№33 “Все далі в казку”

– Діти, доброго дня всім! – сказала Анна Дмитрівна, посміхаючись до старшокласників.

Сонні учні кволо шикувалися в холі школи. Задоволення в їх обличчях було мало.

– І навіщо ж було збирати цю лінійку з самого ранку!?- почала Леся обурено запитувати у своєї подруги Ліни.

Неначе читаючи думки , педагог – організатор Анна Дмитрівна бадьоро мовила:

– Сьогодні на перших двох уроках у вас відбудеться тренінг-лекція на тему ” Моя мрія- моя ціль”. Думаю , вам буде дуже цікаво і ця інформація стане для вас потрібною. До нас  погодилася приїхати психолог із області.

– Шо ви тут?!, – хтось раптом підстрибнув ззаду, – Я надовго запізнилась?

– Господи , Яно , ти чого лякаєш? , – прошипіла Ліна .

– Ото б тобі влетіло , якби був урок!- засміялася Леся , але її хіхікання перервала Яна:

-Лесю, він дивиться сюди!,- прошепотіла вона , ледь-ледь відкриваючи рота.

Дівчата замовкли і знову почали прислухатись до промови вчительки:

-Зараз організовано заходимо до комп’ютерного класу . Сподіваюсь, правила поведінки нагадувати не доведеться?,- якось раптом похмурніла Анна Дмитрівна.

– А чого в комп’ютерний? В нас не геометрія першим? Поміняли?, – Янка почала засипати дівчат питаннями

– Та в нас замість двох перших уроків буде якась лекція . Психолог аж із Полтави приїхала, уявляєш!, – з захватом у голосі пояснила Леся.

– Клас! ,- висловила свою іронію Янка,- До психолога нас тільки ще не водили!

Одне радує – геометрії не буде!

Рівненькі шеренги поступово почали перетворюватись на натовп біля дверей комп’ютерного класу.

Леся почала дуже сильно хвилюватись . А як інакше? Адже Йван стояв у декількох метрах від неї.

Йван – найкращий хлопець у школі. Футболіст , баскетболіст , волейболіст  і просто красунчик. Лесі вдавалось мати його за партнера у декількох шкільних заходах , але на жаль далі , ніж просто дружні розмови і нечасте спілкування поки що не зайшло.

– Так , діти , заходимо ! , – мовила вчителька , відімкнувши двері класу.

Учні ринули в клас , аби встигнути зайняти задню парту , і лише Йван демонстративно дав дорогу Лесі , а та після цього ладна увесь день дарувати своє сяйво світові!

Сяк- так усі учні посідали на місця. Лесі , Янці і Ліні пощастило сісти разом. Маючи на своєму шляху не одну таку лекцію, всі учні дуже добре знали , яка це буде  нудьга – два уроки підряд слухати монотонний монолог психолога.

– Що ж , непогано. Цього разу він згадав про твоє існування, – проаналізувала Ліна

– Так , знаєш що ?!, – обурилась  Леся

Але не встигла вона виказати  все , що планувала , як відчинилися двері класу.

Очікуючи побачити  на порозі дорослу жінку , з в’язаною коричневою шаллю на плечах , в чорній класичній спідниці і окулярах, в учнів буквально відвисла щелепа, коли до класу забігла молодиця в джинсах з подраними колінами .

–  Доброго дня, шановні учні , мене звуть Аліна Олексіївна , і сьогодні я б хотіла провести тренінг-лекцію на тему “Моя мрія- моя ціль”. Ви вже достатньо дорослі , аби будувати плани на майбутнє. Але будь-яке відкриття , винахід , досягнення починається із мрії…

– О Господи , мати Земле і Святий Петро, мені вже так нудно , що ні про що , окрім кінця цієї лекції я мріяти не можу!, – занила Ліна

– Та ж почекай , дай послухати! – посміхнулась Леся , – цікаво ж !

– Ну не знаю , мені абсолютно не хочеться забивати цим собі мізки!, – пробурчала Янка , і занирнула у свій віртуальний інста-світ.

