№42 “Аліса в країні близнюків”

Одного дня Аліса дуже поспішала до своєї тітки Люсі, вони мали піти до кав’ярні. Але поспішала не тому, що запізнювалась, а тому що дуже довго її не бачила. Ось нарешті Аліса вже майже підходила, і тут вона почула дивний голос :’ «Алісо, нам потрібна твоя допомога …». Але вона не зовсім це зрозуміла. Тому. коли підійшла вже до тітки, то в Люсі задзвенів телефон. Тітку викликали на роботу. Люсі сказала Алісі:

-Вибач дитино мені потрібно на роботу, сходимо вже іншим разом .

Аліса не розуміла чому, але розуміла, що робота є робота. Тітка пішла, а Аліса згадала той дивний голос. І тут, двері навпроти яких стояла Аліса, засвітились. Вона пригадала, що першим порталом була нора в Країну Чудес, другим порталом в Задзеркалля було дзеркало. Що ви хочете цим сказати, що третім є ось ці двері?. Аліса пройшла в них. Портал з першого ж кроку зачинився. Потім вона побачила, що всі люди ходять з двійниками. І всі такі схожі !

-Країна Близнюків якась,-  подумала  Аліса.

Вона підійшла ближче і ненароком наступила на хвоста коту. Він був такий дивний… веселковий кіт. Аліса попросила вибачення, а той їй і говорить:

-О, привіт ! Ти що новенька?. А тільки де  ж твій двійник ?..

Аліса у відповідь :

– Немає. Та й не хотілося б.

– А ти так схожа на одну дівчинку Алісу, я  її вже тут зачекався, – промуркотів  кіт.

-О,  так я й є Аліса.

– Ой, дитинко, ти багато чого не знаєш. Зараз я тобі все розповім. Слухай уважно ! Кожній людині,  коли їй виповнюється один рік, пан-Буліан  дає двійника. Він тут самий головний.  І його улюблений девіз:  «Як дав. так і забрав». А без двійників люди не житимуть. Отакі справи.

-А, до речі,  мене звуть Веселко, – гордовито промуркотів кіт.

-Зрозуміло, слухай,  а хто мене кликав ? – з цікавістю запитала Аліса.

-А, та то я, бачу – якась новенька тут серед наших, цікаво ж хто ти та звідки, –  з іскринкою в очах відповів Веселко.

-Ну добре зараз розберемось з вашим паном – Буліаном, – мовила Аліса.

-Е ні, так просто не вийде, він підсилив охорону! А ще ж ти не знаєш, що в історії нашого порталу написано :

“ Як дзвін пролунає посеред поля, та похилиться тополя,

Аліса до історії прийде, Веселко її приведе .

То замість зимки літо буде,

Замість літечка, весна .

Гарна буде ця країна, країна світу і добра …” Ось так Алісо. Не просто тобі буде, – схвильовано  Веселко відповів.

-Нічого,  впораюсь .Ходімо до його палацу, ти ж зі мною ?.

-А як же, там де пригоди, там і  Веселко !

– Добре, ходімо поглянемо на вашого пана – Бу, покажемо йому хто тут головний  !

– А ти я бачу бойова дівчинка !!!.

– Добре, годі балачок, ходімо, – відважно, назустріч невідомому, йшла Аліса.

Йшли вони йшли, йшли, йшли, аж ось майже наткнулися на сам палац пана-Буліана.

Аж ось підходить охорона, тай питає:

-Що ви тут забули? Яким ви тут дивним чудом опинилися?

А в цей момент кіт Веселко говорить Алісі:

-Слухай Аліса, я зараз їх відволікаю, а ти тишком-нишком пробираєшся в його палац. Зрозуміла?

-Так зрозуміла. Тільки якщо будуть якісь проблеми, тікай! А я якось сама виберусь, добре?

-Хммм… Веселкові коти так просто не здаються! Тим паче я не тільки кіт, а ще й великий ягуар!  Як не як, це  ж  Країна Див,  в ній  маєш свого двійника, або того, на кого ти сам дуже схожий, не дивлячись на розміри.  Але нехай це буде нашим маленьким секретом. Добре?

-Добре, -з невеликим здивуванням відповіла Аліса.

А тим часом охоронці зовсім не зважали на Алісу, тому що вся увага була на Веселковій пісні.

