№5 “Фантастичні цифри” Казка

Фантастичні цифри

Казка

Закінчився навчальний день, всі підручники у портфелі, домашнє завдання зроблене, але хотілося чогось неймовірного, чарівного. Мабуть, покручу кубик – рубік, для його складання потрібно мати математичний склад мозку,товаришувати з цифрами, а як я ненавиджу їх. Якщо точніше то математику, яка доводить мене до скаженості. І от, одного разу, прийшовши додому зі школи, пообідавши та розклавши на столі книжки, зібравсь робити нове завдання з математики. Несподівано наступила втома після шкільних занять і я заснув – не абияк, а за своїм письмовим столом…

…- Бовдуре, ти тут ?- раптово почув я незнайомий голос і озирнувся. Посеред гарно обставленої  кімнати стояла цифра дванадцять і когось гукала. З відкритого роялю виходили цифри: від одного до одинадцяти. Кожна цифра мала свій одяг, образ та значення: самою нарядною була цифра дванадцять з вуаллю та широкою відвертою посмішкою. Напевно, вона була серед усіх самою старшою. Цифри одинадцять, десять були чимсь схожі між собою і виглядали, як маленькі гноми  в коротеньких шортах, модних футболках з розчесаним волоссям. Наступними виплигували дев’ять, вісім та сім – вони також були чепурненькі, але відрізнялись від своїх старших братиків більшою балакучістю, яка їх відволікала і робила бешкетниками. Позаду йшли шість, п’ять, чотири – ці цифри були «занадто» веселі, сварились один з одним, щось голосно вигукували. Замикали поважну ходу три та два – це явище взагалі незвичне, рухались «як перелякані», нікого не чули, намагались бути непомітними, але не виходило. І нарешті цифра один – неохайний і нахабний гном, з ковпаком на голові у вигляді цифри одиниці. Так, так. Напевно, це і був той самий бовдур, який останнім вискочив із роялю.

– Шикуйсь! – голосно вигукнула цифра дванадцять.

– Один,

– Два,

– Три,

– Чотири,

– П’ять,

– Шість,

– Сім,

– Вісім,

– Дев’ять,

– Десять,

– Одинадцять ,– почулись дзвінкі голоси.

– Нарешті закінчились заняття у школі і тепер ми можемо «на повну котушку» відпочити від школярів та  розважитись. Філософськи міркувала цифра дванадцять.

– Мій «найкращий учень» сьогодні отримав, як завжди, один. Ха – ха. Дванадцятки більше не потрібні, більшість дітей ледацюги і недоумки …

– Неправда, є діти, які охоче навчаються, завжди в пошуку нових ідей, при наймі, хочуть чогось досягти і отримують десять та одинадцять.

– Годі сперечатись, всі ми потрібні у школі. Завжди є такі учні, які отримують і один, два, але не без таких, щоб не отримали десять та одинадцять. Продовжила дванадцятка.

– Згодна, багато пройдисвітів, але наша мета змінити ставлення дітей до самих себе і запустити в них Механізм старання, відповідальності, вміння висловлювати свої думки, знайти порозуміння між однокласниками, бути чемними та охайними. І це все наш обов’язок – звичайних арифметичних, кумедних, соціально – адаптованих Цифр…

Я слухав розплющивши рота і не міг повірити, що цифри можуть розмовляти, критикувати учнів, які погано навчаються, та і взагалі, що вони живі істоти.

– Хоча б мене не помітили. Подумав я сам до себе. Коли раптом:

– А хто це до нас завітав на гостини? Звернулась до мене цифра дванадцять. Мене помітили і нічого не залишалось, як вилізти із своєї схованки і продовжити знайомство з цими дивовижними математичними створіннями.

– Павло – сором’язливо промовив я.- Навчаюсь у школі і не дуже люблю математику, але намагаюсь.

– А скільки в тебе по математиці?

– Вісім.

– Всього-навсього? Цього замало. Ти хочеш, щоб ми над тобою посміялись? Ти ж розумний хлопець, почни міркувати і твоїми товаришами стануть десять та одинадцять. Подивись, які ми кремезні та надійні, з нами цікавіше жити і не сумно.

– Аби ви мені позичили Механізм старання, та зробили так, щоб я гарно знав математику.

– Залюбки, але ми тобі, Механізм не позичимо, а подаруємо.

– Добре, а як це?

– Вставай у магічне коло.

Цифра чотири почала малювати цей незвичний круг посеред  кімнати. Один, два, три запалювали таємничі свічі, шість, сім, вісім напускали білого диму, від якого паморочилось у голові, дев’ять, десять взяли мене за руки. Я відчував, що це мої нові друзі,з якими мені весело, цікаво, вони навчать мене новим позитивним рисам, з ними я порину у світ нових пригод та навчуся мудрості. Навкруги сяяли зірки, на душі була таємнича несподіванка від усього побаченого та почутого. Цифра одинадцять наблизилась до мене і поклала на долоньку якийсь символ. Цифра дванадцять доторкнулась до мого чола і подарувала свою чарівну посмішку, промовивши:

– Відтепер у тебе буде все гаразд…

За вікном сутеніло, з роботи повернулась матуся, я прокинувся за своїм робочим столом, усвідомлюючи, що мені наснився сон, та стискаючи щось у себе в руці. І диво! Це був маленький  медальйон, напевно, мій талісман щастя, який надасть мені сил у навчанні. Ну хто мені повірить у школі, що я бачив дивних цифр, розмовляв з ними,ще й отримав подарунок? Не аби який, а таємничий, той, що надихає – Механізм старання…