Прозвучало дуже багато цінної інформації , але два уроки тягнулись довго і нудно. Леся увесь час думала про Івана. Стрілки годинника повільно міняли своє розташування. Леся , поклавши підборіддя на парту , від нудьги почала рахувати квадратики на шпалерах у класі.  Після дзвінка всі дуже швидко повилітали з класу і навіть не встигли попрощатися з психологом.

Дівчата так виснажилися нудною лекцією , що не встигли вони встати з-за парти , як у класі вже нікого не лишилось , окрім них і психолога .Аліна Олексіївна почала збирати свої речі в сумку і швидко рушила на вихід , але під однією з парт залишився чийсь портфель. Психолог перечепилася і впала . З її сумки випали всі речі. Дівчата швидко підбігли до неї і почали допомагати їй піднятися, зібрати речі .

– Дякую , дякую , дівчатка!_ прохіхікала Аліна Олексіївна.

– Обережно наступного разу , а то ви ледь не зачепили головою край парти,- мовила Яна.

– Ось , тримайте вашу сумку, – сказала Леся і протягнула їй сумку

Психолог уважно подивилася в Лесині очі і затримала погляд. Від нього по Лесиній спині пробіг мороз.

– Дівчатка , ви можете нас залишити , – серйозним голосом сказала психолог

Яна і Ліна слухняно вийшли з класу і залишились чекати н Лесю в коридорі

-Знаєш , я не казала цього при  всіх , але окрім того , що я психолог , я ще й і емпат. Так-так! І коли я подивилась тобі в очі , я відчула , що тобі необхідна моя допомога,- прошепотіла Аліна Олексіївна.

Поки вона розмовляла , Лесю постійно кидало то в жар , то в холод

– Але, на жаль , зараз у мене немає часу з тобою поспілкуватися , і тому я хочу  тобі дещо подарувати, – сказала психолог і почала ритися в себе в сумці

Леся уважно слідкувала за її діями і не могла мовити ні слова.

– Ось , поглянь , – вона показала велику стару, як світ книжку , – почитай , тобі сподобається, можливо , це допоможе  вирішити всі твої проблеми.

– Я вам дуже дякую за подарунок  ,- ніяково посміхнулась Леся.

– Ну все , люба , мені вже час , може , ми ще побачимось, – посміхнулась у відповідь психолог і вийшла з класу.

Леся вийшла майже одразу після неї. В коридорі її вже чекали подружки

– Що це в тебе? ,- запитала Ліна

– Та  так , дала психолог почитати , – посміхнувшись відповіла Леся, – ходімо , вже ж мабуть урок скоро розпочнеться.

Леся чомусь не захотілось розповідати дівчатам про книгу. Ще сміятись із неї почнуть !

Час тягнувся дуже довго , мов той гидкий молочний кисіль у шкільній їдальні. А як може бути інакше , якщо сьогодні з уроків відмінили лише геометрію і літературу , а ще лишилися біологія , географія , хімія ,фізика , історія. І от нарешті довгожданий дзвінок з останнього уроку! Ну невже , невже ця божа кара нарешті закінчилася!!!

– Все , ходімо звідси! , – сердито крикнула Янка

Дівчата спустилися з другого поверху й повернули до роздягальні . А там! Бородинська битва!!! Вам дуже сильно пощастить , якщо ви зможете дістатися до свого верхнього одягу!

– О, мамо, яка ж я  втомлена!!!, – почала нити Ліна, – Лесю, в тебе щось сталось?

– Так , справді  , ти мовчиш сьогодні цілісінький день!, – зауважила Янка, позираючи в телефон.

– Та ні, заморилась просто . Розмовляти взагалі не хочеться. Сама себе не впізнаю!,- віджартувалась Леся

Насправді ж , всі її думки були лише про цю таємну книгу. Вона хотіла скоріше дійти додому й почати читати  . В ній точно є щось варте уваги . Дівчина відчувала , що ця книга таїть у собі багато цікавого і непізнаного. Додому вона летіла , мов на крилах, не відчуваючи твердої землі під ногами. На вулиці було похмуро , неначе хмари хотіли доторкнутися до землі.

Ну от, нарешті, вона дійшла додому. Сусід, дідусь Жора, як завжди сидів на лавці і махав Лесі . Дівчина привіталася з дідусем і  посміхнулась у відповідь.

