випуск "Літо-літечко"

випуск другий

Таврійський колосок

Любий друже!

Якщо ти прагнеш спробувати свої сили в художній літературі – складаєш вірші або пишеш прозові твори – запрошуємо тебе до нашого літературного гурту

“ПАРОСТОК”

Нещодавно побачила світ книжечка, сторінки якої ти можеш “прогортати” вже зараз – вони перед тобою!

Якщо ж ти маєш бажання, щоб і твої твори потрапили в книжку ( 2-й випуск “Таврійського колоска”), можеш прислати їх до редакції цієї збірки електронною поштою: vbpi@library.kherson.ua

Відомо, що талановитих багато, та не кожному щастить розкрити свій талант, розвинути і реалізувати його.

Обдаровані діти – дар від Бога для цілого народу, а інколи і всього людства. Можна вважати, що дитині пощастило в житті, якщо її талант вчасно розкриють.

Саме з цією метою в Херсонській обласній бібліотеці для дітей восени 2001 року був створений літературний гурт “Паросток”, до якого увійшли читачі бібліотеки, що займаються літературною творчістю.

Ми знаємо, що обдаровані діти, здебільшого, дуже завантажені – і наші гуртківці не є виключенням. Окрім уроків у школі, майже кожен з них займається додатково в інших гуртках, клубах. Тому ми пішли назустріч дітям: індивідуальні консультації, заняття проводяться при школах у запланований час. А один день на тиждень діти зустрічаються у бібліотеці.

Не так давно функціонує літературний гурт “Паросток”, а вже відомий у Херсоні: обласне телебачення записало відеосюжет за участю юних літераторів, газета освітян Херсонщини “Джерела” неодноразово публікувала твори дітей на своїх сторінках. А кращі твори гуртківців журі відібрало і направило в Київ на Всеукраїнський конкурс літературних талантів “О мово моя, душа голосна України”. Це твори Насті Колганенко, Ольги Тесленкової, Дарії Зарівної та Едіка Куцого. Кількість членів гурту постійно зростає – сьогодні їх вже більше двадцяти.

Очолює гурт “Паросток” Валентина Нижеголенко, дитяча письменниця і поетеса рідного краю.

Валентина Михайлівна з юними шанувальниками її творчості

Валентина Михайлівна Нижеголенко

народилася 5 вересня 1936 року в селі Дніпряни, Каховського району на Херсонщині в селянській родині. Працювала більше двадцяти років завідуючою Сергіївської сільської бібліотеки на Каховщині. З 1986 року живе в Херсоні, працює в Обласній бібліотеці для дітей.

Закохана в літературу і в юних читачів. Мабуть, саме це сприяло написанню восьми прозових дитячих збірок і чотирьох поетичних для дорослих. У травні 2002 р. вийшла друком поетична збірочка для дітей “Наш Херсонський рідний край”,

Готові до друку ще дві книги: повість “Босоногі мрійники” та збірка поезій “Серед трав пахучих”.

Писати вірші почала ще в шкільні роки. Друкувалась в дитячих журналах “Малятко”, “Дзвіночок”, “Кважды ква”, “Ірина”, “Донбас” та в газетах “Літературна Україна”, “Зірка”, “Учитель”, інших.

Твори Валентини Нижеголенко користуються великою любов’ю у дітей і дорослих. Їх вивчають у школах міста і рекомендують дітям для позакласного читання.

В.М.Нижеголенко

Талант

Талант від Бога нам дається,
його не купиш за п’ятак, 
бо він ніде не продається.
Хто скаже, що це все не так?
Талант людину прикрашає,
підносить, сили додає.
Він поступово проростає.
Говорять, в кожного він є. 
Лиш працьовитих завжди любить,
в них розвивається, зроста.
Лінивий свій талант загубить -
така вже істина проста. 

Поезія

Поезія – це музика прекрасна,
ЇЇ мелодія в душі звучить.
Поезія – це відчуття польоту,
який нічим не можна зупинить.
Поезія – як теплий промінь сонця.
Вона вперед крокує, в майбуття.
Я з нею подружилась, відчуваю – 
великим змістом повниться життя. 

