№50 “Пошуки чарівної квітки”

Пошуки чарівної квітки 

Повість

I розділ

Сім’я Леман

Вельмишановні містер і місіс Леман живуть у чудовій країні Нотлав, де літаючі коні та собаки, що розмовляють, – це звичайне діло, але, взагалі, ця країна майже ідеальна.

Подружжя Леманів має двох синів: старшого – Ділана й молодшого – Прайса. Діти змалечку були забезпечені, завжди отримували те, що бажали. Наприклад, Ділан на своє десятиріччя попросив улаштувати йому повітряну подорож ( це коли ти кружляєш над містом у кареті). Тепер це звичайна справа, але на той час то було не кожному по кишені. На жаль, хлопці, втім, як і усі інші, ніколи не отримували тієї батьківської любові, якої потребує кожна дитина…

Ділан – дуже відповідальний хлопець, але іноді буває нудним. Він завжди досягає своєї мети, плідно працює над собою, мабуть, усе життя він змагається за звання найкращого сина й іноді навіть перемагає, тому що Прайс не намагається догоджати батькам. Хоча Ділана любили дівчата, він вирішив одружитися з розрахунку. Мабуть, перед вами постав образ такого серйозного, діловитого та неприхильного юнака, але це не зовсім так. Його врівноваженість може підірвати звичайна нічна прогулянка лісом. Так, Ділан – боягуз і нічого тут вже не зміниш.

Прайс – протилежність старшого брата. Він завжди з чимось не згоден і сперечається. Утішає тільки те, що молодший завжди виявляється правим. Це його особливість. У країні Нотлав багато хто мав особливості, іноді навіть не одну, а дехто не мав жодної. А тепер повернемося до Прайса. Він напрочуд красивий, а його блакитні очі вирізняли його посеред усіх. Якби ви його побачили, то зрозуміли б, що я маю на увазі. Хлопець дуже розумний, але такий непрогнозований, ніби він бачить весь світ якось по-іншому. Буває, часом він таке виробляє, але мати Анфіса завжди пробачає його, адже він її улюбленець.

Ні, він не егоїст чи хтось там ще, просто не такий, як інші. Прайс, сам того не розуміючи, шукав те, чого не було в їхній країні.

Незважаючи на протилежність характерів, хлопці дружні й цінують одне одного. До речі, Ділану пропонували працювати у Королівській чарівній бібліотеці (ця дуже цікава робота дістається не кожному), але він відмовився. Вивчати різне зілля та створювати рецепти дуже подобалося йому. Ще хлоп’ям він зі своїм товаришем-художником Томасом ходив гуляти до Книжкового саду. На тамтешніх деревах, замість листя, росли папірці з уривками різних книг.

Одного уразу, прогулюючись садом, хлопці зустріли на галявині двох тендітних дівчаток. Юному художнику вони сподобались, і він зобразив їх на картині. Повернувшись із прогулянки, Томас подарував свій витвір місіс Леман для колекції. Загадкові дівчата на полотні не давали спокою батькам, й Лемани все цікавилися у синів, як звати незнайомок, але так і не дізналися,  бо таємниця є таємницею…

 

ІІ розділ

Вихід із дому

 

Одного чудового ранку, коли ніщо не віщувало біди, родина вирішувала, як далі бути юнакам. Ділан у знак вдячності батькам вирішив продовжити їхню справу. Прайс заявив, що хоче стати мандрівним співаком, адже він мав чарівний голос. Але батьки, які вже скільки терпіли його непередбачуваність, на цей раз не витримали. Матуся розхвилювалася так, що без лікаря не обійшлось.

І все ж таки Прайс вийшов з будинку без усяких сумнівів. Через деякий час він почув кроки позаду себе. Це був Ділан.

– І не намагайся мене повернути додому. Я твердо вирішив.

– Тоді хоч дозволь піти з тобою.

– А тобі це навіщо? Іди та продовжуй справу “вельмишановних” батьків. Буде в них хоча б  один гідний синочок!

– Вгамуйся вже ти, вони люблять нас однаково!

– Люблять?! І не прикидайся, ніби ти не знаєш, що тут уже століття немає любові!

– Невже ти віриш у ті дурниці?

– Я це бачу на власні очі!

– Добре… куди ми йдемо?

– До Томаса, а потім до міста.