Вона зайшла у двір і завернула до під’їзду . Тяжко зітхнула і відчула такий рідний запах пилу і різних миючих засобів , якими сусіди по черзі, чесно, кожного тижня відмивають під’їзд. Вона поволі почала підніматися на свій поверх. Взяла до рук холодні ключі і відімкнула двері. Ну от, нарешті вдома!

Леся швидко скинула чоботи і куртку , запхала речі до шафи і побігла в кімнату. .Вона переодяглася в теплий халат і руками , що дрижали від хвилювання , дістала пошарпану , але цим ще прекраснішу книгу з портфеля.

Дівчина почала  дуже уважно роздивлятися подарунок. Книга була яскраво – бурякового кольору , вона була дуже важкою , а сторінки були пожовклими і старими. Леся піднесла книгу до обличчя і вдихнула аромат . Пахло старою бібліотекою. Певно, кожен знає цей атмосферний напис на задній  палітурці бабусиної книги : ” 50 коп.” , або ” 5 карб. 10 коп.”. От і Леся вирішила подивитися , чи не родом із червоного минулого ця книга.  Але дівчинка нічого такого на задній палітурці не знайшла. Леся взяла її до рук і урочисто відкрила на першій сторінці:

“В одному далекому королівстві  жила собі  звичайна дівчина Анна , що працювала швеєю при  самому  королівському дворі. Вона була щасливою, бо займалась улюбленою справою, шила прекрасні сукні , в яких на балах хизувалися придворні дами і навіть стикалася із представниками королівської родини. Та був один мінус – вона була безнадійно закохана в наступника престолу – молодого принца Філіпа. Вона прекрасно знала , що в неї абсолютно з ним не може бути ніякого майбутнього. Саме це й не давало їй спокою. Вона дуже хотіла потрапити на бал і потанцювати з принцом , але ніяк не могла наважитись . Якщо хтось взнає , то дівчина втратить роботу. Але нав’язлива мрія не давала їй спокою”.

Не встигла Леся дочитати й першу сторінку, як з роботи прийшла мама . Леся зіскочила з місця, закрила книгу, залишивши закладку і вийшла з кімнати.

Вони з мамою пообідали, Леся розповіла  про те ,що відбулося сьогодні у  школі і пішла вчити уроки .

– Таааак! Фізика – повторити минуле домашнє завдання , по літературі була контрольна , геометрію я вже виконала. Ну , наче все!

Власне кажучи , можливо в будь-який інший день вона б виконувала домашнє старанніше , але сьогодні – виняток , адже вона дуже хотіла прочитати ту історію до кінця!

Леся лягла на диван  і з хвилюванням відкрила книгу на сторінці  , відміченій закладкою:

“Анна прокинулась у своїй майстерні. Роботи було дуже багато. Ще б пак , адже вже через два тижні відбудеться бал , якого ще не бачило здешнє королівство. З’їдеться весь бомонд не лише тутешній, але й із сусідніх  королівств. Фрейліни , придворні дами , графині , віконтеси – усі вони в паніці почали бігти до швеї  Анни  аби підготуватися до цього грандіозного заходу…

Леся закінчила читати першу сторінку книги , і , перегорнувши ,  побачила , що далі казки немає – є лише коротенький віршик:

“Десь  там , за горами й  лісами             Соловей  літав лісами ,

За долинами  й  ярами,                            І полями , і гаями ,

Де ріка стрічає сонце ,                            Та не міг ніяк знайти

Місяць загляда в віконце.                        Квіточку коханую.

Там  росте  собі одна                               І співав журливу пісню

Чудо-квітка запашна.                               За трояндою скучав.

На пелюстках в неї роси,                         У дорозі бачив різні

Пурпурові чеше коси,                               Квіти , та не забував

То троянда жде свого                              Тільки милу лиш свою

Солов’я  коханого                                    Довгі дні завжди шукав”

 

Як тільки дівчинка дочитала останнє слово з віршика, як сторінки книги почали сяяти блакитним світлом. Леся відскочила від книги  і закрила очі руками, аби не осліпнути від цього чарівного сяйва. Та раптом  її , немов пилососом затягнуло в цю книгу . Леся намагалася триматись за спинку дивана, але сила , з якою її затягувало до цієї чарівної книги ставала все сильнішою  і в неї не було жодного шансу на порятунок, тому коли останній палець сприснув, дівчинку понесло з шаленою силою, немов  на американських гірках! І раптом, дівчинка впала на дерев’яну підлогу.

