№6 “Різдвяний подарунок”

Різдвяний подарунок – чудодійний  вогонь

     Давно – давно в одному казковому лісі жив дракон на ім’я Скай. А треба сказати, що він походив із древнього роду і місія у них була найпочесніша – розпалювати  Різдвяний вогонь.  Радість свята приходила у людські оселі, раділи  йому і мешканці дрімучого лісу.

Печера Ская знаходилася на узліссі великого і гарного лісу.  Недалечко росли ялинки, а поруч – смереки, сосни. Чудово взимку у лісі! У срібному вбранні стоять  дерева.  Повітря сповнене запахом хвої.

Житло дракона відчинилося і на його порозі з’явився Скай. Він смачно потягнувся  –  і голосне рокотання пішло лісом.

– Незабаром  Різдво –  радісне свято для великих і малих.  І усі з нетерпінням  чекають особливого вогню – Різдвяного. А мій почесний обов’язок – його запалити. Але щось я не відчуваю свіжого запаху повітря? Що б це могло значити? – роздумував уголос дракон. – А ну спробую розпалити вогонь у печері.  І Скай подався до свого помешкання.

–  Фр-р-р-р- нічого.

–  Фр-р-р-р- і знову нічого.

Сумний та розчарований дракон вийшов із печери і сів на землю. Велика гірка сльоза покотилася по його товстій світло – зеленій шкірі.

Цього року зима у лісі була така люта і холодна, як ніколи раніше. Йому потрібен цей вогонь. Він повторював свої спроби багато разів, проте все було марним. З його ніздрів  не з’явився  навіть найменший  вогник.  Не було і диму!

Ох, ця крижана печера! Хто міг би вижити тут без тепла та вогню? А хто б розпалив святкове вогнище, біля якого збираються всі жителі лісу напередодні Різдва, якби не Скай? Він робив це щороку і завжди захоплювався моментом,  коли  без особливих зусиль міг розпалити вогонь. Для нього це був найкращий момент  у найпрекрасніший день року.

Аж раптом біля своєї печери він помітив злу чаклунку Зізі із своїми слугами, такими ж бридкими істотами, як і їхня господарка, що стрибали навколо неї.

  • Хто ти така? Звідки взялася тут? – запитав збентежений Скай, ніби відчуваючи щось  недобре.
  • Я – зла чаклунка Зізі, – сказала вона. – Маю велику силу зла і всі мені підкоряються. Ось дивись: вгорі кружляли пташки. Раптом Зізі підняла руки догори і піднялися іскри, схожі на грізні блискавки. І бідолашні пташки впали до ніг дракона.
  • Але я можу і оживити їх, – заговорила грізна чаклунка. –  Але  не хочу.
  • Не треба, не треба, – забігали навколо неї маленькі створіння,  її  слуги.
  • А що тобі потрібно у нашому лісі? – запитав Скай.
  • Хочу всім повелівати у цьому лісі, а ви повинні підкорятися мені, володарці усього, що знаходиться навколо. І вона обвела рукою.
  • Ти – володарка лісу, ти – володарка лісу! – заплескали в долоні і почали кружляти навколо злої чаклунки бридкі істоти.
  • А головне, – сказала Зізі, – буду володіти Різдвяним вогнем.
  • Ні, цього ніколи не буде! – злякано закричав Скай. – Тільки я маю право розпалювати його.
  • А це ми ще подивимось, – просичала у відповідь зла Зізі. – Я забрала в тебе це право на Різдвяний вогонь.
  • А як же Різдво? Його не буде без вогню! – промовив розгублений Скай.
  • Так, так, не буде! Але є один спосіб та про нього ти ніколи не дізнаєшся. Хоча можу сказати: маленька русалка тобі допоможе. Та до неї дуже далеко, не знайдеш її. Прощавай! – говорила Зізі, кружляючи над драконом.

Раптом вона піднялася вгору, здіймаючи стовп сніжного пилу навколо і блискавицею полетіла над лісом. А її слуги позаду неї утворили дві яскраві смуги. Все щезло в одну мить. Із стривожених ялинок посипався сніжок на Ская, на галявину.  А місяць на небі наділив їх гарними блискітками.