* * *

Валентина Михайлівна Нижеголенко любить своїх маленьких читачів і залюбки пише про них і для них. Та й кумедні ж у неї виходять оповідання! Таке й справді не придумаєш, якщо не спілкуватися з дітьми, якщо не знати і не любити їх.

Клим Білий, газета “Світлофор”

* * *

... Вже в першій книжечці В.М.Нижеголенко відчувається талант не початківця, а зрілого майстра слова, котрий глибоко знає психологію дитини і який настільки вміло відтворює на папері казковий і реальний світ, що мимоволі захоплюєшся її манерою письма – влучного, дотепного і образного...

Всі наступні книжечки, що побачили світ, підтвердили талановитість і плодовитість авторки з високим художнім рівнем, і як сформованого майстра слова в царині дитячої літератури.

А.А. Крат,

член Національної Спілки письменників України

(Оглядова рецензія на дитячі книги Валентини Нижеголенко)

 

Зарівна Даша

1989 р.н., Херсонська школа-гімназія № 6, 7-В клас.

Даша з раннього дитинства любила слухати, як бабуся читає казки, вірші. Тому й сама почала читати і писати в 5 років. Займається плаванням, грає в шахи.

Летять журавлі

Летять журавлі... Куди і навіщо?
Чи в дощ прохолодний, чи в спеку летять.
Пливуть в височінь все вище і вище 
Та сумно, так сумно, уголос кричать. 
Навіщо летіти із рідного краю 
туди, в мряку й зливи, де сонця нема? 
Під небом пустелі, де жодної ниви. 
Навіщо страждати в чужій стороні? 
Навіщо не знати, вернешся чи ні? 
І сум, сірий сум, журавлів огортає. 
Дивлюсь я на небо — летять журавлі 
у хмари, де зовсім не видно землі, 
і муку з собою у серці несуть. 
Пливуть журавлі, у небо пливуть.
 

Пісні

Пісні... Пісні мого народу, 
мов храми в тій височині 
пливуть... 
Яку ще нагороду 
прохати в долі і мені? 
Зелене поле, сад барвистий, 
і журавель, що над селом. 
Літає з пір'ям ніжно-чистим, 
здається все це лише сном. 
Летять пісні, у небо линуть. 
А їх мелодія дзюрчить. 
Живучії пісні народні, 
і їх не можна розгубить.
Прикметник
Який? Яке? Які? Яка? 
Питання ці прикметника.
Війна
Війна... Попелища, руїни... 
Війна... Жодної світлої днини! 
Війна... Жахливе людське горе. 
Війна... І сліз солоних море. 
Війна... Коли з'явилося це слово? 
Війна... Від неї гине рідна мова. 
Війна... Її ніколи не забути. 
Війна... Ти не повинна бути!

А хто сказав?

А хто сказав, що ми не вільні?
А хто сказав, що ми раби?
Давайте, браття, будем сильні,
ми не пробачимо ганьби!
Ми живемо в своїй державі, 
і не слугуємо панам.
Якщо вмремо, то тільки в славі,
не хочеться мовчати нам.
Майбутнє нашої держави 
ми часто творимо самі.
І залишки старої слави
відродимо у цій пітьмі.

Мої бажання

Хотіла б я пташкою стати,
летіти над світом усім.
В блакить піднебесну злітати,
лунати у хмарах, мов грім.

Хотіла б крильми я тремтіти
над полем зеленим вночі.
Хотіла б з народом я жити,
співати у кожній душі.

Хотіла б свій край прославляти,
довести, що ми все ж народ.
Навколо добро розсипати,
не треба за це нагород.

Хотіла б я віру вселяти,
в серця, що страждають давно.
Хотіла б я рани зціляти,
Життя лиш одне нам дано.

У вирій хотіла б злетіти,
співати про щастя і біль.
Серця дуже хворі зцілити –
таку я поставила ціль.

Тесленкова Ольга

1989 р.н., Херсонська школа-гімназія № 6, 7-В клас.

Оля любить уроки рідної мови та літератури. Багато читає – казки, віршовані й прозові твори українських письменників-класиків. Великий вплив на розвиток творчих здібностей дівчинки справляє батько, Олександр Володимирович, який і сам пише вірші.