Леся піднялась на ноги і озирнулась навколо. Вона знаходилась у якійсь коморі. Там було дуже світло і затишно , стояв стіл і старезна потріскана табуретка . В шафі лежали скручені рулони яскравих тканин , нитки , голки , ножиці , викрійки , лекала , гудзики , бантики , квіточки , блискітки , стрічечки , а ще там стояв чорний манекен , на якому голками був прикріплений  відрізок фіолетової тканини. Леся підійшла до столу , на ньому лежав величезний блокнот- записник . Вона відкрила сторінку , відмічену закладкою:

” Опівдні на примірку прийде фрейліна Красиміра , за нею – придворна дама – Мілорада, потім – графиня Жозефіна , а слідом – віконтеса Маріанна.”

Леся вголос прочитала записи і з захватом скрикнула:

– Не може бути ! Цього просто не може бути !

Та Лесині крики захвату перебили тихі кроки за зачиненими дверима. До майстерні зайшла стара жінка. Мабуть , вона була прибиральницею , адже в руках мала відро з ганчірками і водою.

– Аню , ти чому розкричалась?, – схвильовано запитала жінка, і не дочекавшись відповіді, продовжила ,- я хотіла тебе попередити, що через півгодини до тебе має прийти фрейліна Красиміра .Ти ж знаєш , яка вона вредна , так що краще б тобі бути готовою до її приходу завчасно.

– Дякую , що попередили , – посміхнулась  Аня

Прибиральниця вимила підлогу в коморі і вийшла , зачинивши за собою двері.

Аня ( Леся) в цей час намагалася збагнути , що ж з нею трапилось. Вона згадала слова психолога. Схоже, все , що сталося – правда.

Леся дуже любила відвідувати різні замки і фортеці .І тут їй представилась така нереальна можливість усе тут роздивитись . Звичайно вона не збиралась сидіти ввесь цей час у майстерні. Вона вирішила , що спробує роздивитися якомога більше в цьому замку.Вона вийшла з майстерні і побачила довгий коридор . Підлога була викладена білим мармуром , а стіни обклеяні червоним оксамитовим матеріалом. Вона попрямувала вперед , обдумуючи те , що з нею сталося:

– Це, виходить, я закохана у якогось там Філіпа? І я мрію підкорити серце якогось там принца?, – обурено міркувала дівчина

За цей час вона вже дійшла до великої зали, де повним ходом починалась підготовка до балу: чіплялися святкові гірлянди і, певно, щойно випрасувані червоні штори. Інтер’єр залу був просто неймовірним . Такого дивовижного видовища Леся не бачила ніколи

– Боже , яка краса!Вона почала крутитися навколо своєї осі ,від величності цього приміщення в неї запаморочилась голова . Анна втратила рівновагу і завалилась на підлогу. Вона розплющила очі і побачила, як хтось подає їй руку, аби допомогти піднятись.

– Велике вам дякую!, – мовила Аня і, побачивши обличчя парубка , вона ледь не впала знову – перед нею стояв її Іван у ошатному вбранні і короні. Вона здогадалася – він і є принцом Філіпом.

Аня швидко встала і поклонилася ” принцу”. Той посміхнувся до неї і відразу ж запитав:

– Як тебе зовуть?

– Леся, тобто Анна, так, точно Анна!,- перелякалася дівчина, що може сполохати принца своєю дивною поведінкою

– Ти впевнена? ,- здивувався принц , очікуючи ще й третю версію

– Так , точно впевнена! – захіхікала дівчина , і , бажаючи продовжити розмову , запитала : А що тут відбудеться ? Навіщо така метушня?

Вона дуже розхвилювалась . Авжеш , адже не кожного дня людина потрапляє в такі умови!

– А ти ж хіба не знаєш? Майже через два тижні тут відбудеться грандіозний бал для поважних гостей із усіх королівств!

Аня дуже швидко зметикувала , як вона може потрапити на цей бал. У неї є лише один спосіб – ненав’язливо підкинути принцу ідею про те , що бал може бути маскарадом.