Скай  дуже засмутився, похнюпився.  Важкі думки не давали йому спокою.

До Різдва залишився лише тиждень, і тоді  всі дізнаються, що він – дракон -без вогню. Лише думки про це навертали сльози на його очі. Хто зможе йому допомогти ?

–  Звичайно, я піду до безстрашного лицаря Ладона, – подумав Скай. – Раніше він допомагав мешканцям цього лісу, допоможе і мені, – сказав дракон, збираючись  у  далеку  дорогу.

Лицар жив край лісу у затишному старовинному замку, оточеному мурами, гарними пухнастими ялицями.

Ладон був радий несподіваному гостю.  Він відразу ж побачив смуток в очах дракона.

–  Що сталося, любий друже?  –  запитав занепокоєно лицар.

– Я більше не можу видихати вогонь, – відповів сумно Скай.  –  Кожен раз, коли намагаюся його розпалити, нічого не виходить. А натомість лише починаю хрипіти.  Лицар обійняв дракона,  щоб заспокоїти  його.

–  Не хвилюйся,  давай спробуємо ще раз,  –  сказав Ладон.

Вони пішли у садок, де стояло старе опудало, яке не злякало б, навіть, і крихітного горобця.

– Спробуй підпалити його! Ти зможеш, – сказав лицар. Але у дракона не виходило нічого, окрім хрипіння. Навіть старе опудало, здавалося б, насміхалося з нього.  Навкруги  вже  почало сутеніти, сонце сідало за обрій.

– Краще я піду спати,  –  сказав Скай. Однак він так і не зміг заснути до ранку.  Наближалося Різдво…

Яскраве сонце сповістило, що настав чудовий день. Скай пішов до своєї подруги Лісовинки – Моховинки, маленької лісової істоти з великими зеленими очима і кумедним білим пушком на круглій голівці. Вона була дуже добра та готова завжди допомогти в біді. Засмучений дракон розповів їй про свою невдачу. Лісовинка – Моховинка втішала його як могла : «Це не так важливо, якщо ти втратив свою особливу силу, Скаю.  Життя і світ навколо прекрасні, навіть якщо ти ніколи більше не зможеш видихати вогонь. У тебе є хороші друзі. І це -найважливіше. Вони тобі допоможуть. І у тебе все отримається». Скай із вдячністю закивав головою,  але  від  її  слів йому не стало легше.

– Лісовинка – Моховинка – справжня подруга, – подумав він, – але вона, насправді, не розуміє, через що я переживаю і засмучуюся. Дракон без вогню схожий на черепаху без панцира, або на птаха, який не може розправити свої крила і високо злетіти.

Скаю захотілося побути на самоті. Він повертався до своєї печери, але спокою на душі не було. Однак, заглиблений  у свої думки, він потрапив углиб непрохідного лісу. Дракон зовсім не знав цю місцевість. Йому було страшно, бо без вогню вже не був такий хоробрий та безстрашний.  Так,  він був дуже наляканий, але все ж таки йшов уперед.

Дракон намагався знайти дорогу додому, аж раптом побачив велику скляну кулю, яка трималася на трьох фігурних стовпчиках. Скай підійшов ближче та здивовано  почав її розглядати. Такого він ще ніколи не бачив. Звідки вона взялася серед зимового лісу? Гігантська скляна куля була повністю заповнена бульбашками.  До нього доносився  плескіт  води  та веселий сміх.

– Хто це може бути? – подумав здивовано Скай.

Він зібрав останню мужність і постукав у скляну кулю.

– Хвилиночку, почекайте, будь ласка, – відповів приємний голос. У той час відкрилося віконце і на нього дивилася маленька дівчинка  з гарним рудим волоссям,  яке  обрамляло  її  біле  обличчя.

– Проходьте, я завжди рада гостям,  – сказала гарненька дівчинка. Скай проліз через відчинене вікно та опинився у чудернацькій овальній кімнаті. Скрізь пахло смачними  лісовими  ягодами. І це його трішки заспокоїло. На порозі кімнати з’явилася дівчинка.