Дієслово

Дієслово, що біжить,
Дієслово, що лежить,
Дієслово, що живе,
Дієслово, що пливе,
В дієслові діє слово,
Ось яка чудова мова!

Теперішній час

Сиджу, учу, лежу, читаю.
Я час теперішній вивчаю.
Число й особу має час,
він не закінчений у нас.
І на питання: "Що роблю?"
відповідає: "Дію!"

Україна

Країна чудова –
степи і Карпати,
зелені сади
біля кожної хати.
Як символ верба
і червона калина.
Вкраїну люблю –
це моя Батьківщина.
Тут чистеє небо
і сонце в зеніті,
зерно золотаве
і грона налиті.
Тут слово правдиве
і мова єдина.
Тебе я люблю,
ти моя, Україна!

Почуття

Якесь почуття у серце все коле,

чи може зі мною жартуєш ти, доле?

До кого ж любов, що аж серце лоскоче,

і що ж воно сильно сказати так хоче?

У кожному слові свої почуття,

лиш щойно, нарешті, збагнула це я,

що в кожній дитині і зараз, й донині,

кололо і коле й лоскоче щодня —

Це воля, це сила й жага до життя.

До школи

І знову, й знову, й знову,

неначе в перший раз,

щодня я йду до школи

тепер вже в сьомий клас.

Лечу на крилах щастя

туди, де чую спів.

Де усмішки прекрасні

моїх учителів.

І знову, й знову, й знову

я чую дивний дзвін.

Мене до школи кличе,

найкращий в світі він.

Щодня мандрую в школу,

на свято, на урок.

І щоб не запізнитись,

прискорюю свій крок.

 

Куций Євгенія

Учениця 3-а класу Херсонської школи-гімназії №6. Жені 9 років і, окрім загальноосвітньої, вона навчається ще і в музичній, художній та спортивній школах.

Люблю я Україну

Люблю я Україну калинову,

Її прекрасну соловїну мову.

Кохатиму завжди, в цім присягнуся.

За Україну завжди я молюся.

Йде весна

Спів пташок надворі не стихає,

Він нам весну красну сповіщає.

Вже й гайок на сонці золотиться,

І вода на озері іскриться.

Гімназія

Гімназія рідна моя,

до тебе спішу я щодня.

Гімназія – другий мій дім,

як добре і затишно в нім.

Сто років навчаєш дітей,

Виховуєш справжніх людей.

Рідненька матуся

У кожної людини є найрідніша, найніжніша і єдина – матуся.

В мене теж вона є. Найкраща і найлагідніша матусенька.

Її слова дзюрчать, як ніжна річечка. Від них робиться так гарно на серці. Завжди, чи в негоду, чи в сонячний день, обійме мене матуся – зразу роблюсь я як маленьке і безпомічне дитя. Горнусь поближче до неї.

У скрутну годину вона мені допоможе.

Моє горе – це її горе. Моя радість – це її радість.

Матуся – найголовніша людина для кожного в його житті. Тож любімо кожен свою матусю! Не ображайте, не хвилюйте її добре, чуйне, сповнене любові до своїх дітей серце!

 

Куций Едуард

Херсонська школа-гімназія № 6, 2-А клас.

Едік захоплюється дитячою художньою літературою, але це не заважає йому ще й займатися гімнастикою, навчатися в музичній та художній школах.

Рідний край

Як же гарно навкруги!

Тут зелені береги,

поле, річка, сад і гай ―

це все наш коханий край.

Берегтиму його сам

і нащадкам передам:

Бережіть наш рідний край

і зробіть із нього рай!

 

 

Бджілка

Бджілка- трудівниця

Працює, літає.

З квіточок солодкий

Медочок збирає.

Подякую бджілці

за хорошу справу.

Це ж вона дарує

солодку нам страву.

 

Матуся

Дуже гарненька у мене матуся,

я її люблю, до неї горнуся.

Теплі руки в неї, ніжні

і на вигляд білосніжні.

Як до мене доторкнеться –

Враз хвороба і минеться.