– Маскарад?, – запитала Аня

– Точно! Бал стане цікавішим , якщо він буде в стилі маскараду! Хороша ідея!, – скрикнув принц і побіг до якоїсь із кімнат.

-Невже ось так просто?! Ось так просто я змогла вирішити цю проблему?!,- подумала Аня , але потім зрозуміла , що пригоди тільки починаються.

По-перше , на бал можна потрапити лише із запрошенням , якого в неї , звичайно ж , не було, а по-друге , в неї не було сукні , аби достойно виглядати на цьому балу. І тут , вона згадала , що до неї на примірку має прийти якась фрейліна. З усіх сил Аня побігла у свою майстерню. В ній нікого не було . Дівчина встигла. Не встигла  вона ще навіть перевести дух , як тут  відчиняються двері і до кімнати заходить красива жінка у дорогому вбранні , за нею – служниця із складеним величезним відрізком жовтої тканини.

– Доброго дня!,- ввічливо привіталась Аня

– Доброго , доброго ,- відповіла фрейліна , – Так! У мене дуже мало часу , тому давай дуже швидко з цим впораємось і я побігла далі! Значить, мені потрібна сукня, ось тобі тканина – її повинно вистачити.

Аня слухняно та  оперативно зняла мірки , зробила ескіз і вже почала роботу над сукнею , адже вона ще в дитинстві навчилась гарно шити . Їй це знадобилось.

Слідом прийшла придворна дама , графиня і віконтеса – все , як у записах , залишених швеєю. На  столі Анни лежало вже чотири шматки тканини. Жовтий – фрейліни , зелений – придворної дами , синій – графині  і червоний, шматок найкрасивішої тканини, був принесений віконтесою.

Аня вже почала працювати над сукнями . На вулиці вже була темна ніч. Аня вирішила , що вже час лягати спати , але не могла знайти в майстерні ліжка. Вона обійшла всю кімнату  і побачила , що за шафою з тканинами стоїть невеличка канапа. Дівчинка була настільки втомленою , що була безмежно рада і такій знахідці.

Вона лягла і враз заснула , мов немовля .

На ранок її розбудив звук , певно із тієї великої святкової зали. Мабуть , там проходила репетиція  шоу – програми , яку , скоріш за все готували , аби представити на балу. Аня потерла очі руками і встала з канапи, аби продовжити роботу над сукнями. Вона почала думати над планом проникнення на бал. Дівчиною вона була не з тих , що так просто , при першій невдачі згодилась би відмовитись від своєї цілі.

Дівчина почала роботу над жовтою сукнею . Все робила строго по ескізу , адже побажання клієнта- закон. Допоки йшла робота , в голові Аня перебирала масу ідей. І от  в уяві постав один дуже ризиковий план: найбільше їй сподобалась тканина червоного кольору , тому їй доведеться вкрасти запрошення на бал у віконтеси. До того ж вона вела себе при зустрічі зі швеєю дуже некрасиво і зневажливо. Аня розуміла , що це дуже небезпечно і ризиковано , але іншого плану в неї не було. Залишилось лише обдумати деталі , аби вся операція пройшла як слід.

А тим часом дні збігали дуже швидко  і робота над сукнями наближалася до кінця. Аня повинна була взнати , де живе віконтеса. Вона , скоріш за все, зберігала запрошення у себе в кімнаті. Аня вирішила , що не буде гадати на кавовій гущі  і просто  запитає у прибиральниці, але , чи не викличе її цікавість якихось зовсім не потрібних підозр? Та її роздуми перервала ця ж таки прибиральниця . Вона відчинила двері майстерні і зайшла в кімнату.

– Доброго ранку , Аню ,- бадьоро мовила жінка.

– Здраствуйте, – схвильовано привіталась у відповідь Аня , – у мене є до вас одна справа .

– Яка ще справа , – здивувалась жінка,- щось сталось?

– Та ні , просто треба … терміново зробити примірку , а поважну особу смикати туди-сюди не хочеться. Можете , будь ласка , провести мене в покої віконтеси Маріанни?

– Так , авжеш, але її зараз там немає , я  щойно звідти. Вона на прогулянці . Прийде  через півгодини.

