Віра Гуменна
ДЕЯКІ СПОСТЕРЕЖЕННЯ НАД ПОЕТИКОЮ ГРІНЧЕНКА-ПРОЗАЇКА
(на прикладі оповідань для дітей)
Творча індивідуальність письменника - явище багатогранне, що включає в себе і біографію як ставлення до людей і життя взагалі, і світовідчуття, і духовний клімат, в якому сформувався письменник, і літературні традиції його часу і багато інших факторів. Це індивідуальний зміст письменника як косія єдності свідомості, вираженням якої є всі його твори. Зрозуміти літературний твір - означає глибоко проникнути в особистість письменника, в характер його світогляду, який є основою всякої єдності і, в тому числі, єдності самобутнього морального ставлення автора до явищ дійсності.
Б.Грінченко, як і І.Франко, В.Короленко, В.Стефаник, розробляючи проблеми життя і виховання дітей в тогочасних суспільних умовах, реалістично і всебічно відтворював психологію своїх маленьких героїв, спосіб їх мислення за допомогою діалого-монологічного мовлення, що виступало важливим фактором композиції дитячих оповідань.
За своєю архітектонікою відзначаються монологи, що засвідчують реагування персонажіь на складні явища життя. З цієї точки зору заслуговує на увагу внутрішній монолог оповідача із твору "Ксеня": "Давні-давні дитячі літа! Тоді легше жилося, легше дихалося!.. Материне пестування й любов, піклування батькове... дитячі забавки, радощі й горе - все докупи злилося... І мов малювання любе ясно-радісне, - так тії дитячі літа перед очима встають. Але визначніш од усього на цьому малюванні відрізняється одна кохана постать... Це ти, Ксеню, тая постать, - ти, довіку дорога й кохана моєму серцю". (4, т.1, с.291)
Монолог розкриває складний душевний стан героя, який згадує своїх батьків, своє перше дитяче захоплення і у зв'язку з цим оповідача охоплює цілий комплекс найскладніших почуттів (тут напрошуються певні аналогії з оповіданням (І.Франка "У кузні"). Тим більше, що оповідач у своєму житті залишився самотнім і на схилі літ усе частіше і частіше став згадувати коханий образ Ксені. Отже, ретроспекція у структурі оповідання слугує виражальним засобом реконструкції психологічного змісту особистості через неповторність і унікальність її пам'яті. Композиція сюжету оповідання цілком основана на чергуванні сьогодення і минулого. Інтенсивно оживляючись у пам'яті оповідача, минуле постає наочно і переконливо у сюжетному теперішньому часі.
Змістовний у цьому плані і монолог оповідача із твору "Сестриця Галя": "І знов щось гаряче по щоці - кіть-кіть. Але він того вже не чує. "Двадцять і шість років з тобою, Насте, прожили, а тепер довелося розлучитися..." І почало йому, старому, згадуватися все, що тоді ще дивно було. Як то воно молоді літа згадуються так легко! Ось тепер! Сьогодні що зробиш - завтра вже й забув. А ті, далекі літа не забуваються... Отде не забув, як вони під вербами удвох сиділи, як на вулиці стрівалися'' (4, т.1, 225)
В уяві оповідача постійно виникає образ померлої дружини Насті. Його переживання ставали дедалі гострішими від нестерпного болю, втрати: адже вони кохали одне одного протягом всього життя.
У цьому руслі можна пригадати внутрішній монолог Марини із оповідання "Сама, зовсім сама": “А жити ж як? Які зароблені гроші були - усі вже потрачено. Зостався тільки п'ятак на півхліба. Вона тим жила два дні. Тепер треба шукати роботи. Де? Вона вже знала, що та хазяйка, в якої вона жила, вже іншу замість неї взяла Піти попроситися, може б прийняла знов... А як ні? Що тоді?" (4, т.1, с.2б3).
В оповіданні йдеться про тяжку долю дівчини Марини, в якої померла мати і яка втратила роботу (бо певний час доглядала за хворою матір'ю). Митець з великим тактом розповідає про спробу Марини знайти роботу, про побутові складнощі і, врешті-решт, про її самогубство.