 

Сітнова Ганнуся

Учениця 3-Б класу херсонської школи-гімназії № 6. Перші літературні спроби зробила у 6 років. Пише оповідання та вірші. Талановита і скромна дівчинка.

Поговорим разом

Поговорим разом

про Вкраїну – матір,

про трави шовкові,

про степи багаті.

Про високі кручі,

про піски сипучі,

про лани пшеничні,

про води криничні.

Поговорим разом

у тиші з тобою,

як травиця сходить

ранньою весною.

Як весело й гарно

солов’ї співають,

і тебе, Вкраїно,

з ранком привітають.

 

Відкриває двері зима чарівна

Виринає місяць з вечірніх гаїв,

і тополі шепочуть навкруг берегів.

А осина гнеться до води гіллям,

і бринять струмочки поруч і десь там.

Відкриває двері зима чарівна,

Вкрила землю снігом холодним вона.

 

Матусенька

Матусенько рідна моя,

у тебе закохана я.

Ти сонечко тепле моє,

Спасибі, що ти в мене є.

Милуюсь тобою щодня,

ти квітка чарівна моя.

 

Морозенко Олександра

Учениця 5-Г класу Херсонської школи-гімназії № 20.Саша вирізняється добрим гумором і веселою вдачею.

Зима

Зима пришла, зима пришла

и много снега принесла.

На елочку – игрушки,

фонарики, хлопушки.

А вот и Дед Мороз

подарки всем принес.

 

Колискова

Давно уже сонечко сіло за гай

і зорі сказали: лягай, засинай.

І мама говорить: “Ти в мене най-най…”,

лягай, моя рідна, скоріш засинай.

 

Танці

Прокинулась рано-вранці

і згадала я про танці.

Заходилась танцювати,

вихиляси витворяти.

Дивувалася сімя –

в школу запізнилась я.

 

Україна

Україно, Україно,

ти для нас одна, єдина.

Будеш в серці моїм жити,

Буду я тебе любити.

В Україні ростуть діти,

ніби в полі гарні квіти.

Все пісень вони співають,

тебе, ненько, прославляють.

 

Місенг Даша

Учениця 5-Г класу Херсонської школи-гімназії №20.

Закохана у природу. Любить літературу. Писати почала в семирічному віці.

 

На моей Земле

Сатурн – холодная планета

на Землю смотрит с высоты.

Она, как медная монета,

что без особой красоты.

Лишь на Земле моей прекрасно.

На человека посмотри:

Добро и совесть светят ясно,

хотя и спрятаны внутри.

 

Красота

Что надеть,

как причесаться,

соблюдая меру.

Что такое красота?

Спросим мы Венеру.

 

Весна

Весна прийшла, весна прийшла,

з собою квіти принесла.

Біжить, шумить струмок прозорий

У степ широкий, неозорий.

Осінь

Осінь настала, листя опало,

голі дерева похмуро стоять.

Вітер кружляє, сонце не сяє.

вдома лишусь, не піду я гулять.

 

Схід сонця

З нічної темряви щось рожевіє. То ж сонце сходить!

Перші його промінчики падають навкруги золотим сяйвом. На небі зявляються чудо-кольори: жовто-червоний, рожево-жовтий, синьо-оранжевий.

Трава покрилась росою.

Все живе просинається. Гомонять люди, співають пташки, мукають корови, яких гонять до череди, а вже пізніше пастух пожене їх на луки пастись.

Люди поспішають на роботу, діти – в школу. Співають півні, сокочуть кури, гавкають собаки...

Сонечко пробуджує від сну і зігріває. Без нього не було б життя.

Тож нехай завжди буде Сонце!

 

Струмінська Марійка

Учениця 5-Г класу школи-гімназії № 20. Любить літературу. Вірші почала писати у 8 років. Захоплюється танцями.

Весняний вечір

Закінчився весняний теплий день. Сонечко повільно сідає за обрій. Навкруги запала тиша. Лиш інколи дуне легенький вітерець, подарує прохолодний поцілунок деревам, кущам, квітам, травам...

Поступово починає темніти. Все ніби покривається густим туманом смутку. Люди готуються до відпочинку, до нічного сну.

Із царства вічної темряви випливає на небо брат сонця – місяць. Озирається навкруги і крадькома розсипає по небу монети – зорі.