– Чудово , тоді просто покажіть мені дорогу . Я почекаю , коли вона зможе мене прийняти.

– Ну , добре ,- погодилась прибиральниця , – ходімо.

Вони вдвох минули довгий коридор , повернули вправо і тут показалися двері із червоного дерева. Прибиральниця закотила рукав на лівій руці, де висіло кільце , на якому було штук двадцять різних ключів . Вона легко впізнала потрібні і почала встромляти  їх у шпарку.

– Н – ні , можете залишити їх мені , я увечері занесу, – пролепетала Аня

– Ну тримай , тільки не забудь занести!,- прошепотіла прибиральниця.

Вона зняла ключі і віддала їх дівчині , після чого розвернулась і пішла в іншу кімнату. Аня дрижачими руками відчинила двері. Перед нею були розкішні покої : шовкові тканини оздоблювали стіни і вікна , підлога встелена білим мармуром , широчезне , певно , дуже зручне ліжко, письмовий стіл , біля нього стояла шафа.

Леся забігла в кімнату і почала шукати  запрошення на бал. Вона обдивилася  все і ось дібралась до найвищої полиці у шафі. Там стояла прекрасна велика скриня , оздоблена дорогоцінним камінням. Аня взяла її в руки і поставила на підлогу. Вона відкрила її і побачила там купу дорогоцінних прикрас , під товщею яких , лежало те саме запрошення . Вона взяла його в руки і заховала в кишені своєї старенької сукні. Аж раптом Аня почула за дверима чиїсь кроки. Вона зрозуміла , що це віконтеса по звукам її підборів. Дівчина швидко зібрала всі дорогоцінності у скриню і поставила на місце. Звук кроків ставав усе чіткішим. Аня швидко вибігла і ледве встигла прокрутити ключ у замку. Вона повернулася і вже зібралась іти в майстерню , як раптом до неї  підійшла віконтеса:

– Що це ти тут ошиваєшся!?,- закричала вона

– Та я …хотіла…. просто… покликати вас на примірку,- пробурчала Аня

– Сукня вже готова? ,- бадьоро запитала віконтеса

– На жаль, ще ні. Саме тому й хотіла вас запросити , адже вже сьогодні вночі відбудеться це свято.

– Не доведи господи , ти не встигнеш доробити мою сукню !!!,- закричала віконтеса

– Авжеш , я все зроблю, можете не хвилюватися , я все встигну, – почала виправдовуватись Анна.

Швачка побігла до себе в майстерню. Через кілька хвилин до неї почали сходитися вельможі , аби забрати свої замовлення. В майстерню зайшла фрейліна:

– Таак , де моя сукня? ,- запитала жінка , суворо поглядаючи на манекен , на якому красувалась казкова сукня , спідниця якої була схожа на пелюстки вмитого сонцем соняшника , адже вночі – маскарад. І це був образ сонячної квітки.

– Прошу, – задоволено зняла Анна з манекена сукню і передала фрейліні

– Вона чарівна!, – враз на її обличчі розцвіла посмішка ,- все , мені вже час збиратися!

Вона швидко вибігла з кімнати. Далі з майстерні в піднесеному настрої повибігали придворна дама і графиня. Так дивно! Шляхетні і аристократичні особи радіють , мов діти!

Та , поглянувши на годинник, Анна напружилася. З хвилини на хвилину прийде віконтеса.

-Таак! Де моя червона сукня?, – знову заволала вона

– Зараз , почекайте , присядьте на канапу ,зараз я її принесу!, – відповіла Анна і вийшла з майстерні , зачинивши за собою двері. Вона видихнула. Серце від хвилювання вистрибувало з грудей. Аня швидко прокрутила ключ . Схаменувшись , віконтеса заволала не своїм голосом . Та Аня вже була далеко. Вона пошила цю сукню для себе. Можливо , це й було жорстоко , але іншого виходу вона не мала. Дівчина забігла в якийсь закуток , аби переодягтися, але потім згадала про порожню кімнату Маріанни. Аня побігла по коридору , відчинила двері і от нарешті, вона в покоях поважної пані. Дівчина одягла сукню і підійшла до дзеркала.  Сукня була прекрасною! Червона , мов мак , спідниця була пишною , як бутон літньої пурпурової троянди. Аня зробила зачіску і макіяж. Останнім штрихом стала маска. Ну от , принцеса готова ! Не встигла Аня намилуватися собою , як почула музику із величезної зали. Схоже , бал починається.