Щоб дослідити поетику Грінченка-прозаїка, слід розкрити внутрішні закономірності форми і змісту його оповідань, осмислити процес типізації й індивідуалізації характерів, зрозуміти естетичну програму автора - від задуму до її реалізації. А для цього необхідно з'ясувати функції не лише монологів, але й діалогів у дитячих оповіданнях письменника. Відтворивши психологічно напружені ситуації, передаючи гостре зіткнення протилежних думок, переживань, роздумів, письменник, уважний до діалогу, підпорядковує вирішенню художніх завдань різноманітні стилістичні форми експресивного мовлення.
Почуття повнокровного художнього буття в дитячих оповіданнях Б.Грінченка досягається не лише відображенням багатогранності життя, але й різноманітністю форм та інтонацій - від тонкого ліризму до справжнього драматизму. Ось як за допомогою діалогу передається внутрішній стан дівчинки Ксені із однойменного оповідання: “Я поцілував її просто в очі і побачив, що вона плаче.
- Ксеню, голубко, чого ти?
-Ох, Василю, так чогось тяжко... Дома б'ють та лають... Он поїхали - хліба не кинули...
- Як то? Ти нічого ще не їла з ранку?
- Нічого.
- Чому ж ти мені не сказала?
- Так... нащо. Я й без хліба перебуду.
Але я вже не слухав і біг додому. За кілька хвилин я повернувся з усякою їжею" (4, т.1, с.302).
Або (із оповідання "Сестриця Галя"): "Цей випадок розігнав Іванові мрії. Він підійшов до плачущих дітей.
- Не плачте, діти, годі! - промовив він, голублячи їх.
- Я маму хочу! - невгавав малий Василько.
- Маму! - хлипала, тручи руками очі, Одарка.
- Мами нема, дітки... -тихо, ледве промовив батько.
- Мами нема: вона... пішла..." (4, т.1, с,,276-277).
У першому випадку письменник акцентує увагу читачів на тяжкому житті Ксені, бо мачуха постійно знущалася над нею. Автор паралельно розкрив багатий внутрішній світ дівчинки, її вразливість. У другому - відтворено трагічну ситуацію: вмирає мати, залишивши чоловіка з трьома малими дітьми.
У даному випадку в оповіданнях Б.Гріиченка можна спостерігати активний процес, який можна назвати одним словом - етизація. Він проявляється не лише в розмаїтті етичних проблем, які художньо осмислює письменник, але й перш за все - в пошуках і утвердженні безумовних моральних критеріїв етичних домінант, з висоти яких складний і часто дисгармонійний світ людських відносин і доль може знайти гармонійну закінченість обрисів. Художній аналіз життя в його звичній і завжди новій повсякденності, в його неповторних і в той же час вічних ситуаціях визначає істинність цих критеріїв, утверджує або заперечує їх.
Композиція дитячих оповідань Б.Грінченка сприяє розкриттю всієї глибини психологічного підтексту, допомагає рельєфніше виразити ідею. Причому, письменник не демонструє її прямо, а примушує самих читачів своєрідно включатися в дію, допомагає повніше зрозуміти суть оповідання.
Автор настільки вживається у світ дитини, що інколи неначе дивиться на навколишню дійсність її очима, а деякі фігури дорослих стають "прохідними": наприклад, вчитель, батюшка, батько, мати і батько Грицька ("Екзамен", "Дзвоник", Трицько") не є об'єктами спостереження автора, вони не індивідуалізовані персонажі.
У ліричному оповіданні "Ксеня" письменницьке слово, втягнуте в коло асоціацій, створює магнітне поле підтексту. "Я питався про Ксеню. Казали не знаємо... Ксеню, частіше і частіше став уявлятися мені твій коханий образ... Він виразно стоїть перед моєю душею, бо не закритий, не затертий ніяким іншим пізнішим образом.. І ти довіку зостанешся в моєму серці, Ксеню, ти моя маленька мучениця!.. " (4, т.1, с.ЗОЗ).
Емоційний підтекст створюється тут і ритмом: "Ксеня бліда, заплакана". "Ксеня кричала не своїм голосом", 'Ксеня скрикнула", "Ксеня не оборонялася" і поширенням змістовних ввдтінків слова, що знаходяться в експресивному середовищі. Розгалужена система асоціацій охоплює центральний образ Ксені і дозволяє співвіднести слова за їх подібністю - Ксеня-голубка, Ксеня -маленька мучениця, Ксеня – коханий образ тощо. Об'єднуються всі вони не за індивідуальним значенням, а за спільною родовою ознакою, що випливає із контексту. Головний мотив уривку оповідання: швидкоплинність людського життя, щем авторського серця (твір має чітко виражений автобіографічний характер) за дівчинкою Ксенею і своїм босоногим дитинством, прагненням філософськи осмислити сенс людського житт...