 

Таємниці космосу

Оповідання

У повітрі відчувався перший подих весни, але ще проносились холодні вітри. Крижані брили на річках не починали танути. У лісі лежали великі кучугури снігу і здавалось, що до першого проліску пройде багато часу… Навесні в лісі заспівають перші птахи, з’являться тендітні струмочки талої води, проб’ється після тривалого сну травичка. Люди почнуть «прокидатись» після холодних морозів і посміхатись один до одного. Такі відчуття перехоплюють тебе, коли ти живеш на Землі. А якщо між мною і Землею велика відстань, нескінчена пустота, чорна діра, душевна невизначеність, потойбічні спілкування і безліч завдань від Ретипю до основних таємниць Галактики…

Моє ім’я Кеглі І, раніше я жив на Землі, це було близько 2000 років тому, але все змінилось, коли мій батько став з ними спілкуватись і приймати участь у нових розробках Ретипю. Одного дня мій механізм дав збій і в мене вже не було вибору, як стати одним із учасників магістральних випробовувань космічного простору.

Зараз 4019 рік. Рік біологічних мутацій, ембріонів космічного запилення, матриць сонячної системи та шляхів зоряного всесвіту. Можна швидко перетинати субординальний космічний простір, переходити з однієї підстанції на іншу, не втрачаючи свого обліку і виконувати функції. На даний час я знаходжусь на планеті Нрутас, де розташована найкраща лабораторія Галактики зі створення людського ембріона з подальшим його розвитком на планеті Земля. Великі скляні контейнери заповнені барионовою рідиною, з зародком у середині. Сотні маленьких зірок освітлюють лабораторію для створення чарівної істоти під назвою Людина. Електронні схеми та рецепти послідовності виготовлення знаходяться на моїй самій улюбленій планеті Цясім. Я закохався у неї, як тільки перший раз побував на її орбітальних станціях і познайомився з невизначеними неймовірними створіннями із конусоподібних бляшанок. Ці тварини схожі із земними слонами, але мої слони відрізняються тим, що вміють розмовляти, літати, кумедно свистіти та здоровкатись. Це співаючи слони – самий перший і, мабуть, самий невдалий  досвід нашої між космічної  станції. Ці нелюдські створіння спасли мене, коли я перший раз самостійно подорожував  у безмежній Галактиці від Ретипю та заблукав, при цьому маючи цілий пакет новостворених анатомічних завдань. З тієї пори це мої добрі друзі, яких я пам’ятаю і завжди першим приношу необхідну їм для життя енергію Атомів.

Планета Цясім – створена, як резервний вакуум для накопичення непотрібних створінь у міжгалактичному просторі. Практично кожен день я  сюди прилітаю, щоб побути на одинці зі своїми думками і поміркувати про річний час, який тягнеться дуже довго, не має ні дня, ані ночі. Багато розмірковую про зоряну Галактику, Всесвіт, значення моєї станції у створенні людських істот, про їх необхідність…Навкруги темрява і всесвітня тиша, яка не заважає мені, я звик з цим явищем. Лише запитую інколи себе: – – Хто я? Я скучив за Землею, напевно там усе змінилось, адже пройшло багато часу…

У космічній галактиці є багато земного сміття, яке прийшло до нас від землян. Інтенсивність випаровування газопилових оболонок  ядер стала тому причиною. Натомість люди перестали створювати собі подібних і стали повністю залежними від позаземної цивілізації. Радіолокація планети Нрутас базується в мільйонах кілометрів від планети Земля. Новостворені людські створіння переходять за допомогою розсіювання у вигляді потокової енергії із атмосфер космічних об’єктів на Земну поверхню з подальшим народженням. Історія людства ще не закінчена, можна міркувати і багато допускати на цю тему, але ясно одне – інший Світ існує і з легкістю доказує своє значимість. Перетинаючи світи Галактики, я звих до неймовірних істот, які здивують Вас своєю потворністю. Коли я приймав участь у дослідженні відстані між сузір’ями, з подальшим відображенням об’єкта  по терміну затримки, та поверненню, моїй уяві прийшлось побачити Гіганта, який сидів на холодному пеньку. Це була справжня жива потвора з трьома очами різного кольору, повністю лиса, відсутністю cranium,та живими білими личинками замість мозку. Навіщо їх створили?

Планета Ретипю відзначається своїми неймовірними дослідженнями в області створення мутантів, гуманоїдів, рідин сумнівного походження, продовження життя на сотні років, все те, що так бентежить людство. Це роки нелюдської праці, тисячі перельотів між зірками, для визначення фізичних характеристик поверхні космічних об’єктів. Мільйони створінь у лабораторії чекають на свою долю, яку визначить Всесвіт. Вони й гадки не мають, що їх долю будуть вирішувати інші істоти, які також є створіннями міжгалактичного простору, але з більшим науковим значенням…

Я сподіваюсь повернутись у свою домівку на планеті Земля, навіть, через мільйон років, повністю трансформованим і ідентичним натуральним організмам. У моїх судинах тече рідина еквівалентна генній структурі крові, яка наділена рідкісним явищем – на світлі ставати прозорою, я мрію про кохання та взаємні відчуття, чого нажаль немає у Безмежному Всесвіті мого сьогоденного існування, де все темне та холодне…Моїй уяві не властиві вже IT технології, 3D принтери, 4D пазли, я хочу спокійно жити серед людей, тому що я Людина…