Вони йшли далі мовчки. Дорога пролягала через ліс Див. Кажуть, що раніше, коли ще росли чарівні квітки, у ньому жили незвичайні істоти, усі вони були прекрасні й зовсім не страшні. Але тепер це залишилося тільки в спогадах…

До хатки Томаса залишилося декілька кроків. Із відчиненого вікна лунали голоси. Було зрозуміло, що один належить дівчинці. Томас відчинив двері гостям, художник був трохи схвильованим, але в кімнаті нікого не було.

– Усе як планували? – лукаво запитав Прайс.

– Так.

 

Розділ ІІІ

Дивна зустріч

 

Гамір, біганина та повний безлад – ось що, як не дивно, вабило гостей міста. Хлопці роззиралися довкола, шукаючи поглядом хоча б  одного місцевого музиканта. На жаль, обійшовши майже всі вулички, вони не побачили  жодного артиста. Пізніше  з’ясували, що саме в цей день відбувався повітряний фестиваль музик у королівстві його величності. Тому хлопці почали просто тинятися ярмарком. Ділан так про щось замислився, що не помітив, як штовхнув двох тендітних дівчат. Від несподіванки одна з дівчат упала.

– Ой, вибачте! Як мені прикро! Можна допомогти вам піднятися, юна леді? – вимовив Прайс до синьоокої дівчини, яка так і пронизувала його поглядом.

– Дякую, – вона підвелася, спираючись на його руку.

– Чи можу я виправити свою провину?

– Не беріть до голови, з ким не буває.

– Якщо нас таки звела доля, то можна спитати, як вас звати?

– Мене звати Етері, а вона моя сестра – Емма.

– А я Прайс, це мій старший брат Ділан.

– Томас, – ввічливо відрекомендувався художник. –  Приємно познайомитись.

– Нам також. Здається, що ви щось шукаєте?

– Так, а ви теж?

– Так. Ми шукаємо чудодійну квітку, нашій матусі потрібна допомога,–

сумно сказала Емма. – А щоб її знайти, потрібно знати пісню, яка допоможе в пошуках.

– А нам саме потрібен музикант. Але всі вони порозліталися сьогодні, –вимовив Прайс.

– Не всі. Маркус живе на краю міста, він точно залишився.

– Тоді ми складемо вам компанію, дівчата. Ви не проти?

– Ні!- вигукнули сестри в один голос.

Усі разом  вирушили до таємничого Маркуса. Опинившись майже на місці, вони почули звуки пісеньки. Етері скрикнула:

– Це вона, ходімо швидше!

 

Вона чарівна й загадкова,

Вона зцілює серця,

Квітку торкнеш ти випадково –

І розквітне твоя душа.

 

Вона чарівна й загадкова,

Вона зцілює серця

Якщо підеш ти на схід сонця,

Знайдеш для себе майбуття.…

 

А тим часом від музики простягався рожевий туман у східному напрямку. Ця пісня дійсно чарівна. Тільки треба співати її не голосом, а серцем. Але це може далеко не кожний, лишилося всього декілька сотень таких людей. Усіх їх щось поєднувало…

 

ІV розділ

Легенда

 

І хто ж із них вміє співати серцем? Без усякого сумніву – це Етері, а, може, не тільки вона? З’ясуємо це пізніше, а зараз Томас нам розповість легенду про цю квітку:

– Раніше вона росла майже всюди, її аромат наповнював увесь край. Її ще називали квіткою кохання. Але така весела і життєрадісна картина не подобалася королю Гарольду Злому І. Він прагнув завоювати весь світ, не соромився своєї жорстокості, але чари квітки не давали цьому здійснитися.

Тому, прочитавши у Таємній королівській бібліотеці про силу цієї квітки, він знищив її скрізь і видав наказ про зречення від дітей, якщо вони народилися блакитноокими… Але остання квітка все ще росте й не дає злу панувати на землі. Тільки ось не так просто її знайти, бо це поза законом.

– Ніхто ще не передумав? – запитав Прайс у приголомшених слухачів.

– Ні, я йтиму до кінця! – твердо промовила Етері. – Щось мені підказує, що мої блакитні очі мене зобов’язують піти на це.

– Я з тобою, сестро!

– І я! – ледь видавив із себе Ділан.

Етері заспівала тоненьким голосочком, і вони рушили на схід за рожевим маревом.