Тим часом до палацу почали з’їжджатися карети і королівські екіпажі з усіх околиць.

Жінки в розкішних сукнях , чоловіки в яскравих костюмах і в своїх святкових образах. Аня спостерігала все це з вікна покоїв віконтеси . Емоції переповнювали її серце. Вона вирішила , що вже час іти. В залі вже було багато людей. Серед них Аня побачила свого Івана – в костюмі солов’я , але вона його впізнала. Дівчина відразу ж згадала прочитане заклинання. І тут, заграла музика. Не встигла Аня й моргнути , як до неї підскочив принц:

– Доброго вечора , пані ,- поцілував Аніну  руку принц

– Доброго ,- відповіла дівчина, і вони почали танець. Серце вистрибувало з грудей . Адже зараз Леся танцює із Іваном!!! Невже!? Її мрія збулась!

– Ти думаєш, я тебе не впізнав?,- посміхнувся принц

– Не розумію  про що ви,- перелякалась дівчина

– Ти та сама дівчина , яку я зустрів тут два тижні тому,- ніжно мовив принц

– Як ви мене впізнали?,- розхвилювалась Аня

– Ти знаєш , за ті три хвилини нашої розмови ти мені дуже сподобалась ,- проігнорував запитання Ані принц ,- Мені здається , я в тебе починаю закохуватись

Аня не вірила своїм вухам. Вона була на сьомому небі від щастя . Іван зараз зізнається їй в коханні!!!

Вони продовжували свій вальс і Аня продовжила діалог:

– Ви навіть не уявляєте , як довго я в вас закохана,- прошепотіла Аня.

Принц зупинився і поглянув у вічі дівчини. Вони зрозуміли , як сильно одне одного кохають  і  враз , їх вуста злилися в солодкому поцілункові. В цю саму секунду з-під ніг Лесі зникла земля . Вона почала летіти кудись вниз і різко упала на підлогу. Леся розплющила очі і побачила стіни рідної школи . На стіні висіла афіша , в якій говорилося щось про День Святого Валентина. Дівчина зрозуміла , що її місія в тому світі заключалася в поцілункові.

– Точно! Сьогодні ж у школі відбудеться дискотека!, -промайнуло в голові у Лесі.

Вона піднялась на ноги і побачила на собі прекрасну коротеньку сукенку, того ж таки червоного кольору.

Леся поглянула на годинник і зрозуміла , що з хвилини на хвилину – початок. Вона побігла до себе в клас , сподіваючись знайти дівчат. Леся підбігла до дверей , відчинила їх і побачила Ліну і Янку , що вже збиралися виходити.

– Нарешті ти прийшла!Де тебе носило?,- закричали дівчата

– Ви не уявляєте , що зі мною трапилося!!!, -почала пояснювати Леся

-Не зараз! Зараз почнуться танці , до речі , твій Іван буде! Це твій шанс!, – заволала Янка

Дівчата побігли в хол . Там якраз залунала перша пісня. Проте , не всі учні почали танцювати.

– Фу , медляк! Знову я не потанцюю!- занила Ліна, але її перебив ,-Хто б ви думали?! Звичайно ж Іван. Він підійшов до Лесі і протягнув їй руку:

– Я можу запросити тебе на танець?

– Авжеш ,- прошепотіла Леся , в якої вже почали дрижати ноги і серце билося , мов скажене.

Вони почали танцювати. І Іван,  нахилившись до Лесі, прошепотів:

– Мені здається , я в тебе закохався. Давай будемо зустрічатись?

– Я згодна ,- прошепотіла Леся, і обійняла свого , тепер уже , хлопця.

Так чарівна книга допомогла одній сором’язливій дівчинці здійснити свою мрію. Проте Леся нікому не розповіла про свої пригоди , залишивши все , що з нею відбулося , в тумані таємниці. Хоча , можливо , їй ця книга була потрібна лише аби розібратися в собі , адже в реальності її почуття були взаємними.