№4 “Світ задзеркалля”

Розділ I. Чарівне дзеркало

Джессіка сиділа перед відчиненим вікном та слухала спів пташок, який зливався разом із музикою вітру в одну прекрасну мелодію…Вона поринула у свої роздуми…

Ну, а поки вона у своєму світі думок та мрій, я вам розповім про неї.

Джессіка – це дуже творча та повна ідей натура. Вона  завжди вигадує щось цікаве, взяти хоч вчорашній день…Джес – саме так її називає мама та друзі, влаштувала квест на літній практиці для своїх однокласників. Їй допомагали найкращі подруги: Емма та Олівія, а також ще 6 друзів із її класу. Це було класно!

Але  роздуми Джес перервав телефонний дзвінок. Дівчина похапцем підірвалася з підлоги та схопила телефон так різко, що він ледве не випав з її рук.

-“Ой, учителька чомусь дзвонить. Можливо щось сталося?!”- подумала вона.

Та її хвилювання були марними, учителька їй дзвонила лише для того, щоб сказати, що вона виграла в конкурсі фантастичних творів (Джес там писала про себе та своє життя, але з додаванням “чарівних ефектів”). Проте це був лише перший етап і їй тепер потрібно скласти фантастичний вірш…

Джессіка ходила по кімнаті та ніяк не могла придумати не те щоб вірш, вона не могла придумати навіть його ідею… І навіть, коли вона сіла біля вікна,  їй нічого не лізло в голову…

Нарешті через пів години вона змогла нашкрябати перші рядки. Зачитавши їх  вголос, дівчина з докором сказала:

– Таке творіння мало того, що не захочуть читати, так навіть слухати відмовляться…

-А я залюбки послухав би продовження, – почула Джес.

Вона різко повернула голову вліво та дуже здивувалась.

У дзеркалі наша письменниця побачила, ельфа!!! Підійшовши ближче, Джес подивилась уважніше і зрозуміла, що у відображенні видно не її кімнату, а гарний краєвид.

 

Розділ II. Задзеркалія

– Це країна Задзеркалія, – почав розповідати ельф, – тут знаходяться всі ті речі, які можуть відображатись у дзеркалі, якщо якась річ зникне з цього світу, то загубиться в іншому.

– То ось чому я не можу знайти деякі свої речі , – з усмішкою відповіла Джессіка.

– Ходім зі мною я тобі покажу нашу країну, – сказав ельф.  Сподіваючись, що дівчина погодиться. Адже він дуже любив розповідати про щось.

– Але як я піду з тобою? – здивовано запитала вона.

– Просто, – усміхнувся ельф, – доторкнись до дзеркала та розслабся.

– Гаразд, – все ще здивовано відповіла Джес.

Вона торкнула дзеркало та відчула, що рука проходить через нього. Вирішивши, що краще пройти відразу, дівчина пішла вперед. Джес здалося, що її огорнула вода, ніжна, лагідна вода. Але одяг залишався сухим. Відчувши тверду землю під ногами, Джессіка озирнулась навколо себе. Зліва від неї був величезний ліс, але незвичайний, а солодкий. Вона вирішила туди піти. Дерева були з карамелі, ягоди та гриби з мармеладу, а річка з гарячого шоколаду. Трава в цьому лісі була з цукрової вати, а листя з мастики. Недалеко від себе дівчина побачила помаранчеве  озеро, з обох сторін оточене очеретом з локричних паличок. А саме озеро було із апельсинового соку. На деревах висіли цукерки та цілі плитки шоколаду, а на деяких замість шишок були солодкі маршмеллоу.

– Ходімо далі. – сказав ельф. – До речі, як тебе звати? Ми ж так і не познайомились.

– Ходімо, – відповіла дівчина, – мене звати Джессіка, для друзів просто Джес. А як звати тебе?

І лише зараз вона роздивилась його… Він був невеликого зросту, худий. На ногах у нього були високі панчохи, одягнутий ельф був у червоно-зелений комбінезон. На голові був ковпак, під колір його одягу і ,звичайно ж, у нього були гострі вуха. Волосся було русяве, очі блакитні, як небо, а на обличчі ластовиння, як і в неї самої.

– Мене звати Неллас, але для друзів просто Нелл,– посміхнувшись у відповідь, сказав ельф – ну, що ж… ми тепер друзі?

– Звичайно , – радісно закивала Джес.

– Пішли далі? – запитав ельф.

– Пішли, – сказала дівчина, – а ти так до всіх приходиш через дзеркало?

– Ні, зазвичай я гуляю по нашій країні, збираю марме-гриби та марме-ягоди, плаваю в шоколадній річці або в озері з апельсинового соку. Катаюсь на єдинорогах…

Тут Джессіка його перервала:

– На єдинорогах?!? – здивовано запитала вона, – я думала їх не існує.

– Вони існують, просто не у вашому світі, – відповів посміхнувшись Нелл, – тут є всі магічні істоти.

– Класно! – із захопленням відповіла Джес.

– Якщо хочеш я можу повести тебе до єдинорогів, ти зможеш на них покататись, – сказав ельф.

– Дуже хочу! – мрійливо відповіла дівчина.

– Зараз ти побачиш… – його слова перервав телефонний дзвінок.

– У вас тут є телефони? – запитала здивовано Джессіка.

– Авжеж, – сміючись, сказав Нелл, – а ти, що думала? Що в нас їх немає?

– Ага, – засміявшись, відповіла вона.

– Алло? Так, так. Який жах! Зараз буду… – відповів на дзвінок ельф.

– Що сталося? – схвильовано запитала Джес.

– Дзвонила королева Елліс, вона сказала, що бананці вкрали годинник змін пір року, і тепер , якщо його не повернути, то завжди буде літо…- засмучено відповів він.

– Це жахливо, що його вкрали, але що поганого в тому, що завжди буде літо? – запитала дівчина.

– Та є погане. Наприклад, якщо не буде зміни пір року, то ведмеді не висипатимуться, чим далі тим більша буде пекти сонце, квіти можуть посохнути, тварини загинути від спеки, – злякано відповів ельф.

– Так тепер я розумію, що це дуже погано, – сумно сказала Джес, – можливо я зможу чимось допомогти?

– Ти можеш піти зі мною до королеви? – запитав Нелл.

– Авжеж, – відповіла вона.

Дорогою до замку Нелл розповідав Джессіці, чому бананці вкрали годинника.

– Це тому, що вони хочуть, щоб в обох світах було тільки літо, адже банани ростуть лише в цю пору року. А бананці їх вирощують, тому так і названо їхню країну – Бананія. У них усе зроблено з бананів і дерева, і будинки. Річка з бананового смузі, на деревах самі лише банани… – розказував Нелл.

– Це просто жахливо! – казала Джес.

– Я їм помщуся за це!!! – раптом сказав ельф.

– Знаєш, як сказав Конфуцій: «Перед тим, як помститись вирий дві ями: одну собі, іншу ворогові». Тому мені здається, що краще просто повернути годинник, – сказала дівчина. Вона дуже любила афоризми Конфуція, Сунь-Цзи, Марка Твена та Майкла Джордана.

– Ех, ти права. І звідки в мене лише така думка взялася? – сказав Нелл. – Ми, до речі, вже прийшли.

 

Розділ III. Нарешті замок

Вони справді вже підійшли  до замку. Він був інкрустований кристалами, рубінами, смарагдами та іншим дорогоцінним камінням. Як тільки Джес увійшла в середину, її приголомшили візерунки на стінах, вони водночас були і не зрозумілі і мали якісь чіткі фігури, були там також високі колони, а сходи – зроблені з мармуру. На стелі були гарні картини. Дівчина це могла оцінити, адже вона зналася на мистецтві, хоч і була лише в 8 класі. У кожній кімнаті –  свій маленький світ. В одній солодкий, в іншій кришталевий, а в найдальшій –  світ чарівних тварин та істот.

Нарешті вони прийшли в тронну залу та побачили королеву. Вона була дуже гарна, одягнута в розкішну смарагдово-зелену сукню, на голові у неї була корона з кристалами  та шматочками дзеркала. Королева сиділа на троні, зробленого зі смарагду. І на превелике здивування Джессіки біля королеви на невеличкій лежанці відпочивав єдиноріг.

– Добрий день, – лагідним голосом привітала їх королева.

– Доброго дня, Ваша Величносте , – в один голос відповіли Джес та Нелл.

– Нелласе, а хто ця мила дівчина? – запитала королева.

– Це Джессіка, я до неї завітав, точніше до її дзеркала та запросив до нас, – відповів ельф.

– Що ж, це була гарна ідея, у нас давно не було гостей, але ми зараз повинні вирішувати проблему з годинником, – сказала королева Елліс.

– Ваша Величносте, можна вам допомогти? – запитала Джес.

– Звісно, якщо хочеш. Ми завжди раді новим помічникам. – посміхнувшись, відповіла королева.

 

Розділ IV. Операція починається

Поки королева, Нелл, Джес та інші помічники розробляли план, бананці святкували перемогу. Вони нарешті за три роки невдач змогли викрасти годинника зміни пір року, тепер завжди буде літо!

– Що ж, – сказала Джессіка, – якщо в них все жовте, то ми не повинні виділятися, а тому нам треба переодягнутися в жовтий одяг.

– Гарна ідея, – похвалила її королева.

У ту ж мить слуги вже принесли потрібне вбрання. Потім вирішили, що потрібно взяти з собою та пішли у Бананію. Мабуть, ви запитаєте: “А чому не вночі?”. А я відповім: «Тому що туди дуже далеко йти і поки вони дійдуть, то вже буде ніч». По дорозі ельф розповідав Джессіці про єдинорогів.

….- А ще якщо вони не їдять морозива, то вони хворіють, уявляєш? Зазвичай навпаки, але єдинороги, то чарівні тварини. Тому для них це нормально, –повідав Нелл.

 

Розділ V. Бананія

Раптом він врізався в жовтий паркан із хвірткою, адже йшов задом наперед, обличчям до Джес.

– Ось ми і прийшли, – відповів ельф, – якраз уже стемніло.

Вони крадькома зайшли на територію країни та пішли навмання шукати годинник.

Зайшовши в жовтий світ, Джес із захопленням роздивлялася величезні квіти, посаджені у два ряди, які здавалися лісом. Озеро, оточене банановими деревами, ліхтарі, все було жовтого кольору. Вони пересувалися перебіжками від дерева до кущика, від кущика до квітки і так далі, доки не побачили перед собою величезний жовтий палац. Він був інкрустований не дорогоцінним камінням, як у Задзеркалії, а бананами. Так-так, саме бананами. Ельф звернувся до супутниці:

– Як думаєш, годинник тут?

– Думаю, так. Адже де ще його тримати, як не тут? – відповіла Джессіка.

– Згоден. Ну що ходімо?

– Ходімо – мовила дівчина.

Повільно та обережно вони почали йти до замку. Нарешті ельф пошепки мовив:

– Ми так повільно йдемо, що до ранку не дістанемось. А ще потрібно знайти годинника, а замок то великий…

– Як казав Конфуцій: «Не важливо, як повільно ти просуваєшся, головне що ти не зупиняєшся» – відповіла Джес.

– Ех, ходімо далі , –  сказав ельф.

Нарешті шукачі дісталися замку. Зайшовши в нього, Неллас та Джессіка вирішили, що годинник у тронній залі. Знайшовши її, вони дійсно побачили годинника, що висів над троном.

– У-у-у, повісили так, що й не дістати! – прошипів крізь зуби Нелл.

– Ну що ж, будемо шукати можливість,- відповіла дівчина, – дивись, що я взяла…

Джес дістала  палицю-трансформер із гачком на кінці. Висунувши палицю до

кінця, вона подала її ельфові. Той узяв та протягом  години намагався підчепити годинник на гачок, під кінець зовсім рознервувався.

– Знаєш, один китайський філософ говорив: «Нестриманість в дрібницях, знищить велику справу», – сказала йому Джес.

– Випадково цей філософ не Конфуцій? – запитав ельф.

– Конфуцій, а звідки ти знаєш? – відповіла вона.

– Просто багато в бібліотеці сиджу, читаю, – посміхнувшись, пояснив Нелл.

– Зрозуміло, – мовила Джессіка та подивилась в коридор, боячись що хтось прийде.

Неллас її зрозумів без слів, тому налаштувався та нарешті зачепив на гачок годинника. Знявши його, вони раділи, проте вирішили, що краще це зробити вдома. Вони вже вийшли з палацу та прямували до хвіртки, як тут почули вереск, крик, шум. То був розлючений король та його піддані, як потім зрозуміли Нелл та Джес. Вони почали бігти, відчувши що їх переслідують. Та це ще півбіди, бананці почали кидатися бананами, які розбивались та перетворювались на пюре. Тому Неллові та Джес довелося бігти, дивлячись під ноги, аби не впасти. Докладаючи максимум зусиль,  вони добігли до хвіртки, відчинили та швидко зачинили її. Віддихавшись, Джессіка та Неллас помітили єдинорогів із країни Задзеркалії.

– Це, мабуть, королева Елліс прислала їх, адже самі вони ніколи сюди не заходять,- сказав ельф.

– Сідай поїдемо на них, тим паче ти хотіла покататися на цих чарівних створіннях і  вони не проти.

– Гаразд, – погодилась дівчина.

Повсідавшись на єдинорогів, переможці поскакали до замку. Звичайно ж, тримаючи годинника та час від часу поглядаючи на нього, щоб він бува не випав.

Приїхавши до замку, вони віднесли годинник королеві, та подякувала. Вона запропонувала їм чаю з печивом, але друзі відмовились.

– Ой, мені вже треба повертатись додому, – сказала Джес, подивившись на свій телефон.

– Якщо треба, то йди. Та знай, що ти можеш до нас приходити, коли захочеш, ми завжди тобі раді. Треба лише вимовити чарівні слова: “Світ задзеркалля”, – сказала королева.

– Дякую, до побачення! – відповіла Джес і  побігла назад дзеркала в кінці країни.

 

Розділ VII. Повернення додому

Стрибнувши  в дзеркало, Джессіка знову відчула, ніби вона пливе у воді. Опинившись у своїй кімнаті, дівчина схопила листок та ручку і написала  гарний вірш про свою подорож. Її поезія виявилася найкращою серед усіх  і вона стала переможницею у конкурсі.

Звичайно, їй ніхто не повірить, якщо вона розкаже про цю пригоду, але вона знає, що це правда і що є світ чудес. А це найголовніше! Тому вірте в дива та творіть їх самі!!!