Лунає Веселкова пісня …

«Привіт, звати мене Веселко,  а грати з нами може кожен тут із вас. Ми будем веселитись, танцювати, і співати, в решті решт ! Дужче музику вмикай, і за мною ти повторюй. Ми любим танцювати, і співаєм увесь час ! Всі гратись люблять із Веселком, і ти йди скоріш до нас ! Із нами тут веселкувато, із нами тут весело! ……

Від дзвінкового співу охорона зовсім відволіклась, а тим часом Аліса вже підходила до дверей палацу пана – Бу. Тільки опустила ручку дверей вниз, як тут несподіванка  – зачинено !??.Чому, як сюди ввійти ? Дівчинка вже хотіла йти, як тут чує –  здаля лунає голос пана – Буліана. Він був стривоженим тому, що охорона не відповідала по рації. Аліса згадала, що тут порталами були двері, але вони були єдині. А якщо ??. Аліса зробила крок через них і тут …

-Що ілюзія ??Хм. А ручка справжня !Оце так дивина ! – Аліса зробила і другий крок, третій, четвертий, все впевненіше, крок за кроком. А насправді. стояла в якійсь темній кімнаті на  тому ж самому місці.

І тут Аліса почула слова  пана-Бу:

-А якщо ця Аліса й прийде, вона ніколи не здогадається що, вхідні двері це-пастка. А справжні –  за палацом. Ха-ха-ха!!!

-Може й не здогадалась, але слух в мене добрий.- посміхнулася тим часом Аліса. І в цю ж мить дівчинка, що двері зменшуються,  і в останню секунду прошмигнула через  них. Побігла за палац, а там такий самий портал, який вона бачила з самого початку, він теж зменшувався. Та так зменшилися, що Аліса не могла туди  навіть боком пройти. І  тут вона  згадала, що в Країні  Див вона ще з самого початку попросила чарівне яблуко, яке зможе допомогти їй зменшитись в будь-яку секунду. Аліса відкусила шматочок яблука , і – диво ! –  почала зменшуватися. Ось вона вже зменшилась до потрібного їй розміру. І майже в останню секунду потрапила у портал!

Віт привів її до кабінету пана-Бу. Там було дуже багато фотографій з його дитинства, але на них він був завжди з якимсь песиком, лише єдина фотографія, на якій він був зі своєю родиною, стояла на його столі. Аліса так здивувалась, що не помітила, як в кабінет зайшов сам пан-Буліан. Він поглянув здивовано й сказав :

-Ех, все таки пройшла всі труднощі, здолала все. Що я можу сказати, хмм. Молодець! А я вже майже повірив, що ти не прийдеш!!!

-Але історія не закінчена, я хочу з’ясувати, що тут коїться!? Навіщо людям двійники, чому ви говорите, що без них люди не житимуть?– стиха запитала Аліса.

-Ой Алісо, їм так буде краще, якщо вони спілкуватимуться один з одним, всі разом. То повір мені, я зробив так, щоб ніколи не було знайомств, дружби, кохання. Тому що люди різні !!.Зате я запобіг сварок, і ненависті одне до одного.

-Так але це не правильно, вони мають спілкуватися, товаришувати, закохуватись ! – впевненно стояла на своєму  Аліса.

-Ні, ти нічого не знаєш! З тобою всі дружать, ти всім подобаєшся! А я? А я просто невдаха… Думаєш чому я це все зробив? Бо не хочу, щоб в усіх було так, як в мене. І через це, я зробив, щоб всі були на рівних. А мене ще з дитинства ображали, насміхалися наді мною, навіть моя родина. Я їх так любив, але після цих образ, я зненавидів всіх. А мій улюблений пес Альтинйор захворів і помер.

-Мені дуже шкода вашого пса, але чому ви думаєте, що в них буде все так само, а може, в них своя доля, така яка має бути, а не така як у вас!…

-Алісо ти маєш рацію!!! Добре нехай спілкуються!!! Але ти маєш приходити до нас в гості, хоча б не так і часто, але приходь, добре?

-Звісно буду відвідувати вас!!!- говорить Аліса.

А тим часом кіт Веселко вже так стомився,  що просто перетворився на ягуара, та як заричить «Р-р-р-р». Охоронці як малі діти й повтікали. А ж ось Веселко бачить. як з палацу виходять Аліса з паном-Бу. Всі веселі. Аліса побігла до Веселка та й радісно кричить «У нас вийшло, я переконала його!!!»

Буліан не знав, як поставити все на свої місця.Так що і тут Аліса допомогла. Вона подумала, якщо те, що в історії написано, прочитати по- іншому, то все стане на свої місця .

Зараз спробую.- говорить Аліса

“ Як дзвін пролунає  посеред поля, та усміхнеться тополя,

Аліса у історії була, з Веселком їм допомогла.

А пори року стануть так, як вже були раніше.

Історією буде ось ця. Бо так читаю її я !!!.”

Дивина-а-а!!! З останніх слів Аліси все стало на свої місця, а люди зі своїми близнюками почали знайомитися з іншими людьми.  Алісі вже час додому, пан-Бу відкрив їй портал до її світу.  Аліса  помахала рукою всім на прощання, і зайшла в портал.  І на останок сказала:

-Ждіть мене я ще прийду-у-у!!!!!.

Так звісно в житті немало випробувань. Але майже завжди все закінчується щасливим кінцем, як і в нашій історії.