І місяць, і зорі виблискують прохолодним золотавим сяйвом. Від цього робиться видно, як вдень.

Вельможний цар-місяць задивився у річку, як у люстерко. Милується собою. Місячна доріжка біжить по воді і зникає в гущавині латаття. Десь тьохкає соловей.

У відчинену кватирку до кімнати заповзає чарівний запах бузку, що розцвів під вікном у садочку.

Десь далеко-далеко чути дівочу пісню. Над річкою стиха плаче гармошка.

Чарівні звуки полонять мою душу, навіюють сон...

Весела зима

Комусь подобається літо, комусь осінь чи весна, а мені — зима.

Взимку дуже весело і гарно. Ось і цього року після затяжних, холодних осінніх дощів, нарешті, в кінці листопада, за вікном я побачила білий килим снігу, який нагадував товсту, м’яку ковдру.

Сміялось сонечко на небі…

Я швиденько збиралась вибігти на вулицю. Мама порадила:

– Потепліше одягайся, бо там мороз.

Я послухала рідненьку.

На вулиці було багато дітей.

Матінка-зима накидала чимало снігу. Морозець пощіпує щічки. Від цього вони робляться рожеві, ніби хтось їх підфарбував. Діти ліплять снігову бабу, кидаються сніжками, спускаються з гори на санчатах і лижах, катаються на ковзанах.

Ось хтось звалився у сніг. На нього попадали інші діти. Лине сміх, хтось комусь щось доводить і розмахує руками.

Я подумала: “Невже всю зиму будуть такі гарні дні?”. Мабуть, ні!

У нас на півдні сніг — це розкіш. Через тиждень-два від нього залишиться тільки мокре місце. А жаль.

Незабаром Новий рік, потім Різдвяні свята, а у дітей — канікули!

Сподіваюсь, що ще буде багато снігу, і я досхочу накатаюсь і нагуляюсь на свіжому, морозному повітрі.

Зима — чудова пора року!

Сестричка

А у мене є сестричка,

вона ростом невеличка.

Зате літери всі знає

і “Буквар” уже читає.

Коси має невеличкі,

і рум’яні в неї щічки.

Ну така вона гарненька…

Підростай, моя рідненька!

Новий рік

Скоро прийде Новий рік,

спізнюватись він не звик.

Принесе він радість всім –

і дорослим, і малим.

Дід Мороз також прийде,

подарунки принесе.

Новий рік — веселе свято,

буде радощів багато.

Смирнова Даша

Учениця 5-В класу Херсонської школи №32. Даша – різнобічно обдарована дівчинка. Вчиться в музичній школі по класу фортепіано. Відмінниця, захоплюється літературою. Вірші й оповідання пише з 7 років.

 

* * *

Вчора дощик стукав у вікно,

Вранці сонце принесло тепло.

Жайворонок пісеньку співав,

Діткам всім про весну сповіщав.

Трави буйно-рясно проросли,

Не злякались лютої зими.

А у квітні зацвіли сади

І за руку літо привели!

Новий день

Сонце сяє у віконце,

Значить, ранок у дворі.

Треба знову, треба знову,

Йти до школи дітворі.

Ось і дзвоник вже лунає –

Дзень-дзелень, дзень-дзелень.

Ну а це все означає –

Розпочався новий день.

 

Щастя тобі, Україно!

Кетягом пишним квітує калина,

Линуть за обрій пісні Кобзаря.

Це – найдорожча у світі країна,

Це – українська прекрасна земля.

В садах вишневих хатинка біліє,

діточкам мати гостинці дає.

Сонечко усмішкою червоніє,

все таке миле і рідне моє.

Вічно живи, незалежна Вкраїно,

Кращих не треба тобі нагород.

Щастя бажаю тобі, Батьківщино,

Живи, український любий народ!

 

 

Дубровний Іван

Учень 5-В класу Херсонської школи № 32. Іванко почав писати з приходом у літературний гурт “Паросток”. Любить фантастику і сам пише переважно фантастичні оповідання.

