилася  бабуся-королева.  Стара  була ошатно вбрана і привітно посміхалася до школярки.
– Добрий день, – привіталася Даринка і низько поклонилася.
– Даринко, ти зможеш повернутися додому хоч зараз з Петриком , але для цього ти повинна віддати шкарпетки злому чарівнику, який переробить їх на щось інше і вони ніколи не стануть дітьми.
– Ні –ні, – заплакала Даринка. Краще я залишуся тут, але щоб вони були живі. Вони є чиїмись синами,  і я не поступлю так, навіть якщо мені доведеться залишитись тут.  І враз після цих слів  всі  80  шкарпеток перетворилися в дітей.  Вони були дуже щасливими, тому що їх  давно розшукували їхні батьки  і родичі, так як і  Петрика.

Коли Даринка подорожувала, час зупинився. Тому що її добре серце хотіло допомогти хлопчику. Тоді королева промовила:

– Даринко, ти впоралася з останнім випробуванням . Ти є дійсно принцесою тому, що ти не думала за себе , а за своїх підопічних. Усі діти, які були перетворені, повернуться додому разом з тобою. Ти можеш потрапити до нас коли захочеш, ми будемо завжди чекати на тебе. Варто лише протерти книгу, як ти опинишся тут, наша принцесо.  А останню 100 перлинку залиш собі на згадку.

Після слів королеви Петрик також перетворився на хлопчика . Він був високого зросту з гарним темним волоссям  і карими очима, він посміхався до дівчинки і дякував їй за порятунок. І  тут підійшов  його товариш Юрко зі злим чарівником. Він нічого не отримав, тому що шкарпетки знов стали дітьми. І враз  королева перетворила його на шкарпетку,  яку забрав   чарівник.                                                                               Петрик, Рамі  і принцеса Шкарпетколандії   разом з  вісімдесятьма хлопцями зробили крок і провалилися вниз. Вони нічого не бачили, перед ними була суцільна темрява.

Ранок. Батьки Даринки прокинулися, і мати вирішила глянути, чи її донечка ще спить. Була 8 година ранку. Не побачивши дівчинку в ліжку, вона занепокоїлась. Та за вікном вона побачила  доньку,  яка  гуляла з собачкою. Батьки познайомились з новим чотирилапим другом  і   вирішили залишити Рамі   в  квартирі за умовою, що Даринка доглядатиме  за ним.

Була  субота, вихідний  день. Батько  включив  телевізор слухаючи  новини, в  яких  розповідалось, що  цієї  ночі  багато  дітей  повернулось  додому  невідомо  звідки. Мала  тільки  посміхнулася і  пішла  в кімнату  бавитись  з  Рамі. Раптом  задзвонив  телефон.

– Привіт, принцесо, ти не хотіла б зі  мною піти  покататись на санчатах?     Це був  голос  Петрика. Вже за  кілька  хвилин  дівча з собакою знов були на вулиці. Підійшовши ближче, мала  побачила,  що  той тримає в  руках  маленького  ведмедика.

– Це  тобі. Дуже  дякую  тобі  за те, що ти  мене  врятувала.

Пізніше на  вулиці  ще  довго  чувся  дитячий  сміх і лаяння собаки. І здавалось, що  навіть  сонце  танцювало в  небі , а  літаючі  сніжинки співали  веселу  пісню зими.

А  чим закінчилась історія  з Юрком  – про це у наступній  частині.

 



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *