№39 “Наймістичніша ніч”

Достеменно невідомо, відколи ця вся чудасія почалася…

Думаю, що все це відбулося через нашого новенького в класі, де я зараз і навчаюся.

Але давайте спершу  почну розповідь про себе. Мене звуть Іванка Нікітюк. Така собі найзвичайнісінька дівчина, середнього зросту, маю довге біляве волосся, блакитні очі, ще не дорозвинену фігуру, як деякі мої однокласниці , які вже мають чим похизуватися. Я взагалі люблю вчитися, але  з алгеброю та геометрією  не товаришую  і край, хоч вовком вий!

Мені до вподоби співати, малювати, танцювати, слухати музику, а найдужче – грати у футбол. До речі, я маю одну відмінність –  ще жодного разу не прогуляла уроки фізкультури, бо вважаю (на відміну від декого), що спорт – це краса, сила і здоров’я. Після уроків я прожогом мчу на спортивний майданчик, де мене чекають хлопці. Разом з командою ми розробляємо стратегічні плани забивання м’яча у ворота, і тут набагато важливіше залишатися чесним у грі та у стосунках з друзями. І ось тоді перемога приносить мені задоволення.

А деякі мої однокласниці завжди мені заздрять, коли я забиваю м’яч у ворота, крім найліпших подруг – Даринки та Мар’янки. З ними я товаришую мало не з підгузків, смішно звучить, але це так! Чи, принаймі, мені так здається.

Даринка – струнка й тоненька, мов очеретинка. Очі – два бездонні озерця. Коротке волосся каштанового кольору, яке їй дуже личить. Стильно вдягається і лишень трохи макіяжу. Добре вчиться. Милуються нею всі вчителі та школярі. Вона завжди виручить з будь-якої біди!

Мар’янка – це «дівчина в тілі», як ми її інколи називаємо. Вона не така худорлява, як я, але й не товста. Має русяве волосся до плечей і завжди вдягається по-хлопчачому, але це нам не заважає дружити вже багато років!

Вона – творча натура – пише пісні і є учасницею рок-гурту «Girlsband» уже два роки! Я в захваті від неї, бо Мар’янка ще грає на піаніно та гітарі. На превеликий жаль, інколи пропускає уроки через концерти гурту, та ми їй допомагаємо надолужити згаяне. Мар’янка поділилася з нами своїм секретом, а саме: після школи вона буде мандрувати містами та країнами. Ми з Даринкою ж вирішили, що неодмінно гайнемо з нею!

Чесно кажучи, я не уявляю своє життя без подруг! Ми заприсяглися на крові, ще в дитинстві, що будемо нерозлучні аж до самої старості. І це мене неабияк тішить!

Навіть і подумати не могла, що все зміниться з тієї хвилини, як новенький зайшов у клас.

Це було одного весняного дня, коли на вулиці сяяло сонце та пливли хмарки по небу, а пташки весело щебетали за вікном.

До класу зайшла наша  вчителька Ганна Василівна із незнайомим хлопцем. Юнак був смаглявий, симпатичний та стрункий, із гарними зеленими очима.

  • Ось знайомтеся, це ваш новий однокласник Сашко Пилипенко, – промовила класна керівничка.
  • Добрий день,- сказав він і сів за останню парту. Тобто за мною.

Коли ж він проходив повз мене, то побачила в нього на руці браслет з зображенням  якоїсь чудернацької квітки (це мене здивувало, чому у хлопця така незвичайна прикраса). Тут наші погляди зустрілись і Сашко ледь посміхнувся.

Я побачила, як всі дівчата проводжали його через увесь клас із закоханим поглядом. Мене ледь не знудило від цього дійства, і обуренню не було меж! Це ж треба таке! Натомість я виду не подала, що він теж мені сподобався.

І з цієї миті почалися дивацтва в нашій школі. Ой, леле! Що тут коїлося?!

Спочатку на уроці фізкультури дівчата бігали, мов навіжені, тільки неподалік цього новенького, потім так почали галасувати, що я вже вирішила, буцім-то з’їхали з глузду. Та згодом  здогадалася, що це все вони робили, аби привернути його увагу.

Особливо я не очікувала такого захвату від мої ліпших подруг!  А всі хлопці так хотіли з ним стати друзями, що зі шкіри геть лізли!!

Після занять ми йшли разом, то там тільки й розмов було, що про  того новенького!

Я ж вирішила, що це божевілля ніколи не скінчиться.

Прийшовши додому, була не в гуморі, аби на кухні теревенити з мамою, чи йти гуляти зі своєю собакою Лотті, чи бавитися зі своїм молодшим братиком. Кинувши «привіт» на ходу  татові й мамі , що саме чаювали на кухні, Пашкові, що гуляв у залі зі своїми машинками та динозаврами, я почвалала до своєї кімнати. На щастя, Лотті була єдина, яку не обходив мій настрій. Вона завжди була мені рада.

Найцікавіше почалося, коли я, втомившись після тяжкого дня, міцно заснула.

Ох, цей моторошний сон добре пам’ятаю!

Відчула, наче я загубилася в якомусь лісі, довго блукаю. Мені страшно. Хочу додому, до своїх рідних та любих подруг! Вітер сильний, який хилитає гілки дерев, сплутує моє довге біляве волосся, а корені дерев та кущі чіпляються за ноги та руки, залишаючи криваві сліди, неначе хочуть, аби я тут залишилась назавжди.

Аж ось  раптом виходжу на галявину, осяяну місячним сяйвом, і навпроти мене з’являється чарівник, який, виставивши одну ногу вперед і склавши руки на грудях та закинувши назад бліде обличчя,  читав пошепки закляття, яке я не розуміла. І тут він раптом глянув на мене  і промовив  моторошним голосом:

  • Ти бачила те, що потрібно мені! Дістань, зірви, тоді усе на світі знатимеш, відімкнеш навіть зачаровані замки без ключа, дістанеш без труднощів усі скарби, закопані у землі…і не боятимешся лихих сил… Неодмінно знайди і принеси! А якщо ослухаєшся мене, то твоїх ліпших подруг перетворю на бридких жаб та гадюк, і  будеш з ними теревенити лишень на болоті!

Тут він перетворився на кажана і полетів…

Коли прокинулася від страшного сну, то в моїй голові роїлася ціла купа запитань, та відповіді я не змогла знайти!

Після такого довго  не могла заснути, аж тільки під ранок мене схилив сон.

Уранці, щойно продзвенів будильник,  встала, як завжди, побігла на кухню, з’їла свій сніданок,  вдяглася та щодуху помчала до школи, щоб терміново побачитися з подружками та все їм розповісти!

Я забігла до класу, очима знайшла Даринку та Мар’янку, швидко до них підійшла і  пошепки  розповіла про своє жахіття. Сашко підслухав нашу розмову, але ми цього не помітили.

Аж ось мені хтось підкинув записку на мою парту.

«Треба мені з тобою терміново поговорити. Це серйозно. Сашко.»

Я дуже здивувалася, але записку проігнорувала.

–  Ще чого,- подумала.

Але після уроку Сашко не захотів слухати мої відмовки та сказав, що проводить мене додому, а  заодно допоможе нести портфель (справжній лицар знайшовся на мою голову, я б і сама сумку донесла). Але його було не зупинити, наче сказився, придуркуватий.  І чого він всім так подобається? Отож, коли ми пролетіли повз наших однокласників, усі з заздрістю дивилися нам услід. Але вони не знали, яка небезпека на нас чекає, так само, як і я про це ще не здогадувалась.

  • Слухай, – мовив Сашко, – мені не зручно, що підслухав вашу розмову з подругами, але коли почув про твій сон, то самому стало моторошно, тому що мені майже такий самий сон сниться кожної ночі з минулого літа. Коли з батьками відпочивав у Карпатах, то допоміг одному дідугану донести важкий кошик з травами , а на знак подяки він дав браслет. Я не хотів брати, але старий наполягав і  начепив  його прямо мені на руку. Та скільки  б не намагався,  але зняти його не можу. І саме з тої пори  бачу сни про чаклуна, який вимагає, щоб я знайшов ту саму квітку, яку зображено на моєму браслеті. Але й гадки не маю, де її шукати. Тому подумав, що може ти мені допоможеш з пошуками, якщо нам сняться однакові сни.
  • Ну то й що? Чим я можу допомогти? Мені чаклун приснився вперше, і сподіваюсь, востаннє, а якщо тебе щось турбує, то звернись до лікаря! Може хоч він чим допоможе. Ха-ха!

Забравши свою сумку  в однокласника, я чимдуж  гайнула додому. Вечір вдома був, як завжди, але розмова з Сашком не йшла з голови. Може й справді тут щось магічне… Але до чого тут я?  Я ж не мольфар,  не відьма, і не чаклунка. Ну добре, – вирішила  про себе, – ранок вечора мудріший.

Але ніч минула не без пригод, бо знову наснився той самий сон про чаклуна, та було ще страшніше, тому що Сашкові  такий  же сон сниться з минулого літа.

Отже, тепер мені конче було необхідно поговорити з Сашком, бо чим далі, тим більше це все не подобалось. Не хочу я кожної ночі зустрічатись у своїх снах  з тим злим чаклуном!

Отож, мені нічого не залишалося, як  тільки рано вранці зателефонувати Сашкові та домовитися про зустріч у бібліотеці. Потрібно було здобути якомога більше інформації про квітку, браслет  та чарівників. А де це  ще можна зробити, як не в бібліотеці? Хоча можна було вдома посидіти в Інтернеті, але хіба зосередишся: то з братом пограйся, то собаку виведи прогуляти, то кімнату прибери, а то ще краще, посуд помий. Ні-і-і! Тільки в бібліотеці ніхто не завадить добре поміркувати, що робити далі.  Там допоможуть порадою і все знають і про чарівників, і  про квітку. Минулого разу, коли шукала інформацію для реферата з біології, я знайшла цікаву книжку по садівництву, де було багацько картинок з квітами. Може серед них і буде та, яка нам потрібна.

  • Ого, яка купа книжок! – сказав Сашко, переступивши поріг бібліотеки. – Боюсь, ми з тобою і до Нового року не впораємося!
  • Ти що? Уперше в бібліотеці? – запитала я. – Нам тут допоможуть зорієнтуватись, варто лише запитати.
  • Доброго дня, діти. Щось конкретне шукаєте, чи так,  задля розваги до нас завітали? – запитала добра тітонька в окулярах.
  • Ні, ми у справі, надзвичайно важливій для нас, – відповів Сашко.
  • Тоді розповідайте.

Ми показали браслет та запитали про квітку, яка на ньому зображена.

  • О, ну то ясна річ, – сказала бібліотекарка, – це все пов’язано з купальською ніччю. Коли з’єднуються всі 4 божественні стихії: Земля, Вода, Вогонь і Повітря, саме тоді розквітає квітка папороті, яка вас цікавить. Подякувавши бібліотекарці, ми озброїлися книгами і почали шукати відповіді на питання, як нам її знайти?
  • Ось! – закричав Сашко, – Знайшов! Дивись, що написано:
  • За народними віруваннями, щоб знайти квітку папороті, необхідно ще до заходу сонця перед Івановим днем піти до лісу, зайти у найбільш глуху чащу, знайти папороть і, ставши поряд із рослиною, взяти пучок полину, окреслити коло навкруги себе, а під рослину постелити хустку. Згідно із повір’ям, у глуху ніч із листя папороті з’являється брунька, яка, ніби жива, коливається і росте, повертається і скаче. Рівно опівночі зі страшним тріском і громом брунька розкривається- і на світ з’являється вогняна квітка нечуваної краси, така яскрава, що не можна навіть дивитись, і пахощі від неї ідуть по всьому лісу. На коротку мить зацвітає вона, і відразу ж треба хапати квітку, бо, якщо забаришся, невидима рука тієї ж миті зірве чарівну рослину.
  • Але ж нам потрібно буде чекати купальської ночі! – промовила я.

Дні минали дуже швидко, Сашко виявився непоганим другом, ми затоваришували  і багато часу проводили разом. Це не дуже подобалося моїм ліпшим  подругам, що  приділяю їм мало уваги, але з Сашком у нас була спільна мета – знайти квітку і позбавитись нічних сновидінь, які так і продовжували нам надокучати. Я розповіла дівчатам маленьку частинку нашої таємниці з Сашком, це їх дуже зацікавило.

Та ось настала довгоочікувана купальська ніч.  Я, як любителька туристичних походів, часто ходила на вихідні в ліс з Даринкою та Мар’янкою. І  цього разу ми всі зібралися разом, так як вони хотіли саме в купальську ніч пускати вінки з трав у річку та ворожити на судженого- ряженого. А у нас з Сашком була інша задача – знайти квітку папороті. Узявши все необхідне, ми рушили в похід.

  • Ого, ти що місяць зібралась у лісі жити? – запитав Сашко, побачивши наші рюкзаки.
  • Не місяць, але хто знає, що може трапитися в лісі в одну з наймістичніших ночей року.

Ми з Сашком розвели багаття і, поки мої подружки плели вінки, рушили на пошуки квітки.

Довго блукали лісом, дуже втомилися і сіли перепочити, але раптом здійнявся неймовірний гамір, шум, крик, гуркіт, регіт, завивання і бозна- що! Здавалося, що на нас щось валиться, ось-ось придушить! Усі лихі сили намагаються будь-що перешкодити мені та Сашкові, встигнути вхопити дивний цвіт. Але нам пощастило вхопити квітку, мій друг встиг заховати її біля серця. Що ж після цього трапилося!  З усіх боків лякали нас лихі сили: тут і мерці, відьми, упирі, вовкулаки, водяний і лісовик. Аж ось виходить з  дна водоймища  водяна богиня-Русалка – напрочуд ніжна й сумна дівчина, одягнена в довгу, аж до п’ят, білу сорочку, у зеленому віночку, з довгим розпущеним волоссям до самих колін.

  • Сашко, дивись, русалка?! – шепочучи сказала я. – Така, про яку ми читали в книзі. Вони ж полюють на гарних парубків: заманюють їх чудовими піснями, а спіймавши, лоскочуть, та залоскотавши, тягнуть до себе у воду.  Так що тримайся!- і взяла його за руку.

Русалка підійшла до Сашка й схопила його в обійми. Натомість мій товариш почав пручатись, але нечиста сила,  не дивлячись ні на що,  зникла  з ним у річці.

Мені стало дуже страшно, адже купальська ніч — це чарівна ніч, коли не тільки щастя ходить по землі. У цей час мають волю всі таємні сили лісу, поля, води, гір, скель та провалля. До третіх півнів треба протриматись, а тоді вже зла сила слабшає і можна йти додому, але як же повертатися без Сашка? Що з ним зроблять русалки та як його порятувати? Ой, халепа! Що робити?…

Але що то таке?.. На дні річки щось засвітилося, і я  побачила, як Сашко віддає чарівну квітку, яку ми знайшли, і браслет чаклуну з нашого сну.

Тоді русалки – служниці чарівника випірнули разом з Сашком на поверхню води, осяяну місяцем.

  • Сашко, ти живий-здоровий!? – закричала я. Мені хотілось плакати та сміятись одночасно. Плакати, тому що дуже страшно було, а сміятись, тому що все закінчилося добре.

Повертаючись до нашого табору, ми  зустріли дівчат, які дуже переймалися тим, що нас так довго не було. Усі разом сіли біля багаття і почали розповідати про наші пригоди.

Моя історія закінчилася добре. Жахіття нам з Сашком більше не снилися. А ця купальська ніч запам’яталася на все життя!