Прибулець з планети “Цукерія”

Йшов якось Іванко до школи. Раптом бачить – щось червоне й велике летить на землю з неба! Не встиг і оком кліпнути, як біля нього приземлився зореліт. З нього вийшов весь покритий шерстю маленький чоловічок і сказав:

- Привіт людям! Я з сусідньої галактики. З планети “Цукерія”. В мене закінчилось пальне. Чи не знайдеться у вас трохи цукру?

Іван з подиву і переляку аж рота роззявив. Та коли прийшов до тями, мовив:

- А – а – а – а – в – в – ж – жеш, знайдеться. Йдіть за мною.

Іванко йшов першим, а за ним крокував прибулець.

Вдома хлопець віддав йому весь свій запас цукру піску і рафінаду. Прибулець заправив свій зореліт, сів у нього і через віконце звернувся до Іванка:

- Бувай! Можливо колись зустрінемось. Спасибі тобі за допомогу, добрий хлопче!

Зореліт нечутно піднявся у небо, а Іванко ще довго не міг забути ту цікаву і незвичайну зустріч.

 

Іванець Ольга

Учениця 9-Б класу Херсонської школи № 52. Писати вірші почала ще в 4 класі. Закохана в літературу.Любить природу, турбується про її збереження.

 

Остров “сокровищ”

Где луч озаряет лазурную гладь,

Там тихо, спокойно – одна благодать,

Там волны бегут в бесконечную даль,

И солнце искрится, и пахнет миндаль.

В лазурном закате горит огонек,

И в прошлом остался чудесный денек.

Нас остров “сокровищ” к себе приглашал

и ноги морскою волной целовал.

Поет сильный ветер, играет прибой

Симфонию ночи под полной луной.

И плещутся волны, горят серебром,

А остров всех манит бесценным добром.

Там плещутся нимфы, все песни поют,

Прозрачную воду из раковин льют.

Мерцает, как в сказке, песчаное дно,

Усыпано ракушкой разной оно.

Там звездочки светят и нам говорят,

Что небо одело вечерний наряд.

То – остров фантазий безбрежных моих.

Я очень хочу, чтоб вы поняли их.

 

Іваніді Ольга

Учениця 8-А класу Херсонської школи №27.

Оля змалечку захоплюється римуванням. З часом дитяча гра перетворилась на засіб вираження юної душі, спілкування зі світом.

 

Откровенность

Люблю я погрустить наедине,
Довериться, как другу, тишине
И с детским неподдельным интересом
Бродить весенним посвежевшим лесом.
Цветы кивают чуть заметно мне,
И дятел барабанит на сосне,
И травы, окропленные дождем,
Несмело шепчут:
“Не тебя ли ждём?”
Свистит синица.
Мне недалеко…
И как-то вдруг
Становится легко.
Невольно забываю
Все невзгоды,
Тянусь к заботам завтрашнего дня.
И кажется: есть сердце у природы,
Которое услышало меня.

В лесу

Свернешь с незнакомой тропинки -
везде паутины висят.
И светят на травах росинки,
блестят, как глаза у лисят.
В еловом подлеске, как в клетке,
куда ни посмотришь – стена.
Хватают за голову ветки,
как будто им кепка нужна.
Вспорхнет потревоженно птица,
пройдет ветерок полосой.
Да елочка, словно шутница
окатит прохладной росой.

Ожидание весны

Говорят, зимой под белым снегом
ждут цветы свиданья с синим небом.
Ждут весну, глаза приоткрывая,
горицвет, ромашка полевая.
Колокольчик, по теплу скучая,
встал поближе к стеблю иван-чая.
Прикрывает лютик незабудку.
А мороз задорист не на шутку!
По сугробам в валенках шагает,
снегирей и рябчиков пугает.
Куржаком березу одевая,
Шутит он: “Останешься живая!”
В эту пору не легко под снегом
ждать свиданья с солнышком и небом.
И не так ли женщина когда-то
Ожидала писем от солдата.
Всю войну без света и без ласки
провела, как Золушка из сказки.

Дичка

Пахнет лес сыроежками
И водой ключевой.
Он наряднее прежнего,
Он уже золотой.
Заливаются зяблики.
Заверну я к ручью
И под дичкою-яблонькой,
Загрустив, постою.