Без "зворотного зв'язку" в тексті, без звернення до початкових ситуацій і врахування їх неможлива і поява підтексту. Загальновідомо, що підтекст наявний в кожному художньому творі завдяки багатозначності художнього образу. Родова функція його зводиться до розширення смислового і емоційного змісту тексту. У вузькому значенні слова підтекст - це спосіб психологічного поглиблення образу, засіб психологічного аналізу.
Насичена змістом деталь, реалістичний символ, метафоричний образ, близькі підтексту прихованим додатковим значенням, своєю багатозначністю, але відрізняються речовинною позначеністю в повіствуванні, в той час як підтекст найчастіше не має предметного ряду і зв'язаний в першу чергу з композицією твору, характером, ситуацією (в дитячих оповіданнях Б.Грінченка помітні обидва аспекти підтексту). Функція підтексту зводиться до створення нового обсягу, завдяки якому і виходить, що зміст твору набагато глибший, ніж кількість слів, що його створюють. Саме як обхідний шлях аналізу внутрішнього світу людини підтекст широко використовується в сучасній психологічній прозі.
Спосіб організації підтексту зв'язаний з характером повіствування. Емоційний підтекст виникає завдяки асоціативному впливові слова. Завдяки тому, що слово діє не лише поняттям, яке воно містить, але й емоційним відтінком. Експресивні властивості слова, що впливають на уяву звуковим оформленням, живописною якістю, широко використовуються перш за все в ліричній оповіді, в якій об'єднуються події зовнішнього світу і реакція персонажа на них.
Щоб розгорнуги узагальнюючу художню думку в межах оповідання, зробити таку форму надзвичайно місткою і багатозначною, треба було створити оповідання, здатне проникнути в суть явищ, розкрити глибинні зв'язки і закономірності дійсності.
Факти життя Б.Грінченка в дитинстві та юності сприяють глибшому проникненню в реальну життєву підоснову його оповідань, саме дитячі та юнацькі враження позначились на багатьох художніх творах Б.Грінченка взагалі і дитячих оповіданнях зокрема. Але наявний у них значний автобіографічний елемент все ж не можні вважати наскрізь документальним і беззастережно пов'язувати з особою письменника.
Оповідач в дитячих оповіданнях часто виявляється максимально наближеним до автора ("Ксеня", Трицько", "Екзамен" та ін.). Тут головний герой і автор або одна особа, або несуть у собі багато спільного. Авторське "я", якщо підходити формально, проявляє себе у їз першої сторінки оповідання. Через ці оповідання проходить наскрізний образ автора-оповідача, його голос звучить постійно. "Я найменший був у батька й матері після двох синів та чотирьох дочок, - зазначає письменник і оповідач одночасно, - тож і любили мене обоє вони найдужче" (4, т.1, с.291). Або: “Гуртом сипнули школярі до класу і, стовпившись коло дверей, почали скидати свити, складаючи їх у купу на долівці в школі" (4, т.1, с.243).
Функціональність оповідача проявляється в тому, що на нього значною мірою покладається роль інформатора, очевидця відтворених подій, який стверджує їх достовірність. Про це свідчать такі оповідання Б.Грінченка, як "Ксеня", Трицько", "Екзамен" тощо. .
Дослідження позиції героя-оповідача, його безпосередніх зв'язків з автором сприяє виясненню змісту твору. Якщо оповідач сконденсував в собі позитивний ідейно-моральний заряд, то для сприйняття читачем твору не має суттєвого значення та чи інша міра його віддаленості від автора. Герой-оповідач дає можливість легко передати своєрідний погляд на світ, створити особливу тональність у творі, все сфокусувати під єдиним кутом зору. Всі відтворені події в дитячих оповіданнях Б.Грінченка пропущені через свідомість оповідача. Його світосприйняття і морально-психологічний стан зумовлюють, врешті-решт, емоційну тональність твору.