– А може, це і є маленька русалка, яка допоможе мені? – розмірковував Скай. – Це про неї говорила чаклунка. Отже, я її знайшов.  Як добре!

– Я – русалка Дора, новенька мешканка лісу, – сказала красуня, розчісуючи своє довге волосся.

– А мене звати Скай.

– Так, я здогадалася, чому Ви засмучені. Саме Вам потрібна моя допомога, – сказала Дора. – Запрошую пройти до чарівної ванни, яка зцілить Вас і поверне Вам ваші надзвичайні здібності. Скай із задоволенням пірнув у теплу ванну, наповнену  різнокольоровими  бульбашками.

 

– Давайте  я почищу Вас своєю чарівною щіткою, – промовила маленька рятівниця дракона. Скай мовчки погодився. Русалка довго чистила його зелену шкіру, ноги, вуха і, навіть, ніздрі.

– Ого, нічого собі! Думаю, що Ви довгий час не давали собі лад. Вона ретельно чистила його ніздрі. Здається, половина лісу потрапила до них. Звідти випали дві соснові шишки, жменька грибів, сухе листя і, навіть, кілька камінців! Коли вона закінчила, Скай відчув свіже зимове повітря, і йому стало набагато краще. Тепер він зрозумів, які чари використала зла Зізі. Скай подумав, що, мабуть, і маленька тендітна русалонька Дора теж є чарівницею, але дуже – дуже доброю.

Скай відчинив вікно та видихнув. Відчув свіже, морозне повітря. З його ніздрів полетіли іскри та, нарешті, з’явився  довгоочікуваний  вогонь. Але він його швиденько загасив, беріг до Різдва.

– Як мені тобі віддячити, Доро? – запитав Скай. Русалка лагідно  посміхнулася і відповіла: «Запросіть мене на Ваш знаменитий Різдвяний вогонь».

– Неодмінно приходь на лісову галявину  на Різдво. Я познайомлю тебе  зі своїми друзями, у мене їх багато.

– Доро, а ти не проти, щоб ми з тобою товаришували? – ніяковіючи промовив дракон. – Адже ти мені так допомогла!

– Звичайно, ні. У мене і так небагато друзів, а твоїй пропозиції я дуже рада. Прийду на Різдво обов’язково.

– До побачення, Скаю!

– До зустрічі, русалонько! І  Скай  швиденько,  радіючи,  пішов  до  своєї  печери.

Настало довгоочікуване  Різдво. На чудовій зимовій галявині зібралися усі мешканці лісу. Навколо виблискував сніг різними барвами від місячного сяйва. Усі уважно і з нетерпінням дивилися на небо, коли ж з’явиться перша зірочка. Ось ця чудова мить – маленька зірочка з’явилася на небі і яскраво засяяла.           І саме у цей час Скай видихнув вогонь  –  Різдвяний вогонь,  –  якого всі чекали   увесь рік.

Раптом грізно зашумів ліс, заскрипіли верхівки дерев і всі побачили незвичайне дійство: віхола вгорі закружляла, загриміла і, пролітаючи над Різдвяним вогнем, перетворилася  на маленькі краплі льоду. Вони впали  на верхівки пишних сосен і гарних ялин, заблищали різними барвами.

Лише дракон Скай здогадався, що це була зла чаклунка зі своїми слугами. Та вирішив не псувати святковий настрій своїм друзям.  Дракон дякував усім за підтримку, радів, що у нього так багато надійних і вірних друзів.

Аж раптом лісові мешканці побачили, що і в людських оселях блимнули яскраві вогники  – значить і там загорівся Різдвяний вогонь –  вогонь добробуту, сподівань і миру.

Усі, хто зібрався на засніженій лісовій галявині,  разом водили хоровод. Вони дякували Скаю за гарний подарунок – Різдвяний вогонь. Дракон пишався, що не підвів друзів,  і в котре упевнився,  що дружба  –  це велике діло.